2 вересня 2018

Кавказ і Німеччина

Геополітичні інтереси гравців регіону

Сергій Польовик

Візит Федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель до Закавказзя (Грузію, Вірменію та Азербайджан) та події, що йому передували, не можуть сприйматися як пересічні. Зокрема, і ЗМІ, а німецькими — і поготів. Що ж до російських, таких як «Новая газета», то в її номері говориться, що вірогідною причиною триденної подорожі німецького канцлера до закавказьких республік було нагадати їх урядам про «Східне партнерство» ЄС.

Довідково:

«Східне партнерство» ЄСІніціатива Європейського Союзу про «Східне партнерство» розроблена урядами Польщі та Швеції в 2008 році, коли стало зрозуміло, що Росія готова відстоювати свої інтереси на пострадянському просторі з використанням військової сили. У серпні 2008 року сталися події, що увійшли в історію як російсько-грузинська війна.

Що ж до документу про «Східне партнерство» ЄС, то ним передбачається як зміцнення двосторонніх зв'язків, так і розвиток багатосторонніх форм співробітництва для підготовки асоціації пострадянських держав з ЄС. Такою формою кооперації передбачається альтернатива згаданим державам співпраці з Росією.

Не зважаючи на те, що в плані європейської та євроатлантичної інтеграції з усіх республік Закавказзя Грузія найбільш, так би мовити, просунута, тепер, на погляд експертів соціал-демократичного фонду Фрідріха Еберта, проблема її територіальної цілісності і розв’язання конфліктів на її території поступово стають другоплановими пріоритетами ЄС. Причина — в уповільненні та невеликої результативності раундів Женевського діалогу, в яких беруть участь Росія та Грузія.

Грузинська сторона сподівалася, що візитом (що відбувся 23–24 серпня ц. р.) Німеччина не лише підтримає політичні прагнення Тбілісі, але й надасть нового імпульсу переговорному процесу щодо вступу Грузії до НАТО. Тим більше, що європейські політики та аналітики НАТО неодноразово наголошували, що Грузія серед інших претендентів найбільш успішно просувається на шляху виконання умов для такого вступу. Але, зазначають деякі європейські аналітики, у Німеччини зараз категорично негативна позиція щодо вступу Грузії до Альянсу. Мовляв, через деякі принципові політичні розбіжності. Зокрема, Німеччина зазначає, що у Грузії не врегульовані стосунки з Росією через територіальні проблеми, що і підтвердилося на переговорах А. Меркель у Тбілісі.

Зрештою, не таємниця, що двосторонні відносини з Росією та спільні геополітичні перспективи мають для Німеччини набагато більше за значення, ніж з Грузією. Хоча Німеччину критикують як внутрішня урядова опозиція, так і партнери по ЄС, НАТО і США за її участь у проекті будівництва російського газопроводу «Північний потік-2». А про її застереження та санкції з боку США вже й казати щось зайве. Чи не тому зараз німецьке державне керівництво вимушене шукати способи збереження іміджу Німеччини в очах згаданих партнерів?

Ще однією причиною стриманого ставлення Німеччини до вступу Грузії до НАТО є значні нелегальні міграційні потоки до Європи. І з Грузії — в тому числі. Фахівці зазначають, що наплив нелегальних мігрантів з Грузії до ЄС такий інтенсивний, а їх ставлення до громадян та державних інституцій Німеччини настільки зневажливе, що офіційні німецькі кола змушені висунути вимогу до грузинського уряду, щоб той вплинув на стан справ. Інакше для громадян Грузії буде відмінений безвізовий в’їзд до країн ЄС. Після вжитих заходів ситуація з нелегальним грузинськими мігрантами дещо стабілізувалася, але далека від ідеального стану.

Водночас, зазначають аналітики, Грузія також має певні претензії до Німеччини. Насамперед, через відсутність належної офіційної інформації про обговорення грузинського питання на трьохгодинній конфіденційній зустрічі канцлера А. Меркель та президента РФ В. Путіна, що відбулася 18 серпня ц. р. у Німеччині. Тбілісі закидає пані Меркель про її намагання відмежуватися від вирішення грузинських проблем. Внаслідок чого зменшується інтерес європейських інституцій до розв’язання замороженого російсько-грузинського конфлікту.

