Навіть у святково-ювілейні дні Москва не може відмовитися від звичної політики залякування «недружніх» країн. На роль «чергової жертви» може бути обрано як далеку Чорногорію, так і пострадянську Молдову або «союзні» Білорусь та Казахстан, чи навіть Киргизстан. Приводів, як вважає дехто у Кремлі, достатньо.
Так, згідно із заявою посла РФ у Чорногорії Андрія Нестеренка, у Росії не мають наміру лишати без «відповіді» рішення влади Чорногорії приєднатися до санкцій проти Росії, поставок зброї Україні та «небажання співпрацювати» у сфері бізнесу, а також відмову Президента Чорногорії Філіпа Вуяновича від участі в параді до Дня перемоги над нацизмом у Москві.
Для Казахстану і Молдови заготовлені «українські сценарії» щодо північно-казахстанського, придністровського, гагаузького та північного регіонів із бунтівними «столицями» у Петропавловську, Тирасполі, Комраті й Бєльцах.
Підтримуються наявні та створюються нові передумови для утримання «на короткому ціпку» білоруського лідера Олександра Лукашенка та Президента Киргизстану Алмазбека Атамбаєва.
|
Хто наступний після Криму? |
З огляду на викладене вище «Борисфен Інтел» започатковує серію аналітичних статей про поточну ситуацію у низці країн через призму формування зовнішніх і внутрішніх загроз їх державності, суспільно-політичній та економічній стабільності.
*****
|
|
Для Казахстану і Молдови заготовлені «українські сценарії»
Розпочнемо із сусідньої Республіки Молдова (РМ), яка взяла високий євроінтеграційний темп і навіть випереджала Україну з цілої низки питань щодо зближення з Європейським Союзом, однак останнім часом суттєво пригальмувала на європейському шляху завдяки, не в останню чергу, «допомозі друзів».
Особливістю розвитку ситуації в Республіці Молдова упродовж цього року стало інтенсивне зростання ризиків для внутрішньої стабільності на фоні істотного зниження рівня підтримки проєвропейських сил з боку населення країни. Так, квітневе дослідження, проведене Центром соціологічних досліджень і маркетингу Молдови (ЦСДММ), зафіксувало суттєву втрату рейтингових позицій партіями правлячої міноритарної коаліції (Ліберально-демократичною — з 14 % до 7 % та Демократичною — з 11 % до 5 % проти листопада 2014 року), а також зростання популярності у середовищі молдовського електорату проросійських сил та євразійського вектора розвитку країни. Зокрема, приєднання Молдови до Євразійського економічного союзу наразі підтримує 57,8 % населення, а вступ до Європейського Союзу — лише 32,1 %.
|
|
Як зазначають провідні аналітики, основними причинами таких трансформацій стали як внутрішні (погіршення соціальних стандартів якості життя громадян, прорахунки влади в економічній та, особливо, антикорупційній політиці), так і зовнішні (іноземне підживлення антиурядових політичних сил та відцентрових рухів у південному, північному і придністровському регіонах, стимулювання протестної активності) чинники.
За оцінкою МВФ, у 2015 році економіці РМ загрожує рецесія на рівні 1 % ВВП (за альтернативними оцінками — до 2 % ВВП). Прогнозується, що для Молдови наслідком впливу економічної кризи в РФ та Україні стане скорочення обсягів експорту, грошових переказів, а також зниження інвестиційних надходжень. Водночас банківський і корпоративний дисбаланс, що стався через падіння курсу національної валюти, негативно впливатиме на фінансову стабільність РМ. При цьому в умовах наявності суттєвих зауважень з боку місії МВФ до бюджетного планування молдовського уряду у 2015 році (не виключають можливості зростання дефіциту бюджету до 50-70 %, а також не бачать чіткої стратегії подальших дій уряду, насамперед у напрямі стабілізації ситуації у фінансово-банківському секторі) підписання нового меморандуму з Молдовою було відкладено на невизначений термін.
Це відчутно ускладнило можливості влади протидіяти подальшому посиленню впливу економічної кризи на якість життя пересічних громадян. Як наслідок — кількість громадян РМ, які незадоволені економічним становищем країни, зросла до 63 % (порівняно з 27 % у листопаді 2014 р.). При цьому 85 % громадян вважають себе бідними (для 42 % — доходи їх родини не здатні забезпечити навіть покриття потреб першої необхідності, а для 43 % — щомісячних доходів вистачає лише на придбання товарів першої необхідності).
|
|
Чи не найголовнішу роль у поглибленні кризових явищ в молдовській економіці відіграла ситуація навколо виведення за кордон 13 млрд молдавських леїв (близько € 1 млрд) активів із трьох найбільших банків, щодо яких Національний банк Молдови свого часу запровадив спеціальне адміністрування («Banca de Economii», «Banca Socială» та «Unibank»). Це призвело до суттєвого знецінювання національної валюти протягом першого кварталу 2015 р. Поблажливе ж відношення правлячої коаліції і парламенту до організаторів офшорних схем надало проросійським силам можливість істотно посилити антиурядову інформаційно-пропагандистську кампанію, основним елементом якої стало звинувачення чинної влади у поверненні до політики «олігархізації» країни в інтересах окремих бізнес-еліт (насамперед В. Плахотнюка, В. Філата, В. Вороніна).
