11 травня 2018

Росія після Путіна

Сергій Польовик

Серед тих, хто серйозно впливає на теперішню геополітику України стосовно її подальшого позиціонування на європейській і світовій мапі, можна віднести нашого північного сусіда Росію, яка протягом століть генеруючи проблеми нашої держави, стоїть на заваді її самостійного успішного розвитку. В тому числі і за допомогою неоголошеної війни, що протягом чотирьох останніх років веде Москва проти України.

Слід зауважити, що як у самій Москві та Україні, так і у міжнародних колах спостерігаються певні зміни у ставленні до цього процесу. Наприклад, констатується, що узгоджені після Другої світової війни інструменти мирного співіснування втратили свою ефективність. На зміну їм прийшли грубі провокації, відверте порушення міжнародного права, недотримання підписаних договорів та зобов’язань. Сама ж Росія стала на шлях нівелювання системи конструктивного та ефективного розвитку людської цивілізації, погрожуючи застосувати ядерну зброю у глобальній ядерній війні. Як нещодавно заявив В. Путін, весь світ буде знищено, якщо у ньому не буде місця для Росії.

І цьому світу необхідно якось реагувати на такі безвідповідальні виклики, за допомогою яких Росія намагається переформатувати міжнародний порядок та нав’язувати свої умови, нехтуючи при цьому інтересами інших держав і народів.

Агресивні плани та військова експансія Кремля, що є, як він вважає, єдиним для нього виходом задля збереження імперської Росії у її теперішньому вигляді, стимулюють пошук адекватних відповідей та конструктивних підходів, фахову активність європейських експертів та лідерів країн ЄС, НАТО і США.

Ядерний же потенціал Росії залишається, по суті, її останнім та беззаперечним інструментом, з яким цивілізований світ змушений рахуватися, особливо зважаючи на непередбачуваність дій російського лідера. Не менш небезпечним може бути колапс державного управління та розпад Росії на окремі держави, на території яких залишатимуться компоненти ядерної зброї, що будуть негайно інкорпоровані у державні інтереси сусідніх з осколками російської імперії країн. Не виключається також загроза можливого захоплення елементів ядерної зброї міжнародними злочинними групами чи представниками країн-паріїв, яким зараз надає підтримку Росія.

Провідні європейські експерти вже сьогодні гостро ставлять питання: як потрібно вибудувати безпеку світової спільноти після усунення агресії Росії, що в різних формах спостерігається майже на всіх континентах? Що робитиме збанкрутілий «голий король» В. Путін та його оточення, коли закінчаться у Кремля кошти на утримання куплених ним європейських і світових політиків, урядів та керівників ТНК, лобістів інтересів путінського клану?

Заяви президентів США, Франції, Китаю, канцлера Німеччини та інших провідних країн свідчать, що з Росією ніхто не бажає воювати, бо, вважають вони, навіть поганий мир кращий за війну. Світова економіка визначає мирний тренд для подальшого розвитку цивілізації та подолання сучасних глобальних викликів людству. А саме, на основі міжнародної кооперації наукового потенціалу, розвитку геополітичних інфраструктурних проектів на зразок ініціативи Китаю «Пояс і шлях», необхідно усувати проблеми на планеті, пов’язані з нестачею їжі, питної води, енергоресурсів тощо.

 

Європейські аналітики та експерти розглядають варіанти цивілізованої інтеграції Росії до європейської і світової спільноти після відходу В. Путіна від влади та зміни в Росії політичних еліт. З цього приводу слід навести спостереження аналітика Андреаса Умланда, надруковані 7 травня ц. р. у німецькій щоденній громадсько-політичній газеті Die Welt. «Чи буде Росія після Путіна прозахідною?» — ставить питання експерт та пропонує варіанти подальшого залучення Росії до мирного співіснування. Зокрема, зазначається, що Заходові вже зараз слід готуватися до завершення ери В. Путіна та складати конкретний план покрокової інтеграції Росії до Заходу.

Аналізуючи історичні передумови теперішнього стану справ у стосунках з Росією, аналітик зазначає, що ключовим історичним фактором сьогоднішньої напруженості між Росією та Заходом є втрачена у 90-х роках, після розпаду СРСР, можливість інтегрувати Росію у цивілізований світ.

Зазначається, що пропозиції щодо такого природного переходу Росії під час горбачовської «перестройки» чи за часів правління Б. Єльцина не зробив ні Вашингтон, ні Брюссель, ні Бонн. Не було розроблено для Росії і плану співробітництва та інтеграції. Вжиті свого часу заходи, зокрема, включення Росії до G8, створення Ради Росія-НАТО не можна вважати достатніми, адже вони не мали кінцевої мети інтеграції Росії до європейської спільноти, на подавали зрозумілого стратегічного бачення подальшого такого розвитку та конкретних кроків.

Експерт зазначає, що такі слушні кроки з інтеграції Росії, зокрема, визначений Спільний простір між ЄС та Росією у чотирьох площинах (економіка, свобода, безпека, юриспруденція), німецько-російська модернізація 2008 року та інші ініціативи почали розроблятися лише після виникнення та укріплення путінської системи. Як з’ясувалося, такі роботи були вже малоефективними.

