12 травня 2015

Крах «великої енергетичної держави» чи «Розгром на стратегічному фронті»?

Здається розпочалось. На тлі гучних заяв (в т. ч. під час «прямої лінії» В. Путіна 16 квітня ц. р.) про «стабілізацію» та «відновлення» економіки Росії, аналіз реальної фінансово-економічної ситуації в країні демонструє очевидне виснаження економіки Російської Федерації, яка все більше втрачає свої наступальні (перш за все, ресурсні) можливості під дією міжнародних санкцій. Про ознаки зазначеного процесу вже неодноразово зауважувалось у західних та українських ЗМІ, в т. ч. у публікаціях «Борисфен Інтел».

Разом з тим, до нинішнього часу кризові явища у російській економіці мали дещо локальний характер і не виливались для держави у системні наслідки. Але з початку 2015 року такі тенденції набули якісних змін, що продемонстрував фактичний провал основних стратегічних напрямів політики режиму В. Путіна. Насамперед, це стосується енергетичної галузі, як основи російської економіки, а також глобальних (засадничих) планів Кремля щодо перетворення Росії на «велику енергетичну державу — світового лідера у виробництві та постачанні енергоносіїв».

Росія програла «енергетичну війну» не тільки з Європейським Союзом, але й з Україною

Фактично, Росія остаточно та безповоротно програла «енергетичну війну» не тільки з Європейським Союзом, але й з Україною, що велась Москвою з 2008-2009 років і активізувалась з початком російської військової агресії проти нашої Держави. Наочним свідченням такого програшу стала втрата Росією можливості практичного використання енергетичного чинника в якості важеля тиску на країни ЄС та Україну внаслідок диверсифікації ними джерел імпорту газу.

Це стало наслідком цілеспрямованих заходів Європейського Союзу з розвитку інфраструктури імпорту скрапленого газу, що відкрило європейський ринок для країн Близького Сходу та інших виробників газу. Зокрема, після того, як на цей ринок вийшов Катар, у найближчій перспективі на ньому можуть з’явитись США, Канада та Австралія. З урахуванням цього країни ЄС вже почали відмовлятися від запланованих раніше обсягів постачання російського газу, який дорожчий за той, який пропонують альтернативні постачальники.

Зокрема, після введення в дію у 2014-2015 роках газових терміналів на узбережжі Балтійського моря в Свіноуйсьце (Польща) та Клайпеді (Литва), Латвія оприлюднила свої наміри повністю припинити імпорт газу з Росії (до цього часу залежала від російського «блакитного палива» майже на 100 %). У 2015 році від імпорту російського газу планує відмовитись також і Румунія (щоправда, на сьогодні російські поставки газу в Румунію складають лише 2 % від загальних поставок газу до країни) та, навіть більше, висловила готовність забезпечити газові потреби Молдови. Нещодавно Фінляндія і Естонія домовились побудувати кожна на своєму узбережжі Фінської затоки газові термінали та з’єднати їх газопроводом, що у майбутньому дозволить і цим країнам відмовитись від закупівлі російського газу. В подальшому (2017-2018 роки) і Хорватія планує побудувати газовий термінал (це буде третій новий LNG-термінал в Європі) на острові Крк в Адріатичному морі (проект «Адріа LNG»), звідки, як передбачається, газ через газотранспортну систему Угорщини постачатиметься в українські газосховища. За оцінками західних спеціалістів, останній варіант — дуже серйозний крок не тільки щодо диверсифікації маршрутів в Україну, але й щодо посилення енергетичної безпеки країн Центральної та Південно-Східної Європи (в т. ч. «проблемних» — Болгарії, Угорщині, Греції та низки балканських країн). До того ж деталі нового маршруту, як відомо, вже узгоджені.

Поставки природного газу для України в 2014 році, тис. куб. метрів

Поставки природного газу для України в 2014 році, тис. куб. метрів

«Газпром» у 2014 році втратив до 40 % своїх доходів

Своєю чергою цілеспрямовані, послідовні та достатньо вдалі дії керівництва України, а також її підтримка Європейським Союзом, дали змогу суттєво скоротити обсяги споживання газу Україною, а також забезпечити реверс газових поставок з країн ЄС. З урахуванням досягнутих результатів, у 2015 році обсяги споживання газу в Україні прогнозуються на рівні 40 млрд куб. метрів, що на 10 млрд куб. метрів менше від показника дворічної давності. Одночасно планується знизити обсяги імпорту газу Україною до 25 млрд куб. метрів, а також довести частку його реверсних поставок до 80 % (при цьому в балансі споживання газу на поточний рік не закладено конкретного обсягу закупівлі газу в Росії).

