1 лютого 2017

Переговори по Сирії в Астані та Москві: старі рецепти, інакше виписані

Олексій Волович

23-24 січня в столиці Казахстану Астані вперше пройшли прямі переговори між представниками офіційного Дамаска і частиною збройної опозиції. На попередніх переговорах в Женеві сторони конфлікту спілкувалися не безпосередньо, а за допомогою посередників, хоча і цього разу без посередників не обійшлося. Переговори проходили за зачиненими дверима в готелі «Ріксос». Представники емігрантської політичної опозиції в переговорах в Астані участі не брали, 27-го січня вони зустрічалися в Москві з главою МЗС РФ С. Лавровим.

Всього у зустрічі в Астані взяли участь сім делегацій — офіційного Дамаска, «протурецької» сирійської збройної опозиції, групи спецпосланця генерального секретаря ООН по Сирії Стаффана де Містури, країн-гарантів угоди про перемир'я від 29 грудня минулого року — Росії, Ірану і Туреччини, а також посол США в Казахстані Джордж Крол в якості спостерігача. Делегацію уряду Сирії очолював постійний представник Сирії при ООН посол Башар Джаафарі. Російську делегацію очолював спецпредставник президента РФ з сирійського врегулювання Олександр Лаврентьєв, іранську — заступник міністра закордонних справ Хосейн Джабер Ансарі, турецьку — заступник радника МЗС Туреччини у справах Близького Сходу і Африки Седат Онал.

Переговори в Астані

Переговори в Астані

Сирійська збройна опозиція була представлена дванадцятьма «протурецькими» групами, в рядах яких налічується до 60 тисяч бойовиків, що діють на півночі, в центрі та на півдні країни. За оцінками американських експертів, які брали участь на переговорах в Астані, група опозиції представляла не більше однієї третини всіх опозиційних сил. І тільки 5 з 12 представлених в Астані сирійських угруповань погодилися прийняти умови режиму припинення вогню. Делегація сирійської збройної опозиції на переговорах в Астані не мала загальної платформи та єдиного керівника. Кожне угруповання виступало зі своїх позицій. Однак всі ці угруповання мають в особі Туреччини головного спонсора і головного керівника. Тому успіх чи невдача на переговорах в Астані в значній мірі залежали від можливості досягнення компромісу з турецькою стороною.

За переговорним процесом спостерігали представники кількох десятків країн. Проти запрошення в Астану сирійських курдів категорично виступила турецька сторона. За наполяганням Тегерана Ізраїль і Саудівська Аравія також не отримали запрошення.

 

Підготовка та хід переговорів

В рамках підготовки до переговорів в Астані у листопаді і грудні 2016 року Міноборони РФ, за посередництва Туреччини, провело переговори з лідерами сирійської збройної опозиції, які контролюють велику територію в центральній і північній частинах Сирії. Останній раунд переговорів російських військових з польовими командирами кількох угруповань сирійської збройної опозиції відбувся 23-24 грудня 2016 року в Анкарі за посередництва турецьких спецслужб. В результаті переговорів вдалося узгодити позиції всього лише семи опозиційних формувань і підписати два документи, що регулюють режим припинення вогню на всій території Сирії, а також програму проведення переговорів в Астані. За цими документами, перемир'я розпочалося з 00 годин 30 грудня. Всього режим перемир'я підтримали близько 16 збройних формувань опозиції, включно з тими, хто не підписав угоду про перемир'я.

Від участі в переговорах відмовилося найбільше «протурецьке» опозиційне формування «Ахрар аш-Шам», що діє на півночі Сирії в провінціях Ідліб та Алеппо. За деякими даними, представникам цього формування зараз не до перемовин, оскільки їхні суперники з «просаудівського» угруповання «Джабхат ан-Нусра» витісняють їх з позицій на кордоні сирійської провінції Ідліб і Туреччини, тим самим встановлюючи контроль над пунктами переходу, що дозволяє зберігати монополію над каналами матеріально-технічної підтримки з Туреччини. На думку експертів, за такої динаміки розвитку ситуації угруповання «Ахрар аш-Шам» незабаром може або остаточно влитися в «Джабхат ан-Нусру», або сильно ослабнути і втратити будь-який вплив на військово-політичну ситуацію в країні.