Корупційні скандали призвели до зниження довіри з боку європейських партнерів до політики уряду РМ та поставили під сумнів можливість отримання Кишиневом у 2015 році значної фінансової допомоги з метою стабілізації економічної ситуації в країні. В інституціях Євросоюзу та окремих країнах-членах все частіше починають говорити про наявність подвійних стандартів у поведінці нової владної коаліції, яка дедалі більше заграє з Москвою заради збереження своїх політичних та економічних позицій. При цьому єврочиновники та експерти зазначають, що уряд РМ та його очільник не мають реальної влади, а є лише виконавцями суперечливих вказівок окремих політиків, які використовують уряд для отримання комерційних зисків за рахунок впровадження вкрай непрозорих і навіть кримінальних схем отримання надприбутків.
Такою ситуацію, а також підготовкою до проведення у червні ц. р. місцевих виборів та зафіксованою у вже згадуваному дослідженні ЦСДММ готовністю населення до участі в радикальних формах протестної активності мають намір скористатися проросійські політичні сили, насамперед Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ, є лідером електоральної підтримки на рівні 16 %), які діють в інтересах Кремля.
З метою усунення проєвропейського уряду РМ від влади, лідер ПСРМ І. Додон веде пошук союзників у політичному істеблішменті та у регіонах. Зокрема, активізовано перемовини із лідером «Нашої партії» Р. Усатим (наразі мешкає у РФ), передусім у рамках узгодження спільної тактики дій на місцевих виборах та поділу сфер впливу: ПСРМ — примарія м. Кишинів, «Наша партія» — примарія м. Бєльці.
Розширенню можливостей керівництва соцпартії з впливу на внутрішні процеси в РМ також сприяє перемога на виборах 22 березня ц. р. глави Гагаузії І. Влах, яка напередодні інавгурації вступила до ПСРМ. При цьому соціалісти планують надати новому башкану необхідну експертну допомогу у формуванні місцевого бюджету та лобіювати надання регіону фінансової підтримки з боку РФ. Поза увагою експертів не залишаються зв’язки очільниці Гагаузії у політико-кримінальному середовищі. Так, брат її колишнього чоловіка Ф. Гагауз є керівником проросійського громадського руху «Єдина Гагаузія» й одночасно організовує контрабандне постачання до Росії місцевого вина та виноматеріалів, використовуючи впливові зв’язки серед російських високопосадовців та кримінальних авторитетів; брат новообраного башкана С. Влах (колишній член організованого злочинного угруповання «Вані Ренійського», котре спеціалізувалось на здирництві, викраденні автомобілів на території України та замовних вбивствах) перекваліфікувався на зернотрейдера та забезпечує експорт зернових із регіону до країн Близького Сходу через порт м. Джурджулешти (Молдова). Зрозуміло, що з такими «родичами» Москва має достатні можливості для впливу на І. Влах.
Кремлівські політтехнологи також зорієнтували проросійські сили у Молдові на отримання додаткових електоральних дивідендів на місцевих виборах, скориставшись конкуренцією між проєвропейськими партіями, у т. ч. й створенням колишнім прем’єр-міністром Ю. Лянке власного політичного проекту — «Європейської народної партії Молдови» (ЄНПМ). Очікується, що за результатами місцевих виборів ЄНПМ перебере на себе певну частку проєвропейського електорату РМ, а у разі реалізації в середньостроковій перспективі в Молдові сценарію дострокових парламентських виборів матиме можливість отримати достатню кількість голосів для входження до політичного істеблішменту РМ, роздрібнивши проєвропейські сили.
|
Придністров’я |
Однак зрозуміло, що не тільки перемога проросійських партій на місцевих виборах у РМ є метою Кремля. Головна мета Москви — блокування руху офіційного Кишинева євроінтеграційним шляхом й залучення Молдови до євразійських інтеграційних проектів Кремля, а у разі неможливості досягнення такої цілі — дезінтеграція Молдови та її перетворення на фактор нестабільності на кордоні ЄС та НАТО.
|
|
Розроблений в адміністрації президента РФ покроковий сценарій передбачає ізоляцію «проєвропейських» центральних регіонів Молдови від ключових партнерів Кишинева — Румунії та України шляхом досягнення проросійськими силами електорального успіху (на зразок голосування в Гагаузії) за результатами місцевих виборів у південних та північних регіонах Молдови.
