23 липня 2018

Іран: Вашингтон робить ставку на «п’яту колонну»

Події останнього часу, що пов’язані з вчинками президента США, свідчать про його наміри зруйнувати глобальні структури, які, на його погляд, вже недієздатні і викликали сьогоднішню світову кризу. Лише кілька тижнів минуло з того часу, коли він поставив під сумнів існування такої структури, як G7. На зустрічі глав держав-членів НАТО 11–12 липня ц. р. у Брюсселі Д. Трамп виклав членам альянсу нові умови, втілення яких перетворить цю структуру у «департамент Міністерства оборони США».

Фактично, Вашингтон вимагає прийняти його нові пропозиції, бо в протилежному випадку США припинять своє членство у ряді структур. Цілком зрозуміло, що вихід США із, наприклад, G7, або НАТО, чи Ради безпеки ООН зробить їх недієздатними, а будь-які рішення, що ними будуть ухвалюватися, вимагатимуть погодження зі США. Але це вже буде здійснюватися на нових умовах.

Деякі американські та західноєвропейські політологи вважають, що президент США ставить за мету зруйнувати глобальний порядок, який його не влаштовує, і що саме в цьому ракурсі і слід розглядати всю його політику. Саме так, грубо і максимально раціонально Д. Трамп проводить політику щодо Ірану. Так, нещодавно Вашингтон намагався запровадити проти Тегерану нові санкції Ради безпеки ООН та звернувся до країн-імпортерів нафти з пропозицією припинити закупівлю іранської нафти.

Крім цього, за даними Bloomberg, політичний тиск на Іран з боку США став головним чинником девальвації іранської національної валюти (ріалу). Вашингтон увів обмеження проти голови Центрального банку Ірану Валіулли Сейфа та цілої низки компаній, що пов’язані із КВІР ІРІ. З метою стабілізувати національну валюту в квітні ц. р. в Ірані були зачинені пункти обміну валют, але це не допомогло, і в країні прокотилась хвиля масових протестів. За повідомленнями Wall Street Journal, після загроз з боку Д. Трампа, кілька іноземних банків відмовились мати справу з Тегераном.

Аналіз останніх подій навколо та в середині Ірану свідчить, що США та їх найближчі сателіти на Близькому Сході (Саудівська Аравія та Ізраїль) достатньо активно намагаються підірвати внутрішньополітичну стабільність країни та, максимально можливо впливаючи на зовнішню політику Тегерану, обмежити його активність на зовнішньополітичній арені. Саме з огляду на таку політику Вашингтону, на території Сирії та Іраку вживаються активні заходи з метою перекрити «шиїтський коридор» та змусити Іран піти із Сирії.

Труни з тілами іранських найманців повертаються до Ірану Труни з тілами іранських найманців повертаються до Ірану Труни з тілами іранських найманців повертаються до Ірану
Труни з тілами іранських найманців повертаються до Ірану

Намагаючись дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Ірані, Вашингтон почав активно використовувати «Організацію моджахедів іранського народу» (ОМІН, People’s Mojahedin Organization of Iran), більш відому на заході як Mojahedin-e Khalq (MEK). До 2012 року ОМІН була у списку терористичних організацій Державного департаменту США.

«Близький приятель Білого дому», колишній мер Нью-Йорку та адвокат президента США Руді Джуліані 30 червня 2018 року в Парижі на з’їзді Організації ірансько-американських спільнот (Organization of Iranian-American Communities, OIAC), що зв’язана із ОМІН, сказав, що Дональд Трамп виступає за зміну режиму в Ірані. У своїй промові Р. Джуліані назвав повалення режиму «єдиним шляхом до миру» та підкреслив, що це навіть більш важливо, ніж розв’язання палестинсько-ізраїльського конфлікту. «Щойно правлячий режим в Ірані буде усунуто від влади, Іран стане союзником не тільки США, але й Ізраїлю», — запевнив Р. Джуліані.

З’їзд Організації ірансько-американських спільнот (OIAC), 30 червня 2018 року З’їзд Організації ірансько-американських спільнот (OIAC), 30 червня 2018 року
З’їзд Організації ірансько-американських спільнот (OIAC), 30 червня 2018 року

Засоби масової інформації США називають цей захід «зібранням представників іранської діаспори у США». Наприклад, CNS News назвало його першим з’їздом американців іранського походження за останні 12 років.

У OIAC досить сумнівна репутація. Її офіс знаходиться у Вашингтоні у тій самій будівлі, де розташована «Національна рада іранського спротиву» (National Council of Resistance of Iran, NCRI), яку очолює лідер ОМІН Маріам Раджаві. До речі, саме вона була головним спікером на з’їзді OIAC.

Лідер ОМІН Маріам Раджаві та колишній мер Нью-Йорку Руді Джуліані
Лідер ОМІН Маріам Раджаві та колишній мер Нью-Йорку Руді Джуліані

Засоби масової інформації США та Близького Сходу неодноразово звинувачували OIAC у лобіюванні інтересів ОМІН, керівництво якої відкрито виступає з антиіранських позицій за створення «ефективної організації спротиву». Саме на NCRI, який є політичним рухом ОМІН, певні сили у Вашингтоні планують зробити ставку для розгортання підривної діяльності з метою повалення клерикального режиму в Ірані. Наслідки такої кооперації є досить сумнівними, бо в Ірані ОМІН та її відгалуження вважають терористичною організацією і всіх її членів — зрадниками іранського народу. До речі, син останнього шаха Ірану, принц Реза Пехлеві, відмовився брати участь у роботі з’їзду.

