Незважаючи на загострення соціально-економічних проблем у Росії, що набувають критичного характеру, її керівництво і надалі вдається до авантюризму у зовнішній політиці. Так, продовжуючи військову агресію проти України та загострюючи свої відносини із Заходом, Москва все більше «занурюється» у інший збройний конфлікт, цього разу вже в Сирії на боці правлячого режиму Б. Асада (антиамериканської та антиізраїльської спрямованості).
Москва традиційно підтримувала режим Б. Асада ще до початку заворушень в країні у 2012 році, як одного з традиційних партнерів Росії на Близькому Сході. Наприклад, в обмін на підтримку російських інтересів в тамтешньому регіоні Москва постачала до Сирії зброю та забезпечувала її використання. Своєю чергою, Росія дістала можливість розмістити в порту Тартус єдиний на Середземному морі пункт матеріально-технічного забезпечення свого військово-морського флоту (МТЗ ВМФ РФ), а також потужний центр радіоелектронної розвідки неподалік ізраїльського кордону.
Коли виникло збройне протистояння в Сирії і посилився тиск на неї з боку США та їх партерів, Росія суттєво пожвавила допомогу Б. Асаду як у політичній площині (в т. ч. у рамках ООН), так і в плані значного збільшення обсягів військових поставок для потреб сирійських силових структур. Для цього широко використовуються великі десантні кораблі Чорноморського та інших флотів Росії, комерційні вантажні кораблі (в т. ч. під іноземними прапорами), а також літаки військово-транспортної авіації ВПС та Міністерства з надзвичайних ситуацій РФ (включно з повітряними транспортниками надважкого класу Ан-124 «Руслан»).
Разом з тим, досі на території Сирії перебувала порівняно невелика кількість російських військовослужбовців, насамперед персонал пункту МТЗ ВМФ РФ та центру радіоелектронної розвідки Росії, а також спеціалісти з обслуговування військової техніки та спеціалісти-інструктори і представники спецслужб, які не брали безпосередньої участі у бойових діях.
З початку серпня ц. р. така ситуація принципово змінилася і Росія безпосереднього долучилася до збройного конфлікту в Сирії. Зокрема, наприкінці серпня — на початку вересня до Сирії перекидаються підрозділи російських повітрянодесантних військ, а також десантно-штурмовий батальйон 810 окремої бригади морської піхоти та інженерно-саперна рота 68 окремого морського інженерного полку берегових військ Чорноморського флоту РФ.
Одночасно доставляється і бойова техніка, в т. ч. танки Т-90, бронетранспортери БТР-82А, самохідні артилерійські установки «Гвоздика», автомобілі КамАЗ, ГАЗ-66, броньовані транспортери «Тигр», безпілотні літальні апарати «Элерон-3СВ» та «Пчела-1Т», станції РЕБ Р-330П «Пирамида», а також стрілецька зброя з боєприпасами.
Крім того, одночасно зі звичайною зброєю для потреб урядових сирійських військ Росія передала режиму Б. Асада кілька десятків бойових літаків та вертольотів.
Згідно з розпорядженням ГШ ЗС РФ, розпочався відбір і направлення до Сирії військовослужбовців льотного та аеродромно-технічного складу 4-ї армії ВПС та ППО Південного військового округу Збройних сил РФ.
До Сирії різними шляхами прибула також значна кількість російських найманців (за даними ізраїльських та арабських ЗМІ — кілька тисяч осіб), у т. ч. з незаконних збройних формувань, що розташовані на Сході України. За оцінками українських і міжнародних експертів, саме це і є однією з причин помітного зниження інтенсивності бойових дій у зоні донбаського конфлікту.
При цьому російське керівництво і не приховувало посилення своєї військової активності в Сирії, пояснюючи це «…виконанням раніше укладених контрактів щодо постачання озброєння та військової техніки сирійській стороні», «…наявністю у Росії невід’ємного права на проведення військових навчань у Середземному морі», а також «…необхідністю залучення РФ до міжнародних зусиль з протидії ісламському екстремізму».
В той же час ретельно проаналізувавши ситуацію довкола сирійської проблеми, аналітики «Борисфен Інтел» дійшли попередніх висновків, що у Москви у даному питанні набагато серйозніші цілі.
По-перше, Росія намагається запобігти падінню режиму Б. Асада, який повсякчасно втрачає свої позиції внаслідок активних наступальних дій сирійської опозиції та збройних формувань «Ісламської держави», а також тиску на нього з боку США, ЄС та їх партнерів з числа країн регіону. Так, сьогодні урядові війська Сирії вже втратили контроль над більшою частиною території країни за винятком м. Дамаск та приморської провінції Латакія, де живе переважно шиїтське населення (алавіти), яке підтримує Б. Асада, а також низку окремих центральних та південних районів.
