22 грудня 2016

Курильські острови і Україна

Олексій Волович

На перший погляд, здавалося б де Курильські острови і де Україна? Який зв'язок між ними? Але виявляється, що в цьому глобалізованому світі дійсно все взаємопов'язане. У наш час ми нерідко буваємо свідками коли наслідки будь-якої резонансної події в одному кінці світу виявляються в іншому. Прикладом цього можуть слугувати відносини Росії з Японією на сході і з Україною на заході.

Україну і Японію зближують дві схожі проблеми — окупація Росією української та японської територій: в Україні — це Крим і частина Донбасу, і в Японії — 4 південні острови Курильської гряди. Як і Японія, Україна послідовно відстоює повернення анексованого Криму і окупованої частині Донбасу в своє правове поле. Японське керівництво рішуче підтримує прагнення Києва відновити територіальну цілісність України. Будучи учасницею «Великої сімки», Японія незмінно проявляє солідарність із Заходом щодо політики антиросійських санкцій у відповідь на агресію Росії в Україні.

Японці не випадково пов'язують свою територіальну проблему Курильських островів з територіальної проблемою, що виникла в результаті російської агресії проти України, оскільки обидва ці прецеденти щодо зміни територіальних кордонів Японії і України виникли в результаті застосування військової сили з боку Росії (СРСР) і мають бути розв’язані з урахуванням ідентичних міжнародних правових підходів.

 

Проблема Курильських островів після 1991 року

У 1992 році Росія запропонувала повернути Японії два з чотирьох островів, що знаходяться на північ від Хоккайдо, зробивши це перед укладенням мирного договору, а про долю решти двох островів провести переговори. Однак в Токіо цю пропозицію відкинули. У 1993 році була підписана Токійська декларація про російсько-японські відносини, в якій було зафіксовано прагнення сторін вирішити питання про територіальну приналежність чотирьох південних островів Курильської гряди.

У 1997-му в ході неформального саміту в Красноярську президент РФ Б. Єльцин і японський прем'єр Рютаро Хасімото домовилися про укладення мирного договору до 2000 р. За результатами зустрічі В. Путіна і прем'єр-міністра Японії Есіро Морі в Іркутську 25 березня 2001 року сторони домовилися прискорити проведення переговорів з метою укладення мирного договору шляхом вирішення питання про приналежність островів Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї і таким чином досягти повної нормалізації двосторонніх відносин. На ці 4 острова припадає приблизно половина загальної площі Курильської гряди, близько 5 тис. кв. км з 10 тис., і велика частина постійного населення — майже 16 тис. чол. з 18 тис. за станом на 2010 рік.

У січні 2003 року на зустрічі у Москві В. Путін і прем'єр-міністр Японії Д. Коїдзумі затвердили «Російсько-Японський план дій», в якому, зокрема, зазначалося, що для просування переговорів з питання про укладення мирного договору «необхідно забезпечення в двосторонніх відносинах атмосфери, позбавленої емоцій і упередженості». У листопаді 2005 р. в рамках офіційного візиту в Токіо президент РФ В. Путін заявив про готовність Москви вирішити територіальну суперечку з Японією, проте конкретних дій і на цей раз не було.

Надалі позиція Росії по статусу Курил фактично повернулася до радянської і Москва ухилялася від визнання наявності самого предмета територіальної суперечки. Наступними роками на різних рівнях Москва і Токіо ритуально засуджували один одного і обмінювалися нотами протесту у відповідь на різні різкі заяви і дії представників сторін. Токіо постійно стверджував, що «північні території є віковічними територіями Японії, що продовжують перебувати під незаконною окупацією Росії». Москва у свою чергу не втомлювалася нагадувати про те, що «південні Курильські острови є невід'ємною частиною території РФ на законних підставах за підсумками Другої світової війни, закріпленими у Статуті ООН».