Все це не тільки унеможливлює політичний вплив Москви на Європу та на пострадянський простір, але й змушує російське керівництво знижувати ціну на газ, що завдає відчутних збитків як російському газовому монополісту ВАТ «Газпром» (у 2014 році втратив до 40 % своїх доходів), так і державному бюджету Російської Федерації. Так, Москва вже майже вмовляє Україну закуповувати російський газ по 248 дол. США за 1 тис. куб. метрів, а не вимагає понад 560 дол. США, як це було ще кілька років тому. Хто б міг такого сподіватися раніше?

Динаміка цін на газ для України в 2014-2015 рр., $/тис. куб. метрів

Динаміка цін на газ для України в 2014-2015 рр., $/тис. куб. метрів

Крім того, невдалими виявилися плани Москви і щодо виключення України з системи транзиту російського газу до Європи. Так, через зниження попиту на російський газ в ЄС, лише на половину своєї потужності працює російський газопровід «Північний потік», прокладений по дну Балтійського моря. При цьому вже навіть і не порушується питання щодо практичного спорудження його другої черги. А це взагалі робить майже безнадійним подальший розвиток цього проекту.

Водночас загострення фінансових проблем, а також жорстка позиція ЄС щодо недопущення енергетичної залежності країн Європи від Російської Федерації, змусили останню відмовитися від стратегічних планів з побудови ще одного магістрального газопроводу «Південний потік» по дну Чорного моря до Болгарії і далі до країн Південної та Центральної Європи. З цих же причин фактично унеможливлюється і реалізація Росією альтернативного проекту «Турецький потік» через Чорне море та Туреччину до Греції. Його безперспективність вже відкрито визнає офіційна Анкара, незважаючи на існуючі попередні домовленості з Росією про початок співпраці. Як стало відомо, на сьогоднішній день взагалі не існує техніко-економічного обґрунтування «Турецького потоку», а «Газпром» ще офіційно навіть не зареєстрував цей проект.

Натомість, в березні поточного року на турецькій території розпочалося будівництво «Трансанатолійського газопроводу» (TANAP), як складової частини європейського проекту «Південного енергетичного коридору» для транспортування газу з регіонів Каспійського моря, Центральної Азії та Близького Сходу до Європи в обхід території Російської Федерації.

Verbundnetz GaasЗагалом згадані проблеми, а також посилення активності Європейського Союзу щодо проведення антимонопольного розслідування діяльності ВАТ «Газпром» (від вересня 2012 року Єврокомісія розслідує випадки порушення «Газпромом» правил ЄС, які стосуються ринків низки країн Східної Європи), змушують російського газового монополіста вживати заходи зі скорочення своїх європейських активів (фактично, згортання своєї присутності в Європі). Зокрема, свідченням цього стало виставлення ВАТ «Газпром» на продаж на початку квітня ц. р. належного йому пакету акцій (10,52 %) німецької газорозподільної компанії «Verbundnetz Gas» (VNG). Крім того, на початку квітня ц. р. «Газпром» відкликав свій позов проти Литви (безпідставно організований проти Литви в 2012 році в Гаазькому арбітражі UNCITRAL при ООН с метою запобігання реорганізації литовської компанії «Lietuvos dujos» /читай — виходу з-під впливу Росії/, яка частково управлялась «Газпромом») у зв'язку з реорганізацією нею свого газового сектору зі стратегічною метою — створити диверсифікований газовий ринок, що відповідатиме вимогам Третього енергетичного пакету Євросоюзу.

Суть головної проблеми взаємовідносин «Газпром»-Європейський Союз полягає у наступному: Європейська спільнота закидає «Газпрому» монополізм на ринках восьми країн Центральної та Східної Європи. Так, Євросоюз небезпідставно запідозрив російський газовий холдинг в обмеженні вільних поставок до країн співдружності у спосіб розподілу ринків газу, перешкоджання диверсифікації поставок та встановлення необґрунтованих цін. Несправедливою в Європейській комісії також вважають прив’язку цін на газ (в довгострокових контрактах) до цін на нафту. Покарання за це може скласти штраф у розмірі 10 % від річного прибутку компанії в країнах Європейського Союзу, який приблизно становить 93 млрд євро. Тобто, штраф для «Газпрому» може становити приблизно 9-10 млрд євро.

Олексій Міллер на конференції «Європа та Євразія: на шляху до нової моделі енергобезпеки». Берлін, 13 квітня.

