26 червня 2018

Індійський океан

Найменший з трьох найбільших світових океанів незабаром стане найважливішим

 

Сергій Польовик

У порівнянні з іншими світовим океанами, Індійський, як відомо, — найменший за площею, і він не з’єднує континенти. Проте, останнім часом, з огляду на активну діяльність Китаю — одного з двох головних гравців «біполярного світу» — регіон Індійського океану набуває нового геополітичного та геостратегічного значення. І згодом дії найбільших на сьогодні двох світових потуг, якими вважаються КНР та США, а також регіональних гравців, насамперед Індії, визначатимуть хід боротьби за вплив на морських шляхах сполучення, маршрутах циркуляції фінансів, технологій та людських ресурсів.

На цьому обов’язково позначатиметься наступальна політика Китаю в рамках його власної ініціативи «Пояс і шлях», що має на меті експансію китайських товарів на ринки Заходу та сусідніх країн. Задля досягнення своєї стратегічної мети, в залежності від геополітичних обставин, Китай вибірково вдається до політики «м’якої сили», що базується або на інвестуванні та кредитуванні економічно вигідних проектів будівництва у стратегічно важливих для себе регіонах, або до безпосереднього зведення інфраструктурних об’єктів у портових містах країн означених регіонів. За будь-яких умов така економічна експансія зорієнтована на заволодіння у кінцевому рахунку стратегічно важливою власністю інших країн, створення економічного та політичного тиску на країни та уряди, завоювання першості у боротьбі з іншою світовою потугою — США.

Аналітики європейських видань, слідкуючи за подіями у регіоні Індійського океану, відзначають агресивність Китаю, який без бойових дій та застосування військової сили захоплює чергові плацдарми. Зокрема, швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung (NZZ) опублікувало 16 травня ц. р. матеріал власного кореспондента у Делі Фолькера Пабста, присвячений згаданій проблематиці. В матеріалі зазначається, що геостратегічна роль Індійського океану зростає. Китай зрозумів це краще за решту країн, які намагаються змінити баланс сил у регіоні на свою користь.

Довідково:

Розвиток портової інфраструктури в Індійському океаніІндійський океан — третій за розміром океан на Землі, розташований між Африкою, Азією, Австралією та Антарктидою, він займає близько 20 % водної поверхні Землі. Загальна площа становить 76,2 млн км², у тому числі прилеглі акваторії — 2,8 млн км². Глибина — до 7 729 метрів (Зондський жолоб), середня глибина — 3 897 метрів. Омиває береги Африки, Азії та Австралії.

У Індійському океані через переважно прохолодні води не виробляється планктон, тому риболовля обмежується прожитковим мінімумом потреб місцевого населення. Водночас риболовецькі флоти Росії, Японії, Південної Кореї і Тайваню в основному займаються виловом креветок і тунця.

Через Індійський океан налагоджений зв'язок між Близьким Сходом, Африкою і Східною Азією з Європою і Америкою — він виконує одну з найважливіших економічних функцій з переміщення вантажів. Історично європейські мандрівники ходили морем на схід і поверталися з шовками, килимами, чаєм і спеціями. Зараз по ньому активно перевозять нафту і нафтопродукти з родовищ Перської затоки та Індонезії. Великі запаси вуглеводнів також видобуваються в офшорних зонах Саудівської Аравії, Ірану, Індії та західної Австралії. Близько 40 % у світі нафти відбувається на шельфі Індійського океану. Найважливішими транспортними шляхами Індійського океану є маршрути з Перської затоки до Європи та Північної Америки, а також з Аденської затоки до Індії, Індонезії, Австралії, Японії і Китаю.


Автор статті у швейцарському виданні нагадує, що зараз у світі спостерігається тенденція руху світових політичних потужностей у напрямку Азії, при якому оминути Індійський океан неможливо. Значні обсяги продукції світової торгівлі переміщуються морськими торговельними шляхами, що проходять між східним узбережжям Африки, південною частиною Азії та Австралією. Зокрема, кожна друга бочка нафти, що транспортується морськими перевізниками, долає саме цей шлях. І такий спосіб переміщення товарів у подальшому збільшуватиметься, оскільки тут розміщені економічні регіони світу, що розвиваються найшвидшими темпами. Це стосується, насамперед, таких азійських гігантів, як Китай та Індія. Наприклад, стверджує кореспондент, 84 % китайського імпорту енергоносіїв здійснюються по шляху, що проходить через порту Малакка в Малайзії. Для переміщення 90 % продукції зовнішньої торгівлі Індії використовується морський шлях, що перетинає Індійський океан, і завдяки цьому регіон має перспективу стати у майбутньому найбільш важливим серед трьох світових океанів.

