Китайські військово-морські сили відіграють важливу роль у стратегії розвитку торгових шляхів Пекіна. Вони повинні захищати морські шляхи та зміцнювати глобальний вплив Китаю.
Ініціатива Китаю «Пояс і шлях», що в першу чергу відображає економічні та політичні інтереси, також передбачає реалізацію великих військових проектів. Про них мало згадували, хоча над ними працюють вже давно. Китай вживав відчутних заходів у цьому напрямку протягом багатьох років, суттєво зміцнивши свої військово-морські сили, а також збільшивши торговельний флот та морську інфраструктуру. Щоправда, було вжито чимало заходів, що несумісні з міжнародним морським правом щодо акваторії багатого на ресурси Південно-Китайського моря, яке вважається форпостом Китаю.
Мережа опорних баз
Експерти європейських інформаційних агенцій, зокрема швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung, вважають, що Китай протягом останніх років у регіоні свого впливу вдається до провокації, перетворюючи океанські рифи та атоли на штучні острови. Така діяльність спостерігається, зокрема, щодо групи Парасельських островів (Paracel Islands), островів Скарборо (Scarborough) та Спратлі (Spratly). Малайзія, Філіппіни, В'єтнам, Тайвань, Бруней, Індонезія, а також США неодноразово протестували проти таких експансіоністських дій Китаю. Зокрема, лише на островах Спратлі Китай утворив сім штучних островів. На рифах Fiery Cross, Subi та Mischief з’явилися злітно-посадкові смуги довжиною до 3 тис. метрів, призначені для літаків дальньої авіації та бомбардувальників. Щоправда, Китай поспішав заспокоїти критиків, запевнюючи, що острови ніколи не будуть мілітаризованими. Проте це не відповідає дійсності, оскільки Китай розбудовує острови до рівня військових баз, споруджує підземні сховища, позиції зенітних ракетних систем протиповітряної оборони, станції розвідки та розміщує бойові літаки.
На додаток, Китай вперто ігнорує рішення Гаазького арбітражного суду, який у липні 2016 року оголосив створення штучних островів незаконним, і як таке, що не відповідає нормам міжнародного права. Водночас, Китай не поспішає відмовлятися від своїх територіальних претензій та від використання у власних інтересах виняткової економічної зони в межах 200 морських миль навколо островів. Все це перетворює Південно-Китайське море де-факто на власність Китаю, що стає все більш геополітично та стратегічно важливим, оскільки воно є основною складовою торговельного шляху з Японії та Далекого Сходу на захід до Європи.
| Розбудова інфраструктури Китаю у регіоні Південно-Китайського моря |
Агресивно зростаючий китайський вплив у Південно-Китайському морі спонукає Сполучені Штати, незважаючи на невдоволення Китаю, періодично відряджати до регіону частини і підрозділи зі складу 7-го флоту ВМС США для демонстрації вільної навігації, що передбачені згідно з нормами морського права (Freedom of Navigation Operations). Нещодавно вжитими МО США заходами та під керівництвом міністра оборони Дж. Меттіса Китай був усунений з числа учасників крупних навчань військово-морських сил Rimpac, які проходять у регіоні що два роки. Хоча ще у 2014 та 2016 роках Китай мав змогу брати участь у таких маневрах. Фахівці відзначають, що Китай, роблячи багатомільярдні інвестиції, скоріш за все не переслідує якісь благородні високі цілі. Насправді йдеться про приховану стратегію здійснення китайського впливу на контрагентів та партнерів. При цьому, встановлюючи свій прямий вплив у Південно-Китайському морі, Китай передусім прагне забезпечити свої торгові шляхи в Індійському та у Тихому океанах. Наприклад, зазначається, що велика китайська військова база у Джибуті на Африканському Розі площею у 36 гектарів, яка функціонує з липня 2017 року, забезпечує китайські інтереси за допомогою військових засобів у напрямках Суецького каналу, Середземного моря та Європи загалом, а також у напрямку Східної Африки. Додатковими ознаками китайської експансії є підтримка Пекіном інфраструктурних проектів в Дживані неподалік від Гвадара (Пакистан) та в Хамбантоті (Шрі-Ланка), а також спроби Китаю отримати право на використання територій у військових цілях у Танзанії та на Мальдівських островах.
