29 серпня 2018

США-Іран: зворотний відлік запущено

Частина 2
Маховик набирає оберти

 

США-Іран: зворотний відлік запущений. Частина 1

Сполучні Штати Америки досить активно продовжують пошук дієвих важелів для нарощування тиску на країни Західної Європи, союзників ІРІ та на саму Ісламську Республіку Іран.

Радник президента США з питань національної безпеки Джон БолтонТак, радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон, перебуваючи в Ізраїлі 22 серпня ц. р., оприлюднив гучну заяву про вибір ЄС. «Європейці мають зробити вибір між США та Іраном стосовно економічних санкцій, що виявились більш ефективними, ніж очікувалось. Трамп хоче максимального тиску на Іран, саме це і відбувається», — підкреслив Дж. Болтон. Він пояснив, що відновлення режиму санкцій ставить за мету не знищення Ісламської Республіки, а тільки зміну політики Ірану в Іраку, Сирії та регіоні Перської затоки.

Як наслідок, зростає число європейських компаній, що припиняють свій бізнес в Ірані. Так, за повідомленнями інформаційної агенції BBC News від 23 серпня, дві авіаційні компанії British Airways та Air France, з огляду на зростання економічних та політичних ризиків у зв’язку із відновленням режиму санкцій проти Ірану, заявили, що з вересня 2018 року припиняють польоти до Тегерану, бо «маршрут став не комерційно життєздатним». British Airways виконає останній рейс 22 вересня. Керівництво авіакомпанії вибачилося перед пасажирами, які планували подорож до Ірану, і заявило, що пропонує відшкодування застрахованих клієнтів або можливу переадресацію через інші авіакомпанії. Air France, яка переклала свої зв'язки з Тегераном на свою дешеву авіакомпанію Joon, скоротила частоту польотів від трьох до одного на тиждень з початку серпня ц. р., а всі польоти припинить 18 вересня. Інша відома авіакомпанія KLM також заявила про припинення всіх польотів з Амстердаму до Ірану з вересня ц. р. Фактично припинили всі операції на іранському ринку французький енергетичний гігант Total, німецька страхова компанія Allianz і данський оператор морських перевезень Maersk.

16 серпня ц. р. Вашингтон заявив, що у складі Державного департаменту США створено «Групу дії у Ірані» (Iran Action Group, IAG), на яку покладаються завдання з координації питань політики США відносно Ірану. Зрозуміло, що, перш за все, це рішення більш адміністративне і нічого екстраординарного в собі не несе. Рішення Д. Трампа щодо виходу США із СВПД вимагає чіткої координації дій між всіма державними структурами, тому «групу дій» і було створено. Її керівником призначено директора департаменту планування політики Держдепартаменту Брайана Хука.

Керівник «Групи дії у Ірані» (IAG) Брайан Хук Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф

Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф відразу досить різко відреагував на це рішення Держдепартаменту США і звинуватив Вашингтон у підготовці перевороту в Ірані.

А тим часом економічна ситуація в Ірані стрімко погіршується на фоні значного зростання незадоволення населення країни бездіяльністю влади. Досі уряд Ірану не озвучив жодної практичної програми з подолання кризи, окрім гучних заяв про необхідність об’єднання навколо Верховного лідера та про намагання зовнішніх ворогів знищити Ісламську Республіку.

Саудівська Аравія запропонувала величезні кошти на відновлення Сирії в обмін на скорочення зав’язків Дамаску з Тегераном і ХизбуллоюНе без погодження з Вашингтоном Королівство Саудівська Аравія спробувала вплинути на позицію Дамаску відносно Ірану.

Депутат парламенту Лівану Навваф Мусаві, виступаючи на телевізійному каналі Al-Mayadeen, заявив, що спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Сальман ас-Сауд передав президенту Сирії послання, в якому запропонував величезні кошти на відновлення Сирії в обмін на скорочення зав’язків Дамаску з Тегераном і Хизбуллою. Як було заявлено, у відповідь Башар Асад не вагаючись відхилив цю пропозицію, підкреслюючи, що президент Сирії «знаходиться у центрі антиізраїльського фронту спротиву».

Державний департамент США оголосив про введення з 27 серпня ц. р. подвійного пакету санкцій проти Росії. Першим пакетом передбачається заборона на поставки до Росії товарів подвійного призначення, другий пакет набирає чинності за два місяці і несе в собі зниження рівня дипломатичних зносин між США та РФ, низку обмежень у сфері кредитування юридичних осіб та значне скорочення імпорту та експорту.

Крім запровадження економічних санкцій проти Москви, Вашингтон має наміри серйозно «потіснити» і її збройні сили в північній Атлантиці, для чого почав відновлювати Другий флот.