У 2010, 2012 і 2015 роках Дмитро Медведєв в ранзі президента і прем'єр-міністра РФ неодноразово відвідував спірні острови, що кожен раз викликало осуд з боку японського уряду. До березня 2012 року 4 південні острови в Японії називали «незаконно окупованими територіями», а пізніше — «територіями, зайнятими без юридичних підстав».

До кінця 2012 року, коли Сіндзо Абе очолив другий уряд, між ним і В. Путіним вже встановилися досить довірчі відносини. 6 травня ц. р. у Сочі відбулася 13-та за рахунком зустріч В. Путіна з С. Абе, за три тижні до проведення 26-27 травня в Японії чергового саміту G7, який став третім самітом «Великої сімки» без В. Путіна. На цьому саміті лідери країн G7 підтвердили «осуд незаконної анексії Росією Кримського півострова» і закликали Росію «виконувати свої зобов'язання по врегулюванню ситуації на Донбасі відповідно до Мінських домовленостей».

В ході численних контактів з С. Абе В. Путін дав зрозуміти, що готовий розглянути шляхи вирішення територіальної суперечки між двома країнами. При цьому він зазначав, що вихід з даної ситуації має бути прийнятним компромісом, щоб жодна зі сторін не відчувала що вона програла.

У квітні 2013-го відбувся офіційний візит Сіндзо Абе до Москви, в рамках якого була утворена комісія на рівні заступників міністрів закордонних справ для ведення переговорів щодо спірних територій. На 2014-й рік був запланований візит В. Путіна до Японії, але агресія Росії проти України і наступні санкції міжнародного співтовариства проти Кремля не сприяли створенню сприятливої атмосфери для цього візиту і він відбувся лише у грудні 2016 року.

За 17 років свого правління В. Путін відвідав Японію всього лише 3 рази: у липні 2000 року під час зустрічі в рамках саміту G8 на Окінаві і під час офіційних візитів у вересні 2000 р. і у листопаді 2005 р. Така тривала перерва в 11 років між візитом 2005 року і візитом 15-16 грудня ц. р. пояснюється відсутністю сприятливої атмосфери для зустрічей на вищому рівні. І навіть напередодні останнього візиту Росія продовжувала чинити провокаційні дії, які могли б привести до чергового переносу візиту В. Путіна до Токіо.

Напередодні візиту В. Путіна до Японії в російських ЗМІ активно обговорювалися плани Кремля щодо зміцнення військової інфраструктури на Сахаліні і Курильських островах. Зокрема, обговорювалися можливості базування сил Тихоокеанського флоту (ТОФ) на острові Матус Курильської гряди. 22 жовтня міністр оборони РФ Сергій Шойгу повідомив про плани РФ побудувати військову базу на Курилах. У листопаді ц. р. Росія розмістила на Курильських островах Ітуруп і Кунашир в безпосередній близькості від японської території ракетні комплекси «Бастіон» та «Бал» з надзвуковими ракетами оперативного призначення, що викликало обурення з боку японського уряду і громадськості. Уряд Японії направив офіційний протест керівництву РФ.

 

Візит В. Путіна до Японії 15-16 грудня 2016 року

Візит президента РФ 15-16 грудня ц. р. до Японії був вже 16-ю зустріччю В. Путіна і С. Абе. Питання про укладання мирного договору між Росією і Японією обговорювалося з В. Путіним протягом п'яти годин, в тому числі майже півтори години віч-на-віч, однак прогресу досягти не вдалося. Природно, що зміст переговорів повністю не розкривається і ми можемо оцінювати їх результати тільки на підставі заяв В. Путіна і С. Абе на заключній прес-конференції, а також публікацій у світових ЗМІ. Так, англомовне японське видання Japan Times в статті про результати саміту пише, що «переговори між Абе і Путіним не закінчилися нічиєю — Абе не набрав жодних відчутних очок в матчі «дипломатичного дзюдо» за суверенітет чотирьох спірних островів на північ від Хоккайдо».

