11 серпня 2015

Курильські острови – потенційний об’єкт нових територіальних втрат Російської Федерації

Критичні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України для самої Росії вже змусили режим В. Путіна поступитися частиною своїх територій Китаю у примарному сподіванні на його підтримку (про що вже повідомляв «Борисфен Інтел» у публікації «Росія-Китай: «Крим НАШ», Сибір і Далекій Схід — ВАШ»). Сьогодні є ознаки того, що Москва може втратити й інші свої території, зокрема спірні з Японією острови Курильської гряди.

Про це свідчать активні дії Японії щодо повернення згаданих територій, які вона втратила у 1945 році за підсумками Другої світової війни. При цьому Токіо використовує у своїх цілях як прецедент анексію Криму Російською Федерацією, так і фактично безвихідне положення, в якому опинилася Москва внаслідок її міжнародної ізоляції.

Так, в січні поточного року під час візиту до Бельгії міністр закордонних справ Японії Ф. Кісіда порівняв ситуацію довкола анексії Криму Російською Федерацією з проблемою так званих «північних територій», тобто японських островів в Охотському морі, які захопив СРСР у 1945 році. Водночас, аби вплинути на російське керівництво, Японія приєдналась до санкцій США та ЄС проти Росії, а також підтримує усі дії Заходу з подальшого посилення тиску на режим В. Путіна.

На фоні наведених подій в липні цього року прем’єр-міністр Японії С. Абе, виступаючи перед нащадками жителів Південних Курил, повідомив про готовність японської сторони вже найближчим часом вирішити територіальні суперечності з Росією. При цьому була продемонстрована непохитність японських позицій з даного питання. Так, 23 липня ц. р. Міністерство закордонних справ Японії виступило з офіційною заявою про неприпустимість відвідування Курильських островів головою уряду Росії Д. Медведєвим, який оголосив про такі наміри. Крім того, представники японського істеблішменту відкидають можливість візиту президента РФ в Японію до повернення Росією спірних територій.

За таких обставин у Росії немає жодних реальних перспектив щодо самостійного виходу із кризи. Неможливість досягти перемоги у протистоянні з об’єднаними зусиллями провідних країн може змусити режим В. Путіна піти на поступки Японії щодо Курильських островів в обмін на пом’якшення її позицій стосовно Російської Федерації.

Важко сказати, у який спосіб можна вирішити зазначену проблему.

Зокрема, одним із можливих таких варіантів може бути: Спільна Московська декларація СРСР та Японії від 1956 року, де зафіксована згода Москви повернути Токіо південнокурильські острови Хабомаі та Шикотан після підписання мирного двостороннього договору (не укладений до цього часу у зв’язку з категоричною незгодою Росії повернути Японії інші спірні острови Курильської гряди — Кунашир та Ітуруп), а також підписаний у 1960 році військовий договір між Японією та США.

У 2004 році Росія, як країна-правонаступниця СРСР, визнала Декларацію 1956 року та висловила готовність до проведення на її основі переговорів з Японією. В той же час керівництво РФ всіляко зволікало з вирішенням зазначеного питання, а чинний режим Росії на чолі з В. Путіним фактично відмовився від попередніх домовленостей з Токіо.

З урахуванням цього іншим способом врегулювання територіальних суперечностей між Росією та Японією може стати реалізація ініціативи ряду російських політиків про створення спільної економічної зони з Японією на Курильських островах. В рамках такого варіанту пропонується забезпечити сприятливі умови для роботи на Курилах як російського, так і японського капіталів.

Існує також можливість поширити на спірні острови дію Федерального закону Російської Федерації «Про території випереджуючого соціально-економічного розвитку в Російській Федерації», який допускає здачу російських територій в оренду іноземним державам. Саме на основі цього закону нині здійснюється передача російських земель в оренду Китаю.

Втім, Японія може скористатись і розпадом чи радикальним послабленням Росії внаслідок критичного загострення соціально-економічної ситуації в РФ, початок якого очікується вже у 2016 році. При цьому, як демонструють висновки незалежних соціологічних досліджень, більшість населення Курильських островів бажає отримати японське громадянство та не проти повернення Курильської гряди Японії. У свою чергу, це створює сприятливі умови для застосування Токіо методів т. зв. «гібридних війн» з метою відновити свій суверенітет над Південними Курилами.

Щоправда, поки що не виключається і силовий сценарій розв’язання територіальних суперечок довкола Південних Курил. Про це свідчить підвищення військової активності Японії та Росії на Далекому Сході, яке спостерігається останнім часом.

