19 червня 2017

Історичний досвід і новаторство в китайській політиці в умовах сучасних геополітичних змін

Частина 1. «Хто повторює старе і дізнається про нове, той може бути провідником...» — Конфуцій

 

Олександр Лебідь, військовий і політичний експерт

Саме такі риси характеру Конфуцій вважав обов'язковими для особистості, здатної стати лідером і залишатися таким у важкій боротьбі. Ця стародавня мудрість досить глибоко характеризує різноманіття процесів, що відбуваються в нинішньому Китаї і які дозволяють йому претендувати на роль одного з глобальних центрів, де приймаються рішення внаслідок глибинних змін в країнах західної цивілізації.

Демократичні принципи життя західної спільноти, насамперед рівні можливості бути обраними лідерами держав, які надаються членам політичних партій, забезпечують постійне оновлення політичного керівництва в країнах Європи і Північної Америки. Сучасний же істеблішмент формується під тиском сильного негативного сприйняття громадянами західних країн окремих проявів глобалізму. Це сприяло зміцненню позицій політичних популістів, наслідком чого став прихід Д. Трампа до влади в США, а також помітний вплив популістських партій на політичні процеси в Європі.

Подібні зрушення в структурі політичних сил створили передумови для змін у відносинах між країнами умовного «трикутника сили», до якого авторитетні міжнародні експерти відносять країни Заходу на чолі зі США, Росію і Китай. Так, колишній помічник президента США з національної безпеки (1977–1981 рр.) Збігнєв Бжезинський запропонував розглядати досягнення глобальної стабільності на сучасному етапі через співпрацю США, РФ і КНР в сфері безпеки.

«Трикутник сили» — США, Росія і Китай
«Трикутник сили» — США, Росія і Китай

Суть змін у міжнародних відносинах полягає в тому, що нові лідери західних країн вимушено відмовляються від практики вирішення зовнішньополітичних завдань, що виникли за останні півтора десятка років, на користь пошуку виходу з кризи внутрішньої політики. США і Європейський Союз, які протягом тривалого часу є «локомотивами» глобалізації, лідерами науково-технічного розвитку та становлення інформаційного суспільства, свідомо обмежують свою участь в міжнародних проектах і врегулюванні збройних конфліктів. Про це свідчить відмова США від участі в Транстихоокеанському партнерстві, яке ретельно вибудовувалося попередньою американською адміністрацією. Вашингтон погоджується на більш активну участь російських військ в процесі врегулювання сирійського конфлікту. Крім цього, спостерігалося зниження інтересу США до Трансатлантичного торгового і інвестиційного партнерства, що обумовлювалося передвиборними обіцянками Д. Трампа.

Слід зазначити, що реалізація передвиборних обіцянок у зовнішній політиці пов'язана зі складнощами виконання міжнародних зобов'язань. Так, відмова європейських країн від укладання двосторонніх торговельних угод зі США в обхід ЄС призвів до того, що на зустрічі міністра торгівлі США У. Росса і єврокомісара з торгівлі С. Мальстрем у квітні 2017 року було ухвалене рішення про відновлення переговорів щодо партнерства, які, можливо, відбудуться вже наприкінці цього року.

Крім того, США змушені виконувати свої зобов'язання, дані союзникам, що було продемонстровано в ході переговорів Д. Трампа з лідерами Японії та Південної Кореї.

Гостра необхідність зосередити увагу на внутрішньому розвитку об'єктивно змушує США поділитися своєю роллю «світового лідера» і допустити можливість вибудовування відносин з Росією і Китаєм на нових умовах. Такий розвиток подій цілком відповідає інтересам «путінської» Росії. Зокрема, на Міжнародній конференції з питань безпеки в Мюнхені 2007 року В. Путін заявив про намір Кремля домагатися побудови багатополярного світу і не допустити розширення НАТО на схід (прагнучі, таким чином, відновити свій вплив на країни колишнього СРСР). І ось через десять років після жорсткої промови російського лідера в Мюнхені світ спостерігає за тим, як вибудовується новий потужний світовий центр сили.

У такій ситуації Україні необхідно мати вірне уявлення про можливості впливу кожної з країн «трикутника сили» на розвиток міжнародних відносин. З урахуванням того, що США ще тривалий час залишатимуться світовим політичним, економічним і військовим лідером, а Росія обрала агресивний шлях досягнення стратегічних цілей, становлення Китаю в ролі світового лідера вимагає найпильнішої уваги. Тим більше, що завдяки своєму економічному зростанню КНР все впевненіше зближується з Європою і, відповідно, виявляє інтерес до України.

Можна припустити, що вдаючись до згаданої на початку цих рядків мудрості Конфуція, китайське керівництво розвиває ключові елементи внутрішнього потенціалу з метою становлення Пекіна в ролі світового лідера.