Коли настане час і Вашингтон висуне ультиматум ЄС щодо припинення імпорту російського газу, присутність Другого флоту США не буде зайвою

Про це було офіційно заявлено 24 серпня ц. р. на борту авіаносця USS George H.W. Bush. Логіку кроків США легко зрозуміти, якщо мати на увазі головну мету Білого дому: забезпечення монополії на газовому ринку ЄС. У цьому випадку Вашингтон вирішує свої економічні завдання політичними методами, включно і з військовою загрозою проекту «Північний потік-2». Коли настане час і Вашингтон висуне ультиматум ЄС щодо припинення імпорту російського газу, присутність Другого флоту США в цьому регіоні не буде зайвою.

У цьому разі не буде зайвим звернутися до виступу президента США на саміті НАТО, коли він нагадав європейцям, що закупівля російського газу не сприяє атлантичній солідарності. Потік доларів і євро з ЄС до Росії витрачається на переозброєння ЗС РФ, в той час, як США витрачають багато коштів для забезпечення безпеки Європейського Союзу та Німеччини — зокрема.

Схожий ультиматум Білий дім висунув і арабським країнам Перської затоки: або сплачувати утримання американських військ в Сирії, або формувати та відправляти до Сирії свій контингент. КСА та інші арабські країни регіону зрозуміли про що йдеться і почали перераховувати значні кошти на утримання міжнародної коаліції в Сирії.

Саме такий ультиматум Д. Трамп висунув і А. Меркель відносно проектів двох «Північних потоків». Саме для цього США розпочали формувати військово-морське угруповання в Північній Атлантиці з максимально конкретним завданням.

Але аналіз подій останніх днів серпня свідчить, що Європейський Союз і Німеччина, в тому числі, намагаються протистояти тиску Вашингтону та шукають виходи із під американського диктату.

Наприклад, за повідомленнями інформаційної агенції Reuters, ЄС схвалило рішення щодо надання фінансової допомоги Ірану у розмірі 18 млн євро (20,6 млн доларів США). Частина із цих коштів у розмірі 8 млн євро буде надана приватному сектору іранської економіки. 2 млн євро витрачатиметься на боротьбу з наркотиками. Всього, за повідомленням Reuters, з посиланням на виступ верховного представника Європейського Союзу у закордонних справах та політиці безпеки Федеріки Могеріні, у вигляді допомоги ІРІ планується виділити із бюджету ЄС біля 50 млн євро.

Не інакше, як намагання знайти вихід із ситуації, що складається в ЄС, можна оцінювати і візит А. Меркель до країн Закавказзя наприкінці серпня ц. р. Вважається, що цей візит напряму пов’язаний із просуванням проекту «Північного потоку-2» та завершенням дії транзитного договору з Україною в 2020 році.

А. Меркель відвідала Азербайджан, Грузію та Вірменію. Безумовно, основна увага приділялась Баку та його можливостям щодо наповнення Південного газового коридору (газогону TANAP).

Довідково:

Трансанатолійський газогін (TANAP)Трансанатолійський газогін (TANAP) — газогін з Азербайджану через Туреччину до Європи. Призначений для транспортування газу другої стадії розробки родовища Шах-Деніз (Азербайджан). До Туреччини газ поступає з липня 2018 року, а після завершення будівництва Трансадріатичного газопроводу (ТАР) газ надійде в Європу приблизно на початку 2020 року. Проект був анонсований 17 листопада 2011 року на 3-му Чорноморському енергетичному і економічному форумі в Стамбулі. 26 грудня 2011 року Туреччина та Азербайджан підписали меморандум про взаєморозуміння та створення консорціуму для будівництва та експлуатації газогону. Навесні 2012 року було запущено процес проведення дослідження техніко-економічного обґрунтування. 26 червня 2012 року президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан підписали договір.

Вартість газогону склала приблизно 11 млрд доларів США. 12 липня 2018 року газогін було офіційно відкрито. Планована потужність газогону становить 16 млрд кубометрів природного газу на рік в початковій стадії і буде збільшена до 23 млрд кубічних метрів до 2023 року, до 31 млрд кубометрів до 2026-го, і на завершальному етапі — 60 млрд кубометрів, щоб мати можливість транспортувати додаткові поставки газу з Азербайджану і у разі введення в дію Транскаспійського газогону з Туркменістану. Потужність буде збільшено шляхом додавання паралельних циклів і компресорних станцій відповідно до збільшення наявних запасів. Газогін бере початок у Сангачальському терміналі на території Азербайджану і буде розширенням Південно-Кавказького газогону (SCPx). Від кінцевої точки SCPx, що знаходиться в Ерзурумі він прямуватиме до Ескішехіру, де буде відгалуження для турецьких споживачів. Від турецько-грецького кордону газолін прямуватиме до Греції, Албанії і до кінцевої точки в Італії.

