Вадим Волохов
На початку цього січня з’ясувалося, що народний грудневий бунт 2017 року був дуже несподіваним для всіх, в тому числі для нинішнього керівного режиму Ірану, іранських і іноземних спеціальних служб тощо. Він як розпочався спонтанно, так і проходив вкрай неорганізовано, повільно дійшовши свого кінця, коли енергія протесту вичерпалась. Мабуть, настав час спробувати з’ясувати, чому сталося саме так, і взагалі — чому вулиці міст заполонили тисячі іранців, прагнучи привернути до себе увагу теперішньої влади?
Причин таких дійсно чимало, і їх можна розділити на економічні і політичні та на внутрішні і зовнішні.
Верховний лідер ІРІ аятола Алі Хаменеї, президент країни Хасан Роухані, члени іранського уряду у своїх заявах неодноразово згадували про агентів спеціальних служб і їхню роль в цих акціях протесту. Безумовно, всі ці заяви можна було б вважати політичними та пропагандистськими, спрямованими на консолідацію внутрішніх сил. Бо дійсно, ворогів у Ірану достатньо. Однак, у контексті нової стратегії США щодо Ірану, оприлюдненої у жовтні 2017 року, зважаючи на угоди аналогічної спрямованості, що були укладені між США і Ізраїлем, та на активну співпрацю між США, Ізраїлем та Королівством Саудівська Аравія у протистоянні зростаючому іранському впливу в регіоні Близького Сходу та зоні Перської затоки, ігнорувати версію зовнішнього втручання у згаданий рух протесту в Ірані було б очевидною помилкою.
Вплив чи спроба вплинути на ситуацію ззовні могли бути, але не вони зіграли вирішальну роль у народному бунті. Зважаючи на специфіку Ірану, зовнішньому чиннику тут можна відводити лише допоміжну роль. Коли ж про необхідність політичних чи економічних змін почнуть казати в мечетях під час намазів, обговорювати на базарах великих міст і маленьких сіл, у політичних колах, ось тоді можна вже говорити про революційну ситуацію. Тоді й зовнішній чинник матиме певне значення. Нині проявився лише один із епізодів внутрішньополітичної боротьби, вуличний елемент якої досить несподівано трохи вийшов з-під контролю режиму. Перед усім народний бунт став наслідком, так би мовити, перенапруження сил держави.
Останніми роками Ісламська Республіка Іран активно вибудовує умови для утворення так званого «шиїтського поясу», який має «гарантувати безпеку» для ряду країн. Тегеран прокладає сухопутний коридор до Середземного моря.
| Шиїтський пояс/півмісяць |
Три війни, які сьогодні веде Іран в регіоні, виснажують його економіку і бюджет. Зараз навіть важко сказати, що гірше: економічні санкції проти Ірану чи війни? Втрати, яких він зазнав, дуже відчутні. Тільки в Іраку у період з 2014 по 2017 рік загинуло щонайменше 40 тис. військовослужбовців, найманців та бійців зі складу шиїтських формувань «Бадр» та «Хадж аль-Шаабі». В Сирії збитки ще більші, але там іранський режим в основному виплачує грошове утримання іноземним найманцям з Центральної Азії, Близького Сходу та Північної Африки.
Тепер Ірану фактично підконтрольні частини території Іраку, Сирії, Лівану. Одночасно він формує там паралельні збройні структури: шиїтську міліцію (ополчення), яка також є його інструментом контролю і впливу. В Лівані це «Хизбулла», в Іраку — шиїтські ополчення «Хадш аль-Шаабі» та «Бадр», які налічують 100–150 тис. бойовиків. В Сирії він утримує від 80 до 100 тис. найманців, які воюють проти «Ісламської держави» (ІД) і інших супротивників режиму Б. Асада.
У Ємені ситуація трохи краща, ніж в Сирії, там практично немає найманців. Але без зовнішнього фінансування (переважно іранського) повстанське шиїтське угруповання хуситів «Ансар Аллах», що конфліктує не тільки з Мансуром Хаді і Саудівською Аравією, але й з кланом Салеха, дуже швидко всім програватиме.
У цьому зв’язку слід згадати КВІР, який протягом останніх років перетворився на дуже заможну організацію та потужну силу, що формує зовнішню політику Ірану, і є вістрям політики «експорту ісламської революції».
Всі ці війни та фінансова допомога обходяться Ірану в десятки мільярдів доларів, підривають його економіку та посилюють серед іранців настрої протесту. За даними Спеціального представника Генсека ООН по Сирії Стаффана де Містури, Тегеран щорічно витрачає на підтримку режиму Б. Асада від 6 до 35 млрд дол. США.
