Віктор Гвоздь
президент Центру «Борисфен Інтел»,
кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу
Введення воєнного стану в Україні викликає вкрай важливе питання гарантування державою прав громадян країни в умовах об’єктивної необхідності їх часткового обмеження в цей складний період.
Порушена проблема набуває особливої актуальності в зв’язку з обранням Україною твердого курсу на вступ до НАТО та ЄС, що вимагає від неї дотримання європейських норм та правил, незважаючи на особливі обставини, пов’язані зі збройною агресією з боку Росії.
Більш того, як вже неодноразово заявляли наші західні партнери, російська військова агресія не може бути виправданням порушень таких норм в Україні, що в повній мірі стосується і прав людини.
В рамках пошуку шляхів вирішення згаданої проблеми, в першу чергу необхідно прояснити та чітко зрозуміти — чим саме обумовлюється потреба введення воєнного стану в державі як у загальному плані, так і в ситуації, що склалася довкола України.
Згідно зі світовим досвідом, головною метою введення воєнного стану є максимальне підвищення можливостей держави з реагування на зовнішні та внутрішні загрози критичного рівня. Зокрема, такі загрози включають:
- зовнішню агресію у вигляді прямого військового нападу або в різних формах «гібридних» війн;
- антиурядові виступи та спроби державного заколоту в країні, а також виникнення масових заворушень на різному підґрунті;
- стихійні лиха, екологічні та техногенні катастрофи із широкомасштабними наслідками.
У випадку реальних проявів наведених загроз, це вимагатиме від керівництва держави здійснення низки заходів кризового реагування, які можуть бути ефективно проведені лише у разі:
- зосередження всієї повноти влади в країні або її окремих регіонах в руках єдиного військового органу з надзвичайними повноваженнями;
- забезпечення внутрішньої стабільності та конституційного ладу в країні;
- концентрації всіх ресурсів держави, необхідних для дій в умовах кризової ситуації.
Саме для цього і вводиться воєнний стан в державі. Звичайно, що реалізація згаданих заходів потребуватиме і певних обмежень прав людини, які визначаються національним законодавством кожної з країн.
Всі ці загрози повністю або частково стоять також і перед Україною. Проявами їх є:
- продовження Росією агресії проти України, яка фактично вже перейшла з «гібридної» форми у відкрите застосування збройної сили. Свідченням цього став інцидент в Керченській протоці 25 листопада ц. р. Крім того, відмічається зосередження російських військ поблизу кордону України, що супроводжується агресивною риторикою та провокаційними заявами Кремля;
- діяльність проросійських та різного роду антиукраїнських сил в Україні, яка набуває активізації з наближенням президентських виборів в нашій державі. Саме на результати таких виборів і розраховує Росія, яка сподівається на реставрацію проросійської влади в Україні. При цьому Москва вже виступає з відкритими погрозами щодо можливості втрати Україною її державності, якщо нова українська влада не задовольнить Росію;
- високий рівень ймовірності виникнення широкомасштабних техногенних та екологічних катастроф у випадку переходу Росії до активних військових дій проти України або здійснення диверсій.
В цілому наведені обставини виправдовують введення воєнного стану в Україні, який, по суті, мав бути застосований ще в 2014 році з початком агресії Росії проти України. В силу певних обставин цього не було зроблено, що стало наслідком як об’єктивних, так і суб’єктивних причин.
Критичний рівень загроз для України виправдовує також і певні обмеження прав людини, пов’язані з введенням воєнного стану. Такі обмеження визначені українським законодавством та широковідомі. Тому не будемо зупинятися на них.
Натомість, в контексті введення воєнного стану в Україні доцільно було б розглянути як діяли у подібних ситуаціях інші країни світу і які наслідки це мало в плані дотримання прав їх громадян.
