Свідомо чекали 13-ої «прямої лінії російського президента з народом»: не стільки очікуючи почути щось правдиве, скільки для того, щоб зайвий раз переконатися у правоті наших попередніх оцінок і прогнозів щодо істинних цілей В. Путіна і реальної ситуації в самій Росії. Дочекались, і вкотре дізналися: усі біди в Росії — від підступності Заходу, для якого політика стратегічного стримування Російської Федерації — головне надзавдання, а Україна та пов’язані з нею санкції — тільки інструменти у досягненні цієї стратегічної цілі.
|
|
…Усі біди в Росії — «від підступності Заходу»…
Вже вкотре все поставлено з ніг на голову: не корумпована й неефективна влада підірвала економіку РФ і добробут її громадян, не Кремль ініціював і здійснив анексію Криму й кидає російських солдат на братовбивчу війну на Донбасі задля подальшого поглинання території України, а підступні Вашингтон, Брюссель та «нацисти в Києві» прагнуть підірвати любий кожному росіянинові «самодержавно-православний лад і світоустрій», який неможливий без контролю над сусідніми державами.
Проаналізуємо, чи є у путінських «силовиків» внутрішній потенціал та зовнішня підтримка для реалізації одного із запропонованих ними сценаріїв «вирішення українського питання» — розкручування маховика війни на сході України (включно із «думськими» ініціативами про «визнання незалежності ДНР/ЛНР» та «дозволом на застосування збройних сил РФ»), введення російських «миротворців» або ж «заморожування» конфлікту на Донбасі для ослаблення (читай — повалення) і наступної зміни української влади? Навряд чи у російських очільників є інші, благородні цілі стосовно нашої держави, враховуючи пряму військову, економічну, інформаційну та «гуманітарну» підтримку Кремлем, спецслужбами і правоохоронними органами РФ «новоросійських» сепаратистів-терористів, а також прагнення Білокам’яної об’єднати і фінансувати «міжнародний інтернаціонал» праворадикальних, неофашистських, консервативно-націоналістичних та інших маргінальних організацій Європи. Це вкотре було чітко продемонстровано на нещодавньому міжнародному російському консервативному форумі у «пролетарській колисці російської влади» Санкт-Петербурзі.
|
|
Настрої серед путінської еліти, російських спецслужбістів і військових свідчать про те, що паралельно із заявами про прагнення до реалізації домовленостей Мінська-2 російська сторона продовжує проведення заходів «гібридної війни» проти України із акцентом на «примушення Києва до миру» через механізми внутрішньоукраїнської дестабілізації (федералізації) і провокування дефолту зі збереженням реальної загрози повномасштабного наступу формувань «ДНР/ЛНР» на маріупольському, артемівському та сєверодонецько-лисичанському напрямках.
До формування відповідної суспільної підтримки таких планів залучено також політичні партії та рухи, керівників і парламенти суб’єктів федерації. Всі вони отримали «завдання» підготувати громадськість регіонів до будь-яких політичних рішень президента та Федеральних зборів РФ аж до «визнання незалежності ДНР/ЛНР в адміністративних кордонах Донецької і Луганської областей та їх включення до складу Росії, як єдиного способу припинення українською владою знищення російськомовного населення сходу України та зупинення війни». Безперечно, російська глибинка зможе забезпечити необхідні масово-колективні «ініціативні» звернення до президента і парламенту РФ.
Попри удаваний оптимізм доповідей путінських соратників, не все в російській економіці, суспільстві та самодержав’ї готове до таких кардинальних змін. Навіть ручне МЗС змушене публічно визнавати неготовність керівництва Росії до реалізації в короткостроковій перспективі «кримського сценарію» щодо Донбасу. Чому ж?