Серед внутрішньополітичних чинників, що впливають на ситуацію, слід назвати досить запеклу боротьбу між двома політичними угрупованнями: ліберальними реформаторами, що налаштовані на певні демократичні реформи, і консерваторами, які проводять жорстку політику зі збереження в країні ісламського режиму. Лідером першої групи є нинішній президент Хасан Роухані. Другу очолює група клерикалів-консерваторів під керівництвом Верховного лідера Ірану аятолли Алі Хаменеї. Освічена частина населення Ірану не задоволена багатьма обмеженнями релігійного характеру, що встановлені духівництвом.
| Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї та президент країни Хасан Роухані |
Але важка економічна ситуація, що склалася в країні, безумовно, відіграла помітну роль. Ми пам’ятаємо, що влітку 2015 року Тегеран святкував на міжнародній арені велику перемогу, уклавши «ядерну угоду» зі США, Францією, Великою Британією, Німеччиною, Китаєм та Росією. Це стало приводом для зменшення економічних санкцій, введених проти Ірану. Тому він почав активно залучати у свою економіку іноземні інвестиції. На перший погляд, населення країни мало б розцінити це як добрий знак для свого майбутнього.
Але не склалося. Напевне, одна з головних причина народних протестів полягає саме в тому, що:
по-перше, іранці покладали великі надії на переобрання на другий термін президента країни Х. Роухані і пов’язували з цим безумовне покращення свого економічного стану;
по-друге, не спрацював позитивний ефект від «ядерної угоди» у плані швидкого покращення повсякденного побуту іранців.
|
Примітка: «Спільний всеохоплюючий план дій» (СВПД, Joint Comprehensive Plan of Action/JCPOA) набув чинності у жовтні 2015 року і передбачає певні обмеження для іранської ядерної програми в обмін на скасування частини санкцій проти ІРІ. 12 січня 2018 року президент США Д. Трамп таки підписав угоду щодо продовження режиму скасування санкцій з Ірану, хоча напередодні заявляв, що цього не зробить, бо це протирічить його передвиборним обіцянкам. Тепер Конгрес США має 60 днів для того, щоб ухвалити рішення про запровадження нових санкції. |
Розпочинаючи з 2016 року економіка країни почала потроху набирати обертів, але не таких, на які були сподівання. Іранці так і не відчули реальних змін у своєму житті.
За даними Міжнародного валютного фонду, темпи зростання ВВП Ірану у 2016 та 2017 роках склали 4,5 % та 4,1 % відповідно. У той же час зростання інфляції за два останніх роки досягло 10 % За даними перської служби ВВС, протягом останніх 10 років населення Ірану збідніло приблизно на 15 %.
Вже наприкінці минулого року стало зрозуміло, що багато з обіцяного Х. Роухані залишилось на папері. Склад його кабінету ясно показав, що ніяких реформ очікувати не слід.
Політика США щодо Ірану також відлякує європейські банки і значно зменшує потоки інвестицій в іранську економіку. Білий дім в односторонньому порядку у лютому 2017 року запровадив нові санкції проти кількох іранських компаній, а у жовтні того ж року санкції були введені проти КВІР. Не становить ніякої таємниці те, що сьогодні КВІР — одна з найбагатших структур режиму, дуже тісно інтегрована в іранську економіку. Крім того, КВІР має великий вплив на формування зовнішньої політики Ірану.
Аналіз економічного стану країни свідчить, що важкий стан через низький рівень життя, а також безробіття, корупція, невпинне зростання цін, багатомісячна заборгованість заробітної платні могли підштовхнути народ до виступу проти режиму.
| Ключові соціально-економічні зміни в Ірані з часів протестів 2009 року |
Розглянемо більш детально деякі причини економічного характеру.
10 грудня 2017 року президент Ірану Хасан Роухані подав на розгляд Меджлісу країни проект бюджету на новий рік, який розпочинається 21 березня 2018 року. Безумовно, до цього проекту може бути багато питань не тільки від опозиції, а й провладних реформаторів і центристів. Однак, найбільш завзято критикувати уряд Роухані почали, звичайно, консерватори, яких у Меджлісі ІРІ меншість. Вони наголошували, що президент та уряд не спроможні керувати країною та мають намір покласти додатковий економічний тягар на плечі народу. Наприклад, зазначалося, що уряд зможе зібрати до бюджету не більше 70 % від запланованих надходжень, а тому для покриття дефіциту йому доведеться піднімати ціни й податки. Консерватори стверджують, що такі кроки у проекті бюджету вже закладено.