 

Стратегічний план Китаю

На геополітичні події згаданого регіону почитає все відчутніше і інтенсивніше впливати Китай, гнучко змінюючи свої експансіоністські форми, при цьому враховуючи існуючу геополітичну обстановку. Зокрема, характер його дій в Індійському океані відрізняється від таких його дій у Південно-Китайському морі, де складна географія рельєфу вздовж берегової лінії визначила обрання стратегії будівництва об’єктів інфраструктури китайськими будівельними компаніями. А ось у регіоні Індійського океану Китаєм застосовується стратегія виділення фінансових інвестицій, за допомогою яких перебирається контроль над об’єктами критичної інфраструктури та вигідними для китайської сторони об’єктами інвестування.

Щодо численних країн в регіоні Індійського океану, то Китай або цілеспрямовано надає їм інвестиції для стратегічних інфраструктурних проектів, або виділяє кредити під будівництво на кабальних умовах, що незабаром закінчується передачею прав власності на ці об’єкти тому ж таки Китаю. За даними Американського інституту підприємництва (АЕІ), загальна сума китайських інвестицій у цьому важливому для світової економіки регіоні у період 2005–2016 рр. склала майже 500 млрд доларів США.

Довідково:

Американський інститут підприємництваАмериканський інститут підприємництва (American Enterprise Institute, AEI) — консервативний мозковий центр правого спрямування, що базується у Вашингтоні (США). Він займається дослідженнями питань державного устрою, політики, економіки та соціального забезпечення. Його місія була сформульована так: «Захистити принципи і поліпшити інститути американської свободи і демократичного капіталізму: обмеження влади уряду, приватне підприємництво, індивідуальна свобода і відповідальність, пильна і ефективна оборона і зовнішня політика, політична підзвітність і відкриті дебати».

Інститут виник на базі Асоціації американського підприємництва (American Enterprise Association, АЄА), заснованої в 1938 році групою нью-йоркських бізнесменів, і був перейменований в American Enterprise Institute в 1962 році.

Деякі співробітники AEI вважалися провідними архітекторами державної політики другої адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Понад 20 співробітників AEI обіймали або керівні посади в адміністрації президентів США, або в багатьох урядових органах. Серед відомих колишніх чиновників, які зараз пов'язані з AEI, — колишній представник США в ООН Джон Болтон (нині старший науковий співробітник AEI), колишній голова Національного фонду гуманітарних наук Лінн Чейні (дружина Діка Чейні, колишнього віце-президента США в адміністрації Дж. Буша-молодшого), колишній заступник міністра оборони США Пол Вулфовіц став запрошеним науковцем в AEI.

AEI є незалежною, некомерційною організацією, яка функціонує в основному за рахунок грантів і внесків від фондів, корпорацій та окремих осіб. До опікунської ради інституту входять топ-лідери з провідних промислових і фінансових компаній.

В рамках такої експансії Китай створює умови для свого військового домінування. Зокрема, перша китайська військова база розгорнута на заході Індійського океану в Джибутті, у так званій «пляшковій горловині», — географічно вузькому місці світової торгівлі. Друга військова база незабаром може виникнути у пакистанському портовому місті Гвадар, який є кінцевим пунктом пакистансько-китайського транспортного коридору, що простягається від Аравійського моря до Гімалаїв. Ф. Пабст зазначає, що плани з розміщення китайської військової бази у Гвадарі будуть реалізовані, якщо навіть такому перебігу справ опиратиметься Ісламабад. Адже економічна залежність Пакистану від Китаю надто очевидна, щоб він міг перешкодити намаганням свого постійного приятеля на північному сході здійснити згаданий план.

Військова інфраструктура в Індійському океані
Військова інфраструктура в Індійському океані

До речі, саме завдяки такій фінансовій залежності Китай збільшує свій вплив у інших регіонах, стверджує журналіст. Зокрема, в порту Хамбантота на півдні Шрі-Ланки, переданому Китаю в управління за борги та неспроможність місцевого уряду обслуговувати отримані китайські кредити. Додамо, що порт Хамбантота знаходиться всього за кілька морських миль від одного з головних морських транспортних шляхів в Індійському океані.

