17 грудня 2015

НА КОНКУРС

Ядерна угода з Іраном: геополітичні та стратегічні наслідки для України

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

 Олександр Чебан

 

 

 

 

Олександр Чебан

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,

кафедра міжнародних відносин

 

 

Іранська ядерна програма досить тривалий час перебувала в центрі уваги міжнародної спільноти. Існували реальні побоювання, що Іран зуміє створити ядерну зброю, і це призведе до катастрофічних наслідків у регіоні Близького і Середнього Сходу та в світі в цілому. При цьому довгий час більшість експертів були впевнені, що запобігти такому, вкрай небажаному, сценарієві неможливо, оскільки впродовж багатьох років поспіль Іран демонстрував категоричне небажання йти на бодай мінімальні поступки у питанні розвитку своєї ядерної програми (в т. ч. воєнної).

Підписання ядерної угоди з Іраном: Відень, 14 липня 2015 рокуПідписання ядерної угоди з Іраном:
Відень, 14 липня 2015 року

Саме тому досягнення угоди з Іраном щодо обмеження його ядерної програми виглядає приємною несподіванкою, яка претендує на статус історичної події. Ця угода має офіційну назву Всеохоплюючий спільний план дій (ВСПД) та була підписана у Відні 14 липня 2015 року, з одного боку, офіційними представниками Ірану, а з іншого — країнами «шістки» міжнародних посередників (Великобританія, КНР, ФРН, Росія, США та Франція).

Хоча підписання та початок реалізації цієї угоди остаточно і не зняли усіх побоювань щодо ймовірності набуття Іраном ядерної зброї, тим не менше, ця подія справила великий вплив на ситуацію у регіоні та на перспективи подальшого перебігу подій не тільки на Близькому і Середньому Сході, але й у інших регіонах планети, зокрема в Україні. Зняття з Ірану санкцій, застосованих проти цієї країни за її відмову зробити свою ядерну програму більш прозорою, може призвести до різкого збільшення іранського експорту нафти та газу, що завдасть додаткового і, можливо, вирішального, удару по російській економіці, і без того ослабленій санкціями та низькими цінами на енергоресурси. Таке, спричинене Іраном, економічне ослаблення Росії може бути вигідним для України. З іншого боку, не слід виключати, що Росія спробує використати свою взаємодію із західними країнами щодо остаточного врегулювання так званої іранської ядерної проблеми, а також необхідність спільної боротьби проти «Ісламської держави» (ІД) саме для того, щоб переконати Захід припинити підтримувати Україну і не заперечувати проти того, щоб наша держава «увійшла» до російської сфери впливу.

Зважаючи на такі неоднозначні наслідки ядерної угоди з Іраном для світу та для України, вважається за необхідне проаналізувати більш детально цей документ (ВСПД) та запропонувати можливі кроки, які могла б зробити Україна для того, щоб використати факт його укладення у своїх інтересах.

У даній статті акцентується увага на можливих геополітичних та стратегічних наслідках підписання угоди з Іраном для національної безпеки та національних інтересів України. Але спершу слід надати стислу характеристику змістовності ядерної проблеми Ірану та нещодавно досягнутих домовленостей щодо її врегулювання.

Іран розпочав свою ядерну програму у 1970-х роках. При цьому від самого початку Іран декларував, що ця ядерна програма має винятково мирний характер. У 1970 році Іран підписав та ратифікував Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як країна, що не має ядерної зброї.

Однак вже у 2002 році представники іранської опозиції надали західним спецслужбам та Міжнародній агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) докази того, що Іран таємно розвиває воєнні компоненти ядерної програми і має наміри щодо створення ядерної зброї. Іран постійно піддавав сумніву переконливість цих доказів, але це не знімало підозр міжнародної спільноти щодо воєнної спрямованості його ядерної програми.

Махмуд АхмадінежадПерша спроба врегулювати проблему іранської ядерної програми (ІЯП) була здійснена ще у 2003-2005 рр., коли Іран погодився піти на певні обмеження розвитку своєї ядерної промисловості, що знизило ймовірність створення ним ядерної зброї. Однак після приходу до влади в Ірані консервативно налаштованого президента Махмуда Ахмадінеджада, Іран категорично відмовився дотримуватись надалі обмежень на розвиток своєї ядерної програми.