Делегати сирійської опозиції

Делегати сирійської опозиції

За повідомленням The New York Times, перша зустріч віч-на-віч між сирійськими повстанцями та урядовими чиновниками після майже шести років громадянської війни відразу переросла в жорстку суперечку і взаємні звинувачення. Лідер формування «Джейш-аль-Іслам» Мухаммед аль-Аллюш у своїй вступній заяві назвав сирійський уряд «кривавим деспотичним режимом». Зі свого боку керівник делегації сирійського уряду Башар Джаафарі назвав делегацію опозиціонерів «озброєними терористичними угрупованнями» і звинуватив їх в «недоречній провокаційній поведінці».

Після того, як стало ясно, що переговори «віч-на-віч» не вдаються, делегації були розселені по різних готелях і для кожної з них були виділені окремі переговорні кімнати. За словами заступника міністра закордонних справ Казахстану Романа Василенка, спецпосланець генсека ООН по Сирії Стаффан де Містура «переходив з однієї кімнати до іншої для ведення переговорів або з урядом, або з опозицією». Таким чином нормального переговорного процесу без посередників в Астані практично провести не вдалося. Схоже, що непримиренні супротивники психологічно ще «не дозріли» для прямих переговорів без посередників.

Сирійська урядова делегація

Сирійська урядова делегація

На переговорах в Астані обговорювалися і політичні питання сирійського врегулювання. Російська сторона передала збройній опозиції проект майбутньої нової конституції Сирії, де пропонуються наступні нововведення: обрання президента на сім років без можливості переобрання на другий термін; виключення положення, згідно з яким президентом Сирії має бути тільки мусульманин; формування двопалатного парламенту. Рекомендовано зберегти країну як унітарну державу зі створенням курдської автономії. У документі передбачається право регіонів Сирії обирати мову в якості регіональної, а також скасування шаріату в якості основного джерела права в країні. З назви Сирійська Арабська Республіка пропонується вилучити слово «арабська», що дуже важливо для курдів. Глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що підготовлений російськими експертами проект конституції Сирії розроблений з урахуванням побажань офіційного Дамаска і опозиції, проте представники сирійської опозиції на переговорах в Астані відкинули цей проект. Багато опозиціонерів пропонують перетворити Сирію на федерацію за релігійно-етнічною ознакою у складі автономій або округів для сунітів, алавітів, курдів, туркменів, ассірійців та вірмен.

Нагадаємо, що у лютому 2012 року сирійський уряд підготував проект нової конституції, для затвердження якого був проведений референдум. Документ підтримали 89 % сирійців із 57,4 % громадян країни, які взяли участь в референдумі. Нова конституція скасовувала політичну монополію правлячої партії «БААС» і закріпила плюралізм та верховенство цивільних прав. Однак ані опозиція, ані представники західних держав не визнали підсумки референдуму легітимними.

 

Позиції сторін

Російська делегація

Російська делегація

Позиція Росії. Коментуючи підсумки переговорів в Астані, глава МЗС РФ С. Лавров зазначив, що «вперше відбувся прямий вихід уряду Сирії на збройні формування опозиції, тобто за одним столом перебували представники сторін, які один одному протистоять на землі зі зброєю в руках». Крім того, за словами міністра, російська делегація, в якій були представники МЗС і Міноборони РФ, проводила кілька прямих зустрічей з представниками збройної опозиції і обговорювала з ними перспективи налагодження спільної боротьби з тероризмом в Сирії, передусім з ІДІЛ. С. Лавров також повідомив про нарощування взаємодії Москви з Туреччиною та Іраном з питань мирного врегулювання сирійської кризи. За його словами, саме завдяки цій взаємодії «вдалося звільнити від терористів Алеппо, а потім запровадити режим припинення бойових дій на основі угоди від 29 грудня минулого року».