Найбільший резонанс дістали плани зі збільшення податків на імпорт автомобілів іноземного виробництва і виїзд за кордон країни. Так, для іранців для першого виїзду за кордон протягом одного року податок складав 75 тис. туманів (близько 21 дол. США). Зараз він збільшився до 155 тис. туманів (43,5 дол. США). Другий виїзд за кордон протягом року тепер коштуватиме громадянину Ірану вже 255 тис. туманів (майже 72 дол. США), а третя поїздка обійдеться в 355 тис. туманів (99,5 дол. США).
Зросли ціни на пальне з 900 туманів (0,25 доларів США) до 1,5 тис. туманів (0,42 долари США), що потягло за собою збільшення транспортних видатків та підвищення цін на всі товари.
Планується залишити податок на військову службу. Тобто, не хочеш служити, то можеш відкупитись, заплативши від 2,5 до 12 тис. дол. США (залежно від освіти), і жити спокійно. Якщо таких коштів немає — ставай на захист держави.
Є ще одна давня і не менш гостра тема, що стосується буквально кожного іранця. Йдеться про державні субсидії на основні товари. З часів ісламської революції 1979 року вони фактично спустошували іранський бюджет, однак відповідна реформа щоразу відкладалася. Уряди Алі Акбара Хашемі Рафсанджані (1989–1997 рр.) і Мохаммада Хатамі (1997–2005 рр.) не наважилися на такі кардинальні зміни. За «шокову терапію» взявся консерватор Махмуд Ахмадінежад (2005–2013 рр.) і монетизував частину пільг. Кожен іранець почав щомісячно отримувати компенсацію в розмірі 45–50 дол. США. У 2010 році це були ще чималі кошти. Для найбідніших верств населення і селян М. Ахмадінежад став майже національним героєм. Вони отримало значні обсяги готівки, але далі сталося те, що й повинно було статися. Розпочалася інфляція, ціни збільшилися в рази. Після обвалу курсу ріала нині сума компенсацій дорівнює близько 12 дол. США.
| Алі Акбар Хашемі Рафсанджані, Мохаммад Хатамі та Махмуд Ахмадінежад |
До президентських виборів 2017 року уряд Х. Роухані не припиняв виплати, а от у новому фінансовому році планує скоротити список тих, хто отримує монетизовані пільги, на 20 млн осіб. У проекті бюджету на це виділено всього 6,5 млрд дол. США (у попередньому році виділялося 12,7 млрд дол. США). Чіткого плану, як визначатимуть тих, кому виплати не потрібні, немає.
У 2017 році значно зросли ціни на основні продукти харчування. Уряд відмовився піднімати ціни на хліб на 18 %, однак дав можливість пекарням самим встановлювати ціну. В результаті вона підвищилася майже на 30 %. На наступний фінансовий рік уряд пропонує парламенту взагалі відмовитися від регулювання цін на товари і дозволити ринку самому керуватися попитом і пропозицією. Це означатиме, що ціни на основні товари широкого споживання піднімуться на 50–60 %.
Крім цього, за рахунок збільшення податків і зменшення виплат субсидій у бюджеті підвищуються видатки на державні органи. Особливо помітно планується збільшити фінансування силового блоку (на 25 %, при тому, що торік підняли на 86 %). Найбільше видатків планується на КВІР (збільшення у порівнянні з минулим роком становить 62 %).
Інший клопіт іранців — безробіття, що також дуже болючим, особливо для молоді. В 2017 році безробіття серед молоді досягло 40 %. Деякі аналітики та політологи вважають молодь взагалі та студентів — зокрема, рушійною силою народного бунту. Але це не так. Наприкінці січня – в лютому 2018 року у студентів розпочинається сесія і другий семестр навчання. Для студента бути виключеним з університету означає крах його навчання, а отже і крах всього майбутнього. Як іноземні, так і іранські журналісти поцікавилися у молоді та студентів, чи підтримують вони народні виступи? «Ми втомилися від революцій, від скорих рішень і бачимо, що вони ні до чого доброго не приводять. Ми проти ще однієї революції», — часто чулося у відповідь. Отож молодіжний фактор дуже непевний.