Вперше від «Газпрома» офіційно та відкрито прозвучала погроза зупинки поставок російського газу в Європу

Своєю чергою, «Газпром» вбачає серйозні ризики для себе в новій моделі енергетичної безпеки ЄС. Про це заявив 13 квітня ц. р. глава «Газпрому» Олексій Міллер на конференції «Європа та Євразія: на шляху до нової моделі енергобезпеки», організованої в Берліні клубом «Валдай». Під час свого виступу він визнав, що схема роботи монополії в Європі розвалюється, звинуватив у цьому споживачів і керівництво ЄС, а також переклав на них відповідальність за подальші наслідки. Одночасно він у досить цинічній формі озвучив погрозу з боку «Газпрома» щодо можливого підвищення ціни на газ для ЄС. За словами О. Міллера, якщо Євросоюз наполягатиме на встановленні єдиної для європейських клієнтів «Газпрому» імпортної ціни на російський газ, то визначатися ця ціна буде за вищою планкою. До того ж вперше від «Газпрому» офіційно та відкрито прозвучала і погроза зупинити постачання російського газу до Європи. Фактично, це мало вигляд жорсткої реакції Росії на плани Європейської комісії щодо створення Європейського енергетичного союзу та розробки Концепції енергобезпеки Європейського Союзу.

Європейський комісар з питань конкуренції Маргрете Вестагер про антимонопольне розслідування відносно Газпрому. Брюссель, 22 квітня.22 квітня ц. р. антимонопольний регулятор Європейського Союзу пред'явив російському «Газпрому» офіційне звинувачення у порушенні конкуренції у восьми країнах Східної Європи (Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині та Болгарії), а також антимонопольного законодавства ЄС. Російська компанія «Газпром» відкидає це звинувачення, називаючи їх необґрунтованими. Незважаючи на це, у Єврокомісії зауважили, що «Газпром» має 12 тижнів, щоб дати відповідь на висунуті йому звинувачення.

На тлі розвитку цих процесів у березні ц. р. Росія відновила та навіть дещо збільшила обсяги транзиту газу через Україну, які вона сама ж скоротила у вересні 2014 року з метою натиснути на Україну. Тим самим керівництво РФ на сьогодні фактично визнає свою неспроможність виключити Україну із системи транспортування російського газу до Європи.

Аналогічна ситуація спостерігається і у нафтовій галузі Росії, яка для Москви важливіша за газову складову російської економіки (доходи державного бюджету РФ від експорту нафти більш ніж втричі перевищують доходи від експорту газу). Насамперед, причиною проблем у цій галузі, які вперто набувають критичного характеру, є зниження світових цін на нафту внаслідок масового застосування США та іншими розвиненими країнами нових технологій видобутку сланцевих вуглеводнів, а також скоординованих дій Вашингтону та його близькосхідних союзників з проведення узгодженої цінової політики (як практичного заходу з розподілу та закріплення за собою енергетичних ринків, а також здійснення відчутного тиску на Росію).

Ціни на нафту Urals, WTI і Brent

Ціни на нафту Urals, WTI і Brent

Зниження вартості нафти хоча б на 1 дол. США обійдеться Росії в 3 мільярди доларів недоотриманого доходу

Крім того, в одній із останніх опублікованих доповідей Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) зазначається, що видобуток нафти в Російській Федерації в 2015 році знизиться через економічні санкції Заходу, різке падіння цін на нафту та брак в РФ нових великих проектів. Так, ОПЕК зазначає, що при середній ціні 55 дол. США за барель Росія недоотримає близько 135 млрд дол. США у порівнянні з 2014 роком. При цьому зниження вартості нафти хоча б на 1 дол. США обійдеться Росії в 3 мільярди доларів недоотриманого доходу. Скорочення ж доходів від продажу нафти однозначно призведе до падіння російського внутрішнього валового продукту (ВВП). Експерти ОПЕК вважають, що в 2015 році він знизиться як мінімум на 3,2 % (раніше в ОПЕК прогнозувалося, що падіння ВВП становитиме близько 2,4 %). Фактично, тут можна казати про узгодженість дій США, ЄС та низки країн ОПЕК з даного питання, в т. ч. щодо обмеження біржових можливостей для інвестиційних фондів.

Незважаючи на оптимістичні прогнози деяких російських експертів щодо можливості відновлення високих цін на нафту, завдяки вищезгаданим причинам, ситуація на світовому ринку енергоносіїв навряд чи набуде позитивних для Росії змін. Так, підвищення ціни на нафту в першій половині квітня ц. р. мало винятково ситуативний характер і, за оцінками західних експертів, було пов’язано із різким загостренням ситуації на Близькому Сході через активізацію діяльності ісламських екстремістів в Іраку, Сирії та Ємені. Вирішення цієї проблеми за участю країн міжнародної антитерористичної коаліції вже у найближчій перспективі неминуче призведе до нового етапу зниження нафтових цін.

