Хочу привітати всіх читачів і шанувальників «Борисфен Інтела» та повідомити, що після майже трирічної перерви повертаюсь на посаду президента Центру, створеного нами ще в 2011 році. Керуючи Центром, буду обов’язково приділяти увагу темі, якій присвятив майже все своє життя — розвиткові ситуації навколо Китаю та у країнах Балканського регіону, їх впливу на світову геополітику та на Україну — зокрема. На жаль, ці два регіони у нас, в Україні, на державному стратегічному рівні недооцінюються, адже міждержавні стосунки зведені до, так би мовити, офіційно-популістських, а самі відносини якщо й розвиваються, то лише завдяки приватно-особистим стосункам економічного характеру на рівні минулого століття. Зрозуміло, що регіони не прості з точки зору геополітики та геостратегії, на даний час вони не найвагоміші у вирішенні основних викликів (а це в першу чергу російська агресія та визволення окупованих територій), але ми повинні дбати вже про завтрашній день. Простих завдань, що поставатимуть перед Україною в ХХІ столітті, не передбачається. Ми й так намагаємося вскочити до останнього вагону «потягу, що відходить» тих країн, які будуть суб’єктами, а не об’єктами міжнародної політики у найближчій перспективі. Якщо ситуація розвиватиметься інакше, то на нас чекає сумна доля і нащадки нам цього не пробачать. Тому на «Бінтелі» ми й започатковуємо новий проект: «Китай: міфи та реальність».
А тепер по суті. Всі ці роздуми з’явилися після чергової, майже місячної поїздки по Китаю, але в ролі не офіційної особи, як було в попередні рази, а приватного експерта з метою усвідомити, що насправді відбувається в цій частині земної кулі. Чи справді Китай у своєму розвиткові рухається семимильними кроками і починає відігравати роль світової супердержави? Чи його обійми з Росією є тактичними, а не стратегічними кроками? Чи США і Китай тільки на офіційному рівні сперечаються за вплив у Тихоокеанському регіоні? І чи китайці з материкової частини спілкуються зі своїми братами з Тайваню? Та, зрештою, що саме китайці знають про нинішню Україну? Свою подорож опишу окремо і, думаю, що це має бути цікаво багатьом, особливо тим, хто сподівається побачити цю країну іншими очима.
До речі, під час згаданої поїздки потрапив у місце, до якого незабаром, вже 4 вересня ц. р. буде прикута увага всього світу. Це — Ханчжоу. Місто, про яке колись згадував Марко Поло, називаючи його за неперевершені архітектурні історичні природні ансамблі «одним із найбільш яскравих міст світу», де центральне місце займає мальовниче озеро Сіху. Ханчжоу розташоване в 180 км від фінансової столиці Китаю — Шанхаю. Але з огляду на те, що Китай за останніх десять років зробив шалений прорив у справі розвитку швидкісних залізничних мереж і місцеві потяги рухаються зі швидкістю до 300 км/год (порівняйте з нашими кількома гілками та з проблемним транспортним парком), ми за годину вже крокували ханчжоузьким залізничним пероном. Опис тамтешніх туристичних місць залишу на майбутнє, але зупинюся на деяких враженнях від міста. Воно одразу вражає своєю самобутністю, навіть включно з сучасною його частиною. Не подібне ані на Шанхай, що з перших хвилин починає тиснути на тебе своїм масштабом та шаленим рухом, ані на Гуанчжоу з його центральною частиною, схожою більше на нью-йоркський Манхетен, чим на колишнє рибацьке поселення. Ані на місто Ченду, що дає одразу зрозуміти, що тут закінчується сучасна цивілізація, куди дісталася Європа і Новий Світ, і відкривається шлях до Тібету.