Представник МЗС Туреччини Седат Онал

Представник МЗС Туреччини Седат Онал

Позиція Туреччини. Що стосується позиції Туреччини стосовно мирного врегулювання сирійської кризи, то в останні місяці вона зазнала суттєвих змін. За деякими даними в даний час Анкара більше не бачить жорсткої необхідності в усуненні Б. Асада. Сьогодні турецька влада більш стурбована необхідністю облаштування «зони безпеки» на півночі Сирії нібито для розміщення біженців, в якій турецькі війська зараз ведуть бойові дії проти ісламістів і курдів. Таким чином Туреччина прагне не допустити створення суцільного курдського анклаву уздовж турецько-сирійського кордону. При цьому турецька влада вкрай незадоволена партнерством, яке встановилося між сирійськими курдами і Вашингтоном. Зокрема, Анкара різко виступає проти спроб Вашингтона залучити до сирійських переговорів курдів з Партії демократичного союзу. Розчарування в американських партнерах спонукає Анкару до більш тісної співпраці з Росією.

Представники сирійського уряду, традиційно звинувачуючи Анкару в підтримці опозиційних формувань, вважають, що з цієї причини Туреччина не може відігравати повноцінну і неупереджену роль у мирному врегулюванні сирійської кризи. Постпред Сирії в ООН Башар Джаафарі вважає, що Туреччина не збирається припиняти підтримку збройних опозиційних угруповань (Вільна сирійська армія, «Джейш-аль-Іслам» та інші групи), і що за більшістю дій проти сирійської урядової армії стоїть Анкара. Башар Джаафарі поскаржився на те, що Туреччина відіграє негативну роль в сирійському врегулюванні, проте уряд Сирії «змушений заплющити на це очі заради порятунку країни». За його словами, «іноді в політиці доводиться мати справу зі своїми ворогами, щоб врятувати свою країну».

Заступник міністра закордонних справ Ірану Хосейн Джабері Ансарі

Заступник міністра закордонних справ Ірану Хосейн Джабері Ансарі

Позиція Ірану. Іранське керівництво вважає, що немає підстав запрошувати США до участі в процесі подальшого врегулювання в Сирії. Зокрема, міністр закордонних справ ІРІ Мохаммад Джавад Заріф зазначив, що його країна «вкрай негативно ставиться до запрошення США до участі в переговорах в Астані». Втім, традиційний антагонізм Вашингтона і Тегерана не заважає їх співпраці, особливо коли це вигідно обом сторонам. Так, останнім часом іранські і американські військові співпрацюють в Іраку в районі Мосула в боротьбі з бойовиками ІДІЛ. З іншого боку, не всі представники збройних опозиціонерів погоджувалися на участь Ірану в переговорах в Астані. Так, Мухаммед аль-Аллюш заявив, що опозиціонери не погодяться на будь-яку посередницьку роль Ірану, який підтримує офіційний Дамаск.

Незважаючи на те, що і Росія, і Іран є прихильниками сирійського президента Б. Асада, їх погляди на подальше майбутнє Сирії істотно відрізняються. І навіть більше, ірансько-російські розбіжності з приводу мирного процесу в Сирії продовжують поглиблюватися. Якщо Росія зацікавлена в сильному централізованому уряді, який зможе забезпечити збереження її інтересів, то для Ірану більш бажаний варіант з більшою владою у регіональних лідерів, що дало б можливість посилити проіранські сили в Сирії.

Посол США в Казахстані Джордж Крол

Посол США в Казахстані Джордж Крол

Позиція США. За словами посла США в Казахстані Джорджа Крола, нова адміністрація США зацікавлена в підключенні до процесу врегулювання сирійської кризи. США привітали досягнуте на переговорах в Астані рішення зі створення механізму контролю за перемир'ям в Сирії. Як заявив 24 січня ц. р. керівник прес-служби Держдепартаменту США Марк Тонер, «американська адміністрація вітає дії країн-гарантів, що спрямовані на деескалацію насильства і зменшення масштабу страждань в Сирії». За його словами, США готуються до відновлення сирійських переговорів під егідою ООН між режимом Б. Асада і опозиційними угрупованнями відповідно до резолюції РБ ООН 2254.