У цьому плані російські військові підрозділи в Сирії виконують завдання з оборони пункту МТЗ ВМФ РФ у Тартусі та стратегічно важливих об’єктів сирійського режиму. Крім того, реалізується комплексна програма з відновлення, модернізації та розширення аеродромної мережі на підконтрольних Б. Асаду територіях, яку планується використовувати для забезпечення авіаційних перевезень російських вантажів до Сирії, а також базування бойової авіації (як ВПС Росії, так і сирійських урядових військ).
Найбільша з таких баз створюється на аеродромі в районі м. Латакія, де відновлюється і модернізується аеродромно-технічне обладнання, будуються нова злітна смуга, майданчики для стоянки літаків і вертольотів та житлове містечко на 1,5 тис. осіб. Для захисту авіабази доставлені до 10 танків Т-90, 30 БТР, 15 гаубиць та засоби ППО. Крім того, розширюються можливості міжнародного аеропорту Дамаск, а також аеродромів Аль-Хамідія на півдні провінції Тартус та Джабла на заході Сирії.
Російські військові спеціалісти забезпечують ремонт та експлуатацію бойової техніки сирійських збройних сил російського (радянського) виробництва. Надається також допомога у вишколі сирійських військовослужбовців. А з 30 вересня ц. р. (у цей день Кремль дістав дозвіл від Ради Федерації на ведення військових дій на території інших держав) розпочалось безпосереднє залучення російських бойових літаків до виконання ударів з повітря по позиціях повстанців та ісламістів.
Російські найманці також беруть безпосередню участь у бойових діях у Сирії на боці режиму Б. Асада, зокрема неподалік м. Дамаск та на стратегічно важливих оборонних позиціях на кордонах провінцій Латакія і Хомс. При цьому досить активно використовується російська військова техніка (в т. ч. сучасних зразків), що Росія постачає Сирії.
По-друге, безпосередньо втручаючись у сирійський збройний конфлікт, Росія намагається продемонструвати свою готовність взаємодіяти з Заходом у питаннях боротьби з поширенням ісламського екстремізму на Близькому Сході та створенням де-факто для цього передумов. У такий спосіб режим В. Путіна сподівається покращити свій міжнародний імідж та «налагодити» стосунки зі США і ЄС, що суттєво погіршилися внаслідок збройної агресії Росії проти України.
Саме це і має на увазі Кремль, висуваючи ініціативу зі створення за своєю участю широкої міжнародної коаліції з протидії «Ісламській державі». При цьому росіяни пропонують США та ЄС винести українське питання за «дужки» їх відносин з Росією для того, щоб спільно вирішувати «більш важливі питання», що стосуються життєвих інтересів обох сторін (з урахуванням активізації ІД також і на Північному Кавказі РФ).
За таких підходів російське керівництво намагається створити підґрунтя для зняття запроваджених проти РФ західних санкцій, а також змусити США та ЄС разом натиснути на Україну, примусивши її виконувати російські умови з «врегулювання» конфлікту на Донбасі. Росія сподівається, що аналогічним чином Захід визнає і «російську приналежність Криму». Для Москви все це особливо актуально через критичне погіршення економічної ситуації в країні.
По-третє, втручання у ситуацію в Сирії дає змогу Росії реалізовувати тепер уже і на сирійській території випробувану раніше «тактику підтримки керованих конфліктів в країнах колишнього СРСР». Таким чином керівництво РФ, провокуючи масштабне збільшення потоків біженців до Європи із зони бойових дій в Сирії, використовує додатковий важіль впливу на європейські країни. Сьогоднішня ця проблема вже розглядається керівництвом більшості країн ЄС як одна з основних загроз їх безпеці, що перевершує наслідки збройної агресії Росії проти України. У такий спосіб Москва відволікає увагу Європейського Союзу від українського питання, намагаючись ще й створити додаткові «точки дотику» із Заходом.
Керований конфлікт в Сирії також підвищує російські можливості щодо впливу й на реалізацію енергетичних проектів у регіоні, що не відповідають інтересам Російської Федерації. Зокрема, маються на увазі перспективні плани прокладання нових газопроводів на сирійській території з країн Близького Сходу до Середземноморського регіону. Ускладнюється також і розробка Ізраїлем та країнами ЄС потужних газових родовищ у східній частині Середземного моря в районі острова Кіпр.
