5 жовтня 2017

Журнал «Бінтел» № 3, 2017 р.

Журнал геополітичної аналітики

Обсяг журналу — 120 сторінок українською та англійською мовами. Матеріали супроводжуються численними ілюстраціями, у тому числі ексклюзивної інфографікою «Бінтел»: колажами, схемами, графіками і таблицями.

У черговому, третьому у цьому році номері журналу «Бінтел» поміщені не менш цікаві, ніж у попередньому журналі матеріали, зміст яких не лише цілком відтворює сучасні геополітичні події, але й допомагає читачу зробити об’єктивні висновки про причини цих подій.  Так, у рубриці «ГЕОПОЛІТИКА» в своїй статті «Тернистим шляхом — до ЄС і НАТО. Геополітичні аспекти та проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» автор Віктор Гвоздь окреслює шлях, який долає наша держава, прямуючи у справжню Європу. Що і як Україні випадає долати на цьому шляху — це сьогодні практично зрозуміло всім нам.

Тому автор лише побіжно згадує проблеми цього руху у європейському напрямку. А ось чому Україна заслуговує на увагу європейських країн, яку важливу роль їй випало  виконувати за сьогоднішніх непростих в тому числі і для Європи часів — про це у статті викладається досить детально. Ось лише невеличкий витяг зі згаданого матеріалу: «…Зближення України з ЄС і НАТО з перспективою отримання  членства в цих організаціях остаточно поховає мрію Росії про статус «великої світової держави» у спосіб конструювання повноцінного Євразійського Союзу».

 

Про нещодавні військові навчання  росіян «Захід-2017» світові ЗМІ розповідали і ще розповідатимуть чимало. І в основному про їх політичне підґрунтя. А ось Юрій Радковець — автор статті «Геополітичні особливості підготовки до СКШН «Захід-2017», або Кремлівська репетиція великої війни», опублікованій в рубриці «ВОЄННА БЕЗПЕКА», — підійшов до висвітлення цієї події як військовий фахівець, детально розповідаючи про зміст навчань, кількість військових частин та з’єднань, що залучалися до виконання поставлених російськими керманичами завдань, про відведену роль військовим округам РФ і їхню спроможність виконати ці ролі, про супутні навчанням події, що відбувалися в Росії і Білорусі, яка надала росіянам свої військові полігони разом з обслуговуючим їх персоналом. Окреме питання — як ці навчання впливають на ситуацію, що нині склалася на сході України, де українські військовослужбовці протистоять російській агресії. Автор запевняє, що тут спостерігається прямий зв’язок і підтверджує це відповідними фактами.

 

Чимало цікавого знайде для себе читач у статті професора Мирослава Дністрянського «Демографічна криза в Україні як проблема національної безпеки: які причини і можливості виходу?», опублікованій в рубриці «НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА». Тут розповідається і про причини зменшення кількості населення України, і про трудову еміграцію українців і її наслідки, про причини надання нашим студентам можливості навчатися у закордонних навчальних закладах і помилкові висновки наших політиків щодо згаданих процесів. «Важливо зауважити, — пише у статті автор, — що економічним піднесенням і створенням робочих місць можна значно обмежити й міграцію молоді задля здобуття вищої освіти у сусідніх державах, яка зараз активно підштовхується різними тіньовими способами. На жаль, поки що з боку українського уряду не видно не лише якихось кроків до активізації промислового виробництва в нашій державі, але й розуміння необхідності таких дій». Має свій погляд автор і на плани уряду щодо скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення: це може закінчитися повним розоренням українського села і спричинити нову хвилю еміграції. Що радить автор робити в такій складній для України ситуації — про це дізнається читач, ознайомившись з текстом цієї статті.

 

А ознайомившись, цілком погодиться з висновками, які робить автор Валерій Швець у статті «Чорнобиль перший постріл останньої війни» тієї ж рубрики «НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА». Якщо коротко, то автор розповідає про злочинне винищення української нації, яке триває з часів Першої світової і до наших днів. А чорнобильську трагедію практично можна вважати вершиною цього цинічного процесу, що так чи інакше позначається на кожній українській сім’ї, на долі кожного українця.   