Компанії-фундатори консорціуму наступні: SOCAR (80 %), BOTAŞ (15 %), TPAO (5 %). SOCAR має право продати частину своїх акцій міноритарним партнерам. BP (British Petroleum) домовилася про придбання 12 % акцій у цьому проекті.

На сьогодні газову трубу TANAP наповнює Азербайджан, але в перспективі, при нарощуванні його потужності, потрібно буде залучати інші країни, такі як, наприклад, Туркменістан, Іран, можливо Катар. У цьому випадку Німеччина, як кажуть, зондує можливості відмовитись від російського газу та не підпасти під газову залежність США. В Тбілісі канцлер Німеччини підписала угоду про виділення 150 млн євро для будівництва підземного газового сховища, яке стане частиною проекту TANAP.

Лідер «Оксамитової революції» Нікол ПашинянНе менш цікавим був і результат візиту А. Меркель до Єревану. Справа в тому, що в Гюмрі ще досі знаходиться військова база Росії, яка є інструментом тиску Москви на Вірменію. «Оксамитова революція» у Вірменії значною мірою змінює відношення між Москвою та Єреваном.

Ще у квітні ц. р. Нікол Пашинян був лише галасливим представником нечисленної опозиції, яку було відтіснено на узбіччя вірменської політики. Тепер він — обличчя «Оксамитової революції», чоловік, який кинув виклик найбільш впливовому політику країни та за лічені дні здолав його. Він демонстративно ввічливий з Москвою, але наполегливо говорить про суверенітет Вірменії, що дуже її дратує. А. Меркель під час переговорів з Н. Пашиняном вперше наголосила, що Німеччина готова взяти на себе відповідальність у питанні врегулювання карабахського конфлікту, що боляче вдарило по Москві та змушує її реагувати.

 

Туреччина також розпочала пошук нових союзників у світлі скандалу зі США, що продовжує набирати сили. Так, наприкінці липня ц. р. Туреччина вперше брала участь у щорічному, 10-му саміті БРІКС, що проходив в Йоханнесбурзі, Південно-Африканська Республіка. За даними Hurriyet Daily News, президент Р. Ердоган закликав лідерів країн-членів БРІКС дозволити Туреччині вступити в організацію. 27 липня, під час зустрічі з журналістами, президент Туреччини підкреслив, що члени БРІКС «тепло привітали» його пропозицію щодо вступу до цієї організації.

Довідково:

Група БРІКСБРІКС (до 2010 року — БРІК, від англ. BRICS — Brazil, Russia, India, China, South Africa — Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка) — група найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються. Цей акронім був запропонований Джимом O'Нілом, глобальним економістом банку Goldman Sachs в 2001 році. Після приєднання ПАР до БРІКу 18 лютого 2011 року, індійський міністр фінансів оголосив, що відтепер група називатиметься БРІКС (BRICS). Великі розміри цих країн і населення забезпечують швидкий розвиток і, за оцінками Goldman Sachs, до 2050 року їхні економіки разом можуть перевищити сукупний обсяг економік найбагатших сучасних розвинених країн «Великої сімки».

Goldman Sachs не передбачав наявність координації економічних політик між країнами БРІКС. Тим більше не передбачалося, що країни БРІКС сформують економічний блок або офіційну торговельну асоціацію, як Європейський Союз. Проте, з часом з'явилися ознаки, що «чотири країни БРІК прагнуть сформувати політичний клуб» або «союз», і таким чином зможуть перетворити «свою зростаючу економічну владу в більший геополітичний «вплив». Вигідне розташування цих країн забезпечує наявність в них багатьох важливих для світової економіки ресурсів:

  • Бразилія — багата сільськогосподарською продукцією;
  • Росія — потужний експортер мінеральних ресурсів;
  • Індія — дешеві інтелектуальні ресурси;
  • Китай — дешеві трудові ресурси;
  • Південна Африка — природні ресурси.

Це головні ресурси, на які спираються економіки цих країн. Висока чисельність населення країн обумовлює дешевизну праці в них і відносно високі темпи економічного зростання. За період з 2010 по 2015 рік спеціалізований фонд, який вкладав гроші у країни БРІКС, зменшився у 8 разів. Восени 2015 року Росія і Бразилія зав'язли у рецесії, Китай сповільнив зростання до мінімальних з 1990 року темпів, а економіка ПАР зупинилася. Проект повністю втратив інвестиційну привабливість, і 8 листопада 2015 року інвестбанк Goldman Sachs повідомив про закриття цього фонду.

