Іван Січень, військовий та політичний експерт
У своїх попередніх дослідженнях експерти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» неодноразово наголошували щодо високої ймовірності активізації та розширення масштабів збройної агресії Росії проти України з середини серпня цього року. Аналогічної думки дотримується і більшість українських, західних та, навіть, російських експертів. При цьому надаються різні оцінки ймовірних кроків режиму В. Путіна та їх цілей. Разом з тим, до теперішнього часу відсутнє чітке та комплексне бачення стратегії і тактики дій Москви з досягнення своїх цілей стосовно України на найближчу та подальшу перспективу. З огляду на принципову важливість даних питань для інтересів і безпеки нашої Держави, доцільно ще раз повернутися до їх розгляду.
Так, на даному етапі головною метою Москви є створення передумов для скасування США та ЄС їх санкцій проти Росії з одночасною реалізацією російських інтересів у відношенні України (насамперед, щодо дезінтеграції нашої Держави та повернення її під контроль Російської Федерації). Дані питання набувають особливої актуальності для режиму В. Путіна у контексті наближення парламентських виборів в Росії восени цього року, що вимагає від керівництва РФ демонстрації очевидних успіхів своєї політики.
Для досягнення цих цілей, в рамках «гібридної війни» проти України на сьогодні Росія впроваджує сценарій «керованого конфлікту» в нашій Державі, який передбачає:
- дискредитацію керівництва України, яке «не може забезпечити стабільності на території країни», а отже і є «відповідальним за конфлікт на Донбасі». На основі цього Москва порушуватиме питання перед США та ЄС щодо «відсутності підстав для продовження санкцій проти Росії»;
- створення передумов для реставрації проросійської влади в Україні. Згідно з очікуваннями режиму В. Путіна, така влада зможе прийняти вигідні для нього рішення, насамперед щодо зняття питання належності Криму та прийняття російських умов врегулювання конфлікту на Донбасі або, принаймні, знизити для українського суспільства гостроту проблеми відновлення територіальної цілісності країни.
Саме такий сценарій і був реалізований Росією після завершення активної фази збройної агресії проти Грузії у серпні 2008 року.
У рамках наведеного підходу важливого значення для Москви набуває ряд ключових для неї подій із відповідними часовими обмеженнями, а саме: парламентські вибори в РФ у вересні ц. р., черговий перегляд ЄС санкційної політики у відношенні Росії в жовтні ц. р., а також президентські вибори у США в листопаді ц. р.
З урахуванням зазначених обставин, режим В. Путіна поетапно вживає комплекс взаємопов’язаних заходів політичного, економічного, спеціального та інформаційного характеру, об’єднаних в рамках єдиного плану дій проти України.
Підготовчий етап даного плану розпочався в березні-квітні ц. р. та орієнтовно триватиме до другої половини серпня поточного року.
На цьому етапі Росія активізувала бойові дії в зоні конфлікту на Донбасі, що має на меті посилення тиску на керівництво України, внесення додаткової напруженості в українське суспільство, а також моральне та фізичне виснаження особового складу Збройних Сил України.
Такі дії Росії супроводжуються провокаційними обстрілами мирних населених пунктів на території самопроголошених республік, що використовується Москвою для звинувачень нашої Держави у «порушеннях Мінських домовленостей» та стверджень про «підготовку України до силового відновлення контролю над т. зв. «ДНР» і «ЛНР». Тим самим формується інформаційне підґрунтя для подальшого нарощування збройного протистояння на Донбасі під виглядом «дій у відповідь на наступ з боку України».
Водночас у липні ц. р. були розпочаті ініційовані Росією масові громадські акції різних форм та спрямованості, що здійснюється в інтересах підготовки більш масштабної дестабілізації політичної обстановки в Україні, а також задля випробування реакції керівництва України та його можливостей щодо протидії соціальним заворушенням.
Активний етап плану дій Росії щодо реалізації керованого конфлікту в Україні може бути розпочатий вже у другій половині серпня ц. р. та триватиме до жовтня поточного року.
На даному етапі можливо очікувати проведення російсько-терористичними військами обмеженої наступальної операції на одному з найбільш важливих для України напрямків в зоні конфлікту на Донбасі. При цьому для створення відповідного приводу, на підконтрольних «ДНР» і «ЛНР» територіях може бути організований резонансний терористичний акт, пов’язаний з масовою загибеллю мирного населення або вбивством одного із лідерів сепаратистів.
У ході наступальної операції російська сторона намагатиметься нанести максимально можливих втрат Збройним Силам України, що матиме на меті їх деморалізацію, примушення до припинення подальшого опору, а також провокування «вибуху» антиурядових настроїв в українському суспільстві.
