НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Сценарії розпаду.

У своїх попередніх публікаціях «Борисфен» вже торкався теми можливих наслідків російської військової агресії проти України, як для нашої держави, так і для самої Російської Федерації. Хотілося б до неї звернутися ще раз, тим більше, що насправді ситуація має набагато глибший та серйозніший характер для Росії.

Так, аналіз подій довкола Російської Федерації дозволяє зробити досить переконливе припущення, що Захід реалізовує чіткий сценарій з дезінтеграції Росії, як це свого часу було зроблено з Радянським Союзом. При цьому, за допомогою аналогічних методів періоду кінця 70-х — початку 90-х років минулого століття. Зокрема, і щодо СРСР, і щодо Росії вони ідентичні:

по-перше, — критична залежність радянської та російської економіки від експорту нафти і газу та інших природних ресурсів, з одночасною неспроможністю обох країн до розвитку високих технологій (за виключенням окремих галузей) та самостійного забезпечення власних продовольчих потреб;

Національний склад СРСР за переписом 1989 р. (народи, чисельністю понад 1 млн чоловік) https://ru.wikipedia.org/

по друге, — багатонаціональний характер колишнього СРСР та сучасної Російської Федерації, а також їх федеративний устрій в формі союзних республік, національно-територіальних автономій, суб’єктів РФ тощо, зі своїми урядами, парламентами та іншими органами місцевої (регіональної) влади. Зазначене сприяло розпаду Радянського Союзу та сприяє дезінтеграції Росії, особливо в умовах загострення соціально-економічних проблем в країні;

по третє, — масова деградація правлячої верхівки Радянського Союзу, а згодом і Росії (як «спадкоємниці» СРСР), включно: масштабне поширення корупції у керівництві обох країн (в т. ч. під «дахом» спецслужб); криміналізація економіки та перехід більшої її частини у «тінь»; поширення «блату», «кумівства» намісництва та інших негативних явищ. Все це прикривалось у спосіб нав’язування населенню країни комуністичної — у випадку з СРСР, або націонал-шовіністичної ідеології — притаманної чинній владі РФ;

по четверте, — агресивний характер політики Росії за будь-якого режиму в країні (від Російської імперії — до СРСР чи Російської Федерації) за повної неспроможності правлячого режиму передбачити можливі наслідки від своїх дій, як у найближчій, так і у середньо- чи довгостроковій перспективі. При цьому, як правило, відбувається переоцінка своїх сил та недооцінка сил супротивників (як наслідки політики «вседозволеності» та імперської ідеології);

і останнє, — надмірні сподівання керівництва СРСР, а в подальшому і Російської Федерації, на державні силові структури (в т. ч. збройні сили та спецслужби) при вирішенні внутрішніх проблем. Застосування військової сили, в кращому випадку, дало змогу лише частково «заморозити» конфлікти на території країни, однак реально їх не вирішили. До того ж, при виникненні в Росії різноманітних масштабних катаклізмів її збройні сили помітно слабшали (як це сталося в Російській імперії у 1917 році та СРСР у 1941 чи 1991 роках).

Саме з врахуванням цих аспектів Захід і склав сценарій розвалу СРСР та його фактичного усунення з міжнародної арени, як провідної держави світового рівня – геополітичного конкурента США і Європи.

Президент США Рональд Рейган проголосив програму «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ) з елементами космічного базування. В засобах масової інформації цей проект отримав назву «План зоряних воєн» http://историческая-самара.рф/

Так, на першому етапі, в період 70-х — початку 80-х років, Радянському Союзу були нав’язані масштабні перегони озброєнь в найбільш складних галузях його економіки (насамперед, кораблебудуванні та космосі), що потребувало надмірних фінансових видатків та виснажило державний бюджет країни. Зокрема, на той час військові видатки СРСР становили, щонайменше, 40 % від ВВП країни, що неприпустимо для будь-якої держави. Своєю чергою, США лише імітували реалізацію низки масштабних військових програм (в т. ч. широковідомої «Стратегічної оборонної ініціативи» або так званих «Зоряних війн»), і це дало їм змогу зберегти свої військові видатки на рівні не більш, ніж 4-5 %.

