Юрій Радковець
Незважаючи на досягнуті домовленості щодо перемир’я, на загострення обстановки в зоні антитерористичної операції (АТО) під час новорічних та різдвяних свят, а також на нові втрати серед військовослужбовців Збройних Сил України, українське суспільство знову переконується, що альтернатива боротьбі з російською збройною агресією відсутня.
При цьому, як вже згадувалося у попередніх оцінках експертів незалежного аналітичного центру «Борисфен Інтел» (Час розставляти крапки над «і» від 09.12.2016 р.), а також на погляд багатьох інших українських і західних експертів, найближчим часом нашій державі доведеться боротися за суверенітет в умовах суттєвої зміни обстановки. Найбільш вірогідно, що головною особливістю розвитку міжнародних відносин буде уповільнення темпів глобалізації та зосередження зусиль розвинутих країн на вирішенні національних проблем.
Глобалізація почекає
Причиною, що створила передумови для зниження інтенсивності глобалізації, стало негативне ставлення пересічних громадян США і європейських країн, які є головною виробничою силою, до супутніх процесів, у тому числі:
- невиправдано низьких темпів відновлення рівня достатку населення після міжнародної фінансової кризи, що обумовлені відтоком капіталу в країни з невисокою вартістю робочої сили і значних видатків на економічну допомогу країнам Близького Сходу і Африки, які втягнені в конфлікти, а також біженцям з цих країн;
- надмірного збільшення кількості мігрантів з країн, що розвиваються, зокрема, нелегальних мігрантів;
- погіршення ситуації в сфері безпеки і підвищення рівня терористичної загрози;
- ерозії системи цінностей, в першу чергу релігійної, яка продовжує відігравати суттєву роль у невеликих містах і в сільській місцевості як у США, так і в Європі.
Нездатність політичних лідерів від Демократичної партії США і соціалістичних (соціал-демократичних) партій в Європі знайти рішення згаданих вище проблем, а також баланс між внутрішньою і зовнішньою політиками призвела до посилення розбіжностей між пересічними громадянами і політичною елітою західних країн.
Як наслідок, незважаючи на втішні попередні дані соціологічних досліджень, які були проведені по старих «лекалах», відбулися «Brexit», перемога Д. Трампа на президентських виборах в США, а також зліт популярності радикальних (правих) політичних партій в європейських країнах. Таким чином, виявилося все негативне ставлення населення до бюрократичної системи Заходу, яка продемонструвала свою нездатність служити інтересам платників податків. Отож прихід політичної еліти нової якості став закономірним у розвитку західного суспільства.
Оновлення влади найбільше потребували жителі провінцій, які в меншій мірі, ніж мегаполіси, охоплені процесом глобалізації. Сьогодні з усією очевидністю проявилася роз'єднаність між мегаполісами — підсумками глобалізації та урбанізації, і провінцією, що продовжує сповідувати консерватизм у всіх сферах життя. Перемогу Д. Трампа можна пояснити тим, що він зміг почути настрої саме «одноповерхової Америки», на відміну від Х. Клінтон, яка продовжувала орієнтуватися на населення мегаполісів. Саме тому акції протесту проти обрання Д. Трампа пройшли у великих містах, де расові та гендерні відносини характеризуються більшою толерантністю, а світові релігії представлені значно ширше.
Аналогічна ситуація спостерігається і в Європі. Внаслідок широкої підтримки Франсуа Фійона з боку сільського населення Франції з високою ймовірністю можливо прогнозувати його обрання президентом країни на чергових виборах у квітні-травні поточного року. Одночасно, під тиском британських громадян, керівництво Великобританії рішуче просувається у напрямку виходу з Європейського Союзу.
Слід зазначити, що формування нової політичної еліти в США і Європі відбувається за рахунок популістських сил, які препонують, м'яко кажучи, відірвані від життя варіанти вирішення назрілих проблем. Зокрема, вони, намагаючись усунути негативні наслідки глобалізації, пропонують обмежувати об'єктивно затребувані економічні зв'язки між розвиненими державами.
Про те, що глобальне співробітництво залишається єдиним шляхом розвитку людства, може свідчити підвищена увага «світових гравців» (транснаціональних корпорацій, лідерів розвинених країн) до проведення чергового Всесвітнього економічного форуму в Давосі (17-20 січня ц. р.). Крім того, на фоні посилення позицій політичних «популістів» на Заході, Китай зробив спробу перехопити ініціативу в розвитку глобального співробітництва. Зокрема, делегація КНР на форумі виявилася найбільш представницькою, а відкрив його Голова КНР Сі Цзіньпін, виступивши на підтримку розвитку глобального економічного співробітництва, яке, на його погляд, не є причиною економічних або міграційних криз.
