Олексій Волович
(ІІ частина)
«Паризькі домовленості»
2 жовтня дипломатичні баталії за Україну перенеслися із Нью-Йорка до Парижу, де пройшла третя зустріч глав держав «нормандської четвірки». До початку переговорів у Єлисейському палаці, які тривали майже п’ять годин, відбулися двосторонні зустрічі П. Порошенка з Ф. Олландом, і В. Путіна з А. Меркель. Напередодні цієї зустрічі з метою координації позицій П. Порошенко також спілкувався на Генасамблеї ООН з А. Меркель і Ф. Олландом. На двосторонньому рівні перед переговорами у Парижі не зустрічалися лише П. Порошенко та В. Путін.
Важливим нюансом перемовин у Парижі була відсутність за їх лаштунками донецьких маріонеток Кремля, тобто представників самопроголошених «республік», оскільки усі вони мають в Євросоюзі статус нев'їзних. Ще один нюанс, пов'язаний з рукостисканням П. Порошенка й В. Путіна, до якого їх нібито «примусила» А. Меркель. Це рукостискання викликало чимало неоднозначних коментарів. Одні заявляли, що неприпустимо тиснути руку ворогові, інші казали, що це лише дипломатичний протокол. Як відомо, у Нью-Йорку П. Порошенко вийшов із сесійної зали Генасамблеї ООН, коли В. Путін почав читати свою промову.
|
|
За підсумками переговорів не було підписано жодного документу, що призвело до суперечливого трактування їх результатів
Переговори «нормандської четвірки» були досить неформальними, без чітко окреслених питань порядку денного. За підсумками переговорів не було підписано жодного документу, що, як ми бачимо вже сьогодні, призвело до суперечливого трактування результатів перемовин учасниками зустрічі в Парижі та експертами.
Те, що «Паризькі домовленості» документально не закріплені, напевно свідчить про їх не дуже високу цінність. Деякі експерти пояснюють відсутність підсумкового документу тим, що зустріч у Парижі мала на меті лише активізувати і підштовхнути чи радше проштовхнути виконання Мінських домовленостей («Комплекс заходів на виконання мінських домовленостей»), не дуже переймаючись тим, які механізми і інструменти слід задіяти, щоб домогтися їх реалізації.
Серед основних питань, що були у центрі уваги «нормандської четвірки» на переговорах у Парижі, були наступні:
- відведення озброєнь калібром менш ніж 100 мм від лінії розмежування протягом 41 дня, починаючи з 3 жовтня;
- проведення місцевих виборів у контрольованих сепаратистами районах Донбасу;
- забезпечення доступу на вибори для міжнародних спостерігачів;
- ухвалення Верховною Радою України закону про особливості місцевих виборів в окремих районах Донбасу;
- забезпечення доступу в окуповані райони міжнародних гуманітарних організацій;
- виведення іноземних (російських) військ з окупованих територій;
- роззброєння бандформувань на окупованих територіях;
- проведення амністії сепаратистів;
- запровадження імунітету для кандидатів в депутати місцевих рад;
- закриття 400-кілометрової ділянки українсько-російського кордону;
- збільшення пунктів пропуску та полегшення умов роботи для міжнародних організацій.
Після закінчення переговорів В. Путін, не відповівши на запитання журналістів, поспіхом першим покинув Єлисейський палац. Не підійшов В. Путін і до російських ЗМІ в аеропорту «Орлі». П. Порошенко також виїхав із резиденції французького президента, але пізніше провів прес-брифінг для українських ЗМІ у Посольстві України в Парижі. На підсумковій прес-конференції в Єлисейському палаці виступили лише Ф. Олланд і А. Меркель. Не виключено, що П. Порошенку і В. Путіну взагалі не запропонували взяти участь у підсумковій прес-конференції, щоб уникнути можливої публічної сварки між ними, яка б зіпсувала формування позитивного іміджу «Паризьких домовленостей».
Аналізуючи заяви лідерів «нормандської четвірки» та їх помічників і офіційних прес-секретарів, очільників зовнішньополітичних відомств, а також компетентних експертів і журналістів, можна скласти деяке уявлення щодо основних питань, які обговорювалися на саміті в Парижі.
