6 травня 2014

Іранська альтернатива російському газу. Міф чи реальність?

Як повідомляє іранська інформаційна агенція ISNA, американський аналітичний журнал Foreign Affairs наприкінці квітня поточного року опублікував на своїх сторінках статтю міністра закордонних справ Ісламської Республіки Іран Мохаммада Джавада Заріфа «Справжні цілі Ірану: зовнішня політика уряду Хассана Роухані». У статті червоною ниткою проходить теза про те, що Іран, будучи могутньою регіональною державою, має виняткове значення у світовій політиці, що переживає сьогодні складний перехідний період. Він, зокрема, пише, що Ісламська республіка спроможна активно сприяти процесові встановлення миру, безпеки й стабільності не лише в близькосхідному регіоні, але й відігравати помітну роль в міжнародних відносинах. «Така позиція вимагає не лише враховувати збереження національної безпеки, але й підвищувати міжнародний статус країни, реалізовувати універсальні довгострокові завдання, — пишеться в статті. — В цілому така політика виключає усіляке протистояння й спрямовує вектор розвитку країни у бік діалогу, конструктивної співпраці й взаєморозуміння. Така помірна позиція ґрунтується на реалізмі, упевненості у власних силах, практичному ідеалізмі й дієвій співпраці».

Foreign Affairs наприкінці квітня поточного року опублікував на своїх сторінках статтю міністра закордонних справ Ісламської Республіки Іран Мохаммада Джавада Заріфа «Справжні цілі Ірану: зовнішня політика уряду Хассана Роухані»
Foreign Affairs наприкінці квітня поточного року опублікував на своїх сторінках статтю міністра закордонних справ Ісламської Республіки Іран Мохаммада Джавада Заріфа «Справжні цілі Ірану: зовнішня політика уряду Хассана Роухані»

Виходячи зі змісту статті, розглянемо, як Тегеран намагатиметься на практиці реалізувати свою позицію. Не аналізуватимемо практичні можливості Ірану в глобальному масштабі, а розглянемо перспективи ІРІ у справі транспортування газу до країн Західної Європи, про що нещодавно повідомила іранська влада.

Зустрічаючись з прибулим до Ірану з офіційним візитом головою фінансової комісії французького Сенату Філіпом Маріні (а разом з ним прибула французька економічна делегація), заступник міністра нафти Алі Маджеді заявив, що Іран готовий експортувати газ до Європи. Такі поставки цілком реальні у тому випадку, якщо будуть створені необхідні умови. За його словами, Іран має величезні запаси газу, і для нього дуже важлива диверсифікація експортних ринків, а Європа, своєю чергою, прагне диверсифікувати джерела отримання енергоносіїв. «Ми хочемо експортувати газ до Європи територією Туреччини або за якимись іншими маршрутами», − уточнював заступник міністра нафти.

Примітка: На сьогодні Іран має в розпорядженні підтверджені запаси природного газу в обсягах близько 35 трильйонів куб. м. Щодоби видобувається щонайменше 700 млн кубометрів. Для порівняння зазначимо, що «Газпром» наприкінці минулого року зафіксував рекордний, в 1,6 млрд кубометрів, добовий об'єм видобутку газу за останні майже п'ять років, що на 230% перевищує іранську добову норму видобування. У перерахунку на річні об'єми видобутку газу, за даними, опублікованими в Статистичному огляді світової енергетики (Statistical Review of World Energy), Іран поступається СШІ й Росії майже в чотири рази, видобувши в 2011 році трохи більше 150 млрд куб. м газу. Планами розвитку газової галузі Ірану в 2014 і 2015 рр. передбачено збільшення цього показника відповідно до 895 і 950 млн кубометрів за добу. Причому, найбільша частина від цього об'єму споживатиметься усередині країни. Хоча збільшення видобутку газу потрібне Ірану в першу чергу для експорту, об'єм якого, за прогнозами самих іранців, повинен складати не менше 30% від усього газу, що добувається в країні, або до 250 млн кубометрів за добу. Тобто, щоденний об'єм газу, що постачається за кордон, планується найближчими роками збільшити з 35 млн куб. м практично у сім разів.