Радянський Союз зав'яз в затяжних боях в Афганістані. З 1979 до 1989 року близько ста п'ятдесяти тисяч українців пройшли крізь горнило «афганської війни». 290 українців не повернулися з Афганістану, 62 людини вважаються зниклими без вісті або потрапили в полон. Отримали поранення понад 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами http://delibfive.wordpress.com/

На другому етапі, розпочинаючи з 1979 року, Радянський Союз заглибився у затяжні бойові дії в Афганістані, що тривали приблизно 10 років, створивши для СРСР низку нових проблем, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Це зайві Радянському Союзу додаткові військові видатки на зовсім непотрібну афганську війну; підрив міжнародного іміджу СРСР (як країни-агресора, винуватця масових жертв серед мирного населення); посилення негативного ставлення до Росії (шураві) з боку мусульманського світу; значні втрати серед радянських військовослужбовців (тільки за офіційними даними — понад 15 тис. загиблих), що мало відчутний негативний резонанс у радянському суспільстві; встановлення стійкого каналу контрабандного транспортування до СРСР зброї та наркотиків. Крім того, створилася кадрова база як для майбутніх кримінальних угруповань Радянського Союзу, так і для різноманітних незаконних збройних формувань, що використовувалися згодом для провокацій та підтримання в подальшому збройних конфліктів на території СРСР.

На третьому етапі, орієнтовно з кінця 70-х років, через західних агентів впливу відбулася масштабна робота з прискорення процесів криміналізації та корупціоналізації правлячих кіл СРСР, включно з керівництвом правлячої (на той час) Комуністичної партії та союзних республік Радянського Союзу, а також директорського корпусу народного господарства країни та командування силових структур, в т. ч. збройних сил, КДБ та міліції. Завдяки цьому була підірвана система державної влади СРСР, а також створений потужний стимул для місцевих партійно-господарських груп щодо вивільнення від московської залежності. Разом з тим, спроби Кремля (в період Ю. Андропова та «раннього» М. Горбачова) посилити боротьбу з корупцією виявилися невдалими.

На четвертому етапі, в середині 80-х років, США та Саудівською Аравією було організоване різке падіння цін на нафту, що остаточно знищило радянську економіку та примусило СРСР звернутися по західні кредити. Своєю чергою, взамін за це Захід вимагав демократизувати Радянський Союз та ліквідувати комуністичний режим, що і стало початком розпаду СРСР, як тоталітарної держави, фактично останньої світової імперії класичного типу. При цьому, розпад Радянського Союзу супроводжувався низкою збройних конфліктів (як розпочатих Москвою для збереження свого впливу на союзні республіки, так і такими, що викликані кримінальними, міжнаціональними та міжрелігійними проблемами). Це і стало додатковим каталізатором внутрішньої кризи в СРСР.

Нині спостерігаються ознаки аналогічних дій США та їх союзників і щодо Росії, з метою її ліквідації, як загрози Західному світу. Це було вирішено США після так званої «мюнхенської» промови В. Путіна під час міжнародної конференції з питань світової безпеки у 2007 році, де він вперше чітко проголосив курс Москви на конфронтацію з Заходом, а також підтвердив це на практиці в рамках військової агресії проти Грузії у 2008 році та підтримки тоталітарних режимів в Єгипті, Лівії та Сирії.

В рамках визначення США конкретної стратегії для досягнення своєї мети на російському напрямі була взята до уваги сучасна ситуація, що склалася в Росії та довкола неї, зокрема: значно нижчий потенціал Російської Федерації, у порівнянні з колишнім СРСР (як в економічній, так і у військовій та демографічній сферах); збільшення залежності Росії від експорту нафти та газу, а також західних кредитів, інвестицій та технологій; значніший рівень продажності та корумпованості правлячої російської верхівки, ніж це було за часів Радянського Союзу (фактичний перехід Росії до схеми кримінально-олігархічного державного устрою, який нав’язувався також і Україні в період знаходження при владі клану В. Януковича).

Розгортання США передових військових баз в Румунії і Болгарії, які призначені для посилення американської військової присутності в Центрально-Східній Європі

Завдяки вжитим заходам Сполучені Штати Америки фактично реалізували нині перший етап заходів щодо Російської Федерації, а саме — залучили її до військового протистояння з Заходом. В цьому зв’язку ключовим кроком США став їх вихід з Договору від 1974 року про протиракетну оборону, а також оголошення планів розміщення елементів системи ПРО США/НАТО в Європі. Крім того, певну роль виконало розгортання США передових військових баз в Румунії та Болгарії, формальне призначення яких — логістичне забезпечення операцій США та НАТО в Іраку та Афганістані, однак насправді — зміцнення американської військової присутності в Центрально-Східній Європі.

Все це змусило Москву приступити до реалізації масштабної програми технічного переоснащення російських збройних сил (кошторисом у сотні мільярдів доларів США), розгортання нових з’єднань та частин у західних районах Росії, активізації заходів оперативної та бойової підготовки російської армії і флоту, а також демонстрації сили перед США і НАТО. Такі кроки вимагають суттєвого збільшення військових видатків з державного бюджету РФ (у 2015 році плануються на рівні 3,28 трлн. руб., або 4,2 % від ВВП).