Починаючи з 1999 року, В. Путін вибудував у Росії своєрідний корпоративно-клептократичний режим. Цей режим, зазначає експерт, як і колишня радянська система, нежиттєздатний. Питання лише часу, коли ця путінська система розпадеться. Так чи інакше, але майбутнє Росії лише у поступовій її інтеграції до західних структур економіки та безпеки. Для Москви немає азіатської альтернативи європейському інтеграційному проекту (окрім нерівноправного альянсу з Китаєм або крихкої ролі світового диктатора).

Андреас Умланд впевнений, що Росія занадто слабка, аби могла сформувати незалежний полюс у багатополярному світі. Як і клептократія В. Путіна, його Євразійський економічний союз є тимчасовим. Росія є частиною Європи, а не міфологічною Євразією. Тому, на відміну від подій періоду розпаду Радянського Союзу, Захід має заздалегідь підготуватися до падіння нового російського режиму та прозахідного повороту Москви. З огляду на можливі зміни пріоритетів у постпутінській Росії, вважає експерт, Захід, повинен запропонувати їй більш ефективну та конкретну політику асоціативного партнерства та інтеграції, що відмінна від неефективного «Східного партнерства» ЄС. Конкретно це могло б означати, що Захід міг би запропонувати Росії, як раніше Україні та Грузії, план візової лібералізації з країнами Шенгенського простору, поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС та покроковий вступ до НАТО.

Таким чином, Захід не лише відновить кооперативний формат стосунків з Москвою, що існував до 2014 року, а саме, зустрічі у форматі G8, зустрічі на вищому рівні у форматі Росія-ЄС, переговори у форматі членства в ОБСЄ, програми НАТО «Партнерство заради миру» тощо. Після реалізації детальної підготовчої програми (Visa Liberalisation Action Plan), це зможе забезпечити росіянам свободу пересування в Європі. При цьому найбільш далекосяжні договори про асоціацію ЄС з Республікою Молдова, Україною, Грузією, а також економічний та торговельний договір між ЄС та Канадою (CETA) можуть слугувати моделлю для створення безперервної зони вільної торгівлі від Ванкувера до Владивостока.

Розглядається також пропозиція надання Росії блоком НАТО перспектив, за прикладом України та Грузії у 2008 році щодо вступу до альянсу у майбутньому, а також реалізації так званого Плану членства в НАТО. Подібні перспективи можна запропонувати також таким союзним з Москвою державам, як Білорусь та Вірменія.

Експерт впевнений, що подібний план дій для майбутньої Росії доцільно не лише розробити, але й оприлюднити з метою показати росіянам, що їхня країна має перспективи свого розвитку після В. Путіна. Для цього Росія повинна відмовитися від різних зовнішньополітичних авантюр у Сирії та в інших регіонах, вивести російські війська з Республіки Молдова, Грузії та України, а також забезпечити повне встановлення їх цілісності та суверенітету. Оскільки внаслідок реалізації зазначених намірів, зазначає аналітик, Росія сама стане частиною зони вільної торгівлі з ЄС та Північноатлантичного альянсу, офіційні обґрунтування претензій Москви щодо України не матимуть сенсу. Також не буде більше надуманих підстав для російської анексії, окупації та розширення Росії за рахунок країн з пострадянського простору, оскільки ці країни будуть частиною економічної та безпекової сфери, до якої належить сама Росія.

Експерт зазначає, що публікуючи детальний план співпраці, асоціації та інтеграції для постімперської російської держави, Захід був би краще підготовленим до нової спроби демократизації Росії. Європейські дипломати, західні політики, російські демократи, політичні експерти та представники громадянського суспільства вже сьогодні отримали б важливий інструмент аргументації для їх публічного спілкування. Вони могли б допомогти своїм колегам в Росії усвідомити, що Захід жодним чином не прагне виокремлення або навіть маргіналізації Москви, а навпаки, бажає тісного партнерства та широкої інтеграції з Росією. Звичайно, росіяни також повинні зрозуміти, що означений шлях розвитку, а також прощання з імперією — бажаний і корисний для їх країни. Зазначається, що дні В. Путіна та його крихкої політичної системи, в будь-якому випадку, закінчуються. Німеччина може відіграти провідну роль у реалізації проекту інтеграції Росії до західної цивілізації як країна, що має з нею найбільш тісні стосунки.

 

Таким чином, експертне середовище Європи, зокрема, Німеччини, намагається прогнозувати найбільш прийнятні варіанти інтеграції Росії до світового співтовариства. А варіанти такої інтеграції, як вже зазначалося вище, можливі лише після відходу від влади нинішнього російського президента, після припинення Росією збройних конфліктів, зокрема в Україні.

Такі рекомендації німецьких експертів спрямовані на позитивне врегулювання конфліктних ситуацій навколо Росії і поки що не передбачають процесів реінтеграції регіонів Грузії, Молдови, України, які постраждали внаслідок російської агресії. А для України було б доцільно використовувати кожну можливість зустрічей на вищому рівні, щоб демонструвати свою стурбованість теперішнім станом справ щодо сприйняття Заходом війни Росії з Україною, висловлювати свою зацікавленість у реальних заходах впливу міжнародної спільноти на агресію Росії, порушення нею норм міжнародного права та підкреслювати невідворотність покарань путінського режиму за вчинені злочини.