На ювілейному 10-му саміті БРІКС, крім членів організації, також були присутні лідери Аргентини, Єгипту та ще 18 країн Африки. Голова КНР Сі Цзіньпін виніс на розгляд 4 пропозиції щодо розширення співробітництва в рамках організації. Перші три стосувались партнерських відносин, потенціалу розвитку БРІКС та економічних умов діяльності. В четвертій пропозиції щодо необхідного розширення співробітництва БРІКС+ йшлося про «необхідність формування нового типу міжнародних відносин». Оскільки організація не позиціонує себе як воєнно-політичний союз (альянс), тому пропонується змінювати умови економічного міжнародного регулювання, а умови будуть диктувати вже не країни Заходу з їх проблемами демографічного, економічного та релігійно-національного характеру, а країни, що багаті величезними ресурсами і дешевою робочою силою та які вирішать приєднатися до БРІКС.

Крім членства у БРІКС Туреччина вельми зацікавлена і в розвитку співробітництва із країнами-експортерами нафти та газу. Так, Катар інвестував в турецьку економіку 15 млрд доларів США з метою пом’якшення наслідків кризи, що стала наслідком підвищення цін на енергоносії та введення подвійного мита на сталь та алюміній з боку США. Крім того, Туреччина останнім часом має дефіцит платіжного балансу, досить великий борг приватного та державного секторів економіки, зростаючу інфляцію. Всі ці фактори накладаються один на одного і створюють так званий «кумулятивний ефект».

Чому саме Катар? По-перше, Катар з червня 2017 року знаходиться у практично повній блокаді, яку встановили арабські країни Перської затоки.

Довідково:

Держава КатарКа́тар, офіційна назва — Держава Катар — країна на Середньому Сході, що займає півострів Катар у Перській затоці, у східній частині Аравійського півострова. На південному заході межує із Саудівською Аравією, на півдні — з Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ).

Катар — одна із найбільш багатих країн світу, займає 3 місце за запасами газу, 6 місце — за експортом газу та 21 місце — експортом нафти. Член ОПЕК. Катар має найвищий у світі ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС), відповідно до CIA World Factbook і близько 14 % домогосподарств є доларовими мільйонерами.

Останніми роками арабські країни Перської затоки звинувачували Катар у фінансуванні та підтримці таких терористичних організацій, як Аль-Каїда, Брати-мусульмани, Талібан, ХАМАС, Ісламська держава та Джабхат Фатх аш-Шам. 5 червня 2017 року такі країни, як — Бахрейн, Саудівська Аравія, Єгипет, ОАЕ, Ємен, Лівія, Мавританія, Комори, Мальдіви та Маврикій — розірвали дипломатичні зносини з Катаром. Йорданія знизила рівень дипломатичного представництва. КСА, Бахрейн та ОАЕ зобов’язали громадян Катару в 14-денний термін залишити територію їх країн та вимагали від своїх громадян покинути територію Катару у ті ж терміни. Сусідні країни ввели повну блокаду Катару.

Шейх Катару Тамім бен Хамад Аль Тані щиро вдячний Р. Ердогану і намагається віддячити Туреччині в її важкі часиТуреччина, з метою захисту Катару, ввела на його територію свій військовий контингент, що трохи заспокоїло його супротивників. На тепер шейх Катару Тамім бен Хамад Аль Тані щиро вдячний Р. Ердогану і намагається віддячити Туреччині в її важкі часи.

По-друге, як Катар, так і Туреччина вельми зацікавлені в катарському газі, яким можна наповнити газолін TANAP. У цьому випадку стратегічний інтерес Катару обумовлюється наявною можливістю поставляти свій газ до Європи, а це — новий ринок, нові можливості і свого роду вихід із арабської блокади.

До речі, тут треба згадати і Іран з його проблемами. Справа в тому, що і Іран, і Катар вдвох володіють одним із найбільших родовищ газу у світі. Це «Південний Парс» — іранська частина, «Північний Парс» — частина Катару. Сьогодні встановлено мораторій на його розробку, тому що є велика проблема з транспортуванням газу. Бо нема куди! Ані Іран, ані Катар досі не можуть впоратися з цією проблемою.

Сьогодні, не без допомоги Туреччини, Катар має можливість вирішити частину своїх проблем дипломатичного, політичного та технічного плану та частину свого газу завантажити в TANAP. Іран не має такої можливості через відновлення режиму санкцій. Вашингтон блокує Іран і, в той же час, не перешкоджає Саудівській Аравії та її союзникам блокувати Катар. Чому? Тому що США зовсім не зацікавлені, щоб Європа отримувала неамериканський газ.

Війна за європейський газовий ринок триває.

США-Іран: зворотний відлік запущений. Частина 3