18 липня 2016

Підсумки Варшавського саміту НАТО в контексті національних інтересів України

 

Іван Січень, військовий та політичний експерт

Після саміту ЄС 28-29 червня ц. р., під час якого було прийнято рішення щодо продовження санкцій проти Росії, черговою визначальною подією у розвитку ситуації довкола України став саміт НАТО 8-9 липня ц. р. у Варшаві. Дана подія стала логічним продовженням саміту НАТО в Уельсі (Велика Британія) у вересні 2014 року в контексті реагування Альянсу на збройну агресію Росії проти України, яка підірвала всю систему колективної безпеки в Європі.

При цьому, якщо в Уельсі були прийняті принципові політичні рішення щодо внесення змін до стратегії НАТО в плані переорієнтації Альянсу на протидію агресивному курсу Москви, то у Варшаві вони були переведені до площини здійснення практичних кроків з нарощування військової присутності Північноатлантичного союзу у Центрально-Східній Європі, Чорноморському та Балтійському регіонах. Тим самим, НАТО фактично перейшло від політичної протидії неоімперській політиці Москви до прямого військового стримування Росії із залученням усього потенціалу Альянсу.

Так, незважаючи на посилення розбіжностей серед європейських країн щодо їх ставлення до Росії, в ході саміту НАТО у Варшаві було підтверджено спільне бачення сутності агресивних дій Москви, як найбільшого виклику безпеці Північноатлантичного союзу та ЄС після завершення «холодної війни». При цьому політика режиму В. Путіна була названа головним джерелом нестабільності в Європейському регіоні (більш небезпечного, ніж ісламський екстремізм).

У наведеному контексті в центрі уваги Альянсу залишалась ситуація довкола України. Лідери країн-членів НАТО виступили на підтримку територіальної цілісності нашої Держави та засудили анексію Криму Росією, а також поклали пряму відповідальність на режим В. Путіна за невиконання Мінських домовленостей та чергову активізацію збройного протистояння на Донбасі. У цьому зв’язку керівництво Північноатлантичного союзу вперше на офіційному рівні визнало надання Росією політичної, фінансової та військової підтримки бойовикам і висунуло вимогу припинити такі дії.

Водночас, серед інших проявів агресивної політики Москви були названі спроби вирішення міжнародних питань погрозами і силою, а також активізація провокацій проти країн НАТО та ЄС у Чорноморському і Балтійському регіонах та на півночі Європи. Було також відмічено посилення військової активності Росії на Європейському напрямку, включаючи нарощування угруповань ЗС РФ у західних регіонах країни і в окупованому Криму та зростання активності військових маневрів і навчань наступальної та провокаційної спрямованості.

За оцінкою керівництва Північноатлантичного союзу, все це створює «дугу нестабільності» вздовж східних кордонів Альянсу та підвищує загрозу виникнення збройних інцидентів з непередбачуваними наслідками. З огляду на це була відмічена необхідність забезпечення можливостей адекватного реагування НАТО, як на безпосередні загрози країнам-членам Альянсу в рамках 5 статті Північноатлантичного договору, так і на кризи, що виникають поза межами організації.

Система європейської безпеки

З урахуванням зазначених обставин керівництвом Північноатлантичного союзу були прийняті всі заплановані рішення у військовій сфері, які повинні посилити оборонні можливості Альянсу на його східних рубежах. При цьому найбільш важливе значення мало досягнення членами НАТО принципової згоди щодо розгортання бойових підрозділів Альянсу в Польщі та країнах Балтії (по одному батальйону чисельністю до тисячі військовослужбовців кожний), а також Румунії (румунсько-болгарської бригади на базі вже існуючого румунського з’єднання).

Попередньо такі плани викликали найбільші суперечності в НАТО через небажання окремих країн-членів організації погіршувати відносини з Росією, а також занепокоєння можливою негативною реакцією з боку Москви. Разом з тим, продовження режимом В. Путіна збройної агресії проти України, а також посилення конфронтації Кремля із Заходом, фактично зняли розбіжності всередині Альянсу зі згаданого питання.

Незважаючи на відносно незначну чисельність військ НАТО, які планується розгорнути у Польщі, країнах Балтії та Румунії, у випадку виникнення загрози збройного конфлікту вони можуть бути досить швидко посилені за рахунок наявних резервів, транспортних можливостей та інфраструктури (в т. ч. командних структур, баз збереження озброєння та аеродромної мережі). Саме з цією метою в ході саміту НАТО було прийнято рішення щодо трикратного збільшення чисельності Сил реагування Альянсу — до 40 тис. військовослужбовців. Крім того, у разі подальшого загострення відносин між Росією та НАТО, на базі батальйонів Альянсу в Польщі та країнах Балтії можуть бути розгорнуті з’єднання бригадного рівня на постійній основі.

Восени поточного року планується також розглянути питання щодо подальшого нарощування військової присутності НАТО і в Чорноморському регіоні. Зокрема, це стосується посилення повітряного та морського патрулювання, а також можливості розгортання постійного оперативного з’єднання ВМС НАТО в Чорному морі.