Передусім, через єдність провідних держав світу не тільки в оцінці, але й у способах вирішення сучасних конфліктів і криз, продемонстровану керівництвом інституцій ЄС і лідерами G7. Не менш критичним для ухвалення подібних рішень Кремля є реальний фінансовий, економічний, суспільно-політичний та воєнний стан, з огляду на глобально-реваншистські плани В. Путіна, у тому числі на українському напрямку. Навіть курс російського рубля відреагував на «пряму лінію» президента — за першу годину «спілкування з народом» упав із 49,7 до 50,3 рублів за 1 дол. США.
Насправді ж негативні тенденції є очевидними за усіма чутливими до впливу санкцій індикаторами фінансово-економічного та соціального життя РФ. Тому високопоставлені чиновники та парламентарі змушені корегувати федеральний бюджет на 2015 рік і трирічку (2015-2017) у бік скорочення бюджетних, передусім соціальних, витрат. 15 квітня ц. р. Рада Федерації ухвалила зміни, які базуються на більш реалістичних прогнозах (1 барель нафти за 50 дол. США, 1 дол. США — за 61,5 рублыв) та передбачають збільшення дефіциту бюджету-2015 до 3,7 % ВВП (замість раніше запланованих 0,6 %) та скорочення усіх статей на 10 %. Не будуть проіндексовані й грошові оклади охоронців режиму — військовослужбовців, правоохоронців, працівників спецслужб, суддів та інших. Фактично, це перший секвестр федерального бюджету за останні 15 років, і при цьому В. Путін заявляє про корисність санкцій для російської економіки і громадян!
|
|
Водночас аналітики констатують дедалі більшу розбалансованість системи стратегічного планування та управління в РФ, яка проявляється у неузгодженості декларативної антикризової програми уряду на 2015 рік із об’єктивними параметрами фінансового забезпечення її виконання, покритті дефіциту бюджету в основному за рахунок коштів Резервного фонду (обсяг акумульованих ним коштів лише за період з 1 січня по 1 березня ц. р. скоротився на суму понад $10 млрд до $77 млрд із негативним трендом до кінця ц. р.), що вимагатиме чергового внесення змін до бюджету-2015 (ймовірно, вже восени ц. р.), а також у відході російської влади від концепції дотримання соціальних зобов’язань перед суспільством.
Серед інших деструктивних індикаторів експерти також виділяють:
— прискорення темпів скорочення міжнародних резервів Банку Росії з метою підтримки курсу рубля у визначеному цілями-орієнтирами 2015 року діапазоні 61-62 руб. за 1 дол. США (реальні витрати російської влади на вказані цілі упродовж одного дня роботи валютної біржі оцінюються на рівні 1 млрд дол. США);
— нарощування російськими банками динаміки зростання збитків (у січні — 24 млрд рублів, у лютому ц. р. — 36 млрд рублів);
— масштабна грошова емісія (2,2 трлн рублів лише у січні ц. р.); понаднормовий відтік іноземного капіталу (мінфін та центробанк РФ прогнозують на рівні 100 млрд дол. США за результатами поточного року, що можна вважати заниженою оцінкою);
— подальше зниження міжнародними рейтинговими агенціями рейтингів суб’єктів федерації і провідних російських компаній;
— зростання ризику банкрутства для кожного четвертого підприємства;
— зменшення дотаційного фінансування регіонів, зокрема, Чечні (спричиняє суттєве невдоволення регіональних еліт аж до конфлікту між главою АП С. Івановим і Р. Кадировим);
— погіршення ситуації на ринку праці випереджальними темпами у 81 із 83-ох суб’єктів федерації.
Втрати на економічному фронті російська влада змушена компенсувати мобілізацією адміністративного ресурсу на суспільно-політичному напрямі задля збереження керованого розвитку внутрішньої ситуації в країні. З цією метою Кремль реалізує заходи, спрямовані на забезпечення високого рівня довіри суспільства до політики президента РФ за рахунок цілковитого домінування пропутінської ідеології у внутрішньому медіа-просторі, перекриття каналів зовнішнього фінансування опозиції, а також розширення можливостей правоохоронних органів і спецслужб для переслідування політичних опонентів В. Путіна. Навіть відверте визнання В. Путіним застосування військових ресурсів РФ для анексії Криму стає способом подальшої консолідації російського суспільства.
