Останнім часом протистояння між США та Росією виходить на якісно новий рівень, що позначається і на ситуації довкола України та її інтересах. Причиною цього стало посилення жорсткості санкційної політики США у відношенні Росії, що створило загрозу набагато більш небезпечних наслідків, ніж вже діючі обмеження, як для Російської Федерації так і безпосередньо для керівництва РФ.
Насамперед мається на увазі ухвалений Сенатом (верхньою палатою) Конгресу США 15 червня ц. р. проект закону про запровадження нових санкцій проти Росії з приводу подій в Україні. Наприклад, максимальний термін повернення кредитів російськими банками, що підпадають під санкції, скорочений з 30 до 14 діб, а нафтогазових компаній — з 90 до 30 діб. Особливо серйозно налаштовані США протидіяти реалізації російського проекту «Північний потік-2» через його згубні наслідки для енергетичної безпеки ЄС, розвитку газового ринку в Центрально-Східній Європі та енергетичних реформ в Україні.
У документі також є положення про встановлення державного контролю за діяльністю російського бізнесу в США, в т. ч. щодо виявлення зв’язків російських бізнесменів з В. Путіним та його оточенням, а також особами, які вже підпадають під дію американських санкцій. Документ оформлений у вигляді поправки до проекту нових санкцій проти Ірану. Фактично це означає, що Росія офіційно долучається до країн-терористів та ізгоїв разом із Іраном, Сирією та Північною Кореєю.
Принциповість позицій Вашингтону щодо посилення тиску на Росію також підтверджує рішення Міністерства фінансів США від 20 червня ц. р. про включення до санкційного списку ще 38 приватних компаній та організацій. Санкції, наприклад, стосуються заступника міністра економічного розвитку РФ Д. Назарова, приватної військової компанії «Вагнер», дочірніх компаній «Транснефти» — «Черномортранснефти» та «Гидротрубопровод», а також недержавного пенсійного фонду «Транснефть».
За оцінками експертів, ці санкції відчутно обмежать можливості реалізації Росією стратегічно важливих для неї енергетичних проектів, у т. ч. не тільки «Північного потоку-2», але і «Турецького потоку» та навіть «Сили Сибіру». Суттєві збитки матимуть також інші галузі російської економіки, в т. ч. суднобудування, залізничний транспорт та видобуток корисних копалин.
У відповідь керівництво Російської Федерації відмовилось від проведення нового раунду двосторонніх консультацій зі США на рівні заступників міністрів закордонних справ з питань налагодження американсько-російського діалогу. В його рамках передбачалося визначення можливих т. зв. точок дотику між США та Росією з ключових проблем у їх відносинах. Таким чином відновлення співробітництва між США і РФ фактично відкладається.
Відзначимо, що політичні сили США демонструють незмінність свого курсу зі стримування Росії та невідкладно реагують на ті її кроки, які суперечать американським принципам, у т. ч. стосовно України, Сирії та Ірану. Разом з тим, сьогоднішні розбіжності між США та РФ вже вийшли із суто політичної площини і поширюються на економічну сферу.
Одна з причин зазначеного — стрімкий розвиток енергетичного сектора США, який прискорюється з обранням Д. Трампа президентом Сполучених Штатів Америки. Зокрема, за останнє десятиріччя видобуток газу в США зріс у 1,5 рази — з 500 млрд до 750 млрд куб. метрів на рік. За цим показником США вже випередили Росію. Так, на них припадає 21 % світового видобутку газу, в той час, як на РФ — 16 %.
До того ж наявні у США ресурси та технології дозволяють нарощувати видобуток нафти і газу, що дасть їм змогу рухатися в одному з визначених політикою Д. Трампа економічних напрямів щодо перетворення США на «велику енергетичну державу» — одного з провідних експортерів енергоносіїв у світі. Саме на це були спрямовані зусилля Д. Трампа відразу після обрання президентом. Він, зокрема, відмінив указ Б. Обами про обмеження видобутку корисних копалин на морських та океанських шельфах США, ініціював вихід Сполучених Штатів Америки з Паризької угоди по клімату, а також дозволив відновити розробку родовищ енергоносіїв на Алясці.
Як наслідок, до 2020 року США планують розпочати повномасштабний експорт газу. В рамках реалізації таких планів у США створили інфраструктуру з виробництва та транспортування скрапленого природного газу (англ. — LNG, liquefied natural gas). За сприяння Сполучених Штатів Америки в ряді європейських країн побудовані термінали з прийому LNG, що дозволило США розпочати експорт LNG до Європейського регіону. З 2016 року газ постачається до Іспанії, Португалії, Італії та Туреччини, а з червня 2017 року — до Нідерландів та Польщі. З серпня поточного року планується постачання американського скрапленого газу до Литви.