До речі, з більше ніж тисячі арештованих під час народних виступів всього 90 студентів, 58 з яких навчається в університетах Тегерану, решта — з інших міст.
| Рівень безробіття в Ірані |
Не можна не розглянути і «фактор західного впливу». Річ у тому, що у багатьох іранців є родичі в США та країнах Західної Європи. Багато хто з іранців навчався в університетах США та Європи, і бачили на власні очі, як живе там молодь.
Привертає до себе увагу і той факт, що перші масові виступи відбувалися в Мешхеді. Відомо, що там живе кандидат від консерваторів Ібрагім Раїсі, який програв на президентських виборах 2017 року (12-ті президентські вибори відбулися 19 травня 2017 року).
|
Примітка: Ібрагім Раїсі — політичний та державний діяч. Народився 14 грудня 1960 року в Мешхеді. Отримав релігійну освіту. В 1989–1994 роках — прокурор Тегерану, з 1994 року — Голова Генеральної інспекції ІРІ. З серпня 2014 року — Генеральний прокурор Ірану. В березні 2016 року вийшов у відставку і очолив один з найбагатших фондів ісламського світу «Астане Кодс Разаві». Після того, як помре Алі Хаменеї, його також вважають головним претендентом на посаду Верховного лідера Ірану. П’ятничний імам Мешхеда є близьким родичем І. Раїсі. |
За даними турецької інформаційної агенції Anadolu Agency, однією з причин масових виступів населення Мешхеду стало банкрутство щонайменше 6 тис. місцевих компаній та втрата мільйонами іранців своїх інвестованих у ці компанії грошей. Більшість компаній-банкрутів належала консерваторам.
Перемога Д. Трампа на президентських перегонах в США об’єктивно посилила в Ірані позиції консерваторів та КВІР. Так, коли президент США заявив, що не підпише «ядерної угоди» з Іраном, у Мешхеді консерватори також почали вимагати відмовитися від цього плану. Реформатори на чолі з чинним президентом Х. Роухані вважають СВПД ключовою перемогою своєї зовнішньої політики.
Іранські джерела стверджують, що коли люди вийшли на вулиці Мешхеда з протестами проти зростання цін, до них приєднались консерватори з політичними гаслами проти уряду Х. Роухані, при цьому мітингувальники виказували підтримку І. Раїсі. Тож чомусь здається, що за організацією цього виступу стоять опозиційні урядові консерватори і КВІР, які мають міцні позиції в місті. Саме тут напередодні президентських виборів вони вже влаштовували провокації проти своїх політичних опонентів, скасовуючи їхні виступи і розганяючи учасників.
| Іранці протестують в Мешхеді, провінція Хорасан Разаві |
|
Примітка: Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), який за часів президента М. Ахмадінежада мав дуже широкі повноваження і можливості впливати на політичні призначення, контролював значні сектори економіки, також зацікавлений усе це собі повернути. Звичайно, що керівництво КВІР не погоджується і з військовими обмеженнями в рамках підписаної із Заходом «ядерної угоди». Х. Роухані це усвідомлює і вже у другому бюджеті поспіль віддає корпусу найбільшу частку за рахунок інших силових відомств. Проте КВІР прагне повністю відновити свої привілеї. Контрольований масовий протест, у якому завжди можна звинуватити зовнішніх та внутрішніх ворогів режиму, гарний інструмент для цього. |
Напередодні обговорення бюджету консерватори також обрали курс на ескалацію, щоб збільшити свою політичну вагу. Результати президентських, парламентських виборів і виборів до Ради експертів показали, що іранці підтримують реформаторів і помірковано-консервативний табір, тож консерватори, ймовірно, не знайшли для себе інших варіантів, як звернутися до вулиці і цим продемонструвати, що народ з ними.
Тому йдеться зараз не про традиційну боротьбу між реформаторами та консерваторами в середині системи, якою є Ісламська Республіка Іран, а про народження «позасистемного руху» на фоні важкої соціально-економічної ситуації.
Таким чином, два тижні народного бунту серйозно вплинуть на внутрішньополітичний баланс сил в країні. На даний час важливо, чи вдасться іранському керівництву швидко, ефективно і без застосування зайвої сили розпорошити неорганізований рух протесту, знизити рівень невдоволення населення зовнішньою та економічною політикою, що нині проводить керівництво Ірану.
Іранці більше не бажають витрачати великі статки на війни в Лівані, Сирії, Іраку та Ємені. Безумовно, нестача цих іранських коштів призведе до змін в згаданих країнах, і як наслідок — до змін в регіоні Близького Сходу та зоні Перської затоки.