 

Історична довідка:

«Організація моджахедів іранського народу» (ОМІН) — іранська ліворадикальна організація, яка виступає за повалення нинішнього режиму Ісламської Республіки Іран. В Ірані визнана терористичною організацією.

ОМІН була створена у 1965 році студентами Тегеранського університету з метою повалення шахського режиму та побудови в Ірані соціалістичної республіки на основі безкласового суспільства, позбавленого будь-яких форм диктатури і експлуатації.

В 1970-х роках активісти ОМІН організували ряд терористичних акцій. У цей же час від ОМІН відокремлюється марксистсько-ленінське крило — Пейкар («Боротьба»), яке поставило собі за мету перетворити країну на народно-демократичну республіку. До 1978 року ОМІН нараховувала у своїх рядах біля 100 тис. членів.

В 1979 році організація вітала ісламську революцію, як символ боротьби проти режиму шаха Р. Пехлеві. Відразу після перемоги клерикальний режим почав переслідувати членів ОМІН, що змусило її перейти в опозицію та відновити боротьбу, але на цей раз проти режиму мул.

Лідер ОМІН Масуд Раджаві (праворуч) на зустрічі із Саддамом Хусейном, Ірак, 1986 рік
Лідер ОМІН Масуд Раджаві (праворуч) на зустрічі із Саддамом Хусейном, Ірак, 1986 рік

У липні–серпні 1981 року по ісламському режиму в Ірані була завдана ціла серія ударів: напад на резиденцію генерального прокурора, вибух в канцелярії прем'єр-міністра, атаки на казарми Корпусу вартових ісламської революції і поліцейські дільниці. Пік припав на 8–10 серпня, коли в різних містах сталося близько 60 вибухів.

28 червня 1981 року стався вибух в штаб-квартирі Ісламської республіканської партії (ІРП), який забрав життя 72 вищих чинів уряду, включно з лідером ІРП і головою Верховного суду Ірану аятолою Мохаммадом Бехешті.

30 серпня 1981 року в результаті організованого ОМІН вибуху в канцелярії прем'єр-міністра загинули президент Ірану Мохаммад Алі Раджаї, прем'єр-міністр Мохаммад Бахонар і міністр внутрішніх справ Вахід Достгерді. Міністр оборони Сеїд Муса Намджу був важко поранений.

Вересень 1981 року — вуличні бої у місті Мехабад, напад на будівлю Меджлісу (парламент Ірану), 5 вересня — вибух в канцелярії Генерального прокурора Ісламської революції А. Коддусі, який загинув. 12 вересня — вбивство в Тебрізі колишнього кандидата у президенти, лідера ісламістів аятоли А. Мадані.

Втрати організації з літа 1981 року по літо 1984 року склали понад 20 тис осіб, які були жорстоко закатовані і страчені.

З 1982 року організація перемістилася до Франції, а у 1986 році — до Іраку, з території якого під час ірансько-іракської війни здійснювала збройні вилазки на територію Ірану. Плануючи скористатися бійцями ОМІН як тараном проти іранських військ, уряд Іраку розквартирував її членів на ірансько-іракському кордоні в добре укріплених військових базах з важкою бронетехнікою, артилерією, танками і вертольотами.

У липні 1988 року загони ОМІН за підтримки іракської армії проводять наступальну операцію «Вічне світло», дійшовши до міста Ісламабад-е-Гарб. У відповідь, в ході останньої в тій війні операції іранських військ (операція «Мерсад») сили ОМІН були розгромлені, а під час подальших арештів та переслідувань у в’язницях Ірану були страчені десятки тисяч членів організації.

В 1992 році бійці ОМІН атакували іранські посольства в 13 країнах світу.

У квітні 2003 року, в ході вторгнення американсько-британських військ до Іраку, загони ОМІН були роззброєні силами коаліції, а члени організації ув’язнені.

 

26 січня 2009 року Європейський Союз вилучив організацію зі списку терористичних, а у 2012 році це саме зробили і США. Зараз настав час активно залучати ОМІН до боротьби проти іранського режиму.

З огляду на репутацію ОМІН, цілком зрозуміло, що іранський народ ніколи не допустить, щоб терористична організація (зрадник Ірану) стала легітимним представником держави на Заході, навіть якщо теперішній режим буде повалений.

В той же час на сьогодні найбільш важливим елементом зовнішньої політики США є отримання бажаних результатів у суворо визначений проміжок часу, який би співвідносився з іншими елементами «великої стратегії» Вашингтону. Часу для вирішення питання по Ірану, як одного з головних гравців на енергетичному ринку світу, залишилось небагато, тому Вашингтон і планує з використанням будь-яких засобів і надалі посилювати свій тиск на Ісламську республіку.

 

site hit counters