Так, з 2013 року суттєво нарощуються військові видатки Японії. В липні 2014 року (на фоні збройної агресії Росії проти України) японський парламент ухвалив рішення уряду щодо можливості застосування сил самооборони (фактично, збройних сил) поза межами території країни для захисту союзників Токіо, а також у випадках виникнення кризових ситуацій та військових провокацій.

Крім того, створено новий рід військ — морську піхоту, яка по суті призначена для ведення наступальних та розвідувально-диверсійних дій. У 2015-2016 роках на озброєння морської піхоти Японії буде поставлено 17 нових конвертопланів американського виробництва типу «Osprey», спроможних брати на борт до 24 морських піхотинців разом з озброєнням.

Водночас, за участю США суттєво посилено систему ПРО/ППО Японії завдяки розгортанню на японській території нових радіолокаційних станцій з дальністю виявлення повітряних цілей понад 1 тис. км та зенітних ракетних комплексів. В регіоні значно збільшено кількість японських та американських кораблів, оснащених багатофункціональними ракетними системами «Aegis». Найближчим часом цей потенціал буде доповнений новітніми американськими літаками-винищувачами п’ятого покоління F-35B, які планується розгорнути на авіабазі Івакуні (Японія) Корпусу морської піхоти США.

Разом з тим, згідно з рекомендаціями правлячої Ліберально-Демократичної партії Японії, пропонується також суттєво наростити військово-морські та сухопутні сили, створити балістичні ракети середньої дальності для ураження об’єктів на території супротивника на відстані до 500 км, а також придбати сучасні американські протикорабельні ракети.

У свою чергу, Російська Федерація також нарощує угруповання військ як безпосередньо на Курильських островах, так і на острові Сахалін та у Приморському краї в районі м. Владивосток.

Так, вживаються заходи з відновлення, посилення та технічного переоснащення 18-ої кулеметно-артилерійської дивізії (кад) Східного військового округу ЗС РФ, яка дислокується на спірних з Японією островах Кунашир та Ітуруп.

Крім того, прискорено модернізується військова інфраструктура регіону (в т. ч. аеродромна мережа), а також розгортаються нові засоби ППО та підрозділи тактичної і армійської авіації. Плани подальшого вдосконалення та розвитку угруповання російських військ на Курильських островах були підтверджені на засіданні колегії Міноборони Росії 29 липня ц. р.

Водночас активізуються заходи з оперативної та бойової підготовки ЗС Росії на Далекому Сході, масштаби яких збільшуються. Зокрема, в липні ц. р. в районі спірних островів відбулися навчання Тихоокеанського флоту ВМФ РФ за участю понад 20 бойових кораблів різного класу та двох підводних човнів. Аналогічні навчання проходили і минулого року. Крім того, питання оборони Курильських островів опрацьовуються в рамках стратегічних командно-штабних навчань Східного ВО ЗС РФ серії «Схід» (проводяться раз на два-три роки).

На цьому фоні зростає інтенсивність і демонстративно-провокаційна діяльність Росії в регіоні, включно з польотами бойової та розвідувальної авіації поруч з повітряним простором Японії. До цих польотів залучаються літаки стратегічної авіації Ту-95МС, протичовнові літаки Ту-142, фронтові бомбардувальники Су-24 та літаки-розвідники Іл-20 і Су-24МР з метою демонстрації військової присутності Росії в регіоні, а також ведення розвідки проти Японії та опрацювання питань нанесення ракетно-бомбових ударів.

Звичайно, пряме військове зіткнення Японії та Росії за спірні території досить малоймовірне. Разом з тим, його не можна виключати повністю. Зокрема, Японія може застосувати силу для відновлення свого контролю над Курильськими островами у тому випадку, коли Російська Федерація зважиться на масштабне збройне протистояння з Україною, що змусить росіян зосередити всі свої ресурси на українському напрямі. При цьому, незважаючи на суттєве зростання військових видатків, реальні ресурси Росії є досить обмеженими. Адже до військових дій в Україні залучаються навіть підрозділи згаданої вище 18 кад, що дислокується на Курильських островах.

За таких умов Японія може досягти своїх цілей, тим більше за значної переваги своїх військово-морських сил не тільки над Тихоокеанським флотом Росії, але й над усім ВМФ РФ (за винятком відсутніх у Токіо атомних підводних човнів, які не матимуть жодного реального значення у випадку виникнення територіального конфлікту довкола Курильських островів). Так, Японія має у своєму розпорядженні понад 260 лише нових бойових кораблів (побудованих після 2010 року), в той час як загальна кількість російських кораблів, що можуть вийти в море, становить до 70 одиниць.

