Повернення В.Путіна на посаду Президента Російської Федерації ознаменувалося різкою активізацією неоімперської та неоколоніальної складових зовнішньої політики Росії. Насамперед це стосується стратегічних ініціатив Москви щодо побудови Євразійського Союзу, що постає нині головною ідеєю та одним із основних напрямів діяльності керівництва РФ.
Вплив Ірану на ситуацію в районі Близького Сходу та Перської затоки зростає, що, безумовно, викликає тривогу у США та їх союзників. Зростання дістало прискорення після виведення військ США з Іраку. На сьогодні Ісламська Республіка Іран фактично є найбільш впливовою військовою силою в зоні Перської затоки.
Стратегічною метою зовнішньої політики Російської Федерації на сучасному етапі її розвитку є відновлення своєї ролі як великої світової держави, що не поступається іншим світовим центрам сили. Досягнення цієї мети передбачає встановлення російського контролю над пострадянським простором за допомогою різноманітних інтеграційних структур, до яких входять країни колишнього СРСР.
Богдан Соколовський
Головною рушійною силою у розвитку світової економіки традиційно залишається енергетична складова. Про це свідчать, зокрема, промислові революції 19-го та 20-го століть, перша з яких була пов’язана з промисловим видобутком та використанням вугілля, друга – нафти і газу, а в подальшому важливу роль почала відігравати атомна енергія. Зазначені процеси згодом призвели також і до радикальних політичних змін у світі, внаслідок яких почала формуватись система сучасного світового устрою.
Цим матеріалом започатковується низка досліджень з проблем української електроенергетики. Ця галузь та її проблеми довго перебували в тіні газової політики, але ситуація поступово змінюється. На фоні нинішньої кризи в російсько-українських газових стосунках стає зрозумілим, що саме електроенергетика може зіграти ключову роль в енергетичній безпеці та незалежності країни.