Кремль і російські спецслужби мають на меті також забезпечення синхронного характеру дій в Україні та Молдові сил, які виступають за реалізацією різноманітних форм сепаратизму у формі створення т. зв. «Бессарабії» або реанімації ідеї «Буджацької республіки». При цьому очевидним є факт керованості з боку Москви процесами «автономізації болгарської громади», які мають місце в Тараклійському районі Молдови (ініціатива Партії комуністів Республіки Молдова, підтримана ПСРМ і Демпартією) та Одеській області України (Болградський, Ренійський та Ізмаїльський райони).
Особлива роль у планах кремлівських ляльководів, як завжди, відводиться Тирасполю, враховуючи проведення в придністровському регіоні парламентських і місцевих виборів (жовтень-листопад 2015 р.).
|
|
Зокрема, керівництво т. зв. ПМР намагається перекласти основну відповідальність за соціально-економічну кризу в цьому регіоні на Україну та Молдову, які нібито вживають безпрецедентні заходи з блокування зовнішньоекономічної діяльності Придністров’я. Для цього місцеві органи влади і «КДБ ПМР» застосовують тактику посилення інформаційно-пропагандистської кампанії в ПМР, метою якої є звинувачення України у дестабілізації ситуації в придністровському регіоні та формування у громадськості сприйняття офіційного Києва як «зовнішнього ворога».
Ініційована Кремлем тактика на розкол проєвропейської молдовської еліти чітко простежується й у відносинах Тирасполя з офіційним Кишиневом. Зокрема, лідер регіону Є. Шевчук робить ставку на сепаратні переговори з прем’єр-міністром РМ К. Габуричем — як нібито незаангажованим візаві в переговорному процесі з придністровського врегулювання. Тут спостерігається подібність із ситуацією 2012 року, коли очільник «ПМР» налагодив контакти з тодішнім молдовським прем’єром В. Філатом, ігноруючи при цьому контакти з іншими представниками керівництва Молдови, у т. ч. президентом Н. Тімофті. Виходячи з досвіду співпраці з В. Філатом адміністрація придністровського регіону розраховує, що чинний глава уряду Молдови буде спроможним стримувати амбіції партнерів по владній коаліції та радикально налаштованого прорумунського політичного середовища у парламенті та уряді РМ, котрі традиційно характеризують реінтеграційні заходи як необґрунтовані поступки придністровському режиму.
Незважаючи на відверте зволікання Москви із виділенням фінансової допомоги владі «ПМР», заради підтримки Тирасполя у Москві готові не бачити як відверто корупційну складову у «антикризових» заходах Є. Шевчука (запровадження додаткових митних зборів на основні товарні групи та штучних адміністративних бар’єрів для імпортерів, зокрема холдингу «Шериф»; формування офшорних схем новим директором Молдавського металургійного заводу Т. Байтазієвим, наближеним до глави регіону), так і збільшення заборгованості регіону за спожитий російський газ (формальним боржником вважається Молдова). Водночас у Кремлі не заперечують проти створення противаги Є. Шевчуку у вигляді чергового «опозиційного» (більш проросійського) політико-бізнесового угруповання на чолі із міністром внутрішніх справ Г. Кузьмичовим.
|
|
*****
|
Територіальні загрози Молдові |
Таким чином Москва, зберігаючи домінуючий вплив на Тирасполь, має всі необхідні важелі для продовження блокування діалогу з політичних та безпекових аспектів порядку денного переговорів навколо придністровського врегулювання. При цьому Росія, декларуючи підтримку територіальної цілісності та суверенітету РМ, порушує свої міжнародні зобов’язання щодо врегулювання придністровського конфлікту, намагається переконати іноземних візаві у відсутності зацікавленості у збереженні військової присутності в ПМР та нібито своєму неупередженому і об’єктивному ставленні до розв’язання кризи на Дністрі.
Зниження обсягів економічної підтримки з боку РФ придністровського режиму в умовах здійснення особливого акценту на спонсорстві Партії соціалістів РМ, а також застосування переважно конструктивних підходів у рамках узгодження з молдовською владою нових цінових параметрів постачання російського природного газу у ІІ кварталі 2015 року (вартість блакитного палива зменшено до $ 252,2 за тисячу кубометрів) свідчить про зацікавленість російської сторони у мотивуванні т. зв. «олігархічної компоненти» парламентського корпусу проєвропейських партій та Партії комуністів РМ до лояльності або ж підтримки окремих проросійських ініціатив І. Додона.
Будь-яке наростання протестного руху в РМ (під гаслами зубожіння населення та зміни на євразійський поточного зовнішньополітичного вектора Кишинева) на цьому фоні використовуватиметься Москвою як додатковий пропагандистський інструмент для посилення дестабілізації ситуації не тільки у Молдові, але й у південних регіонах України.
