26 листопада 2015

Чому голодомор став можливим? (Частина 2)

Швець Валерій Тимофійович

 

Тепер моє бачення проблеми голодомору.

Першою і головною причиною голодомору була конкуренція двох етносів — українсько-русинського і московітського, що претендували на одну й ту ж саму землю.

Для українців-русинів це було природно, оскільки вони проживали на цій землі протягом тисячоліть.

Для московітів це також було природно, оскільки вони давно звикли відбирати у інших народів те, що їм дуже сподобалось і до чого могли дотягнутись.

Українсько-русинський етносУкраїнсько-русинський етнос, генетично пов’язаний із землею від часів трипільської культури, мав одну із найвищих у Європі народжуваностей, що значно перевищувала народжуваність московітів на їх корінних землях. При збереженні наявних темпів зростання населення, українців-русинів ще у двадцятому сторіччі мало в межах Радянського Союзу стати більше за московітів. Але ж їх тепер десь у два з половиною рази менше, ніж московітів! Це і є той наслідок голодомору, що закладався у внутрішній політиці тридцятих років у Радянському Союзі.

Ось як це сформулював один із виконавців такого злочину, приналежний до середньої ланки державного апарату: «Наслідком теперішнього лиха в Україні буде її російська колонізація, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. У майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням».

Другою причиною, що провокувала терор проти українців-русинів, була військова поразка українських визвольних змагань у 1918-1922 роках у вислідах першої українсько-російської війни. Це була розплата за поразку тих українців, які вважали, що національно-визвольна війна — то не їх діло і їм байдуже, яка влада надворі. Слабкого добивають якнайшвидше, щоб він вже ніколи не отямився.

Михайло БакунінТретя причина — це виникнення у тридцятих роках безпрецедентної в історії людства тоталітарної держави, про неминучість появи якої ще застерігав один із знаменитих ідеологів анархізму Михайло Бакунін. Він стверджував наступне. Марксова ідея диктатури пролетаріату нездійсненна, оскільки весь робітничий клас водночас бути диктатором не може. Диктатура пролетаріату поступово опиниться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не народні, а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан. З встановленням державної власності зміцниться економічний фундамент панування «червоної бюрократії». Саме це і сталося у тридцяті роки. Внутрішня боротьба новоствореної більшовицької еліти двадцятих років завершувалась. Тридцяті роки були роками внутрішньої консолідації еліти вже на основі московітського етносу. Конфіскація землі у селян була необхідна для зосередження усіх без винятку багатств країни в руках «червоної бюрократії». Індустріалізація була потрібна для тотальної мілітаризації країни на основі найновіших військових технологій. Мілітаризація країни була потрібна цій еліті для здійснення світової революції. Відповідно до новомови термін «світова революція» означав те, що у часи Орди звучало як дійти до останнього моря і підім’яти під себе всі землі, що зустрінуться на дорозі.

Четверта причина — неукраїнці, що ледве вміли читати і писати, керували Україною. Жорстокість і безпринципність добре корелюють з низьким рівнем освіти. Такі люди — ідеальні виконавці брудної роботи. Перша особа — це завжди генеральний або перший секретар ЦК КП(б)У.

1921-1923 рр. — Мануїльський Дмитро Захарович, освіта середня, українець. Ще триває російсько-українська війна, потрібен українець.

1923-1925 рр. — Квірінг Еммануїл Йонович, освіта — п’ять класів. Розгортається процес українізації України, за яким потрібен нагляд, але не дуже обтяжливий для українців-русинів.

1925-1928 рр. — Каганович Лазар Мойсейович, за офіційною довідкою члена ЦК(б)У — самоук (у школі не навчався). За іншими джерелами — освіта початкова, український єврей. Національний підйом в Україні почав непокоїти Сталіна, настав час його пригальмувати, для цього потрібна була особисто йому віддана людина.

1928-1938 рр. — Косіор Станіслав Вікентійович, освіта — три класи, поляк. Настав час ламати хребет українській нації. Ідеальна кандидатура з точки зору підбурювання українців проти поляків.

1933-1937 рр. — Постишев Павло Петрович, у школі не навчався, московіт. Другий секретар ЦК КП(б)У. Основна функція — контроль за першим секретарем і своєчасне інформування про все Сталіна.

1938-1948 рр. — Хрущов Микита Сергійович, у школі не навчався, українець. Головна справа зроблена, попереду велика війна і приєднання до імперії нових територій, заселених українцями-русинами, потрібно було дещо попустити віжки.

Мануїльський Дмитро Захарович Квірінг Еммануїл Йонович Каганович Лазар Мойсейович 
Мануїльський Дмитро Захарович Квірінг Еммануїл Йонович Каганович Лазар Мойсейович 
Косіор Станіслав Вікентійович Постишев Павло Петрович Хрущов Микита Сергійович 
Косіор Станіслав Вікентійович Постишев Павло Петрович Хрущов Микита Сергійович 

 

П’ята причина голодомору — це сприятлива для Москви ситуація на світовій арені. Світ про все знав, але на офіційному рівні вдавав, що нічого не відбувається. Єдиною державою, що засудила голодомор, була націонал-соціалістична Німеччина. Про нього в своїх промовах не раз говорили Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс, що викликало рішучі протести офіційної Москви. Так, у 1935 році на з’їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову «Комунізм без маски». Прочитавши її (вона є в Інтернеті), кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму щодо українського народу. Адольф Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали кошти для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, які голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців, що жили поруч з німцями.

Єдиною церквою, що засудила голодомор, була католицька церква.

