29 листопада 2013

Неінтеграція у ЄС творилася від початку незалежності

Часто можна почути від нинішніх керівників, зокрема Уряду України, що, мовляв, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС, Україна багато втрачає. Адже істотно скоротиться експорт до РФ, а разом з ним, відповідно, скоротяться й робочі місця. Нещодавно це заздалегідь підтверджував і Кремль (ми віримо, що ніщо не погоджувалося з офіційним Києвом), організовуючи (часом навіть без оголошення) торгівельні війни (на кшталт нещодавньої «шоколадної»). Аби начебто протистояти такому кремлівському тиску, нинішня українська влада вигадала пояснення, що для цього необхідні великі кошти. І ці кошти (чи то 10–15 мільярдів, чи ще краще 150–160 мільярдів доларів США) мали б надати країни ЄС. Для підтвердження навіть наводяться вирвані з контексту слова екс-президента Польщі А.Кваснєвського (раптом чомусь до нього стали прислухатися, хоча ігнорувалося все, про що він казав раніше).

При цьому мало-хто зауважив, що в державі Україна немає ані стратегії, ані Плану дій, і навіть Переліку заходів (із визначенням дат і відповідальних) на виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Хіба це припустимо, якщо хтось насправді збирався підписувати (а головне — виконувати) Угоду?

Бо, наприклад, навіть елементарна підготовка до відзначення ювілею когось із видатних особистостей, чи будь-якого міністерського заходу немислима без затвердженого плану. А тут — доленосний державний документ без будь-якого планування! Вирішується доля Української нації! І раптом… ніхто не відає, що має робитися нині, завтра, за тиждень, через рік…

Отож той, хто мав справу з підготовкою будь-якого заходу навіть в країнах ЄС, не кажучи вже про пострадянський простір, давно усвідомив, що у Вільнюсі не буде підписано ніяких документів про асоціацію.

А нас, українців, аби відволікти нашу увагу від нагальних проблем, весь цей час «водили за ніс». «Розводили» і європейців — а раптом євролохи розчуляться і розкошеляться. А наші спритники вже добре знають, що робити з грошиками — принаймні, ЄВРО-2012 їх навчило.

Не впевнений, що «розводили» і Москву. У будь-якому випадку, миттєва чи навіть завчасна (з огляду на «закритий» російський президентський зв'язок в Італії — країні НАТО) реакція лідера Кремля під час його закордонного візиту, коли він сказав, що не збирається переглядати газові контракти, доводить, що йому було відомо про всі балачки в Україні. Отже ми і надалі є кремлівським протекторатом, а так званий Президент України — насправді є лише генерал-губернатором Малоросії з усіма індульгенціями. А Кабінет Міністрів України — завуальований Держплан УРСР у найгіршій його версії!

Чи передбачала влада реакцію європейців на неправду? Виходить, що навіть не намагалася. І взагалі, для чого витрачати на такі «дурниці» свій запал, в той час, коли вона і «так лежить під Москвою»? В Кремлі ж за брехню вже віками не карають!

Схоже на те, що знову повторюється історія початку 90-х років — здобуття Україною незалежності. Тоді українців, а потім і першого Президента новітньої України Л. М. Кравчука масово дезінформували (відвертаючи увагу від необхідності глибоких реформ) тим, що УРСР має найкращу в Радянському Союзі економіку. А й справді, тодішнього главу нової української держави переконали, що в нашій республіці виробляється електроенергії та вугілля майже стільки, як у Великій Британії; виплавляється металу більше, ніж у Франції, Великобританії чи ФРН; випускається тракторів більше, ніж у США і т. д. Цей список продовжувався і продовжувався. Вражаюче? А головне — подіяло (всіх, включаючи народ, приспали, відвернули увагу від «прозорої» прихватизації  ).

Але мало хто замислився, чи нам це потрібно? Не замислився і над тим, що українська економіка створювалася для потреб Радянського Союзу і вирізнялася найвищою у світі енергозатратністю, неекологічністю, технологічною відсталістю і т.д. Таким чином, на початку 90-х років ми, як нова незалежна держава, опинилися в умовах відламка колишньої радянської економіки (так і живемо дотепер). Наші підприємства і науково-проектні організації були «зав’язані» здебільшого на російських партнерів. Так будувалася кооперація по-радянськи, яка виконувала, насамперед, політичне завдання — тримати під контролем все, в тому числі й українську економіку.