Про вибори на окупованих територіях
Одним із позитивних результатів перемовин у Парижі було досягнення консенсусу лідерами «нормандської четвірки» щодо неприпустимості проведення «фейкових виборів» на окупованих територіях 18 жовтня та 1 листопада. Схоже, що на переговорах дійшли компромісу — В. Путін скасовує проведення цих виборів, а українська сторона погоджується на пролонгацію терміну дії Мінських домовленостей на невизначений час після 31-го грудня 2015 року. Зрештою, це не так погано, і ось чому.
|
|
Як зазначалося на саміті в Парижі, місцеві вибори на окупованих територіях можуть відбутися лише за українським законодавством після ухвалення спеціального закону про вибори і не пізніше, ніж через 90 днів після того, як цей закон набуде чинності. Хоча відразу виникає питання — чому саме 90 днів, а не, скажімо, 180 або й більше? Важливо, що терміни ухвалення закону не вказані, що дає певний часовий люфт щодо терміну проведення самих виборів. Як на мене, не слід поспішати з ухваленням цього закону. Це Путіну потрібно, щоб ми провели вибори якомога швидше, бо він прагне термінової відміни санкцій. Але ми не повинні задовольняти путінські забаганки, а проводити вибори тоді, коли для цього будуть створені належні умови. Отже, нам поспішати з виборами не варто.
Враховуючи, що дві третини зазомбованого московською пропагандою населення на окупованих територіях, м'яко кажучи, не відчувають особливої любові до України, а півтора мільйона жителів Донбасу переїхали до інших областей України, то швидше за все, навіть якщо вибори будуть проведені за українським законодавством і під міжнародним контролем, їх підсумки продемонструють підтримку кандидатів-сепаратистів. Тому, на наш погляд, важливо домогтися того, щоб переселенці з Донбасу, хоча вони теж не всі є патріотами України, мали право обирати і бути обраними відповідно до майбутнього спеціального закону про вибори в окремих районах Донбасу. Цей закон має сприяти вирішенню низки проблем:
- як мають голосувати півтора мільйона біженців?
- як не допустити до участі у виборах сепаратистів, кримінальних елементів та злочинців?
- як організувати міжнародний контроль за виборами?
- як взагалі технічно провести ці вибори в напівзруйнованих містах Донбасу?
- як гарантувати безпеку під час виборів?
|
Довідково: Проект спеціального закону про особливості проведення місцевих виборів в деяких районах Донецької і Луганської областей на основі українського законодавства та принципів ОБСЄ вже розробляється фахівцями Тристоронньої контактної групи у Мінську. Передбачається, що цей закон гарантуватиме висвітлення виборів українськими ЗМІ в цих районах, участь українських партій на виборах, формування виборчих комісій через українську ЦВК і представниками українських партій, можливість голосування переселенців за нинішнім місцем проживання, а також виведення російських окупаційних військ і роззброєння бойовиків-сепаратистів. У кращому випадку цей закон може бути ухвалений до кінця 2015 року, а вибори відповідно можуть бути проведені не раніше, як навесні 2016 року. |
За підсумками саміту «нормандської четвірки» у Парижі відбулась прес-конференція, в якій взяли участь лише президент Франції Ф. Олланд і канцлер ФРН А. Меркель. Як вважає А. Меркель, погляди Росії і України на способи розв’язання кризи на Донбасі «значно зблизилися». На її переконання, той факт, що ці переговори в Парижі відбулися, є «символом того, що ми просуваємося вперед». Вона також побачила «легкий прогрес у процесі реалізації мінських домовленостей», водночас наголошуючи, що «питання Сирії не пов'язане з українським питанням».
Президент Франції Ф. Олланд говорив про закон щодо «амністії» для сепаратистів, яка «має здійснитися разом з виборами». Але виникає питання: чому «разом з виборами»? Можливо, спочатку провести вибіркову амністію разом з десепаратизацією і дебандитизацією на окупованих територіях, а потім вже провести вибори? Думаю, що фрау А. Меркель добре вивчала історію своєї країни і знає, що перші демократичні вибори у Бундестаг у повоєнній ФРН відбулися 14 серпня 1949 року, а до того 4 роки тривав процес денацифікації. На мій погляд, і ми спочатку маємо провести процес десепаратизації і дебандитизації в тимчасово непідконтрольних українській владі районах Донбасу. До речі, проект Закону про десепаратизацію (про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України) був ухвалений у першому читанні ще до 22 липня 2014 року Верховною Радою попереднього скликання, проте після цього до його розгляду народні депутати чомусь не поверталися.