В свою чергу, зазначене буде використовуватись Москвою як каталізатор поширення масових акцій протестів у Києві та інших містах України під гаслами відставки керівництва України та проведення дострокових парламентських і президентських виборів, а також розширення прав регіонів (в т. ч. надання їм статусів автономій). В ході таких акцій будуть організовані безлади та заворушення, включаючи сутички з поліцією, блокування транспортних комунікацій, спроби захоплення урядових будівель тощо.
Все це супроводжуватиметься активною інформаційною кампанією РФ з «доказами» «втрати керівництвом України контролю над ситуацією в країні», «неправомірного застосування владою сили проти мирного населення», «свідомого загострення Києвом збройного протистояння на Донбасі з метою відвернення уваги суспільства від внутрішніх проблем» тощо.
Завершальний етап такого плану може бути розпочатий Росією на фоні пікового загострення обстановки в Україні, орієнтовно у жовтні ц. р.
У такій ситуації Росія може виступити з ініціативою щодо прийняття нової «дорожньої карти» урегулювання ситуації довкола України — т. зв. «Мінська-3». Основні напрями такого підходу Москви були представлені в ході зустрічей Тристоронньої контактної групи у Мінську, як спільний документ Росії і «ДНР»/«ЛНР». Вони включатимуть вимоги щодо: припинення Україною АТО на Донбасі та економічної блокади самопроголошених республік; введення в дію у повному обсязі та на постійній основі закону про особливий статус Донбасу («Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей») без будь-яких тимчасових обмежень, а також закріплення його положень у Конституції України; надання повної та беззастережної амністії бойовикам, а також проведення місцевих виборів на Донбасі.
Зазначена ініціатива буде просуватися Росією як в рамках формату «Нормандської четвірки», так і в інших форматах, зокрема серед країн-партнерів України, які висловили готовність долучитись до розробки «дорожньої карти» щодо вирішення конфлікту на Донбасі.
Крім того, Москва може запропонувати свою посередницьку роль у встановленні діалогу між українською центральною владою та лідерами «ДНР»/«ЛНР». При цьому будуть висуватися вимоги щодо проведення дострокових президентських та парламентських виборів в Україні, федералізації держави, мораторію на вступ України до НАТО тощо.
Така діяльність Росії буде супроводжуватись активними спробами Москви налагодити політичний діалог зі США та ЄС, насамперед у контексті нав’язування західним країнам та міжнародним організаціям власних підходів до врегулювання ситуації на Донбасі, а також впевнення партнерів України у недоцільності продовження санкцій проти Російської Федерації.
У разі провалу наведених планів Москви, режим В. Путіна активізує заходи з дестабілізації ситуації на всій території України (за сценарієм, подібним до «Русской весны» 2014 року), а також продовжить нарощування інтенсивності бойових дій на Донбасі.
Як крайній засіб вирішення «української проблеми», Росія може піти на проведення повномасштабної наступальної операції проти України під приводом «захисту російськомовного населення» у східних та південних областях нашої Держави та російського населення в «охопленому терактами» Криму. При цьому підготовчим етапом такої операції стануть стратегічні навчання «Кавказ-2016», які плануються восени цього року у Південному військовому окрузі Росії, тобто поблизу Криму та зони конфлікту на Сході України. Проведення аналогічних навчань влітку 2008 року стало прологом нападу Росії на Грузію. В рамках підготовки та в ході проведення СКШН «Кавказ-2016» можливі також провокації, на кшталт тих, які відбулись недавно у Криму.
У цьому зв’язку Росія також розраховуватиме на відвернення уваги США, як головного союзника України, на власні внутрішні проблеми, пов’язані з виборчим процесом в країні, що не дозволить Вашингтону оперативно відреагувати на дії Москви.
На сьогоднішній день вже відмічається ряд ознак практичної реалізації Росією розглянутого плану. Свідченням цього є: збереження підвищеного рівня напруженості у зоні конфлікту на Донбасі, незважаючи на спроби лідерів західних країн вплинути на позицію Москви та систематичні зустрічі Тристоронньої контактної групи у Мінську; посилення угруповань російсько-терористичних військ на окупованих територіях України та ЗС РФ поблизу українського кордону; звинувачення Росії на адресу України у порушенні нею Мінських домовленостей, які висуваються Москвою в ООН, ОБСЄ й інших міжнародних організаціях, а також є окремим напрямом інформаційної кампанії РФ проти нашої Держави; погрози лідерів терористів «вжити адекватних заходів проти України»; активізація в Україні різного роду акцій протестів та інших заходів провокаційного характеру зі значною кількістю учасників (зокрема, проведення т. зв. «крёстного хода» під фактично проросійськими гаслами).
Наведені дії російської сторони створюють безпосередню загрозу національній безпеці України і фактично постають агресивним викликом її незалежності та суверенітету. При цьому зазначена загроза може бути реалізована Москвою вже протягом найближчого часу, що потребує від нашої Держави мобілізації усіх своїх ресурсів для відсічі можливої агресії з боку режиму В. Путіна.