Японські медіа повідомляють про розчарування правлячої Ліберально-демократичної партії Японії (ЛДП) вельми скромними результатами переговорів С. Абе з В. Путіним. За словами генсека цієї партії Тосихиро Нікаі, «велика частина населення Японії залишилася абсолютно незадоволена візитом російського президента». (Головою цієї партії є прем'єр-міністр С. Абе). І дійсно, за даними соцопитування агентства «Кіодо», 54.3 % японців негативно оцінюють підсумки переговорів С. Абе з В. Путіним, в результаті чого рейтинг підтримки японського уряду відразу впав на 6 %. При цьому сам японський прем'єр вважає, що візит президента РФ до Японії «сприяв новому, великому зльоту двосторонніх відносин».

На заключній прес-конференції після завершення переговорів, як би заспокоюючи японську громадськість, розчаровану відсутністю прогресу у вирішенні територіального спору, В. Путін, зазначив, що укладення мирного договору залишається найголовнішим питанням двосторонніх російсько-японських відносин, що, на його думку, створить необхідні умови для взаємодії між країнами на середню і довгострокову перспективу.

С. Абе і В. Путін заявили про готовність сторін налагодити «спільну господарську діяльність» в рамках якогось особливого режиму на спірних островах. Що собою являє цей «особливий режим», ніхто поки що не знає. Його треба ще розробити. При цьому слід зазначити, що пропозиція про проведення «спільної господарської діяльності» аж ніяк не є новою ініціативою і була вилучена з архіву російсько-японського досьє. Так, відповідно до Московської декларації від 1998 року «Про встановлення творчого партнерства між Україною та Російською Федерацією і Японією», було доручено створити підкомісію зі спільної господарської діяльності на островах Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї. Але з тих пір ніякого конкретного прогресу в цьому досягнуто не було.

На думку багатьох експертів, спільна економічна діяльність на південних Курилах буде нелегким завданням, оскільки неминуче виникнуть складні проблеми, пов'язані з суверенітетом і узгодженням законодавства двох країн. Таким чином, попередньо питання спільної господарської діяльності має бути опрацьоване експертами двох країн. С. Абе запропонував створити окрему структуру для цього, укласти міжурядову угоду і відпрацювати механізм взаємодії. На думку експертів, від початку переговорів до переходу до практичної спільної господарської діяльності в кращому випадку пройде кілька років.

В ході переговорів сторони домовся про активізацію економічного співробітництва. Зокрема, в сфері енергетики обговорювалося питання будівництва газопроводу з Сахаліну до Хоккайдо. Питання прокладки газопроводу має скоріше геополітичний характер, ніж економічний, оскільки цілком відповідає ідеї фікс Путіна про поширення впливу Москви на інші країни шляхом їх зав'язки на російські газопроводи. Японія вже законтрактувала на тривалу перспективу достатні обсяги СПГ з декількох країн, але заради повернення «північних територій» японці схоже згодні імпортувати і «зайвий» російський газ, тим більше, що при необхідності його можна буде комусь вигідно перепродати, як це роблять європейці, продаючи російський газ Україні.

На переговорах обговорювалося також «футуристичне» питання про залізничне сполучення між Росією і Японією. Ще до візиту В. Путіна до Японії, керівники Сахалінської області і Хабаровського краю представили японським колегам 29 інвест-проектів на загальну суму 16 млрд дол., але реально Японія пообіцяла РФ інвестиції на відносно скромну суму приблизно 2,5 млрд дол., яка зовсім не відповідає можливостям Японії і масштабам Росії. Природно, інвестиції це не благодіяння і японці ніколи не вкладуть більше, ніж зможуть отримати взамін. В цілому в рамках візиту В. Путіна російські та японські бізнес-структури підписали пакет документів, який складається з 68 меморандумів і угод.

