22 вересня 2017

Демографічна криза в Україні як проблема національної безпеки

 

Мирослав Дністрянський,

доктор географічних наук, професор

Гостра демографічна криза в Україні викликає розгубленість в різних групах українського суспільства. Люди просто не можуть зрозуміти, чому так різко знизилася кількість населення держави: якщо у 1992 році нас було 52,06 млн осіб, то у 2013 році — 45,55, а у 2017 році лише 42,5 млн осіб (без окупованих територій Криму і Донбасу). Україна за кількістю населення опустилася у рейтингу з 22 місця на поч. 90-х років ХХ ст. на теперішнє 32 місце у світі (у 2015 році). В основному, через різке переважання кількості померлих над кількістю народжених наша держава упродовж останнього десятиліття щороку втрачає від понад 400 тисяч (у 2000 році) до 80 тисяч осіб (у 2013 році). Величезною за обсягами є трудова та освітня міграція (кілька мільйонів осіб). Причому значна частина таких мігрантів вже прийняла рішення про неповернення в Україну. Зрозуміло, що такі демографічні втрати, суттєво послаблюючи сукупний потенціал українського суспільства, у тому числі й кадровий та військово-мобілізаційний, викликають і загальну тривогу за долю країни. А тому люди хочуть зрозуміти, чому так трапилося? і чи можна виправити ситуацію на краще?

З огляду на особливу злободенність, відповіді на ці питання намагаються дати і науковці різного профілю, і політики та громадсько-політичні діячі різного спрямування. І тут, на жаль, поряд зі спробами об’єктивного аналізу демографічних явищ, часто зустрічається поверхове бачення сутності демографічної кризи, а іноді й цілеспрямовані спекуляції. Зокрема, деякі політичні сили в Україні, насамперед ті, які генетично виходять з російського більшовизму, некоректно пов’язують ці негативні тенденції з геополітичними змінами (розпадом СРСР, утворенням незалежної України). На публіцистичному рівні зниження природного приросту, яке впродовж 90-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст. було основним негативним чинником демографічного розвитку, однобічно і поверхово пов’язується лише із зниженням добробуту населення. А на цьому ґрунті і взаємні політичні звинувачення керівних і опозиційних політичних сил. Хоча насправді, як відомо, найвищі показники природного приросту характерні якраз для слаборозвинутих держав. І саме вони й забезпечили в останні десятиліття помітний демографічний вибух у світі. Тривожними виглядають і деякі пропозиції вирішення демографічних та пов’язаних з ними працересурсних проблем, які можуть мати для України ще більш негативні геополітичні та геокультурні наслідки. Йдеться насамперед про спекулятивні рекомендації щодо заохочення імміграції в Україну населення з Азії чи навіть Північної Африки, які час від часу проголошують окремі зацікавлені середовища*.

Населення України в 1990–2017 рр., в млн осіб. Джерело: Укрстат
Населення України в 1990–2017 рр., в млн осіб.
Джерело: Укрстат

Отже, враховуючи і негативні процеси демографічного розвитку, і наявність геополітичних спекуляцій на демографічній кризі, є необхідність об’єктивного аналітичного осмислення цієї проблематики та адекватного інформаційного висвітлення.