Ускладнення ситуації у нафтовій галузі Росії, а також девальвація рубля фактично призвели до перегляду та секвестрування федерального бюджету РФ, ухваленого в листопаді 2014 року. 10 квітня ц. р. Держдума РФ прийняла в третьому кінцевому читанні запропоновані російським урядом поправки до федерального бюджету 2015 року. Попередньо бюджет розроблявся із розрахунку ціни на нафту марки Urals в 96 дол. США за барель і курсу долара США в 37,7 руб. Ухвалені поправки враховують більш реалістичний прогноз — Urals 50 дол. США за барель і курсу долара в 61,5 руб.

Доходи консолідованого бюджету РФ, млрд. руб.

Доходи консолідованого бюджету РФ, млрд. руб.

Дефіцит федерального бюджету, що раніше був запланований на рівні 0,6 % ВВП, за підсумками внесених поправок затверджено на рівні 3,7 % ВВП або 2,675 трлн руб, який в основному буде покриватися за рахунок коштів Резервного фонду (обсяги Резервного фонду на початок 2016 року знизяться до 2,629 трлн руб.). Крім того, основні статті бюджету скорочені на 10 % — фактично, це є перший секвестр федерального бюджету Російської Федерації за останні 15 років.

До того ж, стають реальними перспективи втрати Росією своїх позицій також і на європейському нафтовому ринку, як це вже сталося у газовій сфері. Причиною є зниження обсягів нафтового споживання країнами ЄС та збільшення пропозицій нафти іншими країнами, зокрема, Саудівською Аравією та ОАЕ, яке очікується вже наприкінці поточного року завдяки спорудженню ними нових потужностей з видобутку та транспортування вуглеводнів до Європи. Водночас, найближчим часом не виключається можливість виходу на європейський нафтовий ринок Анголи та Нігерії.

Однак, справжньою катастрофою для Росії може стати зняття міжнародних санкцій з Ірану вже влітку поточного року. Зокрема, такі перспективи відкриваються завдяки переговорам «міжнародної шістки» з Іраном 30 березня — 2 квітня ц. р., коли були досягнуті принципові домовленості щодо врегулювання ситуації довкола іранської ядерної проблеми. З огляду на географічне розташування Ірану, а також на наявність у нього значних запасів вуглеводнів, реінтеграція Ісламської Республіки Іран до світової енергетичної системи повністю змінить ситуацію як на світових ринках нафти і газу, так і в структурі енергетичного забезпечення Європи.

Так, на сьогоднішній день Іран вже розпочав переговори з ОПЕК щодо повернення йому права використання іранської квоти на видобуток та експорт нафти, а також проводить консультації як з Туреччиною, так і Азербайджаном щодо можливості приєднання до проекту спорудження «Трансанатолійського газопроводу» (має резервні потужності в обсязі до 15 млрд куб. метрів газу за рік).

Реалізація Тегераном таких планів обов’язково призведе до подальшого зниження світових цін на нафту (за різними оцінками, до 30-40 дол. США за барель), а також прискорить реалізацію проекту «Трансанатолійського газопроводу» (TANAP).

Наслідками згаданих процесів стануть подальше падіння доходів Росії від експорту її вуглеводнів та очевидне унеможливлення реалізації російського проекту «Турецький потік» — через його економічну недоцільність. Водночас різко зростає ймовірність банкрутств провідних нафтогазових компаній РФ, включно «Роснефть», яка сьогодні вже фактично працює в борг. Необхідність покриття боргів саме згаданої компанії (до речі, дуже вже наближеної до В. Путіна) за державними гарантіями і стала однією з головних причин банківсько-фінансової кризи в Росії восени минулого року.

Не справджуються надії Російської Федерації і на можливість переорієнтації її газового експорту з Європи на Китай. Так, згідно з низкою повідомлень російських та китайських ЗМІ, через катастрофічну нестачу коштів Росія призупиняє будівництво одного з двох перспективних експортних газопроводів до КНР («Сила Сибіру»), що значно знижує можливість присутності РФ на китайському газовому ринку. На противагу зазначеному, випереджаючими темпами ведеться будівництво газопроводів до КНР з Туркменістану, Казахстану та Узбекистану, які пропонують Китаю більш вигідні умови газових поставок.