Нагадаємо, що Росія та Японія вже не раз мірялися силою як в рамках широкомасштабних війн, так і локальних збройних конфліктів.

Так, найбільш масштабною була російсько-японська війна 1904-1905 років. Вона була розв’язана внаслідок непомірних амбіцій тодішнього правлячого режиму Росії на Далекому Сході. Незважаючи на відчутну перевагу у наземних силах, Росія втратила Порт-Артур, Маньчжурію, Південний Сахалін та більшу частину свого боєздатного флоту (1 та 2 Тихоокеанські ескадри). По суті, це був перший випадок територіальних втрат Росії з часів Петра І, що став початком розпаду Російської імперії.

Бойові дії між Росією та Японією відновились в 1938-1939 роках у вигляді локальних конфліктів двох країн, що спровокувала Москва довкола лінії проходження державного кордону в районах озера Хасан та річки Хал-Хінгол. Це повинно було продемонструвати силу Червоної армії та забезпечити територіальну перевагу у прикордонній зоні. Разом з тим, незважаючи на суттєву перевагу радянських військ у силах і засобах та поразку японської армії в районі Хал-Хінголу (повний розгром 6-ої окремої армії Японії), обидва конфлікти по суті завершилися безрезультатно — без територіальних здобутків або втрат сторін.

У квітні 1945 року Радянський Союз в односторонньому порядку розірвав Договір про ненапад з Японією та, скориставшись фактичним знищенням японської держави у війні зі США, оголосив їй війну в серпні того ж року. Саме це і дало змогу Москві повернути собі о. Сахалін та встановити контроль над островами Курильської гряди, що було визначено учасниками Ялтинської конференції глав-держав антигітлерівської коаліції в лютому 1945 року як головна умова вступу СРСР у війну з Японією.

26 липня 1945 року в рамках Потсдамської конференції була ухвалена Потсдамська декларація, що обмежувала суверенітет Японії островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю та Сікоку. На той час японський острів Окінава вже окупували США. Разом з тим, про передачу Курильських островів Радянському Союзу в документі прямо не згадувалося. 8 серпня 1945 року до декларації приєднався СРСР, а 9 серпня Радянський Союз оголосив війну Японії. 13 серпня 1945 року Японія капітулювала перед США, а 14 серпня — прийняла умови згаданої вище декларації.

9 серпня 1945 року Радянський Союз силами трьох фронтів розпочав Маньчжурську наступальну операцію проти японської Квантунської армії. 16 серпня Червона армія висадила десант на Південному Сахаліні, а з 18 серпня по 1 вересня 1945 року — провела Курильську десантну операцію та захопила Південні Курильські острови Уруп, Ітуруп, Кунашир та Малу Курильську гряду. 2 вересня 1945 року Японія капітулювала перед СРСР. В той же час про передачу Курильських островів Москві знову ж прямо не говорилося.

Незважаючи на це, 2 лютого 1946 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР, Південний Сахалін та Курильські острови були включені до новоствореної Південно-Сахалінської області у складі Хабаровського краю РСФСР. За рік, 2 січня 1947 року, Південно-Сахалінська область увійшла до Сахалінської області у складі РСФСР.

Тим самим, Радянський Союз анексував японську територію вже після капітуляції Японії перед США та СРСР, тобто, коли Японія вже була роззброєна і не могла чинити опір. У 1947 році місцеві жителі були депортовані з анексованих островів до Японії, в т. ч. понад 17 тис. етнічних японців та невизначена кількість айнів, яких ніхто і не брався рахувати. Етнічні корейці були частково переселені до Центральної Азії та частково залишені на о. Сахалін без надання їм будь-якого громадянства до 1970-х років.

 

Таким чином, все це підтверджує незаконність дій Росії з анексії Курильських островів та залишає за Токіо право на відстоювання територіальної цілісності країни всіма наявними у неї засобами. До речі, аналогічна проблема була вирішена між Японією та США у мирний спосіб із урахуванням інтересів обох країн. Так, у 1972 році США повернули Японії острів Окінава в обмін на згоду японської сторони щодо розміщення на ньому американської військової бази.

Крім того, ще у 1952 році Конгрес США спеціальною резолюцією визнав суто японську належність Південного Сахаліну та островів Курильської гряди. Аналогічну позицію займають і більшість інших країн, що гарантує Японії міжнародну підтримку в питанні відновлення її територіальної цілісності.