У цьому ж контексті посилюється контроль за діяльністю влади на місцях (з метою недопущення неконтрольованих трансферів регіональних еліт, які здатні спричинити розбалансування створеної та підтримуваної В. Путіним системи противаг у відносинах із т. зв. «групами впливу»), олігархів та бізнес-еліт (через гасло «посилення соціальної відповідальності великого бізнесу»), а також здійснюються показові «операції» для демонстрації російському обивателю ефективності антикорупційної політики президента РФ (усунення й арешти губернаторів, перевірки державних монополій тощо). У той же час, при компенсації за рахунок бюджетних коштів втрат від запровадження Заходом економічних санкцій, В. Путін надає перевагу виключно представникам свого найближчого бізнес-оточення, що, на наш погляд, посилюватиме конкуренцію і розбіжності як у відносинах в середовищі консервативних сил із оточення президента РФ, так і між «силовиками» й «лібералами» за перерозподіл активів та право визначати кандидатуру «наступника» (такими себе вважають керівники АП С. Іванов і В. Володін, міністр оборони С. Шойгу, спікер Держдуми С. Наришкін).
Іншим, окрім суспільно-пропагандистського, напрямом, яким «хазяїн Кремля» не готовий жертвувати, залишається зміцнення воєнного потенціалу РФ, для чого акумулюється увесь наявний фінансовий, економічний та науково-технічний ресурс країни. Безумовно, всупереч фінансовим і матеріальним потребам промисловості і соціальним запитам громадян, збільшення оборонних витрат має також свою політичну складову — продемонструвати спроможність «великої Росії, що відроджується» без використання західних технологій й комплектуючих посилити воєнний компонент країни (насамперед, ядерний). При цьому не забуваємо й про поставлене президентом РФ завдання забезпечити до 2021 року готовність російської воєнщини до виконання «будь-яких наказів із захисту росіян за кордоном».
|
|
На вівтар реалізації цих експансіоністських планів В. Путін може покласти російську економіку. Однак з огляду на об’єктивні труднощі (які очільники російського ВПК намагаються приховувати), «хазяїн Кремля» на засіданні військово-промислової комісії 20 січня ц. р. змушений був погодитися із перенесенням термінів підготовки нової державної програми озброєння на 2016-2025 роки «через відсутність об’єктивних прогнозів розвитку економіки РФ на середньо- та довгострокову перспективу». Окрім того, були виявлені серйозні прорахунки в термінах готовності й цінових параметрах підводних човнів класу «Борей» та «Ясень», надводних кораблів, перспективного танка «Армата» та іншій вкрай необхідній для модернізації Збройних сил РФ техніці й озброєннях.
Суттєво ускладнюватимуть реалізацію політики зі створення на території РФ замкнених циклів виробництва озброєнь і військової техніки (О та ВТ), з урахуванням ціле-орієнтирів Державної програми озброєння на 2016-2025 роки (оснащення ЗС РФ сучасними зразками О та ВТ на рівні 70 % до 2020 року) та просування російської військової продукції на міжнародних ринках озброєнь, запроваджені обмеження доступу російського ОПК до іноземних (українських та західних) технологій та комплектуючих, його критична залежність від поставок високоточного обладнання й твердосплавного інструменту. Міжнародні експерти ставлять під сумнів можливість виконання завдань державного оборонного замовлення на 2015 рік із доведення частки сучасних зразків О та ВТ у сухопутних військах і ВПС РФ — до 33 %, ПДВ — до 40 %, ВМФ і РВСП — до 54-57 %.
