24 січня 2017

Близькосхідна конференція в Парижі

Олексій Волович

15 січня ц. р., за французькою ініціативою, в Парижі пройшла міжнародна конференція з Близького Сходу, в якій взяли участь представники майже 70 держав і міжнародних організацій. Слід зазначити, що перший раунд цієї конференції відбувся 3 червня 2016 р., в якому взяли участь представники 28 країн і організацій. Конференція в Парижі проводилася з урахуванням і в розвиток рішень і рекомендацій, що містяться в Заяві «близькосхідного квартету» (ООН, Євросоюз, США і Росія) від 24 вересня 2016 року, а також в резолюції РБ ООН № 2334 від 23 грудня 2016 року.

 

Хід конференції

Учасники конференції

Учасники конференції

У цьому заході брав участь держсекретар США Джон Керрі, для якого візит в Париж став в цій якості останнім. Там також були присутні глави МЗС провідних країн світу, посланці всіх країн Ліги арабських держав, «Великої двадцятки» і постійних членів Радбезу ООН. Євросоюз на конференції представляла верховний комісар з питань зовнішньої політики Федеріка Могеріні. Росію — посол РФ в Парижі Олександр Орлов.

Відкриваючи конференцію, президент Франції Франсуа Олланд заявив, що «Близький Схід не зможе знову здобути стабільність, якщо не вести переговори про найстаріший з усіх існуючих конфліктів, бо він як і раніше є приводом для злочинних сил, котрі приваблюють на свій бік заблудлі уми». Ф. Олланд стверджував, що «цинізм і скепсис щодо мирного процесу підсилюють екстремізм», підкреслюючи, що ініціатива, що висунута його країною, не нав'язує жодних рішень. Ф. Олланд раніше заявляв: перенесення американського посольства в Єрусалим, як обіцяє президент США Дональд Трамп, «є провокацією, що матиме катастрофічні наслідки».

Жан-Марк Еро

Жан-Марк Еро

Міністр закордонних справ Франції Жан-Марк Еро заявив, що конференція зібралася з метою стимулювати відновлення процесу врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту і заявити, що співіснування двох держав — єдино можливе розв’язання цього конфлікту. Прямі переговори між Ізраїлем і палестинцями припинені з квітня 2014 року. З осені 2015 року спостерігається чергове загострення напруженості в зоні конфлікту, внаслідок якого загинуло близько 250 палестинців і 40 ізраїльтян.

Паризька конференція відбувалася напередодні інавгурації обраного президента США Дональда Трампа і мала на меті донести до нього колективний міжнародний заклик дотримуватися в його майбутній близькосхідній політиці існуючих міжнародних принципів врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. Як відомо, під час передвиборної кампанії Д. Трамп демонстрував великі симпатії до Ізраїлю. Зокрема, він закликав адміністрацію президента Б. Обами заблокувати резолюцію РБ ООН № 2334, що вимагає від Ізраїлю припинити поселенську діяльність, а також обіцяв перенести американське посольство з Тель-Авіва до Єрусалиму.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху відмовився брати участь в паризькій конференції, вважаючи, що врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту може відбутися тільки під час прямих переговорів між Ізраїлем і Палестинською національною адміністрацією (ПНА), а «не нав'язане міжнародним співтовариством». Хоча представників ПНА не запрошували на форум в Парижі, проте вони підтримали французьку ініціативу.

 

Підсумкове комюніке

У заключному комюніке конференції, ухваленому після запеклих обговорень, з великими труднощами було досягнуто компромісу, що базується на рекомендаціях «Близькосхідної четвірки» і на резолюції РБ ООН № 2334 від 23 грудня 2016 р. Підсумкове комюніке учасників близькосхідної конференції містить заклик до Ізраїлю не чинити односторонніх дій, які можуть негативно вплинути на ключові проблеми: статус Єрусалима, проблему біженців, встановлення територіальних кордонів і питання безпеки.

Жан-Марк Еро та Джон Керрі

Жан-Марк Еро та Джон Керрі

У підсумковій заяві учасників конференції міститься заклик до Ізраїлю і ПНА «офіційно підтвердити прихильність до врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, заснованого на принципі «двох держав для двох народів». У документі також згадується, що міжнародне співтовариство «не визнає змін кордонів Ізраїлю, що існували до 1967 року, без узгодження обома сторонами». Учасники конференції підтвердили неприйняття поселенської діяльності Ізраїлю на Західному березі, Голанських висотах і в Східному Єрусалимі. Глава МЗС Франції Жан-Марк Еро висловив сподівання, що палестинці та ізраїльтяни «скористаються рукою допомоги, яку ми їм простягнули». Згідно з цим документом, до кінця 2017 року має відбутися ще одна конференція з подібним порядком денним.