Про підсумки переговорів А. Меркель з президентом Грузії детально не повідомляється, що може свідчити як про відсутність досягнутих значущих результатів, так і про намагання вирішити поза межами публічних обговорень бізнесі питання в інтересах Німеччини та підтримати її статус-кво політичного лідера у стосунках з керівництвом однієї з провідних країн Закавказького регіону. Таким чином, з огляду на комплексність та взаємопов’язаність регіональних проблем з геополітичними глобальними викликами, канцлер Німеччини вимушена дотримуватися обережної двосторонньої політики щодо країн згаданого регіону та готовність до діалогу з кожною із них у майбутньому. Не в останню чергу тому, що глобальних економічних інтересів Німеччини у стосунках з Грузією в даний час не існує.

 

Дещо по-іншому проходив візит канцлера Німеччини до сусідньої республіки, Вірменії 24 серпня ц. р. Зокрема, свою певну роль зіграло знаходження у кріслі нового прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, який протягом перших місяців свого перебування на посаді завдав неабияких високих темпів демократичних змін у державі та продемонстрував, що рішуче боротиметься з корупційною пострадянською системою державного управління та господарювання.

«Новая газета» нагадує, що у липні ц. р. Н. Пашинян вже зустрічався з канцлером Німеччини під час свого робочого візиту до Брюсселю. Тоді лунали різкі заяви нового вірменського лідера про ставлення європейських партнерів до Вірменії. Зокрема, він закликав змінити тональність висловлювань щодо його країни, перевести їх у конструктивне русло. Н. Пашинян повідомив, що Вірменія розвиватиметься демократичним шляхом, на якому допомога з боку країн ЄС лише прискорить цей процес. Водночас пообіцяв, що не проситиме європейців фінансової допомоги, красномовні заяви яких не завжди реально втілюються на практиці. Європейські аналітики своєю чергою зазначають, що Н. Пашинян вже повідомляв, що Вірменія не покидатиме Євразійський економічний союз (ЄАЕС) і Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ), і що російські прикордонники і військова база залишатимуться на вірменській території. Але він говорив і про те, що Вірменія, активніше розвиватиме відносини з Грузією, Іраном, а також з ЄС і США.

Отож під час свого візиту А. Меркель повинна була з’ясувати дійсний напрям руху Вірменії під керівництвом Н. Пашиняна. Чи вдалося їй цього досягти — офіційних якихось повідомлень чи оцінок з цього приводу не наводилося.

 

Особливе місце у триденному візиті канцлера А. Меркель до Закавказзя відводилося її зустрічі зі стратегічним партнером Німеччини в економіці — Азербайджаном. Коментуючи перебування А. Меркель в Баку (25 серпня ц. р.), експерт із зовнішньої політики ЄС Діоніс Ченуша повідомив порталу Haqqin.az, що воно є доказом зацікавленості Заходу Азербайджаном, насамперед в плані енергетики. Президент країни Ільхам Алієв двічі, в 2015 і 2016 роках, побував в Німеччині. Тому, за дипломатичними нормами, німецький канцлер зобов'язана прибути до Азербайджану, пояснив Д. Ченуша. На його думку, Німеччина намагається переконати партнерів, що «Північний потік-2» не спроможний гарантувати енергетичну безпеку Європи, тому дуже важливо налагодити альтернативне постачання енергоносіїв з Азербайджану.

Цей візит став серйозним сигналом для всього регіону про те, що Азербайджан і надалі відіграє стратегічну роль у геополітичних планах Німеччини. Але тут же експерт Д. Ченуша констатує, що американські мита на турецькі сталь і алюміній призвели до зближення Туреччини з Росією. ЄС також змушений шукати шляхи мінімізації фінансових втрат власних металургійних компаній та автомобілебудівних концернів, що виникли внаслідок встановлення митних квот після виходу США з ядерної угоди по Ірану. З огляду на ці обставини, вважає фахівець, Німеччині та ЄС важливо активізувати діалог саме з Азербайджаном.