Це означає, що США та Росія стали конкурентами у справі постачання газу до Європи, і їхнє протистояння вийшло на якісно новий рівень. Так, якщо їх політичні розбіжності за характером здебільшого показово-демонстративні, то загострення конкуренції між ними в енергетичній сфері позначається на їх реальних фінансово-економічних інтересах. За оцінкою Міністерства фінансів США, поява американського газу на європейському ринку збільшить доходи федерального бюджету у вигляді податків експортерів газу на близько 120 млрд дол. США. Своєю чергою, прибутки американських експортерів газу збільшаться на 110 млрд дол. США. Зважаючи на такі обсяги коштів, сьогодні «перезавантаження» відносин між США та Росією (як це відбулось у 2009 році після обрання Б. Обами президентом Сполучених Штатів Америки) фактично неможливе.
В рамках таких процесів саме українське питання стало одним із основних приводів для США, які вирішили ослабити позиції Росії на європейському енергетичному ринку та підірвати весь енергетичний сектор російської економіки. В даному зв’язку характерним є факт ухвалення верхньою палатою Конгресу США нового пакету санкцій щодо Росії внаслідок її дій проти України відразу ж після укладання угоди між російською компанією Nord Stream 2 AG та європейськими компаніями ENGIE, OMV, Royal Dutch Shell, Uniper и Wintershall про інвестування проекту «Північний потік-2» в обсязі 5 млрд дол. США. Тобто, таке інвестування стало проблематичним.
В ситуації, що склалася, роль України для США, а також для усієї системи міжнародних відносин стає більш помітною. Це демонструє позиція президента США Д. Трампа на зустрічі з президентом України П. Порошенком 20 червня ц. р., внаслідок чого В. Путін демонстративно відмовився від запрошення до США. При цьому, зважаючи на докучливі та принизливі прохання Росії, Д. Трамп погодився лише на формальну зустріч з президентом РФ на полях саміту «великої двадцятки» у Гамбурзі 7–8 липня ц. р., демонструючи тим самим пріоритети політики США, які не передбачають досягнення будь-яких компромісів з Росією стосовно України, в т. ч. за рахунок Сирії.
Підтвердженням цього стало знищення ВПС США бойового літака Су-22 урядових сил Сирії 19 червня ц. р. фактично під час зустрічі президентів США та України. Незважаючи на різко негативну реакцію Москви, в т. ч. її погрози застосувати засоби ППО проти американської авіації в Сирії, 20 червня ц. р. був збитий також і безпілотний літальний апарат сирійських урядових військ. Водночас США попередили Сирію про можливі нові ракетні удари по її військових об’єктах у випадку застосування хімічної зброї проти опозиції.
До того ж 24 червня ц. р. американські ЗМІ повідомили, що Конгрес США розглядає можливість виходу Сполучених Штатів Америки із Договору про ракети середньої і меншої дальності у відповідь на розгортання Росією оперативно-тактичних ракетних комплексів «Искандер-М» у Калінінградській області РФ. Тобто, США продемонстрували, що жорстко відреагують на всі прояви ворожих дій Російської Федерації.
Наведені факти дають підстави сподіватися, що Сполучені Штати більш рішуче підтримуватимуть Україну, в т. ч. активніше братимуть участь у процесі врегулювання ситуації на Донбасі, нададуть летальну оборонну зброю Україні, а також допомагатимуть у вирішення українських проблем в економічній та енергетичній сферах. Зокрема, важливе значення має рішення про постачання американського вугілля Україні, що дозволить компенсувати втрату вугільних шахт на окупованих територіях, а також відмовитись від імпорту вугілля з Росії. В перспективі Україна зможе перейти на використання у повному обсязі також і ядерного палива американського виробництва.
За заявою президента США Д. Трампа від 30 червня ц. р., Сполучені Штати Америки готові постачати енергоносії Україні у необхідних обсягах. При цьому він прямо пов’язав дане питання з наданням допомоги Україні у протидії російській агресії. По суті, США поступово витісняють Росію і з українського енергетичного ринку, що стає ще одним фактом їх конкуренції.
Зрозуміло, США і надалі посилюватимуть свій тиск на Росію, зокрема, і на президента РФ В. Путіна. Не виключено, що підтримають і російську опозицію, у перспективі виводячи її на пік максимальної активності напередодні президентських виборів у Російській Федерації в березні 2018 року. Саме тоді у Росії можуть статися масові соціальні заворушення, що масштабно дестабілізують обстановку у суспільстві та підірвуть позиції чинної російської влади, завдавши і потужного удару по репутації В. Путіна оприлюдненням доказів причетності Кремля до катастрофи літака Ту-154 польського президента Л. Качинського у квітні 2010 року в районі російського Смоленська, а також до знищення літака Boeing-777 рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній» над зоною конфлікту на Донбасі в липні 2014 року.