Період правління президента М. Ахмадінеджада (2005-2013 рр.) виявися чи не найскладнішим етапом в історії відносин Ірану та Заходу, а головною причиною суперечностей між сторонами став неконтрольований міжнародною спільнотою розвиток ІЯП. Претензії міжнародної спільноти щодо ІЯП зводились до наступного:

  1. Іран збагачував природний уран на своїй території до все більшого відсотка збагачення, а це — прямий шлях до накопичення ядерного матеріалу, який використовується для створення ядерної бомби.
  2. Іран відмовлявся припинити будівництво важководного реактору в Араку, що міг би мати здатність до виробництва значних кількостей іншого ядерного матеріалу — збройового плутонію, який також використовується для виробництва ядерних бомб.
  3. Іран розробляв і створював балістичні ракети, які здатні нести ядерні боєголовки та долетіти до Європи.
  4. Іран працював над створенням окремих елементів ядерної бомби.
  5. Іран відмовлявся надати інспекторам МАГАТЕ необмежений доступ до своїх ядерних об’єктів.

Хасан РуханіОскільки міжнародній спільноті довгий час не вдавалося політико-дипломатичним шляхом переконати Іран припинити розвивати перелічені вище елементи ядерної програми, що відкривали шлях до створення ядерної зброї, то проти Ірану були застосовані жорсткі економічні санкції. Зрештою, ці санкції призвели до суттєвого погіршення економічної ситуації в Ірані. В результаті — іранські еліти вирішили піти на обмеження ІЯП в обмін на зняття санкцій. Обраний у 2013 році 7-й президент Ірану Хасан Рухані та його команда взяли курс на конструктивні переговори з «шісткою» міжнародних посередників. Це дало плідні результати. Спочатку у листопаді 2013 року в Женеві був підписаний тимчасовий Спільний план дій (СПД), що регламентував обмеження розвитку ІЯП, а у липні 2015 року відбулося підписання вже згадуваного вище ВСПД, який дав надію на остаточне врегулювання іранської ядерної проблеми. Ця надія зміцнюється й тим, що, згідно з доповідями МАГАТЕ, Іран виконує взяті на себе зобов’язання щодо різкого скорочення своїх запасів збагаченого урану, переобладнання реактору в Араку та ін.

Підписання угоди не дозволило повністю усунути небезпеку створення Іраном ядерної зброїРазом з тим, за оцінками експертів Белферського Центру при Гарвардському університеті, навіть якщо Іран сумлінно виконає усі свої зобов’язання, то все одно він збереже потенційну здатність накопичити необхідну для створення ядерної бомби кількість ядерного матеріалу упродовж всього одного року (до підписання ядерної угоди Ірану потрібно було для цього 2-3 місяці). Таким чином, підписання ВСПД не дозволило повністю усунути небезпеку створення Іраном ядерної зброї (ЯЗ). Ця угода дає лише можливість відкласти створення іранської ЯЗ на 10 місяців (у випадку, якщо Іран вирішить порушити ВСПД та повернутись до розвитку воєнної ядерної програми). Також ця угода не усуває стурбованості щодо іранської ракетної програми, яка, за наполяганням Ірану, не стала предметом переговорів щодо ІЯП, і тому ніяк не обмежується. Природно, що ВСПД не врегулював і ті проблеми, які зовсім не стосуються ядерної тематики — підтримка Іраном тероризму, неоднозначна та неузгоджена з більшістю країн політика Ірану у Ємені, Сирії та Іраку, напружені відносини Ірану з Саудівською Аравією та Ізраїлем тощо. Однак ці регіональні проблеми, до яких причетний і Іран, турбують багато країн не менше, ніж ІЯП. Тому у багатьох виникають сумніви щодо доцільності зняття санкцій з Ірану в обмін на не такі вже й значні його поступки щодо розвитку ІЯП. Адже зняття санкцій надасть Ірану додаткові можливості для проведення агресивної політики, яка зашкодить міжнародній безпеці. Таким чином, виконання ядерної угоди з Іраном може мати не лише позитивні наслідки для міжнародної безпеки.

Давайте проаналізуємо, наскільки позитивними чи негативними ці наслідки будуть для України.

У своїй офіційній заяві у липні 2015 року МЗС України привітало підписання ВСПД з Іраном та висловило підтримку імплементації цього документу. Як було зазначено на початку цієї статті, реалізація ядерної угоди з Іраном може мати дуже позитивні наслідки для України, пов’язані з подальшим падінням цін на нафту і газ, ще більшим скороченням фінансових можливостей Росії та зниженням її військової активності на Донбасі. Разом з тим, як згадувалося у попередньому розділі, реалізація ВСПД може обернутися і негативними наслідками, які можуть позначитися й на безпеці України. Тому у даному розділі проаналізуємо наслідки ядерної угоди з Іраном для України у контексті як можливих змін на світовому енергетичному ринку, так і розвитку воєнно-стратегічної та політичної ситуації на Близькому і Середньому Сході.