Британські дипломати не підписали підсумкове комюніке учасників конференції з палестинсько-ізраїльського конфлікту. Сполучене Королівство на конференції мало «статус спостерігача». Представник МЗС Великобританії піддав критиці ту обставину, що зустріч проходила за відсутності обох сторін конфлікту і за кілька днів до інавгурації нового американського президента Д. Трампа, «в той час як США будуть найважливішим гарантом якої б то не було угоди». За таких умов існує ризик, що паризька конференція призведе лише до «посилення позицій» сторін, — йдеться в заяві МЗС Великобританії.

 

Реакція Б. Нетаньяху і його соратників

Біньямін Нетаньяху

Біньямін Нетаньяху

Відкриваючи 15 січня щотижневе засідання уряду, прем'єр-міністр Б. Нетаньяху заявив, що «конференція в Парижі — марна справа, задумана французами і палестинцями, щоб спробувати нав'язати Ізраїлю умови, несумісні з нашими національними інтересами». За його словами, «конференція віддаляє мир, зміцнюючи непримиренність палестинських позицій і відводячи палестинців від прямих переговорів без попередніх умов».

Напередодні проведення конференції в Парижі друга людина в ізраїльському уряді міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман закликав французьких євреїв переїжджати до Ізраїлю в зв'язку з «антиізраїльською» політикою Франції. За його словами, конференція в Парижі з близькосхідного врегулювання «жодних проблем вирішити не може, це справжнісінький трибунал проти Держави Ізраїль». За словами А. Лібермана, в Парижі «готувався фактично сучасний процес Дрейфуса, тільки тепер на лаві підсудних замість одного єврея буде весь народ Ізраїлю». Безсумнівно, що ці заяви А. Лібермана були погоджені з главою уряду Б. Нетаньяху.

Авігдор Ліберман

Авігдор Ліберман

У цьому зв'язку доречно нагадати, що 30 червня 2009 року президент Франції Н. Саркозі зажадав від прем'єра Ізраїлю Б. Нетаньяху змістити А. Лібермана з поста глави ізраїльського МЗС, маючи на увазі його радикальну і безкомпромісну позицію щодо палестинців. Ця вимога Н. Саркозі була розцінена ізраїльським урядом як втручання у внутрішні справи Ізраїлю. З невеликою перервою у 2013 року А. Ліберман продовжував займати посаду міністра закордонних справ до травня 2015 року, а у травні 2016 року Б. Нетаньяху призначив свого давнього соратника і «друга В. Путіна» на пост міністра оборони, який вважається в Ізраїлі другим за значенням після поста прем'єр-міністра.

Посол Ізраїлю в ООН Дані Данон назвав близькосхідну конференцію в Парижі «спробою перехопити ініціативу в момент зміни влади у Вашингтоні». За словами Д. Данона, ця конференція є «заохоченням палестинського терору і відмови адміністрації М. Аббаса вести прямі переговори з Ізраїлем».

 

Цими днями у Москві...

Слід зазначити, що в цей же час (15–17 січня ц. р.) у Москві в Інституті сходознавства РАН, за участю його наукового керівника професора-сходознавця Віталія Наумкіна, (який навчав автора цих рядків арабської мови в ВІІМ у Москві наприкінці 60-х років минулого століття), відбулися неформальні міжпалестинські переговори з відновлення національної єдності.



16 січня глава МЗС РФ С. Лавров і спеціальний представник президента РФ по Близькому Сходу і країнам Африки М. Богданов зустрілися з керівниками дев'яти палестинських рухів і партій, половина з яких в Ізраїлі, США та деяких країнах ЄС вважаються терористичними. Росія жодну з цих організацій до терористичних не відносить. Попередня подібна зустріч проводилася в Підмосков'ї у травні 2011 року. Виступаючи на відкритті зустрічі, С. Лавров заявив, що «Москва бачить об'єднану Палестину, як незалежну державу, яка живе в мирі та безпеці пліч-о-пліч з усіма своїми сусідами». Тель-Авів вважає, що об'єднання ХАМАС з поміркованими палестинськими партіями і рухами призведе до їх радикалізації та ісламізації, що становитиме загрозу для палестинсько-ізраїльського переговорного процесу щодо мирного врегулювання конфлікту.