Ще 11-го листопада 2016 року в інтерв'ю газеті The Wall Street Journal обраний президент США Дональд Трамп заявив, що в Сирії він готовий боротися з угрупованням ІДІЛ замість того, щоб усувати лідера країни Башара Асада. У процесі формування близькосхідної політики адміністрації Д. Трампа ця ідея знаходить все більше прихильників. Так, член палати представників Конгресу США демократ Тулсі Габбард, яка входила в число претендентів на пост держсекретаря в новій американській адміністрації, нещодавно під час поїздки по Сирії зустрілася з лідером країни Б. Асадом. Після цієї зустрічі вона дійшла висновку, що «війна США за повалення режиму Б. Асада є контрпродуктивною і не відповідає ані інтересам Америки, ані інтересам сирійського народу». За її словами, «якщо президента Асада усунуть, то терористи і ісламісти дістануть контроль над всією Сирією». Здається, що ці заяви Тулсі Габбард певною мірою відображають нинішні настрої в новій американській адміністрації щодо Б. Асада і його майбутньої ролі у врегулюванні сирійської кризи.

 

Спільна заява країн-гарантів

Після завершення офіційних переговорів глава МЗС Казахстану Кайрат Абдурахманов зачитав спільну заяву Росії, Ірану і Туреччини, які виступили гарантами міжсирійських переговорів в Астані.

Короткий зміст спільної заяви:

«Делегації Ірану, Росії і Туреччини, відповідно до спільної заяви глав МЗС від 20 грудня 2016 року і резолюції РБ ООН 2336, підтримують початок переговорів між урядом Сирії та збройними групами опозиції в Астані 23-24 січня.

Стаффан де Містура

Стаффан де Містура

Країни-гаранти цінують участь в даних переговорах спецпосланця генерального секретаря ООН по Сирії Стаффана де Містури і підтверджують прихильність принципам суверенітету, незалежності і територіальної цілісності САР. Країни-гаранти висловлюють впевненість, що військового розв'язання сирійського конфлікту не може бути, врегулювання можливе тільки в рамках політичного процесу на основі резолюції РБ ООН 2254. Росія, Іран і Туреччина вирішили створити тристоронній механізм для моніторингу повного дотримання режиму перемир'я, запобігання провокаціям і ухвалили рішення спільно боротися з екстремістськими угрупованнями «Ісламська держава» і «Джабхат ан-Нусра». Країни-гаранти наголошують на необхідності відділення збройної опозиції від терористів і вважають Астану ефективною платформою для прямого діалогу між урядом Сирії та опозицією відповідно до резолюції РБ ООН 2254. Країни-гаранти підтримують готовність сирійської збройної опозиції брати участь в наступному раунді мирних переговорів, які розпочнуться в Женеві 8 лютого ц. р.».

Представники сирійської опозиції підготували свій документ про контроль за режимом припинення вогню і передали його представникам Туреччини, Росії та ООН. На їхню думку, цей документ може стати доповненням до угоди про перемир'я від 29-го грудня.

 

Переговори у Москві

Переговори у Москві 27 січня

Переговори у Москві 27 січня

27 січня глава МЗС РФ Сергій Лавров зустрівся з представниками сирійської політичної опозиції з метою проінформувати їх про переговори в Астані. Сирійська Національна коаліція опозиційних і революційних сил (НКОРС) відмовилася від зустрічі С. Лавровим. У Москву також прибули представники курдської Партії демократичного союзу та представник курдської Національної ради, яких турецьке керівництво вважає терористами і категорично відмовляється вести з ними переговори. У зв'язку з цим представник курдського самоврядування Північної Сирії Алі Абдессалям заявив, що «без курдів рішення сирійського питання не можливе, тому що курди сьогодні — реальна сила, що контролює 20 % території Сирії і реально бореться з терористами ІДІЛ».

