15 жовтня 2013

Близькосхідний розлом. Частина 2. Що далі?

Близькосхідний розлом. Частина 1.

«Вперше за 3 роки після перемоги Ісламської (лютий 1979 року) революції в Ірані на 68-ій сесії Генеральної асамблеї ООН відбулися зустрічі вищого керівництва Ісламської Республіки Іран і США. Так, 27 вересня в Нью-Йорку глава МЗС ІРІ Мохаммад Джавад Заріф зустрівся з Державним секретарем США Джоном Керрі...»

 

Та щоб там не було, а експерти і світові ЗМІ розмову лідерів двох країн, що не мають дипломатичних відношень з 1979 року, назвали «історичною».

І наслідком цієї розмови стало доручення — в прискореному режимі підготувати угоду з ядерної проблеми. Вона має бути у рамках переговорного механізму між Іраном і «шісткою» (п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН і Німеччина).

Отже, безпосередні переговори між США і Іраном сьогодні стають реальністю. Як до цього ставитися і чим це загрожує регіону Близького і Середнього Сходу?

Таке стрімке зближення США і Ірану, безумовно, об'єктивно необхідне і Б. Обамі, і тим обережним реформаторам, які перемогли в Ірані. Як у Америки, так і у Ірану чимало різнопланових, і в той же час схожих проблем.

У Ірану дуже складне становище. Воно викликане сукупністю чинників системного характеру. Страшенний дефіцит електроенергії, що змушує владу обмежувати її споживання, не дає змоги вести індустріальне будівництво.

Економіка Ірану, в основному, і надалі залишається виробником нафти і газу. Інші галузі постійно у важкому стані. І вже навіть через це ядерна енергетика для Ірану — найвища цінність, і він не має наміру відмовлятися від неї навіть під загрозою війни.

Рівень безробіття Ірану,%
Рівень безробіття Ірану,% http://www.ereport.ru/

Друга проблема сучасного Ірану пов'язана з демографією. Нині Іран — одна з наймолодших країн у світі.Мільйони молодих людей в умовах депресивної економіки не можуть знайти роботу. Тобто, накопичується вибухонебезпечний матеріал, і такий же матеріал вже чітко довів свою небезпеку в країнах «арабської весни».

Попередній президент Ірану Махмуд Ахмадинежад відкладав цю проблему «в довгий ящик», запустивши велику за масштабами програму освіти. Іран став однією з найосвіченіших країн, іранські студенти на якийсь час були вилучені з трудової діяльності. Але тепер вони повертаються на ринок праці. Головне — запити випускника вищого навчального закладу істотно вищі за запити вчорашнього школяра. А робочих місць як не було, так і немає. 40 % жінок-випускниць вузів і 20 % чоловіків не можуть знайти роботу в країні, і багато хто змушений шукати її за межами Ірану.

Курс ріала у вільному падінні
Курс ріала у вільному падінні http://www.finmarket.ru/

Третя проблема — гостра фінансова криза.За роки правління Ахмадинежада грошова маса збільшилась майже в 7 разів — з 50 до майже 350 трильйонів ріалів, а економіка збільшувалася в середньому на 4 % за рік. Значні кошти були виділені для субсидування житлового будівництва, виконання соціальних програм. Тепер усі ці трильйони лягли на плечі хворої економіки.

Запроваджені рік тому санкції додали нових проблем, і тому досвідчений і далекоглядний Верховний лідер ІРІ аятола Хаменеї визнав за краще бачити на посту президента не ультраконсерватора, а людину, спроможну системно підійти до вирішення важкої спадщини попереднього правління і вивести країну з глухого кута. Поза сумнівом, Роухані отримав санкцію «якщо буде потрібно, то можна домовлятися з Дияволом», яким аятоли цілком резонно вважають Сполучені Штати. Щоправда, при цьому сам Роухані чудово розуміє, що ультраконсерватори «завжди дихатимуть йому в потилицю», і якщо йому нічого не вдасться зробити, то вони його замінять. Вкрай недоброзичлива зустріч президента в аеропорту Тегерана після прильоту з Нью-Йорка мала б нагадати йому, що не всі йому тут раді.

Іран став «більш нещасним» при Ахмадінежаді
Іран став «більш нещасним» при Ахмадінежаді http://www.finmarket.ru/

Вбачає сенс у переговорах і Обама. Ставка на помірних ісламістів, як силу, що зачистить близькосхідний простір від союзників його політичних супротивників в самих США, не виправдалася. «Брати-мусульмани» виявилися нездібними ідейно і організаційно повести за собою маси в країнах «арабської весни». Єгипет — яскравий того приклад.

