6 серпня 2014

Поборемося з «п’ятою колоною» в українській владі?

На початку липня цього року голова НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв повідомив українській громадськості, що у поточному році Україна може обійтися без додаткового імпорту природного газу з РФ. Очевидно, що така заява сподобалась українським патріотам, оскільки ще ніхто, окрім СРСР і нацистської Німеччини (продовж кількох днів Другої світової війни), не співпрацював з агресором.

Адже будь-яка економічна співпраця, тобто законний механізм заробляння коштів, означає спонсорування військових схем, зброї, бойовиків тощо, які тепер використовуються агресором для вбивств українців на Донбасі. Отже, той, хто причетний до створення умов для заробляння грошей агресором, автоматично причетний до вбивств українських громадян.

Заяві Андрія Коболєва передувало подібне за змістом переконання заступника Міністра енергетики і вугільної промисловості України Ігоря Діденка у травні цього року.

Навряд чи хто заперечуватиме, що вони обидва є класними фахівцями у газовій галузі і мають повну інформації про її функціонування.

Для заміщення російського газу пропонувалося активно залучати реверсні схеми поставок. Очевидно, що бралося до уваги добре ставлення Брюсселя (яке, на жаль, щезає з часом, зокрема, через так званий чинник втоми від України), підсумки (або перспективи) перемовин з потенційними постачальниками і режим різкого скорочення споживання. Зокрема, очевидно, що малися на увазі перемовини з найбільш перспективним для України постачальником — норвезькою компанією Stattoil, яка тепер посідає друге місце за обсягами постачання на європейські ринки, і була б зацікавлена в конкуренції з Газпромом.

Раптом в середині липня, як грім серед ясного неба, абсолютно дисонуючи зі згаданими заявами Андрія Коболєва та Ігоря Діденка, прозвучали заяви Міністра Юрія Продана і віце-прем’єра Володимира Гройсмана про те, що у наступному опалювальному сезоні Україні не вистачить 6 — 7 мільярдів кубометрів газу, який треба придбати у РФ. Тобто, в агресора?

Нема підстав для сумніву у фаховості кожного зі згаданих щойно осіб. Очевидно, що кожен з них, між іншим, виходив із наявної у нього інформації. Зокрема — про наявність технічних можливостей (а про такі можливості стверджують хоча б ті, хто був причетний до проектування ГТС СРСР, Чехословаччини, Польщі та Угорщини), наявність ресурсу (газу) на західних ринках, юридичні нюанси, підсумки перемовин «на Заході» тощо.

Відразу необхідно відзначити:

  1. Є технічні можливості (як стверджують згадані інженери) з постачання в Україну необхідних сьогодні обсягів імпортного газу за реверсними схемами. Адже лише через Словаччину, за їх інформацією, можна поставляти до 30 мільярдів кубометрів газу. А ще понад 5–6 мільярдів через Польщу і Угорщину (тут варто нагадати, що минулого року було імпортовано близько 27–29 млрд кубометрів газу). І це без будь-якої шкоди для транзиту російського газу до Європи. Принаймні, в тих обсягах, які зараз є. А це 80–90 млрд кубометрів, замість проектних 160.
  2. Чи потрібно щось добудовувати (доробляти), аби за реверсною схемою транспортувати необхідні обсяги газу до України? Необхідно відразу зауважити: треба! Добудувати максимум кількасот метрів газопроводу у Словаччині. Наголошуємо: кількасот метрів. Питання, яке не варте для обговорення (навіть за найвищими цінами) в жодному поважному товаристві!
  3. Чи є для України 27–29 млрд. кубометрів газу на західних ринках, зокрема, у Баумгартені (це найвигідніший для нас хаб)? Можна відразу ствердно відповісти: зараз немає! Ніхто не поставляє стільки зайвого газу на європейські ринки, сподіваючись на російське «авось продам!». Ніхто там не чекає нікого, зокрема, на Україну, з такими обсягами газу. Газовий бізнес так не робиться!
  4. Чи є якісь юридичні тонкощі (наприклад, наперед законтрактовані транспортні потужності тощо)? Відразу необхідно зауважити, що є — Газпром, всупереч вимогам ЄС, законтрактував і не використовує значні транспортні потужності. Зокрема, на території Словаччини.

Отже, перший найголовніший пункт вирішений позитивно. Аби вирішити пункти 2, 3 і 4, зокрема, щоб збудувати кількасот метрів газопроводу, усунути юридичні перешкоди, законтрактувати газ тощо, потрібно провести відповідні переговори і виконати відповідну практичну дію. Світовий досвід показує, що для цього потрібно 5–6 місяців, за умови наявності можливостей і відповідної підтримки. В України підтримка була і ще є — з боку ЄС (вона не безмежна, оскільки є такий чинник як «втома»). Можливості також є. Час був: переговори на Заході необхідно було розпочинати ще у березні – квітні. Тепер, за 2–3 місяці до початку нового опалювального сезону, у жовтні, вже пізно. Ніхто з нами вже навіть не сяде розмовляти про сезон 2014/15 року.

Іншими словами, українцям треба або закуповувати ще 6–7 млрд кубометрів газу в агресора (РФ), або мерзнути. Третього варіанту немає.

З іншого боку, слушним буде наступне запитання: «А що ви, панове, не знали ще 2 місяці тому, що нам бракуватиме газу? Чи погано порахували? Чому дезінформували, зокрема, громадськість?»

Все це схоже, на перший погляд, на розгардіяш у владній команді. Бо справді ж — керівник НАК «Нафтогаз України» готує довідковий матеріал для заступника міністра, міністра, віце-прем’єра. А не навпаки. Не кажучи вже, наприклад, про главу держави. А як і навіть хто намагався (і часто успішно!) дезінформувати главу держави і його оточення 5–7 років тому — автор цих рядків бачив і, на жаль, знає. Таке враження, що мало що змінилося з того часу. На жаль!

Таким чином, на прикладі з імпортом газу можна (якщо є воля) з’ясувати, виявити та знешкодити тих, хто дезінформує і очільників, і українське суспільство. Хто, у підсумку, «підставляє» те саме українське суспільство. Зокрема, чому цього року українці мають вибирати між холодом і безробіттям? Кому це потрібно? Звідки надходять такі «завдання» і як за них сплачується? Кого і як впроваджують в оточення українських керівників аби далі їх щонайменше дезінформувати, подавати чутки як офіційну інформацію тощо.

Словом, газ дозволяє реально поборотись з «п’ятою колоною», яка безвилазно сидить в українській владі!

Слава Україні!