На брифінгу С. Лавров повідомив, що ООН перенесла початок переговорів щодо Сирії в Женеві з 8 лютого на кінець лютого. При цьому С. Лавров підкреслив, що «пасивність ООН, яка з квітня 2016 року не проводила жодних переговорів, є неприпустимою». Потім С. Лавров довів до присутніх зміст російських пропозицій до проекту сирійської конституції, висловивши переконання, що він «буде стимулювати практичну дискусію, орієнтовану на пошук загального порозуміння». Представник «московської групи» сирійської опозиції Кадрі Джаміль зазначив, що для успіху женевської конференції «необхідно створити об'єднану делегацію сирійської опозиції, яка включала б усіх, без гегемонії будь-кого».

Після зустрічі С. Лавров підкреслив: досвід демонструє, якщо немає конкретного документу — проекту конституції, «переговори грузнуть і можуть тривати нескінченно». На його думку, зараз у всіх представників сирійської опозиції (політичної та військової) з'явилася можливість аналізувати цей документ і вносити пропозиції напередодні зустрічі в Женеві.

 

Зони безпеки чи зони окупації?

За даними агентства Reuters, в кулуарах перемовин в Астані Росія, Іран і Туреччина продовжили консультації про розподіл Сирії на зони впливу, точніше, про закріплення вже зайнятих зон. Найбільше в цьому плані досягли успіху Росія і Туреччина з тією різницею, що РФ розмістила свій військовий контингент на території Сирії на прохання Б. Асада, а ТР — всупереч його волі.

Зона російської військової присутності в Західній Сирії окреслена містами Дамаск, Алеппо та приморськими портами Латакія і Тартус. У центрі цієї території знаходиться авіабаза Хмеймім, де розміщена російська авіагрупа ВКС РФ в Сирії. Нещодавно Москва і Дамаск домовся про перетворення пункту матеріально-технічного забезпечення кораблів ВМФ РФ в Тартусі в повноцінну військово-морську базу з можливістю базування важких кораблів, включно з крейсерами й авіаносцями.

Турецька «зона безпеки» в Сирії

Турецька «зона безпеки» в Сирії

Під час турецької військової операції «Щит Євфрату», що розпочалася 24 серпня 2016 року, турецькі війська зайняли «зону безпеки» довжиною 90 кілометрів і глибиною 20 кілометрів уздовж сирійсько-турецького кордону, під приводом витіснення з цієї зони формувань ІДІЛ і сирійських курдів. Пізніше Анкара заявила про готовність розширити «зону безпеки» до 45 км вглиб сирійської території. Головною метою цієї турецької операції є зрив планів сирійських курдів щодо створення свого автономного анклаву на півночі Сирії. У Дамаску цю військову операцію Туреччини назвали «вторгненням і порушенням сирійського суверенітету».

Іран також хоче отримати нові гарантії своєї присутності в Сирії. Так, під час візиту прем'єр-міністра САР Імада аль-Хаміса в Тегеран 19 січня ц. р. були досягнуті домовленості про передачу в іранську власність 5 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь в одному з найбільш родючих районів Сирії і близько однієї тисячі гектарів для розміщення нафтових і газових терміналів. Звільнення Алеппо відкрило можливість для створення наземного коридору, що з'єднує Іран з півднем Лівану, і що дозволить Тегерану безпосередньо доправляти зброю і боєприпаси ліванському руху «Хизбуллах», який веде бойові дії в Сирії на боці режиму Б. Асада.

Президент США Д. Трамп також заявив про свій намір створити в Сирії зону безпеки для мирного населення під американським контролем. Деякі московські аналітики відразу ж побачили в цьому крок, спрямований проти Москви і Анкари. Втім, поки складно судити, що мав на увазі Д. Трамп — де, для кого, коли і якими силами планується створити цю зону безпеки. Ймовірно, що під «американською парасолькою» опиниться територія, підконтрольна коаліції «Демократичних сил Сирії» (альянс курдських загонів народної самооборони з різними арабськими, ассирійськими, вірменськими та туркменськими формуваннями), де вже знаходяться американські військові об'єкти.