Не менш важливе значення мало рішення саміту Альянсу щодо введення початкового рівня оперативної готовності системи ПРО США/НАТО в Європі. На теперішньому етапі дана система включає комплекс протиракет в Румунії та кораблі США/НАТО, обладнані системою «Aegis» (багатофункціональна система ПРО та ППО), у Середземному та Чорному морях. Крім того, у найближчій перспективі до неї планується підключити також і комплекс протиракет у Польщі.

Система ПРО НАТО

За заявами представників НАТО, система ПРО в Європі не спрямована проти Росії і має захистити країни-члени Альянсу від можливих ракетних ударів з Південно-Східного напрямку (насамперед, з боку Ірану). Однак, її оперативно-технічні можливості дозволяють забезпечити такий захист і від можливого ракетного нападу з боку Російської Федерації. Дане питання набуває особливої актуальності для НАТО в умовах наявності планів розгортання Росією нових оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер-М» у Калінінградській області РФ та можливості їх розміщення також і в окупованому Криму.

Крім того, посилена увага керівництва Північноатлантичного союзу приділяється питанням протидії новим формам і методам агресій противника, зокрема у кібернетичному просторі. Згідно з рішенням саміту НАТО, кібернетичний простір визнано повноцінною сферою дій та оборони Альянсу. Здійснення такого кроку було обумовлено збільшенням кількості комп’ютерних атак на кібернетичні системи США і НАТО з боку Росії та ряду інших країн (зокрема КНР, Ірану і Північної Кореї), а також досвідом «гібридних війн» Росії проти України та Грузії.

Для забезпечення реалізації цих рішень передбачається підвищити військові видатки НАТО на 3 % за рік (на 8 млрд дол. США). Фактично, це стало першим збільшенням витрат на оборонні потреби Альянсу з часу розпаду СРСР та засвідчує серйозність намірів Північноатлантичного союзу щодо протидії зростанню рівня загроз зі сторони Росії та інших противників.

В умовах послаблення єдності ЄС внаслідок намірів Великої Британії вийти зі складу організації та поширення євроскептичних настроїв у ряді європейських країн, окремою темою саміту НАТО стала консолідація Альянсу та Європейського Союзу з найбільш важливих питань, які стосуються їх інтересів.

Результатом таких зусиль стало підписання Декларації про кооперацію дій НАТО та ЄС у галузях безпеки і оборони. При цьому керівництво Великої Британії підтвердило наміри країни щодо дотримання своїх зобов’язань перед НАТО, а також продовження участі у реалізації всіх безпекових програм Європейського Союзу. Зокрема, британська сторона взяла на себе відповідальність за формування та підтримання діяльності батальйону НАТО в Естонії.

Крім того, в ході зустрічі Президента США Б. Обами, Федерального канцлера Німеччини А. Меркель та Президента Франції Ф. Олланда було досягнуто згоди щодо необхідності продовження спільного тиску США, НАТО та ЄС на Росію з українського питання. У цьому зв’язку лідерами трьох країн була висловлена узгоджена позиція щодо неможливості нормалізації відносин з Росією, а також необхідності збереження санкцій проти неї до повного виконання Москвою Мінських домовленостей та повернення Криму Україні.

Водночас в ході саміту Північноатлантичного союзу була підтверджена єдність НАТО також і з питання права кожної з країн самостійно обирати свій зовнішній курс, у т. ч. в рамках відносин з Альянсом. Підкреслено збереження відкритості НАТО для нових країн-членів, включаючи Україну і Грузію. Разом з тим, відмічена необхідність продовження реформ української оборонної сфери, як головної передумови євроатлантичної інтеграції країни.

При цьому керівництвом НАТО та провідними західними країнами була продемонстрована повна підтримка України у проведенні таких реформ та посиленні можливостей нашої Держави у протистоянні збройній агресії з боку Росії. Важливість даного питання була особливо відмічена Генеральним секретарем НАТО Є. Столтенбергом. За його словами, стабільність, незалежність та демократичний розвиток України є запорукою євроатлантичної безпеки.

Свідченням такого ставлення Альянсу до нашої Держави стали підсумки засідання Комісії Україна-НАТО, в ході якого був прийнятий Комплексний пакет допомоги Україні за близько 50 напрямками. Основними з них є: сприяння Україні у приведенні її оборонної сфери до стандартів НАТО; поглиблення військово-технічного співробітництва між країнами-членами Альянсу та Україною; проведення спільних навчань; участь НАТО у підготовці українських військових підрозділів; виділення коштів на реалізацію ряду цільових програм, у т. ч. розмінування на Донбасі; посилення захисту кібернетичної сфери та реабілітація поранених. Крім того, схвалено питання щодо створення польсько-українсько-литовської бригади.