Зокрема, оновлюється політичне керівництво, яке привносить новизну в розвиток країни, не допускаючи при цьому сумнівів в керівній ролі Комуністичної партії Китаю. З цією метою на законодавчому рівні і в керівних документах КПК закріплена змінюваність політичного керівництва країни. Голова КНР не має права обіймати посаду більше двох п'ятирічних термінів. Поява нових особистостей в керівництві країною забезпечує оновлення внутрішньої політики, економічної моделі розвитку, а також зовнішньополітичної діяльності, коли враховуються зміни у військово-політичній обстановці і економічної ситуації в світі. При цьому, протягом усього періоду реформування спостерігалася зміна якості політичних лідерів. Замість харизматичних лідерів, які своїми особистими якостями доводили необхідність обраного курсу і забезпечували незворотність реформ, приходять прагматичні функціонери, які є прихильниками тактики продовження модернізації країни. Інакше кажучи, сьогодні в Китаї формується державна система управління, яка буде стійкою до змін в персональному складі керівництва і забезпечить подальший розвиток країни.

Не ставлячи під сумнів «спрямовуючу роль» Комуністичної партії і стратегічні цілі розвитку Китаю, кожне покоління керівництва КНР привносило новизну в реалізацію стратегічних завдань. Так, Ден Сяопін, представник другого покоління керівників, висунув теорію про будівництво соціалізму з китайською специфікою, яка створила умови для поліпшення відносин між КНР і рештою світу. Відповідно до концепції Цзян Цземіня (третє покоління) про «потрійне представництво» КПК, представники буржуазії отримали право бути членами Комуністичної партії Китаю. Таким шляхом оновлювалася «система соціальних ліфтів» і знімалася напруженість в китайському суспільстві. Ху Цзіньтао (четверте покоління) висунув «наукову концепцію розвитку» країни і забезпечив проведення помірного зовнішньополітичного курсу, спрямованого на виключення напруженості у відносинах зі США і Європою, перш за все в питаннях економіки. Позиція Ху Цзіньтао передбачала необхідність «запозичення корисних плодів політичної культури людства» без неосмисленого копіювання західної моделі політичної системи.

Чотири покоління лідерів Китаю: Ден Сяопін, Цзян Цземінь, Ху Цзіньтао, Сі Цзіньпін
Чотири покоління лідерів Китаю: Ден Сяопін, Цзян Цземінь, Ху Цзіньтао, Сі Цзіньпін

З приходом в березні 2013 року Сі Цзіньпіна на пост Голови КНР розпочався новий етап розвитку країни, під час якого зусилля зосереджувалися на боротьбі з корупцією, забезпеченні верховенства права в китайському суспільстві, а також на входженні Китаю в глобальну економіку на рівних з розвиненими країнами правах. Певні результати реалізації цих складних завдань, які суттєво позначаються на укладі життя китайського суспільства, свідчать про сильний характер і волю китайського лідера. Незважаючи на відчутну протидію партійних і регіональних угруповань, під керівництвом Сі Цзіньпіна продовжується побудова державної системи, за якої соціальні ліфти будуть визначальним фактором розвитку китайського суспільства. Така позиція Сі Цзіньпіна дозволяє віднести його до найсильніших політичних діячів сучасного Китаю.

Одночасно КНР продовжує використовувати переваги китайського ринку робочої сили, який завдяки своїй конкурентоспроможності став основою економічного успіху країни. Для того, щоб утримувати привабливість китайських трудових ресурсів в умовах зростання собівартості робочої сили, Китай намагається підвищувати продуктивність праці і якість продукції за рахунок поліпшення кваліфікації трудящих. Крім того, низький рівень собівартості робочих ресурсів утримується за рахунок залучення жителів сільськогосподарських районів до роботи в промисловості. Одночасно вирішується проблема швидкого старіння населення КНР і утримання кількості працездатного населення на необхідному рівні у спосіб зміни демографічної політики. З 1 січня 2016 року набули чинності поправки до Закону про населення і планування сім'ї, відповідно до яких кількість дітей в китайських сім'ях збільшиться. Таким чином керівництво Китаю розраховує послабити наслідки зростання кількості старіючого населення, яке, за офіційними даними, до 2050 року може становити до 30 % від загальної чисельності населення КНР.

Диспропорції між працездатним і старіючим населенням в Китаї
Диспропорції між працездатним і старіючим населенням в Китаї

Прагнення утримати раціональну пропорцію між працездатним і старіючим населенням, яка утримає конкурентоспроможність ринку робочої сили, призведе до подальшого збільшення щільності населення на китайській території. З цієї самої причини висока ймовірність збільшення міграції громадян Китаю на малозаселену територію російського Далекого Сходу. Вже сьогодні чисельність населення північно-східної частини Китаю, що є одним з основних джерел мігрантів, перевищує чисельність російських громадян Далекого Сходу більш, ніж в шість разів. Таке співвідношення не зможе змінити навіть нова політика Москви щодо стимулювання розвитку сільського господарства і зростання чисельності російського населення на Далекому Сході, яка проводиться з травня 2016 року. Майже через рік після вступу в силу закону про «далекосхідний гектар» бажаючих ним скористатися серед громадян РФ не так вже й багато. З огляду на ці обставини, Пекін при стратегічному плануванні демографічної політики досить пильно придивляється до російського Далекого Сходу на предмет розміщення там надлишкового китайського населення. Це означає, що в китайсько-російських відносинах незабаром виникне проблема врегулювання статусу китайських мігрантів на Далекому Сході.

В цілому, описані вище підходи до вирішення основних питань внутрішньої політики дозволяють керівництву КНР створювати умови для стабільного розвитку китайського суспільства і посилення національного потенціалу.

 

Далі буде…