Деякі російські оглядачі оцінюють досягнуті домовленості про активізацію російсько-японського економічного співробітництва як прорив в економічній блокаді Росії з боку Заходу. Однак 15 грудня, в перший день візиту В. Путіна, міністр економіки Японії Хіросіге Секо заявив, що Токіо не має наміру підписувати з Росією економічні угоди, які суперечили б політиці санкцій, накладених на Москву країнами G7 «після анексії українського півострова Крим і в зв'язку з російською політикою щодо України». Очевидно саме цим можна пояснити досить скромний обсяг інвестицій, обіцяних японськими бізнесменами Росії.

Говорячи про перспективи взаємодії Росії і Японії в питанні вирішення територіального спору між двома країнами, то вони в значній мірі залежатимуть від терміну перебування С. Абе на посаді прем'єр-міністра. При цьому слід зазначити, що після Другої світової війни ніхто в Японії не очолював уряд так довго, як С. Абе. І якщо у березні 2017 року з'їзд правлячої ЛДП дозволить займати пост лідера партії дев'ять років, то він стане абсолютним «довгожителем» на посаді прем'єр-міністра, оскільки за японською конституцією глава правлячої партії одночасно займає і пост прем'єр-міністра. Такий можливий сценарій дозволить С. Абе очолювати уряд до 2021 року, за умови, що ЛДП виграє парламентські вибори у грудні 2018 року.

На переговорах у Токіо незримо була присутня і «третя сторона», тобто США — стратегічний союзник Японії. Напередодні візиту В. Путіна до Японії в російських ЗМІ досить багато писалося про те, що «після 1945 року Японія знаходиться в статусі геополітичної колонії США». Про це натякав і В. Путін у своєму інтерв'ю 13 грудня японським репортерам телеканалу «Ніппон» і газети «Іоміурі»: «Нам потрібно зрозуміти ступінь свободи Японії і на що Японія сама готова піти». Здається, на переговорах з С. Абе тет-а-тет В. Путін говорив більш відверто про «залежність Японії від США». На прес-конференції у Токіо російський президент також нагадав, що у 1956 році, коли СРСР і Японія підійшли близько до вирішення територіального питання, «США виступили проти, погрожуючи повністю встановити свій контроль над японським островом Окінава».

До недавнього часу 18 % території о. Окінава займали американські військові бази, за які японці сплачували 75 % з бюджету їх утримання. 21 і 22 грудня ц. р. командування американського контингенту в Японії передало адміністрації японської префектури острова Окінава частину територій (близько 4 тис. га), на яких були розташовані американські військові об'єкти. На острові Окінава зосереджено 70 % всіх військових об'єктів США в Японії. За даними адміністрації Окінави, на острові знаходяться майже 26 тис. американських військовослужбовців і 19 тис. членів їх сімей та цивільних осіб США.

Однак і сьогодні Японія не виключає можливості розміщення військових баз США на двох островах південних Курил, якщо ті будуть передані Токіо. Про це на початку листопада під час зустрічі у Москві з секретарем Ради безпеки Росії М. Патрушевим заявив його японський колега Сетаро Яті. Перед самим візитом В. Путіна про це нагадало також впливове японське видання — газета «Асахі».

На думку деяких експертів, Вашингтон не перешкоджатиме поглибленню російсько-японських відносин, якщо це не призведе до послаблення американо-японського союзу. На думку інших експертів, Вашингтон зацікавлений в збереженні територіальної суперечки між Росією і Японією навколо Курил, оскільки це, з одного боку, робить Японію «більш керованою» в якості головного союзника США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а з іншого — послаблює позиції Москви у цьому регіоні. Слід зазначити, що імператор Японії Акіхіто не прийняв В. Путіна, згідно з японською традицією, для того, щоб продемонструвати солідарність Токіо з Вашингтоном і Брюсселем з приводу політики стримування Росії.