Аналітиками відзначається також, що внаслідок своїх потужних фінансових інвестицій, що становлять мільярди доларів США, Китай має більш суттєвий геополітичний вплив, аніж кілька років тому, на Мальдівах і у Бангладеш. Водночас країни, що розташовані поряд з Індією, не вважають, що Китай намагається обмежити їх власний простір торгівлі. А автократичний президент Мальдівів Абдулла Ямін може навіть не турбуватися з приводу якогось тиску на нього з боку Делі до того часу, поки він матиме прикриття Китаю. Проте, найбільшу користь від такого співробітництва має саме Китай, який створює, у прямому і в переносному сенсі, опорні пункти вздовж найважливіших торговельних шляхів. Так, проявом його готовності скористатися своєю економічною присутністю і впливом у регіоні у військових цілях було демонстративне заходження китайського підводного човна у порт Коломбо на Шрі-Ланці у 2014 році.

 

Світовий порядок, заснований на визнаних правилах співіснування, перебуває під загрозою

Звичайно, як вже згадувалося вище, Індію не може не турбувати такий розвиток подій. Китайська ініціатива щодо забезпечення безпеки власних торговельних шляхів на Захід («Пояс і шлях»), яка охоплює як морські, так і суходільні торговельні маршрути, сприймається деякими колами у Делі як оточення держави. Такі твердження є деяким перебільшенням реального стану справ, проте баланс сил, без сумніву, не на користь Індії. Цим і пояснюється багато зовнішньополітичних ініціатив прем'єр-міністра країни Нарендри Моді, спрямованих на протидію поширенню китайського впливу у регіоні та на захист індійських традиційних геополітичних інтересів у регіоні.

Довідково:

Китайська ініціатива «Пояс і шлях»Восени 2013 року Китай презентував ініціативу «Пояс і шлях», яка передбачає створення Економічного поясу Шовкового шляху і Морського Шовкового шляху XXI століття. Завдання проекту — створення транзитно-транспортної системи, яка пов'яже Китай з країнами Євразійського континенту і Африки. Концепція передбачає створення і розвиток транспортно-логістичної інфраструктури та розробку нових механізмів регіонального економічного партнерства. У 2015 році розпочалося формування фінансової бази проекту — Фонду Шовкового шляху і Азійського банку інфраструктурних інвестицій. Реалізація першого етапу проекту запланована на 2016–2020 рр.

Економічний пояс Шовкового шляху передбачає створення трьох основних коридорів: північного (Китай — Центральна Азія — Європа), центрального (Китай — Центральна і Західна Азія — Перська затока і Середземне море) і південного (Китай — Південно-Східна Азія — Південна Азія — Індійський океан).

Морський Шовковий шлях XXI століття передбачає розвиток двох маршрутів з морських портів Китаю через Південно-Китайське море до південної акваторії Тихого океану і через Південно-Китайське море і Індійський океан до Європи.

Проголошуючи гасло «У першу чергу — сусідство», Делі робив спроби відновити баланс добросусідських відносин із суміжними державами. З Шрі-Ланкою та Бангладеш цього вдалося досягти, проте щодо Непалу та Мальдів, то такі намагання не були успішними. Проголосивши в якості наступної ініціативи так званий «Акт Схід» («Act East»), Делі відмовляється від співпраці з переважно недієздатною регіональною організацією SAARC та посилює співпрацю з Південно-Східною Азією.

Асоціація регіонального співробітництва Південної АзіїДовідково:

Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (South Asian Association for Regional Cooperation, SAARC) — економіко-політична організація восьми країн у Південній Азії.

За чисельністю населення є найбільшою регіональною організацією, нараховує близько 1,6 млрд жителів. Була утворена в грудні 1985 року для забезпечення співробітництва в соціально-економічній сфері між державами Бангладеш, Бутан, Мальдіви, Непал, Пакистан, Індія і Шрі-Ланка.

У квітні 2007 року до організації приєднався Афганістан. В даний час штаб-квартира організації знаходиться в Катманду (Непал).

Завдяки такому посиленому співробітництву з країнами регіону Південно-Східної Азії передбачається досягти кращого ступеню комунікації з використанням морських та суходільних шляхів. Зокрема, у Північно-Східній Індії вже інвестується модернізація шляхів сполучення з Бірмою. Тим самим передбачається, зокрема, досягти більш тісної взаємодії з сусідніми країнами по регіону Бенгальської затоки, що становить собою один з найменш інтегрованих регіонів світу. Питання такої взаємодії було на порядку денному зустрічі керівників держав та глав урядів азійських країн регіону, що відбулася у Делі в січні ц. р.

 

Аналітики зазначають, що продовжуються спроби завершити створення пакистансько-китайського транспортного коридору, що сполучатиме іранський порт Чабахар з Афганістаном та вибудує міжнародний міст до Центральної Азії, включно до кордонів Росії. В якості важеля впливу на ситуацію, в Омані Індія має право користування портом Дукм.