Отже, після виборів Україна лише почне повертати свій контроль над кордоном, а про те, коли вона має його закінчити — жодного слова. Можливо, через рік, або за п’ять років? Ф. Олланд сказав також, що спочатку мають відбутися вибори, а потім повернення контролю України над кордоном з Росією і виведення іноземних збройних формувань з Донбасу (?!). Взагалі, Ф. Олланд не став вдаватися в подробиці щодо того, який має бути механізм повернення контролю України над кордоном з Росією. Можливо тому, що він і сам не уявляє собі, як це може статися. Думаю, що закрити «наглухо» кордон з Росією протяжністю 2295 км буде дуже важко, практично неможливо. Навіть США не спроможні закрити кордон з Мексикою.
Не зрозуміло також чому в інтерпретації Ф. Олланда виведення іноземних збройних формувань з Донбасу має статися лише після виборів? Адже в п. 10 Мінських домовленостей зазначено, що «має відбутися виведення всіх іноземних (російських — авт.) збройних формувань, військової техніки, найманців з території України та роззброєння всіх незаконних груп під наглядом ОБСЄ», але у цьому пункті не вказується: після чи до виборів. На думку досвідченого українського дипломата і правознавця-міжнародника В. Василенка, проведення виборів на окупованій території Донбасу до виведення звідти російських військ і до взяття під український контроль кордону є абсурдним і таким, що суперечить вимогам міжнародного і українського права.
|
|
До цього часу не зрозуміло також як саме і коли має відбуватися «роззброєння всіх незаконних груп»? І неясно, чи йшлося про це взагалі на переговорах у Єлисейському палаці? Схоже, що йшлося, тому що під час виступу у Верховній Раді 7 вересня міністр закордонних справ України П. Клімкін заявив, що, за всіма критеріями міжнародного права, вибори на території, де присутні іноземні війська і нероззброєні незаконні формування, неможливі. Напевно, це саме було сказано і президентом П. Порошенком на саміті у Парижі. 5 жовтня в інтерв'ю українським телеканалам П. Порошенко повідомив, що виводити іноземні війська з української території має треба негайно, без прив'язки до термінів проведення місцевих виборів. Але хотілося б, щоб ці декларації підкріплювалися і конкретними діями, наприклад, внесенням відповідної статті до проекту спеціального закону про вибори в окремих районах Донбасу, який зараз готує Тристороння контактна група у Мінську.
На мій погляд, період десепаратизації має тривати стільки, скільки необхідно для очищення українського Донбасу від кримінальних елементів, проведення амністії, роззброєння незаконних угруповань і повного закриття 400-кілометрової «дірки» на українсько-російському кордоні. Крім цього, слід передусім паралельно відновлювати зруйновану інфраструктуру, щоб забезпечити громадянам пристойні, або хоча б стерпні умови проживання. На цей період в усіх селищах і містах в зоні АТО мають діяти тимчасові військово-цивільні адміністрації. І лише після цього, можливо через рік або два, ми зможемо провести місцеві вибори в окремих районах Донбасу.
За словами Ф. Олланда, місцеві вибори в окупованих районах Донбасу «пройдуть за межами 2015 року, оскільки нинішні умови не відповідають Мінським домовленостям». Дійсно, до кінця року залишилося менше трьох місяців, чого недостатньо для ухвалення спеціального закону про вибори і їх організації в таких несприятливих умовах. І дуже сумнівно, що у 2016 році ці умови стануть більш сприятливими.
Показово, що в кінці прес-конференції президент Ф. Олланд і канцлер А. Меркель визнали, що у них немає впевненості в тому, що Росія виконає свої зобов'язання по Мінським і Паризьким домовленостям... Таким чином, треба розуміти так, що все, про що говорили на прес-конференції лідери Франції і Німеччини, це, швидше за все, їх бажання, аніж виклад досягнутих домовленостей. І навіть більше, за повідомленням агенції Reuters, на цій же прес-конференції А. Меркель сказала, що «Україна має право сподіватися на те, що її територіальну цілісність поважатимуть, можливо, без урахування Криму, але решту території країни». Отакої! Говорили, балакали — сіли та й заплакали!