| Основний морський торговельний шлях Китаю до Європи |
Фахівці констатують, що Індія, як потужний геополітичний гравець у регіоні, стурбована подібним розвитком подій. Тому вона прагне модернізувати свої військово-морські сили. США також визнають, що існують виклики і загрози у цьому регіоні світу. Зокрема, наприкінці травня ц. р. на посаду командувача Тихоокеанським флотом США призначено адмірала Філа Девідсона, який змінив адмірала Гаррі Харріса. Міністр оборони США Дж. Меттіс на урочистому заході з приводу цієї події заявив, що віднині це оперативне об’єднання сил США матиме назву «Індо-Тихоокеанське командування». Аналітики також вказують, що Китай намагається взяти під свій повний контроль кілька економічно слаборозвинених країн Океанії, зокрема Папуа-Нову Гвінею та Вануату. У таких випадках Китай застосовує випробувану тактику прив’язування власної економічної допомоги до зустрічних вимог та побажань стосовно отримання прав на використання ресурсів цих країн. Своєю чергою, слабкі країни, з огляду на надмірну заборгованість перед Китаєм, не можуть чинити якогось дієвого опору.
Амбітні глобальні операції Китаю
Операції військово-морського флоту Народно-визвольної армії Китаю вже давно проводяться на значній відстані від китайських кордонів. Сьогодні вони сягають далеких широт Атлантичного та Тихого океанів, теренів Африки та Європи. Зокрема, помітним прикладом такої військової присутності Китаю у світі стала його перша потужна операція за кордоном, а саме, в Аденській затоці, з метою боротьби з місцевим піратством. Відтоді було проведено 22 тривалі за терміном морських операції. Зокрема, кожний похід був у складі флотилії з трьох кораблів, завдяки чого Китай був постійно присутній у згаданому регіоні.
У 2011 році Китай за допомогою власних ВМС вперше провів велику рятувальну операцію щодо вивезення 12 тис. китайських громадян, які опинилися у конфліктного регіоні у Лівії. А ось операції за участю з’єднань ВМС Китаю у периферійних районах Європи, зазначають експерти, стали вже звичним явищем. Так, у червні ц. р. ракетний фрегат Binzhou зайшов до німецького порту Кіль, у середині 2017 року кораблі ВМС Китаю брали участь у маневрах разом з кораблями ВМС РФ у Балтійському морі. Голова КНР Сі Цзіньпін у квітні ц. р. у промові з нагоди параду ВМС Китаю у Південно-Китайському морі та навчань з бойовою стрільбою, що відбулися на завершення урочистостей поблизу морського шляху до Тайваню, підкреслив, що для нього є дуже важливим створення «могутнього флоту для народу».
Не зайвим буде нагадати, що операції ВМС Китаю розпочалися відносно недавно. Від моменту заснування Китайської Народної Республіки у 1949 році і до середини 80-х років минулого сторіччя країна обмежувалася лише обороною морського узбережжя. Та з огляду на економічний розвиток та зміни в оцінці стану загроз такий принцип еволюціонував до концепції передової оборони узбережжя до кордонів Жовтого моря, до Східно-Китайського та Південно-Китайського морів. До так званої переоцінки цінностей у Китаї вдалися внаслідок військових операцій, що здійснювалися під керівництвом США в Іраку, у колишній Югославії, а також демонстрації сили США під час кризи навколо Тайваню в середині 90-х років. Китайське керівництво усвідомило, що держава вразлива з боку моря.
ВМС Китаю були поставлені завдання стати океанською силою, бути готовими до ведення бойових дій на морі і якомога далі від власного узбережжя та відстоювати китайські інтереси якомога далі від китайських берегів. Зважаючи на такі вимоги, в Китаї взялися за переозброєння та модернізацію своїх ВМС. Відзначається також, що у китайському баченні повторне приєднання «китайської провінції» Тайвань відіграє одну з головних ролей. Зокрема, для досягнення цієї мети було створено десантний корпус морської піхоти чисельністю близько 100 тис. чол.