Порт ДукмДовідково:

Порт Дукм — портове місто в Аравійському морі в центрально-східному Омані.

Місто інтенсивно розвивається, населення порту стрімко збільшується від близько 5,1 тис. у 2008 році до понад 11,2 тис. у 2010 році.

Стратегічні інвестори намагаються розвинути порт і курорт, збільшивши до 2020 року населення міста до 100 тис.

Увагу фахівців привертає той факт, що Делі наполегливо збільшує і розвиває власні військові потужності у світі та в регіоні. Зокрема, минулого року Індія знову стала найбільшим імпортером військової техніки та озброєння у світі. Водночас вона активно розгортає власне виробництво зброї. Індійська військова промисловість стала відкритою для іноземних інвестицій, у відповідь Індія очікує на трансфер знань та технологій у цій галузі. Зазначається, що прямі закупівлі на зразок придбаних два роки тому 36 виготовлених у Франції бойових літаків Rafale  у майбутньому не може мати місця без відповідних зустрічних поставок та зобов’язань.

Проте, у всіх своїх діях та намірах Делі має лише незначну частину засобів, у порівнянні з тими, що застосовуються Пекіном. Ф. Пабст зазначає, що обсяги промисловості Індії вп’ятеро, а військовий бюджет — втричі менші за китайські. До цього додається значний дефіцит торговельного балансу перед Китаєм, що створює економічну державну залежність від нього. Відповідним чином, обмеженим є і вплив індійської політики. Південно-азійська спільнота країн АСЕАН залишається для Індії практично єдиною можливістю політичного впливу.

Довідково:

Асоціація держав Південно-Східної АзіїАсоціація держав Південно-Східної Азії (Association of Southeast Asian Nations, ASEAN) — геополітична та економічна міжнародна організація, до якої входять 10 країн, розташованих в Південно-Східній Азії. До організації входять Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур та Таїланд, Бруней, В'єтнам, Лаос, М'янма та Камбоджа. Папуа-Нова Гвінея та Східний Тимор мають статус країн-спостерігачів.

Метою асоціації є прискорення економічного розвитку та соціального прогресу в країнах-учасницях, захист миру та стабільності в регіоні, а також надання країнам-учасницям змоги мирного розв'язання спірних питань. Майданчик форуму АСЕАН використовується також лідерами інших країн, що не входять до Асоціації, для проведення зустрічей на полях її форумів. У таких зустрічах беруть участь керівники Індії, Китаю, Росії, Японії тощо.

Черговий форум АСЕАН відбудеться 30 липня – 4 серпня 2018 року у Сінгапурі.

Аналітики зазначають, що практично єдина можливість для Індії створити ефективну противагу Китаю — мати потужних партнерів. Таких, як насамперед США, а також Японія, що вважається найтіснішим зовнішньополітичним союзником Індії. Не дарма прем’єр-міністри обох країн, Сіндзо Абе та Нарендра Моді, проводять регулярні зустрічі. При цьому Японія, керуючись стратегічними міркуваннями, здійснює значні інвестування в індійську інфраструктуру.

Фахівці також зазначають, що Індія зацікавлена у співробітництві з Заходом. І що разом з Індією лише невелика кількість держав відмовилися брати участь у стратегічній китайській ініціативі «Пояс і шлях», в основному через занепокоєність у зв’язку з занадто активними китайськими стратегічними планами. Вони вважають, що у Південно-Китайському морі Китай створив реалії, що не відповідають міжнародному праву. Адже там практично всі морські транспортні шляхи вже підконтрольні саме Китаю, а така ситуація в Індійському океані не повинна повторитися.

Звертається також увага на активізацію чотирьохстороннього стратегічного діалогу зі співробітництва у сфері безпеки між Вашингтоном, Токіо, Делі та Канберрою (Quadrilateral Security Dialogue, Quad). Діалог не випадково активізувався після десятирічної паузи. Західноєвропейські політики постійно наголошували, що Індія заслуговує на увагу не лише як ринок, що розвивається, але й як союзник у справі забезпечення світового порядку за загальновизнаними правилами. Тим більше, що за теперішнього президента Дональда Трампа регіон втрачає підтримку з боку США.

Не випадково також, звертають увагу аналітики, що Франція та Індія, які мають значний вплив у регіоні, наполегливі щодо посилення морського партнерства у галузі безпеки у західній частині Індійського океану. Ці плани стали більш динамічними після візиту у березні ц. р до Делі президента Франції Еммануеля Макрона.

