Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Надія Сербенко
1995 року народження,
студентка Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціальність «Міжнародне право»
Російсько-українське протистояння свідчить, що провідна міжнародна організація — Організація об’єднаних націй — не спроможна сьогодні розв’язувати міжнародні конфлікти, особливо якщо не співпадають інтереси провідних держав світу. ООН не зупинила анексію Криму і військову агресію Росії проти України, тобто, не змусила РФ дотримуватися таких основних принципів міжнародного публічного права, як незастосування сили або погрози силою, захист територіальної цілісності та непорушності кордонів незалежної держави Україна. Свого часу це спостерігалося під час конфліктів на Балканах (в 1999 році НАТО розпочало операцію без резолюції Ради безпеки ООН), Близькому Сході (Ірак, Лівія, Сирія) та на Північному Кавказі (Грузія-2008). Фактично, нинішня ситуація довкола України стала каталізатором прискорення реформування ООН.
Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, виступаючи на симпозіумі, присвяченому 70-річчю заснування ООН, заявив, що Рада безпеки не може виробити єдину позицію щодо вирішення конфліктів в Сирії і Україні. На цьому ж заході глава уряду Японії Сіндзо Абе зауважив, що реформа РБ ООН вже не потребує довготривалих обговорень, настав час ухвалювати конкретні рішення та діяти. Наголошуючи на тому, що ООН втратила дієздатність, він запропонував включити саме Японію до складу постійних членів Ради безпеки.
Незважаючи на активне обговорення українського питання (відбулося понад 20 засідань), Рада безпеки ООН так і не ухвалила чіткої резолюції щодо дій Російської Федерації проти України, обмежившись лише загальними деклараціями. Тобто, спроможність ООН як міжнародної організації, що підтримує мир, запобігає конфліктам та локалізує їх, сприяє підтриманню імперативних норм міжнародного права та захисту територіальної цілісності і суверенітету її держав-членів, небезпідставно знову була піддана сумнівам.
Оскільки у РФ, як постійного члена Ради безпеки ООН, є певна перевага перед іншими країнами-членами ООН у вигляді права вето, то вона й скористалася ним у повній мірі (заблокувала ухвалення резолюції щодо підтримки суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України, а також заяви щодо розвитку ситуації на сході України і т. п.). При цьому РФ вдалася до потужного інформаційного тиску/впливу як на постійних, так і непостійних членів РБ ООН.
Щодо напрямів та змісту реформування ООН, то, за оцінками провідних західних та українських експертів з міжнародного права, необхідно вжити наступне:
— розширити склад РБ ООН (внаслідок постійного блокування РФ ухвалення резолюцій) за рахунок країн, що мають найбільший економічний потенціал (наприклад, ФРН, Японії, Індії, Бразилії) або за географічним принципом (по одній країні від кожного регіону), збільшити представництво країн, що розвиваються. Все це необхідно для того, щоб змінити баланс сил в РБ ООН;
— скасувати/тимчасово обмежити право вето постійних членів РБ ООН при голосуванні, або запровадити голосування визначеною більшістю (60 % або 70 %) при розгляді таких гострих питань, як порушення імперативних норм міжнародного права, проявів геноциду, етнічних чисток, гуманітарних катастроф тощо;
— налагодити ефективну співпрацю РБ ООН з Міжнародним кримінальним судом та Європейським судом з прав людини з питань переслідування осіб, які порушили норми міжнародного і гуманітарного права, відповідають за військові злочини, геноцид тощо;
— створити сили негайного реагування ООН у вигляді вже підготовленого багатонаціонального військового контингенту (наприклад, від держав-членів РБ ООН на ротаційній основі), що буде діяти як на ранніх стадіях розвитку конфлікту, так і для його запобігання;
— розробити механізм визнання тієї чи іншої держави агресором, державою-експортером міжнародного тероризму чи державою, яка підтримує міжнародний тероризм. Тобто, визначитися з чіткими критеріями, нормами та порядком дій для цієї процедури;
— опрацювати нові механізми гарантування міжнародної безпеки та стримування держав-агресорів (в т. ч. на засадах інструментарію теорій управління конфліктами, ситуаційного управління та управління складними системами) для запобігання поширенню соціально-економічної та гуманітарної кризи. Такі механізми мають включати комплекс чітко визначених заходів і засобів тиску/впливу (у політико-дипломатичній, військовій, фінансово-економічній/енергетичній/ та інших сферах) на державу або групу держав, які зазіхають на суверенітет, незалежність та територіальну цілісність інших держав (як у відкритій, так і у прихованій формах).
Під час офіційного візиту в Україну 23 березня ц. р. заступника Генерального секретаря ООН і керівника Програми розвитку ООН Хелен Кларк було запропоновано налагодити співпрацю України з ООН в рамках практичного удосконалення Програми розвитку ООН (з урахуванням реалій сьогодення довкола України) стосовно конституційних змін в Україні, активізації зусиль щодо направлення миротворців під егідою ООН для деескалації ситуації на Донбасі, а також в контексті реалізації Плану гуманітарного реагування ООН на ситуацію в регіоні та підготовки до великої міжнародної Донорської конференції, проведення якої заплановано в Україні на квітень ц. р.
Таким чином, проблема реформування і розвитку ООН визріла давно, але сьогодні її актуальність та невідворотність вже не викликає сумнівів у жодної з країн-членів цієї міжнародної організації. Перед міжнародною спільнотою постають нові нетрадиційні виклики, ризики і загрози світовій та регіональній безпеці, такі як: міжнародний тероризм; несанкціоноване розповсюдження ядерних озброєнь та технологій; односторонній перегляд та недотримання фундаментальних міжнародних домовленостей; неконтрольовані міграція та проблема біженців, а також розповсюдження наркотичних речовин; нові невідомі хвороби, гуманітарні та екологічні катастрофи тощо, що вимагають зважених і консолідованих рішень, а також чітких механізмів та інструментарію гарантованого їх виконання всіма країнами-членами ООН. Участь в цій роботі української сторони беззаперечна та вкрай необхідна.