Щоб розібратися в причинах демографічної кризи, зробимо короткий ретроспективний аналіз щорічних показників природного приросту сільського та міського населення України, починаючи з середини ХХ століття. І що при цьому виявляється: більшість передумов депопуляції (природного скорочення) населення України склалися ще у 70–80-ті роки минулого століття, коли фактично і розпочався складний демографічний перехід. У чому його суть? Якщо стисло, то демографічний перехід — це об’єктивні процеси відходу від традицій великої сім’ї в процесі індустріалізації та урбанізації і перехід на просте, а згодом і звужене відтворення [тобто одна сім’я — двоє дітей (просте відтворення); одна сім’я — одна дитина (звужене відтворення)]. В Західній Європі демографічний перехід розпочався ще в першій половині ХХ ст. і завершився в повоєнний період. В Україні тенденції демографічного переходу поєдналися з різними соціально-економічними процесами та прорахунками соціальної політики тодішнього СРСР. Симптоматичним у цьому аспекті став той факт, що коефіцієнт природного приросту в сільській місцевості України вже з 1979 року став від’ємним, тобто кількість померлих перевищила кількість народжених. Такі тенденції намітилися найбільше в тих регіонах, де через непродуману соціально-економічну політику молоде населення сільської місцевості «увібрали» такі великі агломерації як Київська і Харківська (Чернігівська, Сумська, Полтавська) області, закладаючи передумови обвального старіння сільського населення і відповідно різкого зменшення народжуваності, що і стало основним чинником демографічної кризи в цих регіонах. Зокрема, у 1980 році при середньому по Україні коефіцієнті природного приросту сільського населення -0,7 ‰, — у Чернігівській області його значення опустилося до -7,6 ‰, у Сумській до -7,5 ‰, а у Полтавській до -7,3 ‰. Тобто, пропаганда ідей концентрації виробництва у великих центрах, штучне підштовхування урбанізації, оголошення більшості сільських поселень неперспективними, відсутність у них засобів виробництва зумовило в деяких регіонах великі диспропорції у віковій структурі мешканців великих міст та сільської місцевості. Позначились тут і демографічні втрати 30-х і 40-х років минулого століття внаслідок голодомору та політичних репресій, а також масовий виїзд молоді на т. зв. новобудови п’ятирічок. Водночас багато вихідців із сільської місцевості, які потрапили у великі міста і зіткнулися з житловими та іншими соціальними проблемами, поступово, з урахуванням нових культурно-ментальних пріоритетів, переходили на модель «одна сім’я — одна дитина». Тобто традиції більшої сім’ї, або, іншими словами, простого чи розширеного відтворення, не могли зберегтися ні у сільській місцевості (бо не вистачало людського ресурсу), ні у великих містах (через соціально-економічні труднощі та тенденції демографічного переходу). Отже, депопуляційні процеси в сільській місцевості багатьох регіонів України розпочалися задовго до територіально-політичних змін 90-х років минулого століття і визначалися насамперед такими чинниками, як прискорена (часом штучно) урбанізація у поєднанні із старінням сільського населення.

Наростання несприятливих демографічних тенденцій наприкінці 70-х років ХХ ст. призвело до того, що уже в 1980 році коефіцієнт природного приросту не лише сільського населення, а й сумарно сільських і міських мешканців п’яти областей (Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської) став від’ємним. У 1985 році до цих областей додалась Кіровоградська, а природний приріст фактично усіх регіонів нестримно знижувався. У 1990 році природний приріст став від’ємним майже в половині областей, а його сумарне значення становило лише 0,6 ‰. Такі негативні тенденції логічно завершились переходом на природне скорочення (депопуляцію) населення, що відбулося вже у наступному, 1991-му році (коефіцієнт природного приросту став -0,8 ‰), і зберігається по сьогоднішній день. Те, що перехід населення України загалом (не беручи до уваги окремі регіони) на природне скорочення відбувся у тому ж році, що і проголошення Україною незалежності, — не більше, ніж випадковий збіг зовсім різних процесів. Разом з тим, у західних областях, з огляду на більш оптимальну вікову структуру населення, насамперед сільського, коефіцієнт природного приросту ще тривалий час залишався додатнім. Зокрема, і впродовж 90-х років і на сьогоднішній день додатні значення коефіцієнта природного приросту залишались у Закарпатській та Рівненській областях. Однак, уже на зламі ХХ і ХХІ ст. демографічний перехід до депопуляції сільського населення відбувся і в західних регіонах. Отже, починаючи з 1994 року, внаслідок природного скорочення, а також від’ємного міграційного приросту кількість населення України весь час зменшувалась.

Негативні тенденції відтворення населення, які намітилися ще у 80-і роки минулого століття, поглибилися в результаті гострої економічної кризи 90-х років. Але безпосередньо розглядати економічний спад як основний чинник демографічної кризи аж ніяк не можна. Мова йде лише про певні накладання економічних негараздів на соціальні, а відтак і демографічні, поглиблюючи уже існуючі негативні процеси. Зокрема, це стосується зменшення кількості шлюбів і різкого зростання кількості розлучень: починаючи з 1993 року у середньому на 2 зареєстровані шлюби припадало 1 розлучення. Тобто, найгостріші вияви демографічної кризи зумовлені сукупною дією низки власне внутрішньо-демографічних процесів, насамперед поглибленням диспропорцій у статево-віковій та соціально-віковій структурі населення, що загалом негативно позначилось на усіх механізмах відтворення населення. Опосередковано на ці процеси впливають й різні соціальні чинники. Зокрема, вищий рівень релігійності населення західних областей зумовлює і значно меншу кількість розлучень, а непрямим чином (через значно меншу кількість абортів) сприяє і зростанню народжуваності. Водночас економічні негаразди помітно вплинули на другу, після природного скорочення, складову загального зменшення кількості населення України — формування від’ємного сальдо зовнішніх міграцій, яке стало характерним для України впродовж десятиріччя (1994–2004 роки). Внаслідок міграційного скорочення, лише за офіційними даними, кількість населення України зменшилася на 1,221 млн осіб, що становить близько 20% від загальних обсягів скорочення населення України. Найбільші значення міграційного скорочення припадають на другу половину 90-х років минулого століття. Але вже з 2005 року сальдо зовнішніх міграцій за матеріалами статистики стало додатнім. Хоча реально ситуація складніша, оскільки значна частка закордонних заробітчан, які ще офіційно не є емігрантами, вже не мають наміру повертатися в Україну.

