9 серпня 2017

З жагою до перемоги,
або Разом нас багато і ми непереможні!

На прохання військовослужбовців — учасників бойових дій в зоні антитерористичної операції (АТО) пропонуємо читачам кореспонденцію, у якій вони висловлюють вдячність Литовській Республіці за братерську допомогу у справі лікування та реабілітації наших військовослужбовців.

Авторка кореспонденції — Надія Сербенко, студентка магістратури Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, неодноразовий переможець конкурсів Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» (до речі, обоє батьків якої також є учасниками бойових дій в зоні АТО).

 

Майже три століття тому всесвітньо відомий британський письменник Вальтер Скот писав: «Якщо люди не навчаться допомагати одне одному, то рід людський щезне з лиця землі». Минуло вже чимало часу, але ці слова не втратили актуальності, і особливо сьогодні!

Одним із основних принципів міжнародного права є принцип співробітництва держав. В Статуті ООН (1945 р.) в статті 1 (п.3) закріплено юридичний обов’язок держав «здійснювати міжнародну співпрацю в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру».

В основі цього принципу два мотиви: по-перше, підтримка миру та безпеки можлива лише за співробітництва в різних сферах міжнародного життя; по-друге, сучасні проблеми настільки взаємопов’язані, що поодинці їх вирішити практично неможливо. Без співробітництва в економічній, соціальній, культурній та гуманітарній сферах навряд чи можна сподіватися на прогрес і на скільки-небудь значущі досягнення. Лише об'єднавши зусилля, держави можуть з мінімальними витратами досягти вагомих результатів. Не випадково принцип співробітництва закріплений у статутних документах міжнародних і регіональних організацій, у багатьох міжнародних договорах, у резолюціях міжнародних організацій і в деклараціях держав.

Сьогодні ситуація в Україні надзвичайно складна як у геополітичному, так і в правовому планах. Понад три роки минуло з того часу, як Росія анексувала український Кримський півострів та розпочала на Донбасі збройну агресію проти України. Як зазначають спеціалісти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»: «У геополітичному контексті — три роки російської військової інтервенції проти України оголили вразливі місця в системі міжнародної безпеки». Тож висновок з цього один — самотужки нам з агресором не впоратися. Тут йтиметься про нашого північно-західного сусіда — Литовську Республіку, а саме про співпрацю і взаємодопомогу держав та про реалізацію основного принципу міжнародного права — принципу їх співпраці.

 

Та розпочалася ця історія ще у буремному 1991 році, коли Рамунасу Шерпатаускасу виповнилося лише 12 років. А події розгорталися на головній площі Вільнюса біля телевізійного центру. Саме там 13 січня 1991 року з’явились танки радянських окупантів (так в країнах Балтії називали радянську владу). Майже всі чоловіки міста, як і всієї країни стали на захист свободи Литви. Рамунас із завмиранням серця спостерігав за подіями по телевізору, а його батько в цей час був в центральній частині міста Друскінінкай. Телетрансляція перервалась зойком ведучої: «Всё, они уже пришли, они уже здесь». На цьому всі телевізійні трансляції припинилися і незабаром було оголошено про запровадження комендантської години.

Саме ці січневі події 1991 року стали доленосними для Рамунаса Шерпатаускаса. Підліток твердо вирішив: аби що там, але він стане військовим і більше ніколи не дозволить чужинцям топтати рідну землю! Він дотримав слова, даного у непростий для своєї батьківщини час, і у свої 17 років (1996 року) став добровольцем.

 

Литва не була байдужою до подій, що відбувались в Україні на початку 2014 року. Президент Литовської Республіки Даля Грибаускайте оголосила, що потрібно допомогти Україні у лікуванні та реабілітації українських військових. Після цього міністерство оборони разом з литовським керівництвом ухвалюють рішення про реабілітацію поранених військовослужбовців-учасників АТО у спеціальному центрі, розташованому в містечку Друскінінкай на півдні Литви. Українська сторона з вдячністю прийняла пропозицію сусідньої держави, яка з перших днів воєнних дій простягла руку допомоги: політичної, фінансової, військово-технічної, та найголовніше — моральної!

 

Перші поранені українці прибули до Литви 14 вересня 2014 року. Їхній стан був настільки важкий, що відразу з літака їх доправили до лікарень Вільнюса та Каунаса. За погодженням обох сторін, завідуюча лікувальним відділенням військового реабілітаційного центру імені Й. Басанавічюса в м. Друскінінкай Даля Йодінєнє 20 лютого 2015 року прибула до України, в м. Дніпро. Вона перебувала там лише три дні, проте за цей час встигла відвідати Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова та військовий шпиталь, де оглянула поранених військовослужбовців, які зможуть пройти реабілітацію у Литві.