Беручи до уваги відсутність перспективи щодо штучного обмеження міжнародних зв'язків, можна вважати, що незабаром розвинені країни відновлять глобальне співробітництво в повному обсязі, але вже зі значно вищим рівнем раціональності.
Про те, що розвинене суспільство негативно сприймає ізоляціонізм, свідчить і зниження популярності Д. Трампа за період з моменту оголошення його переможцем на виборах до церемонії інавгурації. Незважаючи на останні помилки соціологічних опитувань, хотілося б нагадати підсумки опитування громадської думки, опубліковані інформаційним агентством CNN 17 січня ц. р. Згідно з думками респондентів, перед церемонією інавгурації Д. Трампа підтримували близько 40 % населення США, що стало найменшим рівнем довіри новому президенту за останні роки (Б. Обама — 84 %, Дж. Буш — 61 %, Б. Клінтон — 67 %). Зниження рівня довіри Д. Трампу сталося на фоні його заяв щодо внутрішньої і зовнішньої політики, зроблені ним після оголошення перемоги на виборах. Однак при цьому рівень довіри Д. Трампу в сільській місцевості країни залишився на 30 % вищим, аніж у містах, тим самим демонструючи, хто склав електоральну основу нового президента США.
Діалог між США та РФ — невідворотний
Перебуваючи в стані конфлікту, розв'язаного Росією, Україні доцільно і необхідно зважати на особливості в розвитку міжнародної обстановки, викликані зміною політичних еліт на Заході. До таких особливостей слід віднести:
- зосередження зусиль нового керівництва США і впливових країн Європи на вирішенні національних проблем у сферах економіки і безпеки;
- посилення важливості розвитку стратегічного діалогу між такими глобальними політичними центрами сили (прийняття рішень), як США (колективний Захід) і КНР;
- неминучість посиленої уваги США і об'єднаної Європи до розвитку відносин з Російською Федерацією, що в першу чергу пов'язано з необхідністю припинення конфліктів в Сирії і Україні.
Прогнозуючи можливий характер розвитку відносин між Заходом і Росією у вирішенні згаданих конфліктів, необхідно враховувати їх спільну особливість.
Так, в Сирії і Україні були порушені кордон і територіальна цілісність держав, що є попранням міжнародного права й становить реальну загрозу суверенітету західних країн. При цьому російська військова активність безпосередньо пов'язана з посиленням цієї загрози.
Зокрема, у сирійському конфлікті дії Росії перешкоджають зусиллям міжнародної коаліції з ліквідації терористичної організації «Ісламська Держава», яка заявила про намір створити свою держави на території Іраку і Сирії. А розв'язавши збройну агресію проти України, Росія вперше після розвалу СРСР безпосередньо сама порушила недоторканність державних кордонів у Європі.
Інакше кажучи, дії Росії і «Ісламської Держави» мають однакову парадигму.
Крім того, значна частина нової адміністрації США усвідомлює, що угоди з режимом В. Путіна, в першу чергу щодо України, фактично є капітуляцією Заходу (США і Європи) перед слабким супротивником. Супротивником, який принизливо ставиться до цінностей Заходу: демократії, верховенству прав і свобод людини, культивуванню соціальної поваги, що допомагали розвивати відносини між країнами Америки та Європи. Відкидаючи ці цінності, Росія продовжує стагнацію і «втягує в трясовину» колишні республіки СРСР.
Тому протидія російської агресії в Україні буде займати одне з найбільш важливих місць у зовнішній політиці США, принаймні, доти, поки Вашингтон буде відстоювати свою роль світового лідера. Про це можна судити із заяв представників нового керівництва США.
Наприклад, Р. Тіллерсон під час слухань в Сенаті США з питання його призначення на посаду держсекретаря заявив, що американська реакція на анексію українського Криму мала б бути більш рішучою. При цьому він запевнив конгресменів у тому, що США, у разі виникнення загрози країнам-членам Альянсу, будуть виконувати зобов'язання відповідно до 5-ї статті НАТО.