Різке зниження цін на нафтуРізке зниження цін на нафту за останні декілька років призвело до того, що подальший видобуток нафти у деяких країнах (насамперед у Росії) став нерентабельним. В той же час, зниження цін на нафту не зменшує мотивації арабських держав Перської затоки та Ірану нарощувати експорт енергоресурсів, оскільки в цих країнах затрати на видобуток кожного барелю нафти суттєво нижчі, ніж у Росії. Тому, якщо для російських нафтовиробників продаж нафти за ціною менше 40 дол. США за барель може стати збитковим, то арабські країни та Іран за такої ціни все ще мають можливість отримувати прибуток. Більше того, вони отримають унікальну та привабливу можливість потіснити Росію з європейського та китайського ринків енергоресурсів. За умови реалізації такого сценарію, до речі, не виключено, що і через Україну, зокрема її нафтопровід Одеса-Броди, проходитиме транзит енергоносіїв з Близького Сходу у Європу, якщо будуть побудовані нові трубопроводи через Туреччину та по дну Чорного моря, або налагоджене широкомасштабне перевезення нафти і скрапленого газу Чорним морем до Одеси. Від цього наша держава однозначно виграє у економічному та геополітичному плані.

Щоправда, більш глибокий аналіз ситуації дозволяє зробити висновок й про те, що Іран зможе різко збільшити обсяги експорту нафти та газу лише через декілька років (приблизно з 2018 р.), які будуть необхідними йому для заміни застарілого нафто- та газовидобувного устаткування, при цьому для такої заміни Ірану ще потрібно зуміти залучити іноземні інвестиції. Але навіть у випадку успішної модернізації видобувної промисловості, зростання експорту іранського газу може виявитися не надто великим, оскільки Іран дедалі більше споживає газ для внутрішніх проблем. Як видно з поданої нижче таблиці, через зростання внутрішнього споживання газу навіть за найсприятливіших умов (зокрема збільшення видобутку на найбільшому іранському газовому родовищі «Південний Парс»), не очікується такого суттєвого зростання експорту іранського газу, яке могло б назавжди покласти край газовій монополії Росії у Європі.

 

Можливості Ірану щодо експорту природного газу до 2020 р., млрд куб. м на рік

Джерело: Energy Information Administration (EIA) (США).

Таблиця наводиться за: Федоров Юрий. Иран: ядерное государство или энергетическая сверхдержава будущего?// Индекс Безопасности. Осень 2014. № 3 (110), Том 20., С. 77.

 

Крім того, значному зниженню цін на нафту та газ заважатиме протистояння між двома потужними постачальниками енергоресурсів — Іраном та Саудівською Аравією. Ці дві країни фактично воюють у Сирії. При цьому можна погодитися з думкою багатьох експертів про те, що однією з причин продовження сирійського конфлікту є прагнення провідних експортерів нафти домогтися прокладання вигідних для них маршрутів нафтопроводів до Європи. Іран та Саудівська Аравія протистоять також і у Ємені, де вони підтримують різні сторони внутрішнього конфлікту. Не виключено, що втручанням у конфлікти на Близькому Сході Іран, так само як і інші країни-експортери енергоресурсів, намагається викликати ситуацію, коли ціни на нафту почнуть рости через нестабільну ситуацію в одному з найбільш нафтоносних регіонів планети.

Втім, схоже на те, що Іран та Саудівська Аравія очікують підвищення цін на нафту не раніше 2016-2017 року. Зараз обидві ці країни для реалізації своїх короткострокових тактичних цілей навпаки сприяють подальшому зниженню цін на енергоресурси. Саудівська Аравія встановлює демпінгові ціни на нафту і збільшує обсяги її виробництва заради витіснення Росії зі світового ринку енергоносіїв. Іран, попри згадані вище проблеми з нафто- та газовидобувним устаткуванням, теж намагається принаймні трохи збільшити експорт енергоресурсів, оскільки гостро потребує грошових вливань для відновлення своєї знесиленої тривалими санкціями економіки. Як уже згадувалося, навіть завдяки низькій собівартості видобутку нафти як для Ірану, так і Саудівської Аравії (але не для Росії!) збільшення експорту в умовах зниження цін на енергоносії все ще залишається рентабельним та прибутковим.