Газпром: мрії здійснюються...Тобто все щойно згадане, а також зниження попиту на російський газ в Європі та перспективи зняття міжнародних санкцій з Ірану, закінчаться тим, що Російська Федерація втратить свій контроль і над газовим експортом з країн Центральної Азії. Так, наприкінці 2014 року Росія змушена була відмовитись від закупівлі газу в Туркменістані, Казахстані та Узбекистані. Це збільшило можливості останніх щодо диверсифікації маршрутів газових поставок на зовнішні ринки (як до Європи через Каспійське море чи Іран, так і до Китаю, Афганістану, Пакистану та Індії).

І, мабуть, на сьогодні поки що останнє: санкції США, Канади, ЄС, Японії та Австралії, які передбачають заборону передачі Росії сучасних технологій і обладнання для видобутку та переробки енергоносіїв, фактично унеможливлюють ефективний розвиток нафтогазової галузі РФ, у т. ч. реалізацію проектів розробки нових родовищ енергоносіїв у віддалених та важкодоступних (в т. ч. арктичних) районах. В умовах скорочення доступних запасів вуглеводнів це створює реальну загрозу зниження обсягів видобутку нафти і газу в Росії, навіть у випадку збереження на них попиту.

Росія остаточно втратила свій потенціал «великої енергетичної держави»

Таким чином, є підстави вважати, що через збройну агресію проти України Росія остаточно втратила свій потенціал «великої енергетичної держави», який нею вважався однією з головних передумов для перетворення Російської Федерації на «провідний центр сили світового рівня». За таких обставин подальше військове вторгнення росіян до України не тільки не сприятиме досягненню Москвою своїх геополітичних цілей, але й призведе до її подальших політико-економічних втрат стратегічного характеру.

P.S. До речі, Російська Федерація вже зазнала поразки і на інших фронтах своєї неоімперіалістичної війни, як проти України, так і проти усього Західного світу, а саме:

— повним провалом завершились її спроби вплинути на західних партнерів України шляхом запровадження контрсанкцій проти США та ЄС. Всупереч сподіванням Кремля, такі його дії викликали негативні наслідки здебільшого для самої Російської Федерації (зокрема, в плані зниження обсягів зовнішньої торгівлі на приблизно 40 % у 2014 році), в той час як західні країни змогли оперативно переорієнтувати свої торгівельні зв’язки та навіть збільшити обсяги експорту;

— аналогічним чином ні до чого не призвели і спроби Москви забезпечити так зване «імпортозаміщення» критичних для неї товарів та комплектуючих (у т. ч. з України) через неспроможність російської сторони налагодити технології їх виробництва на власних підприємствах;

— програє Росія і на інформаційному фронті, так і не переконавши світову спільноту у «непричетності» Москви до подій в Криму та на Сході України. Безпосередня відповідальність Росії за згадані вчинки, а також присутність російських військ і озброєння на території України вже офіційно визнані більшістю країн світу, що фактично служитиме підставою для збереження та посилення ними санкцій проти Російської Федерації.

Нарешті, Москва все більше і більше втрачає свої позиції також і на фронті збройної боротьби проти України. Насправді, за оцінками провідних західних та українських спеціалістів, виходячи з власних економічного, військово-технічного та людського потенціалів, Росія, за підтримки терористично-сепаратистських сил т. зв. ДНР та ЛНР, реально спроможна провести окремі (локальні) силові операції проти України та теракти на українській території. Організація ж та проведення глобального наступу на українському напрямку зі стратегічними цілями вже виходить за межі реальних можливостей режиму Путіна як з політико-економічних та ресурсних, так і суто військових (оперативних) причин.

Один з можливих сценаріїв наступу проти УкраїниЯк вважають провідні західні експерти, чисельність угруповання «об’єднаних російсько-сепаратистських сил /ОРСС/» (визначення надано американськими експертами), що складає на сьогодні 43-45 тис. чоловік на окупованій території Донбасу, 25-30 тис. в Криму, а також 50-60 тис. чоловік на російській території вздовж кордону з Україною, — це більш ніж достатньо для того, щоб провести як масштабну наступальну операцію по створенню південного сухопутного коридору до Криму та Придністров’я, так і окремі локальні наступи на ряді оперативно-тактичних (Луганському, Донецькому, Маріупольському) напрямках у будь-який на сьогодні час.

Деякі експерти вважають, що основний тягар в рамках створення сухопутного коридору до Криму та Придністров’я може припадати саме на угруповання російських військ в Криму (переодягнених у форму воєнізованих формувань ДНР/ЛНР), які діятимуть у напрямку Мелітополь-Бердянськ-Маріуполь. При цьому початок операцій (масштабної чи локальної) визначатиметься особисто В. Путіним, в залежності від особливостей розвитку воєнно-політичної обстановки довкола Росії/України, а також внутрішньополітичної обстановки в Україні.