Україна також досить відчутно «була присутня» на переговорах В. Путіна і С. Абе в Токіо. Одним із аспектів політичної складової взаємодії РФ і Японії є відношення обох країн до нинішньої військово-політичної ситуації на південному сході України, що виникла в результаті російської агресії. За наполяганням С. Абе, ситуація в Україні обговорювалася на переговорах, хоча В. Путін всіляко намагався цього уникнути. Ще 13 грудня в своєму інтерв'ю для японських ЗМІ він висловлював «щире нерозуміння» ув'язкою японсько-російських відносин з ситуацією в Україні і Сирії: «Японія ввела проти нас економічні санкції. Чому? В результаті подій на Україні або в Сирії? Де Японія і японсько-російські відносини, і де Сирія і події на Україні?!». Ну не розуміє «товариш Путін» цього і все тут!

Японці не з чуток знають, що таке окуповані території, тому відразу після незаконної анексії Криму Росією, Токіо рішуче підтримав Київ і приєднався до всіх західних санкцій проти РФ. У березні 2014 року, в розпал російської агресії в Криму, Японія разом з США і Євросоюзом ввела санкції проти Росії. Японський уряд призупинив консультації з Кремлем про пом'якшення візового режиму, увів персональні санкції щодо 23 російських громадян і заборону на поставки в Росію зброї і військових технологій. Японія також заборонила в'їзд ряду діячів з оточення Путіна і представників «ЛНР» і «ДНР». П'яти російським банкам — Ощадбанку, Зовнішекономбанку, ВТБ, «Газпромбанку» і «Россельхозбанку» — закрили можливість придбання японських облігацій для страхування ризиків.

На сьогодні загальний пакет допомоги Україні з боку Японії досяг 2 млрд дол. і є найбільшим серед всіх країн-спонсорів України. Значна частина цієї суми спрямована на зміцнення обороноздатності Збройних сил України. Японія передала поліцейським України 9,5 тисяч комплектів зимової форми. Крім того, Японія надала для української поліції 1500 автомобілів «Тойота Пріус», які використовуються поліцією.

У червні 2015 року вперше в історії українсько-японських відносин України без заїзду до Москви Україну відвідав прем'єр-міністр Сіндзо Абе, а в липні 2016 року у Києві побував міністр закордонних справ Фуміо Кисида. 5-7 квітня президент України П. Порошенко здійснив офіційний візит до Японії на запрошення прем'єр-міністра С. Абе. На початку грудня ц. р. прем'єр-міністр Японії С. Абе провів телефонні переговори з українським президентом П. Порошенком, в ході яких поінформував свого українського колегу про зміст майбутніх переговорів з В. Путіним, обговорив ситуацію на південному сході України, а також питання продовження і подальшого посилення санкцій проти Росії. Лідери двох країн обговорили проведення у 2017 році року Японії в Україні. П. Порошенко запросив прем'єра Японії відвідати Україну з візитом у зручний для нього час.

 

Висновки і прогнози

У рамках грудневого візиту В. Путіна до Токіо, як і під час попередніх переговорів лідерів Росії і Японії, зближення позицій сторін з питання укладення мирного договору і вирішення давнього територіального спору між двома країнами не відбулося і не могло відбутися, оскільки для Москви питання повернення Японії «північних територій» є предметом торгу. Москва поставила питання руба: допоможіть нам у розвитку нашої інфраструктури на Далекому Сході і в Східному Сибіру, а потім поговоримо про мирний договір. Таким чином, право на повернення «північних територій» Японія має «відпрацювати».

В значній мірі показушну мілітаризацію Росією Курильських островів, на мій погляд, також слід розглядати як підвищення Кремлем ставок у торзі з Японією: так і бути, ми приберемо наші ракети з островів Ітуруп і Кунашир, а ви вже, будь ласка, подумайте про інвестиції в нашу інфраструктуру на Далекому Сході і на Курильських островах.