 

За традицією, в журналі «Бінтел» друкується стаття в рубриці «ІСТОРІЯ ГЕОПОЛІТИКИ» із дослідженням професора Ігоря Дацківа «Українське питання на паризькій  мирній конференції: історічний аспект». Автор звертається до цієї теми, не лише прагнучи відтворити ті далекі події, коли по закінченні Першої світової війни утворювались на європейських просторах нові держави, в тому числі і українська. Він ще й проводить паралелі між тими подіями столітньої давнини і нинішніми, коли європейське керівництво знову намагається вирішувати проблему російської агресії проти Української держави. І знову сьогодні, як колись, хтось прагне миру, а хтось — замирення. Хтось намагається вирішити кризові явища законним шляхом, а хтось — у силовий спосіб, оскільки іншого не знає і знати не хоче. «Загалом, хоча «українське питання» на Паризькій мирній конференції, — пише автор, — знайшло відображення у значній кількості історіографічних джерел, доречно зазначити, що оцінки тогочасних процесів залишаються суперечливими й упередженими, а предметом дослідження виступає переважно зовнішня політика УНР та ЗУНР, а не політика держав Антанти щодо України».   І ще: «Україна була не єдиною країною з колишньої Російської імперії, яка прагнула дістати симпатії і підтримку США і не здобула їх. Єдине, що було основою політики США, — їх національні інтереси».

 

Рубрика «МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА» містить дві статті.

Вже з одного заголовка статті «Євроармія: потреба чи амбіції?» добре відомого нашим читачам Олексія Воловича можна визначити тему, до якої він звертається цього разу. Актуальність її очевидна, особливо зважаючи на поточні події, що лихоманять Європу. Яким би боком не поверталися європейські проблеми, яким чином не намагалися їх вирішувати європейці, а без збройних сил їм не обійтися. Вже ніби й НАТО — неперевершений гарант європейського спокою і миру, але чомусь і воно не задовольняє Європу. Що вона намагалася зробити з цього приводу, хто і чому проявляв ініціативу створити суто свої, європейські ЗС — автор пише у своїй статті, зі змістом якої варто було б ознайомитися і тим, хто вважає себе фахівцем з цієї тематики.

 

Про Близький Схід, «арабську весну», «ісламську зиму» і пов’язані з ними політичні цунамі докладно можна прочитати у статті Володимира Ханіна «Палестинсько-ізраїльський трек близькосхідної геополітики після «арабської весни». Чому саме ця тема пропонується читачам «Бінтела»? Вважаємо, що вона не менш актуальна за інші пропоновані, тим більше, що розкриває її відомий політичний оглядач-вчений, до висновків якого варто прислухатися. Навіть тому, що він — громадянин Ізраїлю, а отже достеменно знається на тамтешніх подіях, а ще — авторитетний аналітик, що підтверджено його багатьма змістовними науковими працями.  Кому пощастило з ними ознайомитися — той зможе більш точно оцінити сучасні близькосхідні події, дійти правильних висновків. Ну і, наприклад, зрозуміти логіку рішень ізраїльського держкерівництва, яке, до речі, ніколи не вчинить так, щоб зашкодити своїй державі.

 

 

7 вересня в Україні відзначається День воєнної розвідки. Тому під знайомою нашим читачам рубрикою «В ГОСТЯХ У БІНТЕЛА» в журналі розміщене інтерв’ю «Воєнна розвідка стала надійною структурою, бо будувалася на справжньому і надійному національному фундаменті» з Олександром Скіпальським — першим керівником Головного управління розвідки МО України, якому долею судилося повернутися чверть століття тому на Батьківщину і за допомогою своїх однодумців створювати цю важливу для країни структуру. І вони її створили — сьогодні воєнні розвідники перебувають на передній лінії фронту на сході України, відстоюючи ціною власного життя її державну незалежність. Більш детально про це можна дізнатися, прочитавши інтерв’ю з О. Скіпальським.

 

 

 

Цей матеріал платний

120.00 грн

Авторизуватись для доступу до куплених матерiалiв