Будівництво кораблів у високому темпі
На сьогоднішній день у ВМС Китаю налічується понад 300 бойових кораблів, зокрема один авіаносець і близько 100 найсучасніших есмінців, фрегатів і корветів, 85 ракетних катерів, 56 морських кораблів-амфібій, 42 кораблі-постановники мін, 5 атомних підводних човнів та 4 підводних човни із балістичними ракетами на борту типу Jin, а також 57 дизельних підводних човнів. Китайські кораблі будуються, стають до бойового складу та виходять в океан у темпі, що значно перевершує такі показники західних країн.
Прикладом є створення китайцями власних авіаносців, причому від початку було заплановано створити до 6 авіаносних груп. Після того, як з’явився перший досвід з використання колишнього російського авіаносця Liaoning (так у статті швейцарського видання NZZ названий колишній радянський авіаносний крейсер «Варяг», придбаний у України у 1990-х роках), на початку ц. р. зійшов зі стапелів корабель аналогічного класу китайського виробництва, спроектований за тим же принципом, з носовою апареллю для зльоту літаків. Останнім часом вже оголосили про будівництво третього авіаносця, який повинен мати звичайну палубу для зльоту і посадки літаків, оснащену електромагнітними катапультами. Не виключено, що цей авіаносець буде мати ядерний привід.
| Авіаносець Liaoning у супроводі інших кораблів ВМС Китаю |
Таким чином, військово-морський флот Китаю, очолюваний з 2017 року адміралом Шень Цзіньлуном, намагається у надзвичайно високому темпі досягти рівня можливостей ВМС США. Китай намагається створювати високоякісний військовий флот, зокрема, будуючи сучасні кораблі супроводження, розробляючи гіперзвукове озброєння, форсуючи роботи з новітніх розробок підводної ехолокації та робототехніки, використання безпілотних літальних апаратів (БПЛА) тощо. Зазначається також, що єдине питання, в якому китайські ВМС зараз відстають від інших сучасних військово-морських сил, є захист від підводних човнів супротивника.
Особливу стурбованість у США та інших країнах у регіоні Тихого океану викликає розробка та застосування Китаєм керованих ракет DF-21D та DF-26, здатних знищувати рухомі цілі на відстанях від 1500 до 3000 кілометрів. Вони можуть уразити передові сили збройних сил супротивника у зоні своїх інтересів. Крім того, завдяки цьому вони можуть бути використані проти американських авіаносних груп у Південно-Китайському морі. Теперішній склад ВМС Китаю у кількісному вимірі вже випереджає ВМС США, оскільки США мають на сьогодні 280 бойових одиниць, розподілених на два океани. Водночас, на відміну від Китаю, США є частиною системи союзницьких військово-морських сил в Тихому океані, разом із Південною Кореєю, Японією та Австралією, що може компенсувати відчутний дисбаланс сил.
Покращуючи озброєння власних військово-морських сил, Китай створює підгрунтя для своїх власних політичних амбіцій, які можуть бути реалізовані до 2049 року. Як відомо, тоді відзначатиметься столітній ювілей КНР, що є орієнтиром для створення китайської потуги у вигляді модернізованих національних ВМС. До переліку завдань на цей період часу визначається також вирішення питання з приєднанням Тайваню. Аналітики вважають, що Китай, з огляду на заплановані Олімпійські ігри 2022 року та, зважаючи на потребу часу у 10–15 років для завершення модернізації власних збройних сил, навряд чи ініціюватиме відкриті конфлікти. Проте, зазначають аналітики, керівництво Китаю має достатню витримку, а сконцентрована економічна потуга створює позитивні передумови на майбутнє.
Висновки
- Китай і надалі залишається однією з найбільших геополітичних потуг світу і намагається всебічно забезпечувати свої інтереси за допомогою військової складової.
- Економічна та військова експансія Китаю у контексті ініціативи «Пояс і шлях» наполегливо впроваджується у всіх регіонах світу, зокрема, й в Європі. Найближчим часом Україні доведеться вирішувати щодо конкретної участі у китайських проектах на власній території, використовуючи для цього національні багатства і свої геополітичні переваги.
- Україні доцільно всебічно вивчати перспективу своєї участі в китайських проектах на своїй території та території третіх країн, підтримувати і розвивати міжнародні відносини з Китаєм та країнами-учасницями китайської ініціативи, виходячи з реальних перспектив та загроз власній національній безпеці.