В умовах, коли Росія активно використовує газ щодо країн Західної Європи як зброю, чинячи на них тиск і шантажуючи їх, знову почали активно вестися розмови про те, що незабаром залежність Європи від традиційних енергоресурсів буде усунена. Але розмови залишаються розмовами, а реально понад половину своїх енергетичних потреб Євросоюз як і раніше задовольняє за допомогою імпорту. За оцінками західних аналітиків, аж до 2050 року близько 25% потреби Європи в енергії задовольнятиметься за рахунок газу, а вартість імпорту пального до 2030 року сягатиме приблизно 500 млрд євро.

Залежність країн від російського газу
Залежність країн від російського газу

http://bin.ua/

На сьогодні Росія посідає перше місце серед експортерів енергоносіїв до країн Європи, випереджаючи Алжир, Норвегію й інші країни, а Болгарія, Литва, Латвія, Словаччина, Фінляндія, Чехія й Естонія цілком і повністю залежать від російського газу. Навіть Німеччина, де частка російського газу склала в 2013 році усього 28%, залежить від нього настільки, що не може прискорено скорочувати газову залежність.

Доставити скраплений газ (СПГ) в Європу можна тільки морем
Доставити скраплений газ (СПГ) в Європу можна тільки морем. Термінал з прийому СПГ природного газу в Адріатичному морі на узбережжі Італії
http://rus.azattyq.org/

Крім того, знайти заміну експорту російського газу не так просто. Так, постачання скрапленого природного газу (СПГ) зі США до Європи, з низки причин, слід сподіватися не раніше 2019 року, ті й вартість його не буде дуже відчутною. Доставити скраплений газ до Європи можна тільки морем, а необхідної для прийому СПГ інфраструктури в Німеччині, наприклад, немає зовсім. Проте й тоді газ з Америки не врятує Європу. Ліцензії, що видані владою США американським компаніям, дадуть змогу до 2020 року наростити постачання в Європу до 60-70 млрд кубометрів газу, а тільки в 2013 році країни Західної Європи спожили газу майже вдесятеро більше.

Норвегія, як експортер енергоносіїв, не зможе істотно розширити постачання газу у разі значного зниження закупівель в Росії. У 2013 році Норвегія видобувала 110 млрд кубометрів газу, а до 2020 року видобуток газу, як планується, буде збільшено до 130 млрд кубометрів. Інших джерел диверсифікації в Західній Європі немає. У цій ситуації є два варіанти — купувати газ у «Газпрому» або шукати експортера на Сході.

Схема маршрутів експорту СПГ з Катару та Ямалу
Схема маршрутів експорту СПГ з Катару та Ямалу. З Катару до Північної Європи - шлях неблизький, в той же час транспортне плече з Ямалу до Європи - відносно невелике

http://www.odnako.org/

А там найбільшим газовим експортером є Катар, звідки доставляється понад чверть споживаного в країнах ЄС скрапленого газу. Але в цифровому вираженні об'єми постачань катарського газу хочі й знижують конкурентоспроможність російської сировини, але поки що не суттєво. При цьому слід враховувати той факт, що Доха надає перевагу довгостроковим контрактам з державами Азії і Південної Америки.

За 10 років Катар наростив виробництво СПГ на 80 мільярдів кубометрів на рік
За 10 років Катар наростив виробництво СПГ на 80 мільярдів кубометрів на рік

 http://slanceviy-glas.livejournal.com/

Іншою державою, яка може забезпечувати газом країни Західної Європи, є Азербайджан, що активно пропагується як альтернатива, але який не в змозі конкурувати з Росією. У довгостроковій перспективі, навіть за умови успішної реалізації проектів TAP і TANAP, Баку зможе задовольнити потреби ЄС в природному газі тільки на 4%. За запасами природного газу Азербайджан займає 28-е місце, поступаючись Туркменії.

Що стосується туркменів, то вони не мають наміру вкладати кошти в будівництво Транскаспійського газопроводу й переорієнтовували свої довготривалі контракти на Китай. Окрім цього, Туркменія серйозно розглядає проект постачань свого газу до Афганістану, а далі — до Пакистану й Індії.

Отже, яким чином Іран зможе постачати свій газ до країн Європи?

Міністр промисловості, копалень і торгівлі Ірану Мохаммад Реза Нематзаде заявив, що Іран не має наміру конкурувати з Росією, але при цьому не проти отримати свою частку європейського газового ринку.