Отже, вже тоді необхідно було радикально перебудовувати всю економіку. А по суті — будувати її заново.

Чи розуміли це в керівництві? Так. Але — кожен по-своєму. «П’ята колона» скоро зорієнтувалася, і там, де були їх потенційні або тогочасні агенти, розвивали кооперацію. А ті підприємства чи організації, які очолювалися «ненадійними» (на погляд Кремля) людьми, — збанкрутували, перервавши коопераційні зв’язки. Глибоко цим процесом перейнялися у парламенті України, зокрема, народні депутати В. М. Чорновіл, С. І. Хмара, І. Р. Юхновський, пізніше А. Д. Бутейко (який підтримував ідею переформатування економіки, будучи ще радником Президента до обрання у ВРУ) та інші, здебільшого народні депутати.

Саме І. Р. Юхновський запропонував і розробив концепцію глибокого реформування економікиСаме І. Р. Юхновський запропонував і розробив концепцію глибокого реформування економіки не для потреб іншої держави, а незалежної України.

Окремі галузі економіки мали суттєво скорочуватися, їх працівники перекваліфіковуватися (наприклад, гірничорудна, хімічна чи металургія). Як це приблизно у той час зробила, наприклад, Польща.

Мали бути започатковані і розвинуті нові галузі економіки, які б виробляли конкурентоздатний у цивілізованому світі продукт і створювали робочі місця для українців. Чому б, наприклад, не розвивати ІТ-технології? Тепер ця ніша уже зайнята!

На першому етапі, відповідно до ідей І. Р. Юхновського, мали ґрунтовно інвентаризувати можливості і потреби України як незалежної держави. Виникло питання: кому це зробити? Кому довірити? На жаль, відповіді тоді не було, немає її і тепер. А відтак — нічого не зроблено.

Саме на основі інвентаризації, з урахуванням наслідків від дій зовнішніх чинників, зокрема, Кремля, мала б вибудовуватися концепція розвитку української економіки. Така економіка мала б максимально замикатися на внутрішньому споживачеві (наприклад, як у Франції). Імпортувалося б лише те, чого не можемо виробляти досконало, наприклад, автомобілі. А експортували б те, що вміємо робити краще за будь-яких іноземних партнерів, і не на збиток українцям.

На жаль, ідеї народного депутата І. Р. Юхновського не втілили ні перший, ні другий президенти України, ані жоден з кабінетів міністрів.

Безумовно, для такого амбітного державотворчого проекту не вистачить одного року, і навіть 5-ти. Але за майже чотири роки, які мала у своєму розпорядженні теперішня влада, можна було хоч щось зробити. Але нею не зроблено майже нічого, хоча вона володіла, як ніхто до неї, всією повнотою влади. На жаль! Натомість далі бідкається, що начебто нас вичавлюють з авіа -, ракетного ринку тощо. А нам це потрібно? Чому якийсь бельгієць може жити (і то непогано!) без власної авіації, а українець — не може? І таких запитань можна озвучити чимало. Але потрібно врешті-решт давати на них відповіді.

Як наслідок, Україна залишається сателітом Росії зі структурою економіки його колонії, а відтак — і з колоніальним адмініструванням (тепер модно називати — з менеджментом), включаючи всю владу на чолі з начебто Президентом України.

За обставин, що склалися, не важко Кремлю «смикнути за ниточку» і з Києва вічно лунатиме стогін на весь світ про скорочення робочих місць чи щось подібне. Так сталося і цього разу, особливо коли йдеться про якісь доленосні рішення. Наприклад, євроінтеграцію.

Причому ніхто не стогне тоді, коли Кремль створює свої виробництва, що заміщають український експорт. Не стогнали і тоді, коли «великі українці» створювали робочі місця іноземним фірмам, купуючи якісь Хюндаї чи будуючи в Україні дороги тощо!

У підсумку виходить так, що за цієї влади чітко оголилося питання: або зберегти цілісність держави Україна в межах її сучасних кордонів, або зберегти українство. А вирішити питання «українство на всій теперішній території України», на жаль, і ця влада не спроможна.

Отже той, хто зуміє дати адекватну відповідь на всі окреслені питання, той і визначить долю держави Україна на багато десятиліть. Зокрема, й щодо асоціації, і щодо вступу України до ЄС.