По-четверте, бойові дії Росії в Сирії створюють для режиму В. Путіна досить ефективний інформаційний привід для того, щоб відвернути увагу від України також і російського населення, яке все більше розчаровується політикою Кремля. Зокрема, у порівнянні з минулим роком, сьогоднішня кількість прихильників російської анексії Криму вже зменшилась з 70 % до 59 % і має тенденцію до подальшого зниження. Водночас кількість тих, хто не підтримує військові дії Росії проти України, становить понад 70 %. Своєю чергою, це позначилося на рейтингу В. Путіна, що зменшився з 89 % до 83 % лише протягом серпня-вересня поточного року. Все це вимагає від керівництва РФ шукати новий спосіб для підтримки неоімперських (та, відповідно, провладних) настроїв російського населення, яким і виступають події у Сирії.
В той же час, пряме втручання Росії у сирійський конфлікт провокує виникнення низки суттєвих загроз для самої Російської Федерації.
Так, підтримка режиму Б. Асада, а тим більше посилення російської військової присутності на сирійській території та розбудова відповідної інфраструктури, вимагають від Росії чималих фінансових видатків, що додатково загострює її бюджетні проблеми.
Іншою чутливою для режиму В. Путіна негативною проблемою є поранення та загибель російських військовослужбовців у Сирії. За повідомленнями близькосхідних інформаційних агенцій, внаслідок нападів бойовиків ІД на російські військові об’єкти на сирійській території з початку вересня ц. р. загинуло кілька десятків російських морських піхотинців, десантників та спецпризначенців ГРУ ГШ ЗС РФ. Крім того, знищена значна кількість російської військової техніки, в т. ч. танки, бронетранспортери, вертольоти та навіть кілька військово-транспортних літаків.
Про це свідчить прибуття «вантажів-200» із Сирії до Севастополя. Такі факти зазвичай хоча і замовчуються та приховуються керівництвом РФ, однак викликають щоразу гучний резонанс у російському суспільстві, набуваючи особливої гостроти в умовах вже понесених втрат російських військових в Україні.
Такі втрати збільшуватимуться, адже ісламські екстремісти планують розширювати збройну боротьбу в Сирії. При цьому лідери «Ісламської держави» вже виступили зі спеціальною заявою про наміри спрямувати свої дії на сирійській території безпосередньо проти російського військового контингенту та створити Росії «ще один Донбас» та «другий Афганістан». У своєму зверненні до солдатських матерів Росії вони поклали всю відповідальність за авантюристичну та безвідповідальну російську політику на В. Путіна, що змушує російських військовослужбовців гинути за чужі для них інтереси.
Фактично, внаслідок оголошення «Ісламською державою» джихаду режиму В. Путіна за підтримку ним Б. Асада війна в Сирії вже переноситься і на територію Росії. Про це свідчить активізація диверсійно-терористичної діяльності ісламських екстремістів на Північному Кавказі, що змушує керівництво РФ для стабілізації обстановки і в цьому регіоні відволікати ресурси, зокрема, від України. Як і під час першої та другої чеченських війн слід очікувати активізацію диверсійно-терористичної діяльності ісламських екстремістів і в інших регіонах Російської Федерації. Тим більше, що у збройних формуваннях ІД вже діють до п’яти тисяч російських громадян, які можуть повернутися додому.
Чи розуміє ці проблеми керівництво Російської Федерації? Звичайно, що так. Однак, можливо, все ж сподівається перекрити їх досягненнями згаданих вище цілей, головними з яких є відновлення стосунків між Росією та США.
Для здійснення таких сподівань немає жодних підстав. США аж ніяк не збираються «обмінювати Сирію на Україну» (як не збиралися робити цього з Іраном), а також створювати будь-які окремі коаліції з Росією для вирішення сирійської проблеми. У цьому зв’язку США пропонують Москві приєднатися до вже існуючої міжнародної коаліції проти ІД та погрожують режиму В. Путіна новими санкціями за підтримку Б. Асада.
Тим самим дії Росії в Сирії ще раз підтверджують авантюризм і безвідповідальність політики російського керівництва та його неспроможність передбачити якісь наслідки. Тобто, як і у випадку збройної агресії проти України, Росія потрапляє в чергову геополітичну пастку, що лише ускладнить її як внутрішнє, так і міжнародне становище.
До речі, на тлі падіння довіри російського населення до політики керівництва РФ, уже понад 60 країн світу виступають за позбавлення Росії права вето в Раді Безпеки ООН.
