20 жовтня 2017

Курдистан: боротьба за нафту розпочалась

Вадим Волохов

В понеділок, 16 жовтня ц. р., прем’єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді зняв з посади губернатора провінції Кіркук, курда за походженням, Наджмалдіна Каріма і призначив Ракана аль-Джубурі тимчасово виконуючим обов’язки губернатора.

17 жовтня ц. р. іракські війська разом з шиїтськими військовими формуваннями розпочали бойові дії проти курдських «пешмерга» за м. Кіркук та нафтові родовища в районі міста.

За три тижні до того, після проведеного референдуму в Іракському Курдистані, ми писали, що «Ірак може розпочати війну, але не з самим Курдистаном, а тільки за повернення Кіркуку під свій контроль. Це завдання локальне і може бути виконане, але курди так просто Кіркук не віддадуть, тому що не просто так курдська «пешмерга» поклала сотні своїх бійців для його звільнення». Майже так воно і сталося, за винятком того, що у боротьбу активно втрутився Іран.

За повідомленнями агенції «Reuters», іракські війська увійшли до м. Кіркук та взяли під свій контроль нафтові родовища «Бай Хассан» та «Авана». Також повідомляється, що війська готуються до наступу на м. Ханакін, де також знаходяться нафтові родовища.

Курдські формування «пешмерга» відступають. Рада безпеки Курдистану поширила заяву, в якій йдеться про «оголошення Іраком війни Курдистану» та міститься заклик до всіх ополченців «пешмерга» протистояти ворогу.

Іракські війська взяли під свій контроль нафтові родовища
«Бай Хассан» та «Авана» в районі Кіркука

Представник Державного департаменту США Хезер Нойєрт закликав сторони «утриматись від подальших зіткнень». Його підтримав і голова Комітету з питань збройних сил Сенату США Джон Маккейн.

16 і 17 жовтня в Ербілі проходили наради представників США з вищим керівництвом Курдистану та командирами «пешмерга».

Це рядки з офіційних повідомлень. Про що пишуть мало, або замовчують? Що сталося насправді?

14 жовтня в район Кіркука прибув командуючий силами «Кодс» КВІР ІРІ генерал Касем Сулеймані. В ніч на 16 жовтня підрозділи іракської армії, шиїтське ополчення разом з загонами «Хашд аль-Шаабі», що підконтрольні КВІР, під командуванням легендарного іранського генерала К. Сулеймані перейшли в наступ і стрімко захопили м. Кіркук та прилеглі райони. Ймовірно, що Тегеран «натиснув» на Багдад і фактично примусив розпочати війну за нафту, оскільки має достатньо сил, щоб боротися з курдською «пешмерга».

Як і передбачалось, саме Кіркук став «каменем спотикання» між Курдистаном та Іраком, а без нафти Кіркука курдська незалежність стає під великим питанням.

Курди прорахувались. Вони не відразу зрозуміли, чому Вашингтон витримував паузу з визнанням референдуму. Той вичікував, бо одразу загострити відносини з Туреччиною, Іраком та Іраном — справа важка.

Курди помилились з оцінкою боєготовності іракської армії. Командування збройних сил Іраку зуміло виділити кілька тисяч бійців для боротьби з «пешмерга». Зрештою, курди не вірили, що Іран, воюючи з терористами в Сирії, зважиться на відвертий конфлікт з Курдистаном.

Курди не врахували, що Тегеран дуже занепокоєний підтримкою США та Ізраїлю «курдського питання» та розпалюванням курдського сепаратизму в Ірані.

Іракські сили демонтують плакат Масуда Барзані на околицях Кіркука

Іракські сили демонтують плакат Масуда Барзані
на околицях Кіркука

Досить помітну роль в цій ситуації також зіграли загострені протиріччя між Демократичною партією Курдистану (ДПК) та Патріотичним союзом Курдистану (ПСК). Керівництво ПСК, яке перебуває під сильним впливом Ірану, вирішило не встрявати у боротьбу за м. Кіркук і напередодні наступу розпочало виводити свої загони з міста. Формування ДПК не зуміли протистояти наступу і покинули свої позиції.

Зараз ситуація склалася така, що курди не можуть протистояти радикальним шиїтським формуванням, які можуть виставити до 100 тис. бійців з півдня та ще 45–50 тис. з півночі Іраку. А це дуже потужна сила, що повністю підконтрольна КВІР Ірану.

На сьогодні головне питання полягає в тому, чи підуть іракські війська та шиїтські формування на Ербіль, щоб покласти край курдській незалежності, чи зупиняться і розпочнуть переговори з Масудом Барзані. За цих умов у М. Барзані мало шансів. Він може не тільки не отримати незалежний Курдистан, але і втратити автономію трьох провінцій у Північному Іраку.

Якщо ж війська підуть на Ербіль, то що робитимуть американці? У разі наступу вони будуть змушені евакуювати свої сили з Курдистану. А що робитимуть ізраїльтяни зі своїми розвідувальними центрами в Курдистані?

Час покаже, чи можна розцінювати втручання Ірану в Курдистан, як відповідь на нещодавню заяву президента США вийти з ядерної угоди та намагання Вашингтону «вичавити» Іран із Сирії? Чи втратили США внаслідок своїх дій контроль над Курдистаном та посприяли укріпленню ролі Ірану в регіоні Близького Сходу?