Примітка: сьогодні Іран є найбільшим газовим експортером Туреччини, постачаючи їй щодоби близько 28 млн кубометрів газу, що дещо перевищує 10 млрд кубометрів на рік. Російські постачання газу до Туреччини складають близько 26 млрд кубометрів.

Діючий газопровід дозволяє перекачувати до 40 млн кубометрів іранського газу за добу до Туреччини, проте його пропускна спроможність використовується усього на 70-75% (близько 28 млн куб. м). Є думка, що резерви пропускної спроможності можуть бути використані для транзиту іранського газу до країн Європи. Але суть питання в тому, що Тегеран не має наміру покладатися на Анкару, і зовсім не проти мати свій, «незалежний» газопровід.

Йдеться про створення стратегічного «газового коридору» до Європи на території дружніх Ірану арабських держав (Ірак і Сирія) з виходом на узбережжя Середземного моря. Угоду про будівництво газопроводу, що дістала назву «Ісламський газ», було підписано сторонами ще в липні 2012 року. Довжина газопроводу по території Ірану складає 225 км, Іраку − близько 500 км, Сирії − 600 км. Згідно з проектом, пропускна спроможність газопроводу складе 110 млн кубометрів газу за добу.

 Газопровід, який отримав назву «Ісламська магістраль» може скласти конкуренцію як «Південному потоку», так і Nabucco
Сім міжнародних інвесторів готові інвестувати в проектування і будівництво газопроводу Іран-Ірак-Сирія-Європа. Газопровід, який отримав назву «Ісламська магістраль» може скласти конкуренцію як «Південному потоку», так і Nabucco
http://www.trubagaz.ru/

Планується, що Ірак і Сирія купуватимуть щодня від 20 до 25 млн кубометрів газу. Певна кількість газу через арабську газотранспортну систему поступатиме до Лівану й Йорданії, інші 50-60 млн кубометрів іранського газу можуть бути законтрактовані для країн Європи.

Але не усе так просто. Плани Ірану тут вступають в конфлікт з інтересами Катару й США. Реалізація іранського проекту робить непотрібним будівництво газопроводу з Катару до сирійського узбережжя Середземного моря. Газопровід «Ісламський газ» не влаштовує СШІ й монархії Перської затоки, які не мають наміру дозволити Ірану занадто зближуватися з Сирією й встановити енергетичний контроль над регіоном практично усього Близького Сходу.

Заходу поки що не вдається схилити Тегеран до газової співпраці, відбивши тим самим у Росії частину її експортного європейського ринку. Пропозиція, зроблена президентом Азербайджану Ільханом Алієвим під час його нещодавнього візиту до Тегерану стати посередником в організації постачань іранського газу до Європи, оминувши Росію, Тегеран категорично відкинув. Іран не хоче використовувати нинішню ситуацію у своїх інтересах всупереч енергетичним інтересам Росії.

Головною перешкодою на шляху транспортування іранського газу до Європи, на додаток до вже чинних не один рік санкцій, що забороняють інвестиції в іранську газову промисловість, є ембарго на постачання природного газу з Ірану, що запроваджені ЄС. Це рішення стосується імпорту, придбання й транспортування газу, а також фінансування й страхування діяльності, пов'язаної з газовою галуззю. До відміни газової блокади Ірану будь-які розмови на тему іранського газу для Європи не мають сенсу. Ось якщо Європа зацікавлена замінити російський газ іранським, і визнає можливим зняти ембарго, то Тегеран реально розгляне питання транспортування газу до Європи.

Алі Маджеді нагадав, що Іран протягом тривалого часу знаходився поза міжнародними ринками, проте сьогодні, у зв'язку з переговорами між Іраном і країнами групи «5+1» за іранською ядерною програмою, з'являється цілком реальна надія на позитивні результати цих переговорів і на повернення Ірану на ці ринки.

Відповідаючи на запитання одного з членів французької делегації про те, як вплине видобуток сланцевого газу в США на ситуацію на газовому ринку, Алі Маджеді зазначив, що такий газ дозволить американцям забезпечити свої власні потреби в енергоносіях і відмовитися від енергоносіїв імпортних.

Що ж до Європи, то її потреби тільки зростатимуть, і іранський газ був би, як ніколи, доречним.