За даними американського аналітичного центру Stratfor, на початку 2016 року США почали розширювати злітно-посадкову смугу аеродрому в місті Румійлан провінції Ель-Хасаке, на північному сході Сирії, контрольованому курдами. В даний час на цій базі розміщено кілька американських гелікоптерів і близько 100 військовослужбовців спецназу. Нова американська авіабаза створюється також у місті Кобані поблизу турецького кордону. Офіційний Дамаск неодноразово кваліфікував перебування американських військових підрозділів на території Сирії як порушення суверенітету країни.

 

Висновки і прогнози

Користуючись моментом передачі влади у Вашингтоні, Москва вирішила грати провідну роль у врегулюванні сирійського конфлікту. На переговорах в Астані російська делегація намагалася продемонструвати, що Росія може зробити значно більше у справі врегулювання сирійської кризи на тлі «малоефективних миротворчих зусиль США і ООН останніх років». Крім цього, Москва намагалася представити переговори в Астані в якості альтернативи Женевському формату переговорів. Іншими словами, організовані Росією і Туреччиною в Астані міжсирійські переговори мали на меті продемонструвати зростаючу роль Москви у врегулюванні сирійської кризи і її порозуміння з Анкарою.

Досягти позитивного результату на переговорах в Астані було вельми складно з кількох причин. Перша — роз'єднаність опозиції та її залежність від різних спонсорів. Друга — різні мотиви участі трьох країн-гарантів в процесі мирного врегулювання і досить складні відносини між ними. Третя — прагнення режиму Б. Асада домогтися врегулювання конфлікту переважно силовим способом, що значною мірою зменшує шанси досягнення домовленості з опозицією. Крім того, такі терористичні організації як ІДІЛ або «Джабхат ан-Нусра», що вилучені з угоди про перемир'я, будуть робити все можливе, щоб зірвати хистке перемир'я.

Перемир'я в Сирії від 29 грудня 2016 року мало чим відрізняється від усіх попередніх. Як і раніше, учасники конфлікту погоджуються на перемир'я тільки для того, щоб «наростити м'язи» і потім знову воювати. Як і раніше, заколотники сідають за стіл переговорів у тих випадках, коли втрачають можливість перемагати на полі бою. На наш погляд, гранична втома від шестирічної війни, стан «рівноваги безсилля» та нездатность здобути переконливу перемогу над супротивником, яке проявляють в Сирії і влада, і опозиція, значною мірою сприяє пошуку взаємоприйнятних компромісів в рамках процесу мирного врегулювання.

Певним успіхом зустрічі в Астані можна вважати той факт, що урядову делегацію Сирії і лідерів «протурецької» частини збройної опозиції вдалося посадити за стіл переговорів, хоча й не надовго. Один з головних підсумків переговорів в Астані — це рішення країн-посередників — Росії, Ірану і Туреччини — створити тристоронній механізм для контролю режиму припинення вогню шляхом утворення спільної оперативної групи, що контролюватиме дотримання перемир'я в Сирії. Наскільки ефективною буде робота цієї групи — покаже час.

Переговори в Астані та досягнення компромісу з «протурецькими» формуваннями збройної опозиції несе в собі ще й вірогідність розколу ситуативного союзу Анкари, Ер-Ріяда і Дохи. І переговори в Астані демонструють, що цей процес уже розпочався. Туреччина намагається автономно і сепаратно вирішувати свої завдання без консультацій з Ер-Ріядом і Дохою.

Сьогодні головними партнерами Туреччини в Сирії стають Росія і частково Іран. Однак міцність цього нового ситуативного об'єднання залишається дуже вразливою, враховуючи, що всі його учасники переслідують, перш за все, свої власні цілі та інтереси, в значній мірі суперечливі і різновекторні. При цьому сьогодні поки що важко передбачити якою буде політика адміністрації президента США Д. Трампа щодо Сирії і як вона буде поєднуватися з політикою країн-гарантів. Якщо втручання США в сирійський конфлікт буде масштабним, то роль Росії, Туреччини та Ірану в якості гарантів сирійського врегулювання значно ослабне. Буде це втручання масштабним чи ні — покаже час, але вже сьогодні стає очевидним, що США з Сирії просто так не підуть і «подарунка» країнам-гарантам не зроблять.