Російське видання «Новая газета» вважає, що стосунки ЄС і Азербайджану окреслюються можливістю диверсифікації газових поставок до Європи. Досягнута домовленість по Конвенції щодо правового статусу Каспійського моря в принципі відкриває можливості для спорудження Транскаспійського газопроводу і організації поставок через нього до ЄС туркменського, казахського та іранського газу.

Що ж до інтеграційних перспектив Баку, зокрема, які пов’язані з західними економічними схемами, то вони поки що залишаються примарними. Зовнішньополітична доктрина пострадянського Азербайджану, зазначають фахівці, базується на демонстративному ухиленні від будь-яких інтеграційних структур — як прозахідних, так і євразійських. Наприклад, Баку багато років лише «вивчає документи» ОДКБ і при цьому залучений до активної кооперації з НАТО. У 2017 році Баку і Брюссель затвердили оновлений індивідуальний план партнерства із НАТО. Азербайджанські військові брали участь в операціях Альянсу в Косово, Іраку, Афганістані. Значна логістична допомога Баку стосується доставки натовських вантажів з Європи до Афганістану. При цьому, на відміну від Грузії, Азербайджан не ставить своєю стратегічною метою вступ до НАТО, а у 2011 році став членом Руху неприєднання.

За нещодавнім повідомленням такого німецького видання, як Frankfurter Allgemeine Zeitung, канцлер А. Меркель свідомо завершила свою поїздку трьома країнами Південного Кавказу зустріччю з президентом Азербайджану І. Алієвим. А будівництво газопроводу з Каспійського моря до Європи взагалі стало ключовим питанням переговорів. І ще одне, можливо, не таке, що відразу вирізняється у звітах про цей візит, але не менш важливе у сьогоднішньому політичному житті: німецький канцлер обговорювала під час своїх зустрічей питання про дотримання Туреччиною прав людини, що, до слова, також є проблемою в «авторитарній країні під керівництвом спадкового диктатора І. Алієва» та важливим чинником для ЄС і США.

 

Оглядачами вищезгаданих ЗМІ відзначається, що візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до країн Закавказзя став відповідальним кроком у напрямку підтвердження провідної ролі Німеччини щодо формування та імплементації економічної та зовнішньої політики Євросоюзу. Також можна вважати, що при організації візиту так чи інакше бралась до уваги позиція президента Росії щодо демонстративної політики Німеччини, спрямованої на збереження її впливів у Європі, зокрема, через пошук шляхів диверсифікації постачання до ЄС газу і нафти.

І окреме завдання, яке А. Меркель вдалося виконати, — продемонструвати Сполученим Штатам Америки гнучкість підходів ФРН як до питання постачання енергоносіїв Європейському Союзу, так і до сприйняття ультимативних вимог Вашингтону щодо постачань до Європи американського скрапленого газу. Погрози США застосувати санкції до країн ЄС за їх можливу участь в російському проекті поки що не реалізуються на практиці. Своєю чергою, президент США обмежений у своїх заявах та діях роботою комісії Конгресу США, очолюваною спеціальним прокурором Робертом Мюллером, і поки що не наважується конфліктувати з іноземними партнерами, оскільки це погіршить його стосунки з Конгресом.

А ось активну позицію канцлера Ангели Меркель на Закавказзі можна сприймати як один з елементів зовнішньої політики Німеччини, що матиме продовження у стосунках з іншими ключовими країнами регіону, зокрема Туреччиною.

Можна також сподіватися на продовження Європейським Союзом активних заходів (з Німеччиною на чолі) стосовно диверсифікації постачань йому енергоносіїв та проведення відповідних переговорів з країнами-постачальниками нафти і газу на Близькому Сході і в Північній Африці. Врегулювання балансу цих постачань та перетворення себе на країну-монополіста і власника європейського газового хабу залишається геополітичним пріоритетом Німеччини.