Загальне сприйняття російської загрози підтверджують також заяви і нових керівників силового блоку США та кандидатів на посади спецслужб. Зокрема, новий міністр оборони США Джеймс Меттіс під час розгляду його кандидатури заявив, що необхідно посилити протидію Росії, яка «намагається розколоти США і НАТО», а також підтримати європейських союзників. Кандидат на посаду директора ЦРУ США Майк Помпео вважає, що Росія становить загрозу європейським країнам і «агресивно самостверджується», розв'язавши агресію проти України. Своєю чергою, колишній посол США в Україні, а нині директор Євразійського центру при Атлантичній раді США Дж. Гербст, аналізуючи першу після виборів прес-конференцію Д. Трампа, припустив, що американська політика щодо РФ буде жорсткою.
Крім того, досить показовий характер має і заява одного з найближчих помічників нового президента США — Р. Джуліані щодо «...готовності Д. Трампа відновити співробітництво з Росією винятково з позиції сили, а також тільки з тих питань, які будуть відповідати інтересам обох країн» .
У цьому контексті найбільш концентровано виглядає заява кандидата на посаду посла США при ООН, губернатора штату Південна Кароліна Ніккі Хейлі (під час слухань у Комітеті Сенату США у закордонних справах під час затвердження її кандидатури), що США не можуть довіряти Росії і не можуть погодитися з окупацією на сході України, а також анексією українського Криму. «Ми повинні дати їм знати, що це ненормально — те, що сталося в Україні, в Криму і відбувається в Сирії, і ми також скажемо їм, що нам не потрібна їх допомога в боротьбі з ІДІЛ та іншими загрозами», — заявила вона.
Виходячи з цього, просте припинення конфліктів в Україні та Сирії, встановлення нового світового порядку за домовленостями Москви і Вашингтону, а також отримання Росією оновленого статусу світової наддержави на сьогодні є малоймовірним.
Разом з тим, новому керівництву США ще належить сформувати оновлену стратегію протидії російській агресивній політиці. Новий віце-президент Сполучених Штатів Майкл Пенс в інтерв'ю телеканалу CBS заявив, що Д. Трамп є тією людиною, яка може запропонувати новий підхід до розвитку відносин з Російською Федерацією. Однак, сьогодні поки що важко зрозуміти, що конкретно стоїть за його словами.
Своєю чергою, прес-секретар президента РФ Д. Пєсков підтвердив, що врегулювання конфлікту в Україні буде ключовим питанням американсько-російських відносин. При цьому, схоже, що Кремль не має намірів відмовлятися від своїх претензій на Україну, і тому вже зараз поклав усю відповідальність за можливий зрив урегулювання на Вашингтон. За словами Д. Пєскова, розвиток діалогу між США і РФ буде залежати від «…тієї позиції, яку займе нова адміністрація у Вашингтоні».
Разом з тим, російська непоступливість щодо України виключає широту маневру для Вашингтона. Існуюча російська військова міць змушує США шукати компромісні рішення з РФ у питаннях безпеки, зважаючи на сьогоднішні умови. І ці компроміси будуть мати на меті нейтралізацію російської військової загрози і ослаблення військової могутності Росії, в першу чергу її ядерної тріади. При цьому не виключено, що нейтралізація РФ як «джерела військової загрози» у подальшому може створити умови для розвитку конструктивного стратегічного діалогу між США і Китаєм, який, однак, має значно більший потенціал для того, щоб конкурувати з Вашингтоном на глобальному рівні.
США та врегулювання конфлікту в Україні
Виходячи з вищезазначеного, деякі західні політики і експерти вважають, що стратегія нової адміністрації США щодо врегулювання конфлікту в Україні може включати наступні складові:
- неформальну згоду США і країн Європи з фактом входження Криму до складу РФ. При цьому формально Захід не буде відмовлятися визнавати його анексію і збереже режим санкцій. Скоріше за все, такий хід буде враховувати попередню згоду Росії на скорочення запасів ядерної зброї, що істотно знизить рівень глобальної військової загрози. Скорочені запаси ядерної зброї припускають можливість більш ретельного її контролю, що вкрай важливо в разі виникнення кризової ситуації в період переходу влади від В. Путіна до будь-якого з можливих його наступників;
- збереження окремих районів Донецької та Луганської областей у складі України з умовою надійного (гарантованого) забезпечення припинення бойових дій і відновлення безпеки на їх території;
- формування пакету міжнародної фінансово-економічної допомоги Україні для відновлення української економіки.
Україна повинна впливати на вирішення конфлікту
Деталізація і практичне наповнення згаданих вище складових стратегії нової адміністрації США значною мірою залежатимуть від активності України. Збереження суверенітету і створення основи для розвитку держави зобов'язують Україну зайняти рішучу позицію, що передбачає набуття спроможності до самостійних дій щодо стримування Росії в питаннях безпеки, політики і економіки. У разі ж простого пошуку можливості «вбудуватися» в політичні, економічні та військові умови, які формуються впливовими геополітичними гравцями, українці можуть остаточно втратити можливість жити у власній державі.