Кажуть, що це було сказано А. Меркель в іншому контексті, в якому йшлося про відновлення українських кордонів в рамках Мінських домовленостей, які не стосуються Криму. Але яким би не був контекст, все ж ці слова А. Меркель залишають неприємний осад. Шкода, що агенція Reuters не поширило заяву президента України П. Порошенка від 4 вересня для трьох українських телеканалів, в якій він зазначив, що українська влада має намір повернути анексований Росією український півострів Крим після відновлення контролю над тимчасово окупованою частиною Донбасу. Хотілося б, щоб ці слова почула фрау А. Меркель. І не тільки вона.
Закон «про особливий статус»
До речі, 16 вересня минулого року було ухвалено закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», (скорочено — «Про особливий статус»). Цей закон невеликий, включає всього 9 статей разом з прикінцевими положеннями. Але якщо цей закон буде безпосередньо запроваджено у нинішньому його вигляді, то окуповані райони Донбасу перетворяться по суті в окреме автономне і вороже до України квазідержавне утворення під умовною назвою «Лугандон» з надзвичайно широкими повноваженнями. Практично це буде держава в державі, яка матиме власне законодавство, прокуратуру, свої «загони народної міліції», де служитимуть колишні «ополченці», на яких покладатиметься реалізація завдання з охорони громадського порядку, а заодно і відловлювання «укропів».
|
|
Відповідно до іншого ганебного і принизливого для українців закону (Колесніченка-Ківалова) «Про засади державної мовної політики», який злочинно проштовхнула парламентська більшість 3 липня 2012 року з порушенням Конституції, норм регламенту та процедури розгляду, Україна зобов’язується всіляко сприяти вільному використанню і підтримці російської мови на території «Лугандону», в той час як про українську мову ані пари з уст.
Згідно з законом про «особливий статус», передбачається «розвиток транскордонної співпраці з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво». Замість розпоряджень і постанов Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади також мають укладати з відповідними органами місцевого самоврядування «Лугандону» угоди щодо його економічного, соціального та культурного розвитку. У законі про державний бюджет України щороку мають передбачатися видатки на державну підтримку соціально-економічного розвитку «Лугандону». І сміх, і сльози…
Як відомо, 31 серпня це викликало бурхливі дискусії в сесійному залі Верховної Ради під час обговорення закону про внесення змін до Конституції України. Не думаю, що цей закон має право на існування в його нинішній редакції. Не кажучи вже про те, що цей закон передбачає проведення місцевих виборів на Донбасі 9 листопада 2014 року. На мій погляд, до другого голосування (не таємного!) у грудні ц. р. про внесення змін до Конституції народні депутати мають спочатку внести зміни в Закон «Про особливий статус», щоб він виглядав менш ганебним і принизливим для українців. Якщо цього не буде зроблено, то дуже сумніваюся, що в сесійній залі Верховної Ради набереться 300 голосів за внесення змін до Конституції.
Вимоги В. Путіна
Деякі очевидці стверджують, що коли Путін залишав Єлисейський палац, він був блідий та розлючений. І це не дивно, якщо взяти до уваги, що в Парижі йому не вдалося домогтися того, що він прагнув. По-перше, Путін домагався якщо не скасувати, то хоча б пом'якшити санкції. Він хотів переконати партнерів по «нормандському формату», що санкції до Мінських домовленостей не мають жодного стосунку, оскільки, мовляв, Росія виступає лише в ролі посередника і за ситуацію на Донбасі не несе відповідальності. Але Ф. Олланд і А. Меркель були невблаганними: пом’якшення або скасування санкцій може статися лише після повного виконання Мінських домовленостей. Також В. Путін наполягав на ухваленні нового закону про амністію, згідно з яким бойовики «Лугандону» були б амністовані до проведення виборів на Донбасі. Але П. Порошенко на це не погодився.
Дивно, але під час переговорів у Парижі російська сторона ставила також вимоги, які зовсім не мали стосунку до Мінських домовленостей. Зокрема, росіяни хотіли перенести або відтермінувати імплементацію Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Крім цього, російська делегація вимагала від України перенести або відкласти імплементацію Угоди про асоціацію, яка має бути введена в дію з 1 січня 2016 року. Однак і ці вимоги російської сторони також були повністю відкинуті іншими трьома учасниками зустрічі.
Проведення амністії
У пункті 5 Мінських домовленостей передбачається «забезпечити помилування і амністію у спосіб запровадження в дію закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України». Досить розмитий і невизначений пункт, в якому не йдеться про вибіркову амністію, про покарання тих, хто вчинив страшні злочини і в жодному разі не може підлягати амністії.