Досягнення ядерної угоди з Іраном сприяло ослабленню економічних позицій РосіїВ той же час Росія, при збереженні нинішніх цін на нафту, ризикує зіткнутися з загрозою повного спустошення свого стабілізаційного фонду уже в 2017 році, а можливо навіть і в 2016 році. Враховуючи інші численні проблеми російської економіки, пов’язані в тому числі з двома воєнними кампаніями Росії (у Сирії та Україні), можна припустити, що вже наступного року російське керівництво буде змушене припинити бойові дії на Донбасі і піти на повне та беззастережне дотримання «Мінських домовленостей». Разом з тим, справа не дійде до розвалу Росії через вибух соціального протесту невдоволеного економічними проблемами російського населення, оскільки зомбоване офіційною пропагандою, це населення демонструє здатність консолідуватись довкола президента Путіна попри наростаючі соціально-економічні негаразди. Але принаймні суттєвого зниження воєнного, економічного та інформаційного тиску Росії на Україну можна сподіватися вже у найближчому майбутньому. Саме у цьому контексті для України виявилося вигідним досягнення ядерної угоди з Іраном, яка сприяла збереженню низьких цін на енергоносії та ослабленню економічних позицій Росії (сама лише звістка про досягнуту з Іраном угоду та навіть незначне зростання іранського експорту енергоносіїв влітку 2015 року призвели до зниження ціни на нафту на декілька доларів США).

Разом з тим, ядерна угода з Іраном, так само як і деякі інші події, що стосуються проблематики режиму нерозповсюдження ядерної зброї, продемонструвала й деякі тривожні для України тенденції. Ці тенденції обумовлені тим, що США та інші західні країни продовжують вірити, що тільки тісна «співпраця» з Росією може сприяти зміцненню режиму ядерного нерозповсюдження. Не виключено, що заради налагодження такої «співпраці» Захід здатний піти навіть на певні поступки Росії і в «українському питанні».

Здавалося, що між Росією та США взагалі немає ніяких розбіжностейТак, виступаючи на науковому семінарі у Відні, колишній співробітник МАГАТЕ, а нині директор Віденського центру з питань ядерного роззброєння та нерозповсюдження Лора Роквуд зазначила, що вона була здивована тим, наскільки злагоджено діяли російська та американська делегації під час переговорів з Іраном щодо укладення ВСПД; здавалося, що між Росією та США взагалі немає ніяких розбіжностей щодо України та інших актуальних проблем міжнародних відносин.

Аналогічно, на тому ж науковому семінарі представник Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (СІПРІ) Тарік Рауф зазначив, що під час чергової Конференції з розгляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (КР ДНЯЗ), яка відбулася у квітні-травні 2015 року у головній штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, Росія та США заздалегідь домовилися не згадувати Україну у підсумковому документі. Така «домовленість» була нонсенсом, адже саме порушення наданих Україні Будапештським меморандумом (в обмін на її відмову від ядерної зброї) гарантій безпеки може переконати й інші країни, що тільки ядерна зброя може захистити національну безпеку, тобто це може призвести до кризи режиму ядерного нерозповсюдження. Тому неможна було не згадувати проблему України у підсумковому документі КР ДНЯЗ, найбільшого міжнародного форуму, присвяченого проблематиці нерозповсюдження. Але тим не менше, США пішли на такий крок, і погодилися на замовчування «українського питання» у проекті підсумкового документу КР ДНЯЗ (який до речі так і не був прийнятий через відсутність консенсусу, а Конференція завершилася без ухвалення жодного документу. Можливо, в такій ситуації для України це був оптимальний варіант).

Подібна «співпраця» Москви та Вашингтону щодо зміцнення режиму ядерного нерозповсюдження спостерігалася і під час найбільш складних періодів «холодної війни», коли США та СРСР не могли домовитися по жодному з інших питань. Тому не дивно, що така «співпраця» продовжується і зараз, коли відносини Росії і США все-таки не настільки напружені, як колись були радянсько-американські відносини. Можливо, що міжнародна безпека тільки виграє від того, що Росія та США продовжать свою «співпрацю» у ядерній сфері попри існуючі проблеми у їх двосторонніх відносинах. Але Україна має бути зацікавленою у тому, щоб її інтереси не приносились у жертву заради налагодження російсько-американського ядерного співробітництва. Домогтися цього може бути нелегко, у тому числі і через досягнення ядерної угоди з Іраном.

Укладення ВСПД сприяло певному зближенню Ірану та Заходу не тільки у ядерному питанні. Іран та західні країни мають ще один спільний інтерес — боротьба з «Ісламською державою» (ІД). Росія, яка є давнім партнером Ірану, також намагається довести, що і вона є ворогом ІД, і тому для боротьби з ісламістами Заходу треба об’єднати свої зусилля не тільки з Іраном, але і з Росією. На хвилі спільної боротьби з ІД, а також «співпраці» з Заходом щодо остаточного врегулювання іранської ядерної проблеми, Росія, перш за все, намагається домогтися ослаблення міжнародних санкцій, що безумовно може зашкодити українським інтересам.