Ханчжоу так і залишилося тим місцем, де поєднуються респектабельні місця відпочинку колишніх імператорів Китаю з красивими сучасними багатоповерховими будинками, бізнесовими офісами та сучасними навчальними закладами. Найбільше кидається у очі, що на вулицях немає людського натовпу чи автомобільних заторів, як в Пекіні чи Сянгані. До речі, в двадцятимільйонному Пекіні проблема не придбати автомобіль, а отримати для нього номер. За ним тут у черзі автовласники стоять роками. Місто перенаселене і перенасичене автотранспортом. Тому стає зрозуміло, чому китайська влада вирішила провести саміт «двадцятки» не в Пекіні, Шанхаї, Харбіні, Гуанчжоу, чи ще в якомусь китайському місті-«ваговику», а саме в респектабельному Ханчжоу. А хто цікавився Китаєм, той розуміє, що в тисячолітній історії Китаю символізм відігравав та відіграє особливу роль. І якщо хтось думає, що це лише задля зовнішнього світу, то він дуже помиляється. Це передусім — для свого народу.
Отож основними темами будуть не безпеково-політичні (хоча і їх не уникнути), а економічні та все, що пов’язується з економікою.
На початку вересня місто Ханчжоу стане центром світових економічних та політичних процесів. 4–5 вересня у ньому в одинадцятий раз зберуться лідери країн «Великої двадцятки» (G20) і обговорять основні глобальні економічні проблеми. Активна підготовка Китаю має зробити саміт в Ханчжоу поворотним у розвитку світової економіки.
Зокрема, запропоноване китайською стороною гасло саміту «Побудова інноваційної, здорової, взаємопов’язаної та інклюзивної світової економіки» демонструє прагнення Китаю активізувати реалізацію накопиченого наукового та промислового капіталу. Кожне слово цього гасла свідчить про готовність Пекіну розширити масштаби своєї участі у глобалізації світової економіки за рахунок збільшення китайської частки у «глобальних ланцюгах доданої вартості». Така позиція КНР демонструє прагнення країн з економікою, що розвивається, розширити свою участь у високотехнологічних науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських роботах, дизайнерських процесах, а також послугах, що надаються після реалізації товарів.
Може статися, що така позиція Китаю викличе стриману реакцію провідних країн світу, які неоднозначно ставляться до китайської економічної та фінансової політики. Але КНР готова до поступок країнам Заходу, що створює конструктивну атмосферу для зустрічі у Ханчжоу.
Намагаючись максимально сприяти позитивному вирішенню сучасних проблем світової економіки, Китай намагатиметься деполітизувати цей саміт. Щоправда, конфлікти, якими сьогодні рясніють міжнародні відносини, заважатимуть міжнародній спільноті зосереджувати увагу винятково на вирішенні економічних проблем. Вкотре на саміті «Великої двадцятки» лідери країн-членів не зможуть пройти повз російську агресію в Україні.
А Росія, не маючи реальних пропозицій у сфері економіки, намагатиметься використати саміт G20 лише для того, щоб скасувати або послабити міжнародні санкції. Президент РФ В. Путін вже домовився про зустріч з канцлером ФРН А. Меркель та президентом Франції Ф. Олландом, сподіваючись ще й припинити переговори з врегулювання конфлікту на сході України у форматі «Нормандської четвірки» та змінити Мінські домовленості на новий, більш корисний для себе формат.
Очевидно, що негативні процеси у світовій економіці та намагання країн, що розвиваються, покращити свої економічні позиції, не гарантують, що під час саміту G20 в Ханчжоу вдасться вирішити усі проблеми. Разом з тим в Ханчжоу країни-члени «Великої двадцятки» визначаться з найбільш важливими питаннями розвитку світової економіки, а також зі своєю готовністю до врегулювання спільних проблем під час наступного головування у G20 ФРН.
Детальніше про саміт «двадцятки» в Ханчжоу читайте на сайті «Борисфен Інтел» незабаром.
Невелика фотогалерея Ханчжоу. Фото — автора
| Залізничний вокзал в Ханчжоу | Залізничний вокзал | Бізнес-офіси в центрі Ханчжоу |
| Озеро Сіху з видом на місто | Китай може обійтися без іноземних туристів. Своїх вистачає. На озері Сіху |
Прогулянковий човен на озері Сіху |
| Ханчжоуський економічний університет | Центральні вулиці міста | Китаянки з Тайваню. Дім забувати не можна |
| Кав´ярня в центрі Ханчжоу | Китаянки також поважають довге волосся | Майбутнє Китаю |