Якщо присутність російських та іранських військ на території Сирії погоджено з сирійським урядом, то цього не можна сказати про дислокацію військових підрозділів і об'єктів ТР і США на сирійській території, що, по суті, є актом окупації, про що сирійська влада неодноразово заявляла в своїх офіційних зверненнях в ООН. Туреччина і США виправдовують свої ніким не санкціоновані військові дії на території Сирії концепціями «soft law», «responsibility to protect», «responsibility while protecting». У будь-якому випадку закріплення американської зони безпеки на території Сирії в значній мірі буде сковувати дії РФ, ТР та ІРІ і впливати на плани врегулювання сирійської кризи. Так що без взаємодії зі США «країн-гарантів» жодним чином не обійтися. Однак передбачувана взаємодія буде дуже непростою, на межі можливого.

Як відомо, у своїх передвиборних виступах і в своїй інавгураційній промові президент США Д. Трамп неодноразово заявляв, що він готовий боротися з ІДІЛ, співпрацюючи при цьому з будь-якою країною, включно з Росію. На наш погляд, вступ до коаліції з США для спільної боротьби проти ІДІЛ і інших терористичних угруповань стає для Москви архіважливим завданням і, перш за все, можливістю нормалізувати відносини зі США, що автоматично дозволить домогтися зняття санкцій і виходу з міжнародної ізоляції, а також «порєшать українське питання» на вигідних для Кремля умовах. Задля досягнення цієї мети Москва буде готова відкласти питання мирного врегулювання в Сирії на другий план і навіть вийти з ситуативного союзу з Туреччиною та Іраном.

Чому «старі рецепти, інакше виписані»? Справа в тому, що в Сирії діють: протурецька, проросійська, проіранська, просаудівська, прокатарська, проєгипетська та інші маріонеткові опозиційні угруповання і практично немає просирійської опозиції. В дійсності в Сирії відбувається не громадянська війна, а так звані проксі-війни, тобто війна країн-спонсорів руками маріонеток на сирійській території. Тому за цих умов, коли за столом переговорів збирається маріонеткова опозиція, то вона передусім намагається реалізувати волю своїх спонсорів, а не волю сирійського народу. До того ж, не можна штучно розділяти сирійську опозицію на політичну і військову. І у будь-якому разі слід надавати перевагу політичній опозиції, зокрема створеній у 2012 році «Національній коаліції сирійських революційних і опозиційних сил», представників якої взагалі не було в Астані.

Отже, перед тим як домовлятися про щось між собою маріонетковим угрупованням опозиції, передусім мають домовитися країни-спонсори про єдину позицію на основі резолюцій РБ ООН, які, на жаль, не виконуються. Тому завдання країн-спонсорів, чи країн-гарантів має полягати в тому, щоб насамперед гарантувати виконання цих резолюцій, а не проштовхувати рішення, які відповідають лише різновекторним інтересам цих країн. На наш погляд, створення зон безпеки (зон впливу) країн-спонсорів на сирійській території — це хибна тенденція, яка заводить врегулювання сирійської кризи у глухий кут. Натомість має розширюватися і зміцнюватися сирійська зона, тобто зона впливу і юрисдикції законного уряду Сирії.

Не можна загасити вогнище війни, якщо постійно підкидати в нього «дрова» у вигляді фінансових ресурсів, зброї і боєприпасів. Країни-спонсори сирійської опозиції мають припинити забезпечувати своїх маріонеток зброєю і грошима. Перед тим як вести переговори про врегулювання сирійської кризи шляхом політичних домовленостей, опозиція має скласти зброю, а сирійська влада припинити застосовувати зброю проти сирійської опозиції. Якщо цього не буде зроблено, то жодні «рецепти» врегулювання сирійської кризи не діятимуть.