Звичайно, В. Путіна «оберуть» президентом РФ за будь-який обставин. Разом з тим, США та ЄС все це можуть використати як привід для невизнання результатів президентських виборів, або, принаймні, для демонстрування сумнівів щодо їх легітимності. Своєю чергою, це продемонструє російській верхівці повну безперспективність їх сподівань на зміни у ставленні Заходу до Росії, а отже і на відновлення сприятливих умов для роботи їх бізнесу до того часу, поки В. Путін не буде усунений від влади. Вагомим чинником підриву єдності В. Путіна з його оточенням стане також і введення в дію вищезгаданого закону щодо посилення санкцій проти Росії, ухваленого Сенатом Конгресу США 15 червня ц. р. (в частині, що стосується виявлення зв’язків російських бізнесменів з В. Путіним та його оточенням).
В цілому політику США з посилення тиску на Росію підтримує також і керівництво Європейського Союзу. Так, 28 червня ц. р. ЄС фактично без вагань (на відміну від минулого року) продовжив до 31 січня 2018 року економічні санкції проти Росії за провокування нею конфлікту на Донбасі. Принциповість позицій провідних країн ЄС щодо неприйнятності дій Росії проти України продемонстрував також новообраний президент Франції Е. Макрон на зустрічі з президентом України П. Порошенком 26 червня ц. р. При цьому, як і Д. Трамп, Е. Макрон прямо протиставив зустріч з Президентом України своїй зустрічі з В. Путіним 29 травня ц. р.
Щоправда, загострення відносин між Росією та Заходом матиме і певні негативні наслідки для України. Наприклад, з огляду на ключовий характер українського питання, як на інструмент впливу США та ЄС на Російську Федерацію, росіяни намагатимуться прискорити процес вирішення ситуації довкола України на свою користь. В даному зв’язку Росія може активізувати свої дії проти України за всіма напрямами, насамперед спробує змінити українське керівництво, спровокувавши політичну кризу.
Вкрай небезпечними елементами таких дій Росії можуть стати також чергове загострення збройного протистояння на Донбасі та резонансні терористичні акції на українській території. У такий спосіб вона намагатиметься тиснути на керівництво України та її західних союзників, а також поширювати паніку в українському суспільстві.
Окремою метою такої діяльності може бути демонстрування Росією свого негативного ставлення до зближення України із Заходом. Адже попереднє загострення обстановки на Донбасі сталося в першій половині червня ц. р. відразу ж після того, як керівництво ЄС спростило візовий режим з Україною, а парламент Нідерландів ратифікував Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. Аналогічна тенденція спостерігається останнім часом після зустрічей президентів Д. Трампа та Е. Макрона з президентом України П. Порошенком. При цьому чергове загострення ситуації на Донбасі супроводжується терактами проти представників українських спецслужб.
Посилення протистояння між Росією та Заходом призводить до загального підвищення напруженості обстановки довкола України, в т. ч. у військовій сфері. Насамперед це стосується зростання військової активності РФ та США і НАТО в Чорноморському та Балтійському регіонах у рамках нарощування угруповань їх збройних сил, активізації маневрів та навчань, польотів літаків стратегічної авіації, а також взаємних провокацій. Зокрема, розпочинаючи з червня ц. р., щодоби фіксуються інциденти у вигляді небезпечних зближень літаків РФ та НАТО. При цьому вперше після закінчення «холодної війни» фіксуються одночасні польоти літаків стратегічної авіації США та Росії над Балтійським регіоном. Все це може спровокувати інциденти та збройні зіткнення з непередбачуваними наслідками.
Слід вказати, що окрема проблема для України — досить неоднозначне сприйняття провідними країнами ЄС санкцій США проти Росії, які стосуються російських проектів постачання газу до Європи. Негативною була, наприклад, реакція ФРН та Австрії на відповідне рішення верхньої палати Конгресу США від 15 червня ц. р. Не виключено, що така ситуація може посилити суперечності у політико-економічних колах країн ЄС з питання їх ставлення до збройної агресії Росії проти України, а також підірвати єдність Європейського Союзу у політиці стримування режиму В. Путіна.
В цілому, попри вищезгадані проблеми, можна стверджувати, що США, посилюючи увагу до України, демонструють незмінність своєї політики щодо Росії. З часом така політика лише зміцнюватиметься, що в повній мірі відповідає нашим національним інтересам.