6 жовтня лідер фракції «Блоку Петра Порошенка» у парламенті Ю. Луценко заявив, що закон про амністію не може бути застосованим до тих бойовиків, які причетні до вбивств та катувань. За його словами, такі терористи, як «Моторола», «Гіві» та їм подібні (а їх сотні і тисячі), «не можуть брати участі не тільки у виборах, а й у мирному житті на Донбасі». Ю. Луценко також зазначив, що керівники т. зв. «ДНР» і «ЛНР», які організували державний заколот і наказували стріляти в українських громадян, не тільки не можуть брати участі у виборах, але й мають постати перед спеціальним судом.
|
|
Як відомо, Верховна Рада України 287 голосами під час таємного голосування ще 16 вересня 2014 року ухвалила Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб — учасників подій на території Донецької та Луганської областей», який неофіційно називають «законом про амністію». Головне у цьому законі є те, що амністія не поширюватиметься на тих осіб, які скоїли важкі злочини. Однак цей закон з моменту його ухвалення викликає багато зауважень з боку юристів і політиків. Так, в ньому не конкретизовано події, за участь у яких амністуватимуть. Закон також передбачає колективну відповідальність, хоча кримінальне право іноземних країн уже давно не передбачає такого поняття, а оперує лише поняттям індивідуальної відповідальності. У переліку злочинів, за які відповідальність зберігається, немає таких, як порушення правил ведення війни, найманство тощо. Закон не передбачає амністії іноземних найманців, які брали участь у терористичних діях на території України. В законі не пояснюється як компетентні органи встановлюватимуть мародерів, вбивць, терористів і ґвалтівників? Отже, згаданий закон не можна вважати досконалим. З моменту його ухвалення минуло більше року, протягом якого ситуація значною мірою змінилася. Тому не виключено, що народні депутати ще встигнуть до нового року внести до нього певні зміни і поправки.
Перший заступник голови фракції «Блок Петра Порошенка» І. Кононенко припускає, що амністія учасників конфлікту на Донбасі може відбутися «за хорватським сценарієм», за яким процес амністування у Хорватії тривав понад 10 років. На погляд І. Кононенка, «кожну персону, кожного злочинця, кожну справу розглядатиме суд, і вже після цього суд ухвалить рішення щодо кожної конкретної людини». Нещодавно президент П. Порошенко наголосив, що «ніякої стовідсоткової амністії не буде».
Сепаратисти панікують
Ватажки сепаратистів і найманців дедалі більше розуміють, що Москва змушена відмовитися від планів подальшої ескалації конфлікту на Донбасі і покидає їх напризволяще. По мірі того, як сепаратисти і найманці усвідомлюють, що українська влада внаслідок реалізації Мінських домовленостей може поновити свою присутність на тимчасово окупованій території Донбасу, їх охоплює паніка і страх, що доведеться відповідати за свої злочинні вчинки. Паніку посилюють чутки про посилення прикордонними військами ФСБ охорони держкордону РФ з Україною на ділянках, що межують з окупованими районами, для запобігання переходу на територію РФ російських найманців і місцевих «ополченців».
І сьогодні сепаратисти і найманці відчувають, що потрапили у пастку: з одного боку — українська армія, а з іншого — російська, яка не пропускає їх в Росію. Сьогодні один із небагатьох для них варіантів уникнення покарання або ліквідація їх російськими службами, або погодитися воювати в Сирії. Адже крім того, як воювати, вони нічим не можуть і не хочуть займатися. Видається, що на момент початку проведення амністії найбільш одіозні і кривожерливі бойовики і терористи втечуть із Донбасу. І це дуже добре.
|
|
«Російські найманці, які воювали на Донбасі, їдуть заробляти великі гроші до Сирії, де створюють свої батальйони», — заявив колишній «міністр оборони» т. зв. «ДНР» І. Стрєлков (Гіркін). За його словами, якщо на Донбасі російським найманцям і добровольцям платять по 120 тис. рублів на місяць, то в Сирії — до 250 тис. за кожен місяць війни. Російський політолог і громадський діяч А. Піонтковський назвав втручання РФ в сирійський конфлікт «абсолютно непродуманою з військової та політичної точок зору операцією і істеричною реакцією на поразку в Україні».