Але при активізації співробітництва у галузі безпеки, зазначають аналітики, завжди враховується спільна ціннісна база Заходу та Індії, де найбільша, так би мовити, кількісна демократія у світі. Та з огляду на зростаючий в Індії тиск на принципи верховенства права та основні свободи, ця геополітична обставина становить водночас певну загрозу. Саме з цієї причини внутрішні політичні та соціальні явища в Індії повинні бути також у полі зору Заходу. Водночас фахівці передбачають, що його реальна політика найближчим часом таки буде зорієнтована на Китай, незалежно від стану індійської демократії.

 

Нова «Велика гра»

Геополітична ситуація останнім часом ускладнилася не лише вздовж морських шляхів від Азії до Заходу, але й на суходолі. Найбільше це помітно в Афганістані, де у зворотному хронологічному русі альянсів від часів «холодної війни» зближуються Росія та Пакистан, а Індія вважається проамериканською силою. Водночас Москва підтримала вступ Індії до Шанхайської організації співробітництва, що орієнтується на пріоритети країн Центральної Азії, насамперед з метою створити противагу китайському домінуванню у регіоні. З червня 2017 року Індія і Пакистан вважаються повноправними членами цієї організації.

Довідково:

Шанхайська організація співробітництваШанхайська організація співробітництва (ШОС) — субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхай (КНР). До ШОС входять 8 країн-членів — Республіка Індія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Китайська Народна Республіка, Ісламська Республіка Пакистан, Російська Федерація, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації розташована в Пекіні.

Загальна територія країн, що входять до ШОС, складає понад 34 млн км², тобто 60 % території Євразії. Загальна чисельність населення країн ШОС сягає 3,04 млрд осіб (станом на 2015 рік), що становить половину населення планети.

ШОС не є військовим блоком (як, наприклад, НАТО). Головними завданнями організації проголошено зміцнення стабільності та безпеки на широкому просторі, що об'єднує держави-учасниці, боротьба з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафіком, розвиток економічного співробітництва, енергетичного партнерства, наукової і культурної взаємодії.

Фахівці відзначають, що Центральна Азія зараз переживає «Нову версію Великої гри» — так назвалися у 19-му столітті змагання наймогутніших країн світу за вплив у цьому регіоні. Зазначається, що незабаром найбільш важлива арена цієї гри переміститься до Індійського океану, і що завдяки довгостроковому плануванню та значному фінансуванню Пекін матиме найбільш вигідні вихідні позиції. Країни-конкуренти Китаю, аби ліквідувати своє відставання, повинні скооперуватися та планувати стратегію подальших спільних дій. У протилежному випадку Індійський океан з часом обов’язково перетвориться на Китайський.

 

Висновки для України

Перебіг подій в регіоні Індійського океану свідчить про стійкі наміри Китаю реалізувати свої плани та наміри щодо просування власних геополітичних інтересів у цьому регіоні, як і в інших частинах світу, де має пролягати шлях транспортування китайських товарів, людських ресурсів та фінансів. Насамперед, вздовж маршруту китайської ініціативи «Пояс і шлях». А маршрут цей проходитиме в межах географічних кордонів та геополітичних інтересів України. Отож доцільно визначитися з її політикою для дій в рамках китайської стратегічної ініціативи «Пояс і шлях», прокламувати її принципи на міжнародних переговорах відповідного рівня з провідними країнами світу та імплементувати в національному законодавстві.

Залишаються актуальними геополітичні переваги України, пов’язані з її потенційним суходільним виходом до морських портів від Балтики до Чорного і Середземного морів. Зволікання з переговорами та реалізацією намірів їх використання зменшує геополітичні переваги України та потенційну капіталізацію проектів від її спільної у них участі.

Нещодавно задекларована у ЗМІ готовність Китаю здійснити інвестування та власними силами збудувати на території України сучасні автомобільні шляхи, що сполучатимуть морські порти Балтики з Чорним та Середземним морями, свідчать про готовність Китаю застосувати випробувану методику «м’якої сили» та поступового поглинання важливих інфраструктурних об’єктів. Отож доцільно скористатися досвідом успішної протидії китайській економічній експансії, зокрема, напрацьованим в рамках чотиристороннього стратегічного діалогу («Quad») між Вашингтоном, Токіо, Канберрою і Делі.

При цьому, під час переговорів та підписання міждержавних та міжурядових договорів, угод тощо слід зважати на ступінь ризиків та потенційних загроз національній безпеці України від участі у проектах Китаю на українській території та в інших регіонах світу.