Давайте припустимо, що Обама усвідомив провал сценарію з «братами» і готовий надати Ірану іншу роль — роль потужної заміни «братам», спроможною довести розпочате до кінця. «Арабська весна» має тривати, але вже інакше, з іншими гравцями. Мета залишається попередньою — переформатування Близького Сходу. США хочуть і мають уникати своєї присутності на Близькому Сході, бо це висмоктує з них трильйони доларів, залишаючи натомість зруйнований регіон, що  відкотився у середньовіччя.

Так, Іран не дуже керований, але в тому і криється мистецтво політики — створити умови, за яких США будуть у виграші за будь-яких варіантів розвитку ситуації. Вашингтон, володіючи передовими технологіями управління соціальними суб'єктами, цілком може розраховувати на успіх своїх заходів.

Загалом, інтереси парламентерів перетнулися і співпали за низкою найбільш важливих позицій. Ірану необхідно звільнитися від санкцій, йому вкрай потрібні іноземні інвестиції і нові технології. Він зацікавлений в інтенсифікації енергетичної програми і успішній реалізації програми зайнятості молоді. Ось, власне, його вимоги до переговорів із США.

США І Іран провели переговори щодо ядерної програми

 

Обамі від Ірану потрібна згода стати жандармом Близького Сходу і зачистка регіону від надмірно самостійних аравійських монархів, в першу чергу Саудівської Аравії, які вийшли з-під контролю.

Провокація з хімічною зброєю в Східній Гуті (передмістя Дамаску) стала для Обами своєрідним сигналом — саудити можуть у будь-який момент зруйнувати відлаштовані плани США, ставлячи їх на грань війни, якої вони з усіх сил намагаються уникнути.

Зрештою, цей розклад цілком вписується і в далекоглядні плани Тегерана з досягнення лідерства в зоні Перської затоки. Стратегія Саудівської Аравії, що спрямована на створення винятково суннітського радикального халіфату на зруйнованих «арабською весною» рештках країн Близького Сходу, означає для Ірану пряме зіткнення в недалекому майбутньому з добре озброєними західною зброєю силами ісламістів. Те, до чого вони здатні, чудово демонструє сьогоднішня війна в Сирії і у іранських аятол немає ані найменшого бажання повторювати її долю.

Єдиний спосіб уникнути цього — усунути спонсора тероризму — династію Аль-Саудів.

В цьому випадку терористи, втративши потужне фінансове підживлення, перетворяться на роз'єднані банди, і воювати з ними буде значно легше. Саме тоді переможець Аль-Саудів, з позиції лідера регіону, зможе запропонувати Близькому Сходу нову парадигму розвитку, що виключає зовнішню експансію.

Проте, усе це тільки сміливі припущення. Їх втілення — процес тривалий, хоча і часу залишається не так вже і багато. Саудівська Аравія і Ізраїль абсолютно не згодні з запропонованим їм варіантом розвитку регіону. Поїздка Нетаньяху на Генеральну асамблею, його переговори з Обамою і недавній виступ свідчать про те, що Ізраїль категорично проти переговорів США з Іраном. За будь-якого приводу він готовий їх зірвати.

Біньямін Нетаньяху: президент Ірану - вовк в овечій шкурі

Саудівська Аравія цілком і повністю підтримує в цьому Ізраїль, щоправда, саудівські спецслужби давно плюнули на всі правила, йдучи напролом. Хімічні атаки в Алеппо, Східній Гуті — це тільки початок.

Якщо знадобиться, провокації можуть бути перенесені хоч у Штати.Теракт рівня «9/11» (теракт 11 вересня 2001 року) спроможний зруйнувати будь-які плани Обами і змусити його діяти так, як того захочуть його політичні супротивники.

Цього разу проблему вирішувала Росія, яка, для виходу з положення, запропонувала ліквідувати сирійські хімічні арсенали. Наступного разу провокація може стосуватися Ірану і те, що він нічого не скорочуватиме, гадаю, зрозуміло усім.

Пропозиція Росії якраз «повністю і зруйнувала» уявну єдність опозиції в Сирії, а пом'якшення стосунків між Іраном і США може, як це не парадоксально, ускладнити ситуацію в цій країні.

Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил у тому вигляді, в якому вона з'явилася і існувала майже увесь останній рік, більше немає: 13 радикальних джихадських угрупувань, що складають основу антиурядових сил, відмовилися її підтримувати. Це означає, що якщо Захід навіть надасть усіляку, у тому числі і військову підтримку Національній коаліції і у підсумку приведе її до влади в Дамаску, громадянська війна на цьому не закінчиться, а просто перейде у нову стадію. Причому, протистояти джихадистам, які ні мить не приховують, що в Сирії репрезентують «Аль-Каїду» і воюють зовсім не за торжество демократії, а за встановлення ісламської, шаріатської держави, в цьому випадку буде не уряд Асада, що має певну громадську підтримку, а жменька політиків, які не змогли утвердити свій авторитет навіть усередині опозиційного руху.

Демарш джихадистів був більш, ніж передбачуваний. Залишалося лише дочекатися підстав. Початок переговорів США-ІРІ стали цією підставою. Допоки зберігалася вірогідність ударів по режиму Асада, опозиція боялася сказати хоч слово проти Вашингтона. Але щойно стало зрозумілим, що Штати насправді шукають можливість уникнути втягування у військовий сценарій розв'язання сирійської кризи і з явним полегшенням сприймають пропозиції щодо взяття сирійської хімічної зброї під міжнародний контроль, усе повернулося на круги своя. Звісно, «Аль-Каїда» не підтримуватиме Національну коаліцію, засновану, до речі, за підтримки американців, якщо ця підтримка перестає гарантувати втручання в конфлікт американських літаків і ракет на її боці. І Національна коаліція висне в повітрі…

Схоже, що найближчі місяці, а можливо, і найближчі роки стануть ланцюгом стрімких подій і процесів, що рухаються по «лезу бритви».

Хасан Роухані в ООН: «Іран не представляє ніякої загрози»

Звичайно ж, набір позитивних сигналів, якими обмінялися президенти Обама і Роухані, допоки не дозволяє вважати, що в ірансько-американських стосунках настав стратегічний розворот. Але нова риторика, що включає, до речі, миролюбне звернення президента Ірану Хассана Роуханиі до американців англійською мовою на каналі CNN говорить багато про що. Не факт, що отримає подальший розвиток ледь намічена динаміка. І не факт, що вона, ця динаміка, разом із зовнішньополітичною розрядкою не призведе до внутрішнього колапсу Ірану. Але допоки те, що відбувається в американсько-іранських стосунках, виглядає досить багатообіцяюче. Якщо це дійсно виявиться початком прориву, адміністрація Обами зможе записати собі в актив досягнення, яке з лишком «окупить» довготривалу сирійську двозначність і нерішучість.

У якійсь мірі це шанс для Обами. Досягти «розрядки» з Іраном — означає зламати цілу систему накопичених в обох країнах стереотипів. Примирення із заклятим ворогом, країною «вісі зла» — ось те, що, швидше за все, не запише у свою передвиборну програму жоден з кандидатів на наступних президентських виборах. Наступна адміністрація, напевне, буде республіканською, а республіканці дивляться на іранську проблему зовсім не так, як Барак Обама і Хассан Роухані. Це означає, що шанс — в руках Обами. І якщо він буде реалізований, це дійсно багато що змінить на усьому Близькому Сході.

Якщо Іран, завдяки потеплінню, вийде з ізоляції і перестане сприйматися як «абсолютне зло», то він зможе стати новим полюсом в ісламській частині західної Євразії. Він урівноважить Саудівську Аравію і Емірати, яким за будь-яких умов доведеться продовжувати співпрацю з США — це їх основний покупець, і Туреччину, що все активніше намагається претендувати на власну самостійну роль в регіональній політиці.

Оскільки війна в Сирії багато в чому є не лише внутрішньою громадянською війною, але і периферійним конфліктом між Іраном і суннітськими монархіями Перської затоки, то Іран отримав би шанс перетворитися з однієї з сторін конфлікту в зацікавленого учасника його врегулювання.

Такий розвиток подій, ймовірно, влаштував би і Асада: у нього в тилу з'явився б союзник, присутність і участь якого не потрібно б було більше приховувати. Іран, що на межі конфлікту зі всім світом, і Іран, що намагається налагодити стосунки з усім світом, — це ресурси абсолютно різного порядку.

Асад не виглядає зручним для Заходу, і це серйозно ускладнює американсько-іранські перспективи, що відкриваються. Цим перспективам сирійський конфлікт об'єктивно заважає.Але одне, на жаль, невід’ємне від іншого. Тим вища мотивація Ірану взяти легальну участь в розумному втихомиренні Сирії — решті-решт, не принципово, з Асадом чи без нього. І тим, зрозуміло, вищий рівень ненависті джихадистів, які ще нещодавно сподівалися чи не на пряму військову підтримку американців, а тепер стали свідками якщо ще не дружнього рукостискання, то вже відносно доброзичливих контактів двох своїх найбільших ворогів — Ірану і США.