Проте навіть за такої ситуації В. Путін не готовий відмовитися від підтримки збройних формувань сепаратистів ДНР/ЛНР, постачання їм озброєнь, військової техніки, російських «військових-відпускників» і терористів-«добровольців». Більше того, йдеться про можливість викупу Міністерством оборони РФ у Південної Кореї важкої техніки радянського/російського виробництва (70 БМП-3, 70 БТР-80 і 30 танків Т-80У, отриманих РК у 1996-2006 рр. в рахунок погашення 2-мільярдного російського боргу), яку південнокорейське оборонне відомство вирішило зняти з озброєння у 2015 році. Військові експерти вказують на значну ймовірність її переобладнання й подальшого відправлення Кремлем як «гуманітарної допомоги» проросійським бойовикам на Сході України. До того ж, враховуючи незначний протестний потенціал російського суспільства та соціальні наслідки мілітаризації російської економіки для депресивних регіонів РФ, серед їх мешканців може зрости кількість бажаючих вступити на військову службу за контрактом та брати участь в бойових діях на боці сепаратистів на сході України (насамперед, як цілком прийнятний спосіб заробітку).
Серед зовнішньополітичних інструментів, які використовуються Кремлем для «вирішення» українського питання і зняття санкцій, основними залишаються:
— провокування розбіжностей між ключовими світовими гравцями (США-ЄС, ООН, НАТО-ОБСЄ) і всередині окремих держав/міжнародних організацій щодо шляхів врегулювання української кризи;
— «підкуп лояльності» урядів і бізнес-спільнот (Угорщини, Словаччини, Чехії, Болгарії, Кіпру, Греції, Австрії, ФРН, Франції, Італії, Іспанії, США та ін.);
— демонстрування військової активності, зокрема, проведення навчань ЗС РФ. Підтримування постійного напруження у регіонах стратегічного пріоритету для найбільш послідовних союзників США та України з числа європейських країн (Великобританія, держави Балтії, Польща, Румунія, скандинавські країни);
— використання зацікавленості Заходу у питаннях взаємного інтересу (іранське та сирійське питання, боротьба з тероризмом тощо);
— використання міжнародних організацій, зокрема, Генеральної Асамблеї ООН і ОПЕК, для просування вигідних Кремлю рішень, у т. ч. пов’язаних з порядком застосування санкцій;
— підтримання інтенсивного діалогу з країнами БРІКС і ШОС, а також Туреччиною й Саудівською Аравією.
|
|
Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що очікуване у ІV кварталі ц. р. входження російської економіки у фазу гострої системної кризи із відчутними соціальними наслідками, а також прогнозований затяжний (до 2017 року) її спад в умовах збереження протистояння РФ-Захід, санкцій та низьких цін на нафту не розглядаються В. Путіним як вагомий чинник, що може спонукати його до відмови від подальшої реалізації експансіоністської політики стосовно України.
Незважаючи на подекуди результативні спроби Кремля створити зовнішні умови для спонукання США, Франції, ФРН та ЄС до вироблення компромісних рішень з питання російсько-українського конфлікту й скасування економічних санкцій, а також активне просування Москвою варіанта «заморожування» конфлікту на сході України, вже навіть лідери Білорусі та Казахстану розглядають РФ як джерело загроз для стабільності свого правління. В результаті, це змушує їх дедалі більше дистанціюватися від підтримки політики Кремля на українському напрямі.
Попри обмежені зовнішніми санкціями і внутрішніми проблемами можливості, Кремль використовуватиме усі наявні ресурси для підтримання «гарячої» фази конфлікту на сході України упродовж 2015 року шляхом збереження угруповання ЗС РФ уздовж кордону і безпосередньо на території нашої держави, продовження військово-технічної, економічної й політичної підтримки самопроголошених «республік» для розширення підконтрольної бойовикам території як необхідних умов для системної дестабілізації ситуації в Україні та нав’язування вигідних для Москви варіантів врегулювання кризи.