За деякими даними, Генштаб ЗС РФ нещодавно видав наказ на виведення з Донбасу деяких підрозділів регулярних російських військ і окремих найбільш боєздатних формувань російських найманців з тим, щоб направити їх до Сирії. На даний час спостерігається виїзд на територію Росії радників із числа кадрових офіцерів ЗС РФ, які служили в штабах 1-го і 2-го «армійських корпусів» т. зв. «ДНР» і «ЛНР». Загальне командування бойовиками і збройними формуваннями РФ в «ДНР» здійснювали генерали ЗС РФ О. В. Завізьон і А. В. Гурульов.
За словами віце-президента Атлантичної ради Деймона Уїлсона, з початку бойових дій в Донецькій і Луганській областях загинуло від 7 до 12 тисяч військовослужбовців Збройних сил РФ. Якщо це дійсно так, то Кремль справді зазнав поразки в справі реалізації своєї авантюри зі створення «Новоросії» і переключився на створення «Новосирії». Але ми не повинні розслаблятися і маємо і надалі зміцнювати боєздатність наших Збройних сил.
Нова роль ОБСЄ на Донбасі
Лідери «нормандської четвірки» домовилися про необхідність доступу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на всю окуповану частину Донбасу, а також до українсько-російського кордону, куди до цього часу сепаратисти цю місію часто не допускали. Власне, про вільний доступ та пересування місії ОБСЄ в окупованих районах Донбасу сторони домовлялися й раніше, але безрезультатно.
Також має бути гарантовано й безперешкодний доступ до всіх частин окупованих територій безпілотників ОБСЄ, робота яких часто блокувалася застосуванням військових постановників радіоперешкод. Нещодавно була досягнута домовленість про розширення чисельності місії ОБСЄ, продовження її мандату.
|
Довідково: За даними на кінець січня 2015 року, у складі Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ в Україні працювали 590 осіб. До складу СММ входило 372 міжнародних спостерігача, 168 громадян України та інші міжнародні співробітники. Головою Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні з 2 квітня 2014 року є Посол Ертурул Апакан (Туреччина). Серед 372 міжнародних спостерігачів Місії є 40 представників від США, по 22 від Росії і Великої Британії, 20 — Угорщини, 18 — Фінляндії, 17 — Італії, 15 — Німеччини, по 14 — від Чехії і Румунії, по 13 — від Австрії, Польщі та Данії, 12 — від Швеції і 11 — від Швейцарії. Крім цього, в СММ ОБСЄ в Україні представлені громадяни ще 27 держав. В Донецькій і Луганській областях працюють 234 члени Місії ОБСЄ з 372 спостерігачів. Решта знаходяться в інших містах України. Найближчим часом чисельність Місії має бути збільшена до 900 осіб. Бюджет місії ОБСЄ в Україні формується за рахунок внесків країн-учасниць і становить 6 млн. дол. на місяць. Українська сторона час від часу висловлює стурбованість повідомленнями, що окремі представники Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі розголошують інформацію про дислокацію українських військових підрозділів. |
Під егідою ОБСЄ за сприянням Німеччини і Франції має розпочатись гуманітарне розмінування в зоні АТО. Відтепер нова роль ОБСЄ полягатиме не лише у виконанні моніторингових, але й контрольних та поліцейських функцій на окупованій частині Донбасу, принаймні, на час організації і проведення там місцевих виборів. Звісно, бажано було б, щоб ОБСЄ виконувала ці функції і на період десепаратизації, але, на жаль, не чути, щоб про це хтось із наших високопосадовців взагалі згадував, я вже не кажу про наших європейських партнерів.
9 вересня ц. р. глава місії Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ Тана де Зулуета повідомила, що Місія не проводитиме моніторинг виборів на території самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», оскільки Місія може приймати запрошення виступити в ролі спостерігача на виборах тільки від держав, які є членами ОБСЄ. На мій погляд, дивне пояснення і, схоже, воно задовольняє Москву. Вибори ж має проводити Україна за своїм законодавством на своїй тимчасово окупованій землі. Тому спостерігачів буде запрошувати Україна, а не невизнані «ДНР» і «ЛНР», які завтра мають зникнути з політичної карти світу. Отже, маємо ще одну проблему у співпраці з ОБСЄ. І ця проблема має бути обговорена під час наступних зустрічей міністрів закордонних справ і лідерів «нормандської четвірки».