Для Росії з її незначним ВВП (3,7 трлн дол. за станом на 2015 р.) по відношенню до величезної території в 17 млн кв. км особливо складно створювати, розвивати і підтримувати промислову інфраструктуру в Сибіру і на Далекому Сході (70 % всієї території РФ), де щільність населення становить 2 чол. на кв. км, в той час як у сусідніх Китаї та Японії відповідно — 140 і 337 чоловік на 1 кв. км. При цьому населення в Сибіру і на Далекому Сході, що становить всього близько 20 млн чоловік та постійно зменшується в межах 100 тис. чол. на рік. Сумарний ВВП Китаю і Японії становить 24,1 трлн дол. (у Китаю — 19,3 трлн дол. і в Японії — 4,8 трлн дол. за станом на 2015 р.), що в 6,5 разів більше, ніж ВВП Росії. Що стосується людських ресурсів Китаю, то загальновідомо, що за цим показником він посідає перше місце в світі — 1373 млн осіб, що майже в 10 разів більше, ніж у Росії — 142 млн осіб. Але можливо не всі знають, що на території Японії (378 тис. кв. км), яка в 45 разів менше території Росії, проживає 126 млн осіб, що співставно з населенням Росії. Ці нескладні розрахунки дають нам підставу стверджувати, що без залучення китайських і японських людських та фінансових ресурсів Сибір і Далекий Схід приречені на деградацію. Тому експансія Китаю і Японії в Сибіру та на Далекому Сході неминуча. Питання тільки в тому — в яких формах і темпах це відбуватиметься?

Японія потрібна Росії для збалансування її відносин з Китаєм, який на сьогодні виступає монополістом у сфері інвестицій в Сибіру і на Далекому Сході. Конкуренція між Китаєм і Японією за російські ринки і ресурси вигідна Росії, оскільки дозволить їй мати більш широкий діапазон свободи і вибору в моделюванні економічних відносин з цими країнами. Здається, що співпрацею з Китаєм і Японією для розвитку Сибіру і Далекого Сходу Росія не обмежиться і буде намагатися нарощувати економічну співпрацю з іншими країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Така перспектива відповідає планам Кремля розробити стратегію східної політики Росії, про що говорив В. Путін у своєму посланні Федеральним Зборам 1 грудня ц. р. Спроби «розвернути Росію на Схід» пов'язані також з погіршенням її відносин з країнами Заходу в результаті агресії Росії проти України. Але Путіну не слід забувати, що Захід представлений і в АТР такими країнами як США, Канада, Австралія і та ж Японія. Так що Путіну від Заходу нікуди не дітись. І повноцінна співпраця Росії зі згаданими «прозахідними країнами» в АТР можлива тільки після виходу Путіна з Криму і Донбасу.

В. Путін розраховує на те, що заради досягнення компромісу по територіальному спору і активізації економічного співробітництва з Росією, Японія пом'якшить або скасує чинні антиросійські санкції, пов'язані з агресією Росії проти України. Таким чином, Кремль намагається внести розкол в солідарну позицію «Великої сімки» з українського питання. З іншого боку, не слід виключати, що відпрацьований формат спільної господарської діяльності Росії з Японією на окупованих південних Курилах Путін потім може запропонувати Україні запровадити в Криму за формулою: «один півострів для двох країн». І якщо до влади в Україні, не приведи Господи, повернуться регіонали і їх «попутники», то швидше за все вони з такою гіпотетичною пропозицією Путіна погодяться.

Видається, що і в майбутньому, незважаючи на маневри Путіна, японське керівництво не відійде від принципової позиції щодо всебічної підтримки України в її конфронтації з путінською Росією. Друг пізнається в біді. І сьогодні ми можемо сказати, що хоча Японія і розташована далеко від України, але вона, як кожна інша країна у світі, надає нам найважливішу дружню підтримку та допомогу, що додає нам сил боротися за краще майбутнє України і її звільнення від російської окупації. Далека Японія — наш близький друг і надійний партнер. І ми маємо робити все можливе і неможливе для того, щоб таких друзів як Японія у нас ставало більше.