Основою для самостійної позиції України повинна стати українська самоідентичність громадян країни, яка має бути сформована без поділу на національні та релігійні групи. Базисом успішної держави служать привілеї бути і відчувати себе громадянином України. Ці риси, своєю чергою, передбачають культивування у кожної людини відповідальності перед суспільством і взаємну повагу. Тільки в такому випадку державний апарат займе відповідне місце в суспільстві, зокрема, стане ефективним інструментом забезпечення потреб громадян, і отримає високий рівень довіри населення.
Однак створення такої «ідилії» передбачає досить кропітку діяльність. Особливо важливо це враховувати при розробці та реалізації Стратегії деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей. У той же час, щоб уникнути дезінтеграції України, ця Стратегія (у вигляді Стратегії деокупації України) повинна бути застосована щодо всієї держави, в т. ч. анексованого Криму. При цьому, в Стратегії деокупації України має знайти місце вирішення проблем, від яких залежить єдність держави, зокрема:
- формування високої загальної культури українського суспільства, яка буде зрозуміла в усіх частинах держави. Тут слід розуміти не уніфікацію народної творчості та побуту для всіх регіонів. При збереженні властивих для кожної області творчих і побутових особливостей значні зусилля будуть потрібні для формування загальноприйнятої системи цінностей, яка включатиме моральні принципи, ставлення до історичного минулого, соціальну поведінку, духовне виховання і багато іншого. На жаль, сьогодні відчувається певна втрата згуртованості громадян України, яка виникла під час Революції Гідності. Навіть подорожуючи із заходу на південь або на схід нашої держави, можна відчути певну роз'єднаність регіонів, якою досить легко може скористатися наш ворог для дезінтеграції України.
За оцінками українських політологів і вчених, анексія українського Криму ніколи не відбулася б за умови, якщо б за чверть століття незалежності в Україні була сформована загальна культура. Саме наявність загальноєвропейської культури українського суспільства визначає згуртованість і динаміку розвитку держави, в якій є сильні регіональні особливості;
- визначення орієнтирів у майбутньому і завдань, які повинні бути вирішені в державі. Прикро, але Україна сьогодні продовжує експлуатувати економічні, культурні, адміністративні та інші досягнення минулого («совковського») періоду, практично не створюючи натомість нічого нового. Нечисельні інновації у науці, промисловості, медицині незаслужено замовчуються, не дозволяючи створити Україні образ майбутнього;
- вирішення проблеми соціальної справедливості, в якій будуть створені стимули для розвитку національної науки, інноваційних промисловості і сільського господарства, а також збільшення кількості робочих місць, які будуть володіти високою додатковою вартістю. Пора вже зрозуміти, що громадяни, чия праця приносить велику додану вартість в національній економіці, мають право отримувати доступ і до великих матеріальних благ. Тільки в такому випадку суспільство матиме стимул для розвитку. Поки ж Україна продовжує відставати від розвинених країн. Так, згідно з дослідженнями агентства Bloomberg, за минулий рік Україна змістилася на 42-е місце в рейтингу країн з інноваційною економікою (з 50-ти можливих).
Таким чином, в умовах зміни політичних еліт на Заході вкрай важливо розуміти та необхідно наголосити, що протистояння російській агресії з високою вірогідністю вимагатиме від України значного зосередження її зусиль, а також застосування нових підходів до вирішення як внутрішніх проблем, так і залучення міжнародної допомоги.
Збереження суверенності, державності і незалежності України сьогодні в значній мірі залежатиме від нашої спроможності створити консенсус в українському суспільстві як на основі національного надбання та принципів загальноєвропейської культури, так і розуміння цілей майбутнього розвитку нашої держави.
Отже, втрата Україною свободи і державності може бути пов'язана тільки з її внутрішніми слабкістю і роз’єднаністю, викликаними політичними чварами і непомірними амбіціями бізнесменів від політики. Ну а щодо майбутнього нашої держави, то варто пам’ятати — тільки в цивілізованому європейському середовищі українське суспільство отримає стимул для утвердження та розвитку його самоідентичності.
Стаття опублікована у виданні румунського аналітичного центру “INGEPO Consulting Company” —
“Geostrategic Pulse” № 231 від 20 лютого 2016 року