На саміті у Парижі П. Порошенко також вимагав як забезпечити доставку гуманітарної допомоги на окуповану частину Донбасу за співпраці з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, так і припинити порушення Росією міжнародних і українських норм при введені нею «гуманітарних конвоїв» через непідконтрольну ділянку кордону. П. Порошенко звернувся з проханням залучити Червоний Хрест до визволення незаконно утримуваних на окупованих територіях українських заручників і військовополонених.
Замість висновків
Ані в Мінську, ані в Парижі за підсумками зустрічей «нормандської четвірки» ми не отримали повноцінної юридичної угоди, а маємо лише домовленості, які хоча й були письмово зафіксовані на лютневому саміті у Мінську, але не уникнули перекручування і неоднозначної інтерпретації причетними сторонами, особливо сепаратистами. На наш погляд, було б не зайве запропонувати нашим партнерам по «нормандському формату» уточнити, конкретизувати або навіть виправити деякі положення Мінських домовленостей, які вже не зовсім відповідають реальній ситуації на Донбасі, що постійно змінюється. І зробити це можна буде вже під час зустрічі міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки» на початку листопада. Зустріч лідерів цих країн також може відбутися до кінця року. До того ж, технічні питання завжди можна обговорити по телефону.
У тих випадках, коли пункти Мінських домовленостей є невизначеними, не чіткими або суперечать міжнародному праву, Україна має спиратись саме на міжнародне право, а не на довільну і суперечливу його інтерпретацію представниками різних сторін, причетних до імплементації нав’язаних нам Мінських домовленостей, які до того ж тривалий час не виконувались ані Росією, ані її маріонетками в так званих «ДНР» і «ЛНР». Замість їх виконання з лютого по серпень ц. р. велись бойові дії, коли гинули тисячі наших громадян, як цивільних, так і військових.
Якби бойові дії припинилися ще в лютому, то може сьогодні ми і підійшли б до виборів на окупованих територіях після їх десепаратизації і дебандитизації. Але як ми сьогодні можемо організовувати вибори для бандитів і кримінальних елементів? І чому ми маємо виконувати положення «Мінських домовленостей» про вибори на окупованих територіях, які порушують суверенітет нашої країни? Чому ми повинні завдавати шкоди нашим національним інтересам і робити те, що від нас вимагають мусьйо Олланд, фрау Меркель і гаспадін Путін?
|
|
Президент Франції Ф. Олланд і федеральний канцлер ФРН А. Меркель постійно наголошують на якнайскорішому проведенні виборів на окупованих територіях Донбасу, виходячи з класичних ліберальних уявлень про те, що демократичні вибори — це найкращий спосіб розв’язання будь-якого конфлікту. Однак такий рецепт не зовсім підходить для конфлікту на Донбасі, оскільки там не громадянська війна, а елемент гібридної війни Росії проти України. Крім того, головна проблема врегулювання конфлікту полягає в тому, що сепаратисти за підтримки Москви не бажають реальної інтеграції з усією Україною, а воліють бути анклавом Росії на території України, при цьому за рахунок українських соціально-економічних і фінансових ресурсів.
Таке враження, що ми стали заручниками власної лояльності і відданості справі сумлінного виконання Мінських домовленостей. А. Меркель і Ф. Олланду натиснути на В. Путіна не так вже й просто, оскільки він — керівник великої регіональної ядерної держави і вважає себе не стороною конфлікту, а посередником між «київською владою» і сепаратистами. Отож, вони вирішили за зручніше тиснути на П. Порошенка. Схоже, що наші європейські партнери прагнуть розв’язати конфлікт на Донбасі за будь-яку ціну, навіть за рахунок України. Чи не варто нам дослухатися до президента Польщі Анджея Дуди, який висловив своє незадоволення тим, що А. Меркель і Ф. Олланд «ведуть переговори (щодо врегулювання кризи на Донбасі) без узгодження з Європейським Союзом, що дозволяє Росії вносити розкол і між країнами Євросоюзу»?
Звісно, ми маємо виконувати Мінські і Паризькі домовленості доти, допоки це буде можливо. Але ми не можемо виключати ситуації, коли ці домовленості можуть вичерпати себе або зайти в глухий кут через деструктивну політику Кремля. На цей випадок на зміну «нормандському формату» ми будемо змушені шукати інші альтернативні формати переговорного процесу. Проте їх вибір не такий вже й великий. Це міг би бути «женевський формат» або виконання країнами-гарантами (США, Велика Британія, Китай і Франція) своїх зобов’язань відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року. Але, принаймні, сьогодні виглядає так, що альтернативні формати переговорів буде досить складно або майже неможливо реалізувати.