 

А ось герой цих рядків — Рамунас Шерпатаускас — на той час вже не служив у збройних силах Литви. Однак, почувши про прибуття українських військових до реабілітаційного центру, відразу ж туди поспішив. Наближаючись до приміщення, де розмістили українських військовослужбовців, думав з чого розпочати спілкування, якими словами їх підтримати. Ступивши до кімнати, привітався: «Слава Україні!» і почув у відповідь монолітне — «Героям Слава!». Отак все й розпочалося.

Рамунас розумів, що необхідно підтримати дух українських військовослужбовців і відтак всю Україну. Він налагодив стосунки, домовився про співпрацю з адміністрацією найкращих історичних та пам’ятних місць Литви: Музею спротиву та репресії; Парку скульптур та відпочинку Антанаса Чеснуліса; Музею міста Друскінінкай; «Партизанського меморіалу» міста Меркіне; Гори Хрестів; Палацу Великих князів тощо. Він прагнув продемонструвати українцям все, що зміцнить їх віру в краще майбутнє та мирне небо над головою!

І ось уже третій рік поспіль Рамунас знайомить українських військовослужбовців з Литвою, відвідує разом з ними історичні і пам’ятні місця, лікуючи таким чином не лише тілесні рани, а й душі солдатські!

Окрім того, Рамунас організовує зустрічі з першими особами країни, з адміністраціями міст тощо. І все це він робить безкоштовно, тобто, як волонтер. А у березні 2017 року йому офіційно запропонували працювати в якості спеціаліста Центру реабілітації м. Друскінінкай.

 

До слова, з жовтня 2014 року Центр реабілітації м. Друскінінкай допоміг в оздоровленні більше ніж 150 військовим з України. Завдяки відповідальному керівництву та привітному персоналу перебування в Центрі стає незабутнім.

Особливо треба відзначити начальника Центру реабілітації майора Річердаса Ланаускаса, який зумів створити дуже приємну морально-психологічну атмосферу. Наші військові також дуже вдячні психологу капітану Мірославу Фелестовичу — справжньому майстру своєї справи, про якого кажуть, що він має дар від Бога. Завідуюча лікувальним відділенням капітан Даля Йодінєнє дуже вдало визначає для кожного індивідуальне лікування, яке вже після кількох сеансів дає відчутні результати. Капітан Росіта, спеціаліст з кінезітерапії (одного з напрямів фізичної терапії), ставила на ноги навіть тяжкохворих. І все завдяки спеціальним комплексам вправ та тренувань.

Стало традицією, коли по прибутті та відбутті українських військовослужбовців на головній адміністративній будівлі Центру підіймають два прапори — литовський та український, що символізує єдність та співпрацю наших країн і народів.

Лише найщиріші слова можна сказати на адресу усіх працівників Центру реабілітації м. Друскінінкай, бо вони дуже добре знаються на своїй справі, а головне — ставляться до своїх обов’язків відповідально.

Фінансує надання меддопомоги українським військовим та їх реабілітацію у згаданому Центрі м. Друскінінкай міністерство оборони Литви. Міністр оборони країни Раймундас Каробліс не покладаючи рук займається реалізацією та наповненням даної програми. Кожну групу новоприбулих до Литви він запрошує до міністерства оборони і особисто спілкується в дружній атмосфері за чашечкою чаю.

 

Хочеться також висловити подяку Володимиру Яценківському — Надзвичайному та Повноважному Послу України в Литовській Республіці, який доклав чимало зусиль для втілення згаданої ініціативи. За його допомоги у Центрі створено бібліотечний відділ з українською літературою. Щоразу він зустрічається в посольстві з українськими військовими, які прибувають на реабілітацію, та вручає символічні подарунки.

Щирої подяки заслуговують за реалізацію такої ініціативи усі представники дипломатичного корпусу Литви в Україні, зокрема, Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс, який наполегливо працює над тим, щоб міждержавне співробітництво зміцнювалося, щоб наші військові мали змогу лікуватися у Литві.

Отож завдяки ініціативі Президента Литовської Республіки Далі Грибаускайте та практичній реалізації програми міністром оборони Литви Раймундасом Кароблісом, Надзвичайним та Повноважним Послом України в Литовській Республіці Володимиром Яценківським, Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом, співробітниками військового реабілітаційного центру імені Й. Басанавічюса в м. Друскінінкай, у т. ч. Рамунасом Шерпатаускасом, українські матері зустрічають своїх синів-воїнів здоровими та повними енергії, готовими служити на благо своєї держави та захищати її Свободу і Незалежність!

Низькій уклін усім їм від України!

 

Недаремно мудрі люди стверджують, що зберігати і зміцнювати єдність народів — це одна з найвищих чеснот! І ми сьогодні знаємо, що не самітні в нашій боротьбі за Свободу, що разом нас багато і що ми обов’язково переможемо!