Щоправда, на даний момент зусилля Росії переконати Захід виступити єдиним фронтом проти ІД є безуспішними. Повністю підтримувані Іраном російські дії в Сирії проти так званої поміркованої опозиції змушують західні країни з обережністю розглядати перспективу ведення спільних з Росією та Іраном операцій проти ІД. До того ж, західні країни поки що чітко дають зрозуміти Росії, що не варто пов’язувати питання України та Сирії.

Візит Франсуа Олланда до Москви, 26 листопада 2015 рокуТим не менше, наведені вище приклади свідчать про те, що Росія та Захід здатні легко домовитися з приводу питань, що становлять для них спільний інтерес, і саме Україна стає розмінною монетою у цих домовленостях. До того ж не виключено, що Путін та західні лідери досягнуть згоди і щодо усунення від влади сирійського президента Башара Асада та інших питань ведення війни у Сирії, які поки що роз’єднують Росію та Захід. Показовим у цьому контексті є візит французького президента Франсуа Олланда до Москви невдовзі після жахливих терактів у Парижі 13 листопада 2015 року, який фактично засвідчив готовність провідної західної країни співпрацювати з Росією у боротьбі з тероризмом попри розбіжності щодо України. Тож не виключено, що вже наступного року подальше ймовірне зростання міжнародної терористичної загрози ще більше зблизить західні країни, з одного боку, та Росію і Іран — з іншого. В цих умовах Захід може забути про свої обіцянки постійно підтримувати Україну, як це й проявилося під час нещодавньої КР ДНЯЗ.

Таким чином, укладення ядерної угоди з Іраном прямо або опосередковано сприяло розвитку двох різних тенденцій: з одного боку, ця угода сприяє подальшому зниженню цін на енергоносії та ослабленню російських можливостей, в тому числі щодо ведення активної політики в Україні, і в цьому контексті ВСПД відповідає інтересам України. З іншого — укладення угоди з Іраном створює передумови для зближення Заходу з Іраном та Росією щодо ведення спільної боротьби проти ІД, і в умовах такого зближення Захід може зробити певні поступки Росії щодо «українського питання», як це вже і трапилося, наприклад, під час КР ДНЯЗ у квітні-травні 2015 року. Така перспектива є неприйнятною для України. І хоча поки що вона не реалізувалася через розбіжності Заходу та Росії щодо сирійської опозиції, а також продовження Заходом курсу на підтримку України, тим не менше, зберігається загроза, що вже наступного року Захід змінить свою позицію щодо України через ймовірне зростання терористичної загрози та бажання протистояти їй спільно з Росією. Існує ризик і того, що Захід ослабить санкції проти Росії, і це зменшить згубний вплив обвалу цін на нафту на російську економіку та надасть Москві додаткових можливостей для здійснення тиску на Україну.

Для нейтралізації цих викликів Україні, як вважається, слід вдатися до наступних кроків:

  1. Проводити активну інформаційну кампанію у західних країнах та підтримувати з ними інтенсивні дипломатичні контакти для того, щоб переконати їх не знімати економічні санкції з Росії принаймні до 2017 року, коли за прогнозами економістів, російська економіка під впливом санкцій та обвалу цін на нафту може досягти піку свого занепаду.
  2. Інтенсифікувати співробітництво з Туреччиною, яка після збиття російського бомбардувальника Су-24 і загострення російсько-турецьких відносин може перетворитися на союзника України у протистоянні з Росією.
  3. Розвивати партнерські відносини як з Іраном, так і з недружніми до нього арабськими країнами Перської затоки. Для цього Україна у своїх офіційних заявах має давати дуже обережну оцінку подій у Сирії, щоб не викликати роздратування жодної з конфліктуючих сторін, які пов’язані з Іраном або Саудівською Аравією чи Катаром.
  4. З кожною з цих та й інших країн Перської затоки, що експортують нафту, Україні доцільно та необхідно намагатися домовитись про поставки енергоносіїв у Європу саме через Україну — наприклад, танкерами через Чорне море з подальшим їх транспортуванням нафтопроводом Одеса-Броди.

Крім того, доцільно з цими ж країнами та Туреччиною розпочати обговорення питання щодо можливості будівництва нафтопроводів по дну Чорного моря з Туреччини до Одеси. При цьому Туреччину необхідно розглядати, а в перспективі позиціонувати як найважливішого партнера України у питанні транзиту близькосхідних енергоносіїв в Європу як нафтопроводами, так і танкерами.