Так, 9 жовтня помічник державного секретаря США з питань Європи і Євразії Вікторія Нуланд у своєму виступі перед комітетом у закордонних справах Сенату США зазначила, що у разі, якщо Мінські домовленості не будуть реалізовані, то їхні альтернативи «будуть сумними»: або конфлікт на Сході України буде заморожений і Донбас стане невизнаною ніким сірою зоною, або у гіршому випадку відновиться війна. «Впровадження Мінських домовленостей залишається метою, за яку варто боротися», — наголосила В. Нуланд. За її словами, «поряд із Францією та Німеччиною Америка буде продовжувати домагатися, щоб Росія та її сателіти виконували взяті на себе зобов'язання». При цьому помічник держсекретаря підкреслила, що «кримські санкції» залишатимуться в силі доти, «доки Кремль не поверне цю частину української землі».
Підсумки Паризьких домовленостей оцінюються українськими політиками і експертами не тільки неоднозначно, але й часто полярно протилежно — від вкрай негативної оцінки до повної ейфорії.
Певною мірою український політикум і експертне середовище розділилися в своїх оцінках Паризьких домовленостей: одні вважають ці угоди шляхом до миру, інші розцінюють їх як зраду. На цьому спекулюють деякі радикальні політичні сили. Так, лідер «РПЛ» О. Ляшко став головним критиком Мінських і Паризьких домовленостей, апелюючи у своїх виступах переважно до емоцій, а не до розуму патріотично налаштованих українців.
Схоже, що пан Ляшко ще не ознайомився з вищенаведеними словами В. Нуланд. Можливо, ажіотаж в українському політикумі навколо Мінських домовленостей спостерігається ще й тому, що відповідна роз’яснювальна робота Адміністрації Президента і МЗС є недостатньою. А якщо такі роз’яснення і подаються, то вони не завжди зрозумілі навіть фахівцям.
В українському експертному середовищі є і помірковані фахівці, які об’єктивно, без надмірної політизації, відзначають як позитивні, так і негативні сторони досягнутих у Парижі домовленостей. Помірковані політологи вважають, що участь України в третьому саміті «нормандської четвірки» у Парижі «не стала ані поразкою, ані перемогою» і попереду у нас ще багато спільної роботи у справі захисту національних інтересів. Мені особисто імпонують саме такі оцінки. Ми маємо нарощувати позитиви і виправляти негативи як Мінських, так і Паризьких домовленостей.
Як стало відомо, напередодні зустрічі «нормандської четвірки» у Парижі з лідерами «ДНР» і «ЛНР» у Кремлі провели інструктаж. Про це 8 жовтня в широко розтиражованому відео пробовкався ватажок «ЛНР» І. Плотницький. Суть кремлівського інструктажу зводиться до наступного: сумлінне виконання «київською владою» Мінських угод спровокує внутрішнє протистояння в Україні, внаслідок чого ця влада піде у відставку, що сприятиме подальшій дестабілізації ситуації в Україні і розширенню окупованих територій на Донбасі.
|
|
Отже, ми маємо бути готовими до того, що виконання Мінських домовленостей може тривати роками. Але при цьому триватимуть, а може ще й посиляться санкції проти Росії. Це буде війна нервів, витримки і розуму. Ми маємо бути готовими до того, що Кремль, спираючись на п’яту колону, спробує посилити дестабілізацію ситуації в Україні і пересварити між собою провідні українські політичні сили. Тому, як завжди, наша сила — в єдності. Тому ті українські політичні сили, які закликають скасувати Мінські домовленості і «нормандський формат» переговорів, фактично грають на боці Кремля.
Деяким нашим політикам і «народним» депутатам треба припинити істерики і популізм, не гризтися між собою, а включити свій розум і думати про те, як усім нам разом рятувати Україну, не допустити створення на Донбасі ракової пухлини — «Лугандону». Звісно, українська громадськість має контролювати кожний крок влади у справі виконання Мінських домовленостей, і вимагати від неї постійних звітів про наслідки цього виконання. При цьому влада має утримуватися від виконання тих пунктів Мінських домовленостей або рекомендацій наших партнерів в «нормандській четвірці», які можуть зашкодити нашим національним інтересам.
Разом ми переможемо!