Напередодні проведення конференції глава ПНА 83-річний Махмуд Аббас заявив, що якщо американське посольство буде перенесено з Тель-Авіва до Єрусалиму, то палестинці можуть повернутися до перегляду питання про визнання Ізраїлю, в результаті чого «США втратять легітимність в ролі посередника в справі врегулювання конфлікту, а можливість співіснування двох держав буде зведена до нуля». За деякими даними, М. Аббас попросив президента РФ В. Путіна переконати президента США Д. Трампа не переносити американське посольство в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалиму.

* * *

Чергова близькосхідна конференція, що пройшла в Парижі 15 січня ц. р., була безпрецедентною за своїм складом. Однак вагоме представництво цієї конференції було знівельовано відсутністю представників сторін конфлікту — керівників Ізраїлю та Палестини, заради досягнення взаєморозуміння і компромісу між якими ця конференція, власне, і проводилася. У підсумковому документі ще раз були повторені відомі положення і заклики, багаторазово декларовані в подібних документах і резолюціях протягом останніх 50 років. Однак цей документ не містив визначення конкретних інструментів врегулювання хронічного палестинсько-ізраїльського конфлікту.

Ізраїльська влада і політологи, цитуючи різні міжнародні документи і правові акти, намагаються довести, що Ізраїль має невід'ємне право на території Іудеї і Самарії (Західного берега), Голанських висот, і Східного Єрусалиму. На їхню думку, вимога міжнародного співтовариства до Ізраїлю — це політична рекомендація і політична позиція, але аж ніяк не юридична підстава. У цьому контексті цитується постанова Апеляційного суду Версаля від 13 березня 2013 року, в якій нібито стверджується, що не можна юридично обґрунтувати твердження, що Ізраїль окупував палестинські території та незаконно поселив там своїх громадян, якщо ці території раніше належали незаконному окупантові — Йорданії, а палестинської держави ніколи раніше не існувало. Виходячи із цього, Апеляційний суд у Версалі визнав ізраїльські поселення на території Західного берега законними, а палестинські претензії — безпідставними.

У роз'ясненні Апеляційного суду також повідомляється, що всі міжнародні правові акти, на які посилаються палестинці, підписані між державами, і зобов'язання або заборони, які вони містять, адресовані державам. Оскільки ні Палестинська адміністрація, ані Організація визволення Палестини не є державами, то жоден з цих актів до них не застосовується.

Дональд Трамп та Біньямін Нетаньяху

Дональд Трамп та Біньямін Нетаньяху

Останнім часом ізраїльський уряд робить ставку на нову американську адміністрацію президента Д. Трампа, відомого своїми заявами про підтримку вимог Ізраїлю. На наш погляд, політика американської адміністрації президента Д. Трампа щодо палестинсько-ізраїльського конфлікту буде значною мірою переглянута і скоригована в плані посилення підтримки Ізраїлю. Про це, зокрема, свідчать перші заяви Ніккі Хейлі, губернатора штату Південна Кароліна, яку за рекомендацією Д. Трампа Сенат затвердив 24 січня на посаду повпреда США в ООН. Зокрема, Н. Хейлі заявила, що «ніде провал ООН не був більш послідовним і більш обурливим, аніж в його упередженні проти нашого найближчого союзника — Ізраїлю». За деякими даними, представники єврейських поселень в Юдеї і Самарії були присутні на інавгурації Д. Трампа, чого раніше ніколи не було. Інформація про присутність на цьому заході палестинців поки не надходила.

Відстоюючи право Ізраїлю на територію Західного берега, ізраїльські юристи посилаються на резолюцію № 242 РБ ООН від 22 листопада 1967 року, в якій говориться, що Ізраїль повинен був відійти з територій, але не «з усіх, а лише з деяких». При цьому наголошується, що кордони припинення вогню від 1949 року, що досягнуті в результаті угод Ізраїлю і його сусідів, — не є ратифікованими кордонами. Стверджується також, що термін «військова окупація» не може застосовуватися до присутності Ізраїлю в Юдеї та Самарії, оскільки для Ізраїлю ці території не є «територіями іншої держави», беручи до уваги, що Йорданія не мала ніяких легальних прав на ці території. Ізраїльські юристи підкріплюють свою аргументацію посиланнями на договір в Осло від 1993 року і ізраїльсько-палестинську тимчасову угоду від 1995 року, які не забороняли будівництво єврейських поселень в Юдеї і Самарії, залишаючи це питання на розгляд учасників переговорів про остаточне врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту.

З огляду на вищесказане, здається малоймовірним, що в найближчі роки буде можливим досягнення врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту у форматі «дві держави для двох народів». Реалізація такого формату врегулювання можлива, якщо до влади в Ізраїлі прийдуть політичні сили, що підтримують такий формат. Але це також малоймовірно і навряд чи буде можливим.