На цьому фоні ключове значення для України мало досягнення домовленості щодо запуску процесу приєднання нашої Держави до програми «партнерства з НАТО з розширеними можливостями» (по суті є аналогом «Плану дій щодо членства в НАТО»; на сьогодні учасником такого «партнерства» з НАТО є Грузія, Фінляндія, Швеція, Австралія та Йорданія). Вирішення даного питання дозволить розпочати послідовні заходи з євроатлантичної інтеграції України до виникнення відповідних умов, які дозволять нашій Державі подати офіційну заявку на вступ до НАТО.

Була також проведена окрема зустріч з обговорення ситуації на Донбасі у форматі «Велика п’ятірка»+Україна, за участю Президента України П. Порошенко, Президента США Б. Обами, Федерального канцлера Німечини А. Меркель, Президента Франції Ф. Олланда, прем’єр-міністра Великої Британії Д. Кемерона та глави італійського уряду М. Ренці. Головним підсумком переговорів стало досягнення згоди стосовно розробки «дорожньої карти» імплементації Мінських домовленостей за сприяння західних країн, що фактично означає їх приєднання до процесу врегулювання кризи на Сході України. При цьому була відмічена можливість проведення виборів на Донбасі виключно на основі українського законодавства та після стабілізації обстановки в зоні конфлікту.

Разом з тим, одночасно з демонстрацією намірів посилення протидії Росії та продовження тиску на неї з українського питання, керівництвом Північноатлантичного союзу була висловлена готовність до діалогу з Москвою у формі проведення чергового засідання Ради Росія-НАТО 13 липня ц. р. За рахунок цього лідери Альянсу сподіваються схилити режим В. Путіна до конструктивного вирішення проблем у відносинах сторін, а також політичного врегулювання ситуації довкола України на основі Мінських домовленостей. За рядом оцінок, такий підхід («стримування та діалог») став результатом компромісу між прихильниками жорсткого тиску на Росію та членами НАТО і ЄС, які виступають за відновлення співробітництва з нею.

Поряд з основними питаннями саміту НАТО розглядались також ситуація в Афганістані та проблема загострення ісламського екстремізму в країнах Близького Сходу та Північної Африки. Прийняті рішення щодо продовження операції Альянсу в Афганістані (передбачає надання допомоги у підготовці афганських силових структур та розвитку країни), а також направлення літаків AWACS для контролю обстановки у зонах конфліктів на території даних регіонів. При цьому керівництвом НАТО було відмічено позитивний характер участі України у діях Альянсу в Афганістані, що створює додаткове підґрунтя для поглиблення співробітництва нашої Держави з Північноатлантичним союзом.

Позиції та рішення країн-членів НАТО, у т. ч. стосовно України, закріплені у підсумковій Декларації Варшавського саміту Альянсу, а також підсумковому документі засідання Комісії Україна-НАТО.

Аналіз зазначених документів, а також політичних заяв представників керівництва країн-членів НАТО дозволяє зробити наступні висновки.

 

В цілому НАТО зберігає єдині, тверді та послідовні позиції з питань протидії агресивній політиці режиму В. Путіна, що насамперед стосується збройної агресії Росії проти України. При цьому, у зв’язку з посиленням конфронтації Москви із Заходом, НАТО зміщує акценти на військове стримування режиму В. Путіна.

Передовим рубежем оборони НАТО на Східному напрямку Альянсу фактично виступає Україна, яка привертає на себе основну увагу та ресурси Росії у реалізації її неоімперських планів. З огляду на це, керівництво НАТО переходить з рівня «відповіді на кризу» до довготривалого партнерства з Україною в рамках надання комплексної допомоги нашій Державі у зміцненні української оборонної складової та приведення її до стандартів Альянсу.

Все це є очевидною політичною перемогою України, що зміцнює її міжнародні позиції та підвищує можливості протистояння Росії. Разом з тим, не будучи членом Північноатлантичного союзу, Україна не може розраховувати на отримання летальної зброї та прямої військової підтримки від НАТО. Хоча можливість подібних дій Альянсу або окремих країн-членів організації не може бути виключена повністю.

Незважаючи на це, значення України, як одного із головних чинників у забезпеченні безпеки Європи, відкриває широкі можливості європейської та євроатлантичної інтеграції нашої Держави на основі спільного з НАТО і ЄС стримування неоімперських амбіцій Москви.

Дане питання зберігатиме свою актуальність протягом довготривалого часу у зв’язку з відсутністю реальних перспектив на встановлення конструктивного діалогу між Росією та НАТО (принаймні на період правління В. Путіна та його послідовників). Будь-які спроби компромісів Альянсу з Росією сприйматимуться Москвою, як слабкість Північноатлантичного союзу та викликатимуть нові прояви агресії з боку Російської Федерації.

Свідченням цього стала активізація Росією збройного протистояння на Донбасі у період підготовки та проведення саміту НАТО, а також здійснення нових провокацій проти членів Альянсу. Крім того, досить показовим фактом стало проведення масштабних навчань Ракетних військ стратегічного призначення ЗС РФ 11 липня ц. р., відразу ж після завершення саміту Північноатлантичного союзу.