Засідання Ліги НаційУкраїнці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав. 27 вересня 1933 року представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ої Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні. 29 вересня 1933 року у Женеві відбулося таємне засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Президент Ліги Націй чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги Україні. Проте вони були зацікавлені у співпраці з СРСР і відкидали допомогу голодуючим українцям, зважаючи на те, що СРСР не є членом Ліги Націй, і, таким чином, голод — це внутрішня проблема СРСР. «За» висловилися лише три держави (націонал-соціалістична Німеччина, фашистська Італія та Ірландія), «проти» — 11 країн, серед яких більшість провідних «демократичних» країн Європи. В тому ж році Сполучені Штати Америки визнали Радянський Союз, а вже у наступному році Московію прийняли до Ліги націй. Розпочиналась Велика гра і життя мільйонів українців-русинів у цій грі нічого не значили. Це вкотре підтверджує історичний урок — не сподівайся справедливості від чужинців, а намагайся бути сильним і вмій постояти за себе.

Шостою причиною можна вважати радянофільство значної частини західної інтелігенції. Це відомі літератори Б. Шоу, Р. Ролан, А. Барбюс тощо, які «принципово» не бажали помічати жодного ґанджу в омріяній ними «найвільнішій» країні світу.

 

Джеймс Мейс «Ваші мертві вибрали мене» 
Джеймс Мейс «Ваші мертві вибрали мене» 

Але світ міняється. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. Ще у 1982 році на конференції «Голокост і геноцид» у Тель-Авіві він заявив: «Щоб централізувати повну владу у руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а у підсумку — немає проблем».

«Ваші мертві вибрали мене» так називається широковідома книга Джеймса Мейса. У 1993 році він переїхав зі Сполучених Штатів Америки до Києва, де одружився, викладав у Києво-Могилянській академії, редагував газету «День». Помер 3 травня 2004 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі. Завдяки Джеймсу Мейсу та ще одному досліднику голодомору Роберту Конквесту, автору відомої книги «Жнива скорботи», правда про голодомор в Україні стала поширеною в усьому світі.

Роберт Конквест «Жнива скорботи» 
Роберт Конквест «Жнива скорботи»

Все, що викладене вище, не могло б відбутися без фантастичної активності нашої американської та канадійської діаспори. Велика подяка їй від усіх щирих українців Великої України — матері усіх українців-русинів світу.

24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народуУ дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста доводиться, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Це Австралія (2003, 2008), Андорра (2009), Аргентина (2007), Бразилія (2007), Ватикан (2001, 2003), Грузія (2005), Еквадор (2007), Естонія (1993), Іспанія (2007), Італія (2004, 2007), Канада (2003, 2008), Колумбія (2007), Латвія (2008), Литва (2005), Мексика (2008), Парагвай (2007), Перу (2007), Польща (2006), Словаччина (2007), США (2003, 2006, 2008), Угорщина (2003), Чехія (2007), Чилі (2007).

На жаль, у цьому списку відсутня ФРН. Ну що ж, націонал-соціалістична Німеччина повелася більш людяно щодо України, аніж демократична Німеччина. Шкода!

Немає там і Франції з Великою Британією, що і у 1933 році у Лізі націй виступили проти допомоги голодуючій Україні.

Можливо, Велика гра все ще триває? То чи можна тоді розраховувати на щиру підтримку цих країн у нинішній російсько-українській війні?

Усі українські президенти не оминули у своїй діяльності теми голодомору, але лише один з них — Віктор Андрійович Ющенко — підняв цю трагедію до рівня засадничого принципу державної політики України. Саме він не дозволив темі голодомору тихенько і назавжди стертися з пам’яті українсько-русинського народу разом з останніми його свідками.

У листопаді 2003 року 58-а сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932-1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих внаслідок голоду 1932-1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу і вшанувала пам'ять загиблих від голоду, засудивши жорстоку політику сталінського режиму.

Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церкваКонстантинопольська православна церкваУкраїнська православна церква (Київського патріархату), Українська православна церква (Московського патріархату) та Українська автокефальна православна церква.

2003 року Український парламент назвав, а 2006 року офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду.

Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, а саме: генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара, і констатував, що, за даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. За даними слідства було також визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Окрім того, необхідно враховувати неполічену кількість загиблих від супутніх захворювань.

Меморіал пам'яті жертв Голодомору в КиєвіПравда про Голодомор, його причини і наслідки, попри наші бажання чи небажання, стає засадничим принципом існування новітньої української держави. Він має всі ознаки геноциду проти українського народу і не обмежується 1932-1933 роками.

Наступна хвиля геноциду проти українського народу була замаскована під втрати у Другій світовій війні. Під час відступу радянської армії НКВД підірвала греблю Дніпрогесу, не попередивши завчасно про це місцеве населення. Від повені, що виникла внаслідок вибуху, загинуло щонайменше 100 тисяч мирного населення.

А чого варті слова «славного маршала наших перемог» Жукова: «Що більше хохлів утопимо в Дніпрі, то менше після війни їх випаде переселяти до Сибіру». І таки втопили у Дніпрі до мільйона українців, яких непідготовлених, майже неозброєних, без плавзасобів та у цивільному одязі погнали на форсування цієї ріки у 1943 році.

А наказ про депортацію усіх українців, які проживали на окупованих німцями територіях, підписаний тим же самим Жуковим та ще Берією у наступному році?

Ще одна хвиля геноциду була замаскована під неврожай 1946-1947 років. І знову, як і у 1933 році, потяги з українським зерном тяглися до ситої Європи.

Отож геноцид тривав протягом усіх без винятку років радянської (московітської) влади в Україні, часом приймаючи ледь помітні латентні обриси, а часом набуваючи загрозливої сили дев’ятого валу.

Великий Боже! Для чого ти піддав мій народ таким нелюдським випробуванням? Скільки ще такого чекає нас попереду? А може ми нарешті зберемо всі свої сили і в останній битві з віковічним злом його знищимо? Схоже, іншого шляху у нас немає.