Водночас виконується другий етап планів США та ЄС щодо Росії, яку втягують у збройні конфлікти на пострадянському просторі. Так, свого часу, США, НАТО та ЄС практично не відреагували на російську військову агресію проти Грузії в серпні 2008 року, що Москва розцінила це як «слабкість» західних країн і міжнародних організацій, та згодом фактично зважилася на ті військові дії, які і призвели до катастрофи за участю Росії в Україні.

Насамперед, тут маються на увазі несподівані для Росії наслідки від санкцій з боку США, ЄС та їх партнерів. Наприклад, відчутний відтік зовнішніх та внутрішніх інвестицій (за оцінками керівників профільних комітетів Державної Думи РФ, вони становлять близько трильйона дол. США), а також заборона доступу до західних кредитів та технологій (в першу чергу, в енергетичній сфері), що створило стійку тенденцію ускладнення економічної ситуації в країні, а разом з тим — і загострення соціальних та політичних проблем у Російській Федерації.

Угрупування в оточенні Путіна http://bintel.com.ua/ru/analytics/backdgound/

На цьому тлі, практично без участі США і ЄС (або за їх мовчазної згоди) був реалізований і третій етап ліквідації Росії, який включав тотальну корупціоналізацію російської влади, включно з її політичними, бізнесовими та військовими колами. Зазначене, а також зосередження правлячою верхівкою РФ своїх активів (включно отриманими в незаконний спосіб) у західних країнах, надають США та ЄС потужні важелі впливу на керівництво Росії, в т. ч. у рамках просування власних інтересів. Свідченням цього стали вибіркові санкції США та Європейського Союзу проти оточення В. Путіна, які призвели до розколу в його складі. На сьогодні довірене коло осіб президента Російської Федерації складається виключно з тих осіб, які тісно пов’язані з кримінальним світом, та тих, яким належить головна роль у реалізації авантюр путінського режиму (зокрема, міністр оборони В. Шойгу та віце-прем’єр уряду РФ Д. Рогозін).

Протягом останніх років були створені і умови для реалізації четвертого етапу дій США проти Росії, а саме — зниження світових цін на енергоносії. США застосували нові технології видобутку сланцевих вуглеводнів, внаслідок чого з’явився надлишок пропозиції нафти і газу на світовому ринку. Крім того, після відвертого військового вторгнення Росії до України наприкінці серпня ц.р., США, скоординувавши свої дії з Саудівською Аравією, розпочали проти Російської Федерації так звану «демпінгову» війну, яка викликала стійку тенденцію зниження ціни на нафту та, відповідно, значні (а по суті, нездоланні) фінансові втрати Росії.

Інакше кажучи, склалися умови, за яких настає крах економіки Російської Федерації вже у найближчій перспективі, що обов’язково потягне за собою і зростання відцентрових тенденцій у російських регіонах, як це спостерігалося у середині 1990-х років. Основу для такого розвитку подій вже сформували антиросійські настрої у мусульманських регіонах Росії (насамперед, на Північному Кавказі, Поволжі та, як не дивно, у Сибіру), а також ініціативи низки російських політичних сил щодо створення так званих Калінінградської, Краснодарської, Уральської, Сибірської та інших народних республік.

Розпад Росії — як це можливо http://nedelya-ua.com/

За оцінками російських експертів, в т.ч. наближених до російського керівництва (зокрема, колишнього радника В. Путіна — Д. Іларіонова), все це може призвести до розпаду Росії та встановлення контролю сусідніх країн над суміжними російськими територіями. Так, російські експерти та аналітики прогнозують повернення Калінінграду — Німеччині, Карелії — Фінляндії, західних районів Псковської області — Литві, а Східного Сибіру та Далекого Сходу — Китаю. Характерно, що такі перспективи вже активно мусуються у засобах масової інформації Китаю, який відверто демонструє свої зазіхання на російські території.

Так, у відповідь на проведення Росією військового навчання «Схід-2014» у вересні ц. р., спрямованих на протидію військовим планам КНР проти Російської Федерації, Китай вжив свої заходи з оперативної та бойової підготовки, на кілька порядків масштабніших, ніж це змогла собі дозволити російська сторона.

Очевидно, що розпадом Росії будуть створені умови також і для відновлення контролю України над своїми територіями, в т.ч. Кримом, Донбасом, Білгородською та Таганрозькою областями, а також західними районами Брянської, Курської, та Воронізької областей. Аналогічним чином будуть вирішені також і придністровський, абхазький, південно-осетинський та нагірно-карабаський конфлікти.

На превеликий жаль, Україна знаходиться на перехресті боротьби між Заходом та Росією, а також їй випала доля заручниці їх інтересів. Однак, як це не болісно, але вона мусить триматись. Що глибше Росія втягнеться у збройний конфлікт з нами, то швидше настане кінець російської імперії в її останньому прояві під путінським керівництвом.