Загально окреслені тенденції демографічного розвитку України впродовж тридцяти останніх років визначають характерні риси і сучасної демографічної ситуації, хоча в останні роки з’явилися і деякі нові тривожні явища. Так, згідно з офіційними даними, на сьогодні в державі загалом зберігається від’ємний природний приріст, який у 2016 році становив -4,4 ‰. З 2006 року намітилась загалом деяка позитивна тенденція до збільшення значення цього важливого демографічного показника, що пов’язано з активізацією демографічної політики держави, насамперед із збільшенням грошової допомоги при народженні дитини, але з 2012 року природне скорочення населення знову почало збільшуватись. Так само зберігається і більшість інших несприятливих чинників демографічного розвитку, а деякі негативні тенденції лише поглиблюються. Це, зокрема, стосується ще більшого погіршення ситуації в найбільш проблемних регіонах (в Чернігівській, Сумській та Полтавській областях), поступового старіння населення і зменшення частки людей працездатного віку. Зберігається і дуже високий рівень незрівноваженості статевої структури населення (жінки 53,7%, чоловіки 46,3 %), критично зростає кількість розлучень (у середньому на 5,9 шлюбів припадає 3,3 розлучень), залишається високою дитяча смертність, особливо у сільській місцевості. Тобто, наявними є низка ознак, які свідчать про демографічну небезпеку загальнонаціонального масштабу.

 

В такій ситуації очевидною є необхідність активізації державної демографічної та соціально-економічної політики. Але що реально можна зробити? Суттєво змінити тенденції демографічного переходу, тобто повернутися до традицій великої сім’ї, практично неможливо. Так само як швидко оптимізувати статево-вікову структуру населення. Але так чи інакше відхід від моделі «одна сім’я — одна дитина» та перехід в середньому по країні на просте відтворення (одна сім’я — двоє дітей) є відповідним сучасним українським соціально-ментальним орієнтаціям і в принципі можливим за умови забезпечення порівняно незначних соціальних гарантій. На ще які демографічні показники держава опосередковано може вплинути? Це, насамперед, на зменшення кількості розлучень, розробляючи програми підтримки молодих сімей, особливо щодо забезпечення житлом, роботою за фахом та ін. Такі програми якраз і вирішують низку аналогічних демографічних проблем у високорозвинутих державах Європи. Так само необхідним і реально досяжним є зменшення дитячої та неприродної смертності (на автошляхах, внаслідок аварій на шахтах та ін.).

Але, так чи інакше, головною соціально-демографічною проблемою є зменшення трудової міграції, яку можна вирішити лише забезпечивши суттєве економічне піднесення і, відповідно, — створення нових робочих місць. При цьому треба розуміти, що це реально можливо лише на основі нової індустріалізації, відкинувши ілюзію про можливу провідну роль деяких галузей сфери послуг, зокрема, туризму. Тобто, такі галузі також треба розвивати, але мати на увазі, що вони у змозі забезпечити роботою менше одного відсотка працездатного населення. Важливо зауважити, що економічним піднесенням і створенням робочих місць можна суттєво обмежити й міграцію молоді задля здобуття вищої освіти у сусідніх державах, яка зараз активно підштовхується різними тіньовими способами. На жаль, поки що з боку українського уряду не видно не лише якихось кроків до активізації промислового виробництва в нашій державі, але й розуміння необхідності таких дій. Так само у стратегічному контексті гостро відчутною є потреба комплексного соціально-економічного і культурного піднесення сільської місцевості України, для чого є і сприятливі як внутрішні (насамперед значні агрокліматичні ресурси), так і зовнішні передумови (зростання світових потреб у продовольстві), але водночас в державі наявні вкрай невигідні умови господарювання, зокрема, розвитку фермерського господарства. Але замість підтримки фермерських господарств, розвиток яких міг би забезпечити економічну основу покращення демографічної ситуації на селі, уряд на сьогодні планує скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, яке може призвести до повного розорення українського села і спричинити нову хвилю еміграції. Отже, про наявність реальних конструктивних дій з боку уряду щодо покращення демографічної ситуації поки що нема підстав щось казати, а тому загроза зростання демографічних втрат залишається реальною.

--------------------------------------------------

* Україна стане пустелею, яку заселять африканці та азіати — соціологи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/society/2011/01/27/71009