Так, в ХIХ–ХХ століттях режим воєнного стану вводився більш, ніж у 80 країнах світу, в т. ч.:
- у США — під час землетрусу у Сан-Франциско в 1906 році, страйку шахтарів у 1914 році, атаки японців на Перл-Харбор у 1941 році та виступів афроамериканців у Детройті в 1967 році;
- в Канаді — для припинення діяльності сепаратистів у провінції Квебек в 1970 році;
- в Польщі — з метою придушення руху протесту на чолі з профспілкою «Солідарність» в 1981 році;
- в Панамі — після вторгнення до країни військ США в 1989 році;
- в Югославії — в зв’язку з операцією НАТО «Союзна сила» в 1999 році;
- в Грузії — в результаті нападу з боку Росії в 2008 році;
- в Таїланді — у відповідь на антиурядові протести в 2014 році;
- в Туреччині — внаслідок спроби військового перевороту в 2016 році;
- на Філіппінах — в зв’язку з активізацією діяльності екстремістів.
Розглянуті приклади засвідчують факт того, що під час введення воєнного стану права людини обмежувалися у всіх регіонах світу. При цьому рівень таких обмежень залежить від низки чинників, в т. ч.:
- гостроти та проявів загроз національній безпеці державі;
- державного ладу в країні та її діючого керівництва;
- свідомості суспільства країни, духовних цінностей та традицій.
|
Міжнародний трибунал по колишній Югославії було створено резолюцією 827 Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 р. В 2017 р. Міжнародний трибунал в Гаазі підтвердив винесений вирок колишньому голові Ради оборони Хорватії генералу Слободану Праляку — 20 років позбавлення волі за звинуваченням в масових військових злочинах проти боснійських мусульман. |
|
«Я не військовий злочинець», — заявив Праляк і випив невідому рідину. Генерал помер в лікарні |
Так, у випадку введення воєнного стану:
- в демократичних країнах — обмеження прав їх громадян має тимчасовий та мінімально-необхідний характер. Водночас зберігається певний перелік прав, які не можуть порушуватися в жодному випадку. Як правило, рішення про введення воєнного стану ухвалюється парламентом;
- в тоталітарних країнах — права людини обмежувалися в повній мірі, в т. ч. незважаючи на реальну необхідність цього. У багатьох випадках не існувало навіть мінімального переліку прав, які не могли порушуватись. Зазвичай воєнний стан вводиться за рішенням диктатора з можливим формальним ухваленням парламентом.
З огляду на обраний курс України вона, очевидно, має дотримуватися і демократичних принципів обмеження та дотримання прав людини в умовах введення воєнного стану в країні. По суті, це вже визначається українським законодавством. Зокрема:
- рішення про введення воєнного стану ухвалюється Верховною Радою України. При цьому чітко вказуються причини такого рішення, терміни дії воєнного стану та райони країни, де він вводиться, а також відповідний перелік обмежень;
-
Конституція України визначає конкретний перелік прав громадян, які не можуть порушуватись навіть в умовах воєнного стану. Так:- не може бути обмежене право на рівність і свободу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
- воєнний стан не скасовує рівність між чоловіками та жінками;
- громадяни України не можуть позбавлятись громадянства і права змінювати його. Українців не можуть вигнати за межі країни або видати іншій державі, а Україна продовжуватиме гарантувати піклування та захист своїх громадян, які перебувають поза її межами;
- після введення воєнного стану не можуть порушуватись право на життя, на повагу гідності, свободу та особисту недоторканість;
- не можуть обмежуватись права надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. У свою чергу ці органи зобов’язані розглядати ці звернення і давати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк;
- воєнний стан не дає права державі ігнорувати право на житло, закріплене у Конституції України.
- воєнний стан в Україні введений на обмежений термін і лише в тих регіонах країни, які знаходяться під найбільшими зовнішніми та внутрішніми загрозами.
В зв’язку із зазначеним, на сьогоднішній день основним питанням є чітке виконання всіма органами державної влади та посадовими особами законодавства України та своїх посадових обов’язків.
Крім того, необхідно не допустити можливості використання воєнного стану в Україні будь-якими силами у своїх політичних інтересах, у т. ч. з метою відміни виборів або перенесення їх термінів.
За таких умов введення воєнного стану в Україні призведе до мінімальних обмежень прав українських громадян та фактично не зачепить їх інтересів та повсякденного життя.
В іншому випадку може виникнути реальна загроза гострої внутрішньої кризи в Україні з непередбачуваними наслідками. При цьому вона неминуче буде використана Росією для дезінтеграції України та фактичної ліквідації її державності.
