16 квітня 2018

Геополітичні наслідки ракетного удару США по Сирії

Висновки для України

Як і передбачав аналітичний центр «Борисфен Інтел», всупереч всім погрозам Росії та її демонстраціям своїх військових потужностей, зранку 14 квітня ц. р. США, Великобританія та Франція завдали ракетно-бомбового удару по хімічних об’єктах Б. Асада в Сирії. Загалом були використані 105 крилатих ракет різного базування, що майже вдвічі перевищує кількість ракет, застосованих ВМС США в ніч на 7 квітня 2017 року проти сирійської авіабази Шайрат у відповідь на хімічну атаку уряду Сирії в провінції Ідліб.

При цьому, як і минулого року Росія не тільки відмовилась завдавати удари по військових базах, кораблях та літаках США, що було основною темою погроз російського керівництва, але й утрималась від застосування своїх засобів ППО проти американських крилатих ракет. Незважаючи на обмежені масштаби військової акції США та їх союзників в Сирії, даний факт дозволяє зробити певні висновки стосовно дійсного характеру розстановки сил у світі.

По-перше, США підтвердили свою роль як провідного центру сили у світі, спроможного відстоювати власні інтереси без огляду на інші країни, в т. ч. Росію, що підтримує режим Б. Асада, та Китаю, який послідовно виступає проти силового вирішення сирійської проблеми. Щодо Росії, то вона продемонструвала повну неспроможність претендувати на роль «великої світової держави», здатної визначати і реально відстоювати «червоні лінії», які не можуть порушуватися її геополітичними конкурентами.

По-друге, режим В. Путіна привселюдно продемонстрував відсутність політичної волі та відповідних ресурсів для реального військового протистояння зі США та їх союзниками по НАТО навіть на мінімальному рівні. По суті, нині Росія здатна лише вести так звані «гібридні» війни проти своїх противників, ретельно приховуючи свою участь задля уникнення відповідальності за такі дії. При цьому, на фоні демонстрації військової сили вона наважується реально її застосовувати лише проти відверто слабших супротивників та у критичних для них ситуаціях (зокрема, як це було зроблено щодо Грузії в серпні 2008 року та України в лютому 2014 року).

По-третє, агресивна та великодержавна риторика Москви є лише елементом її інформаційної кампанії з маскування своєї неспроможності до реального протистояння із Заходом з позиції сили, а також неефективності своєї зовнішньої політики. При цьому дії Кремля в інформаційній сфері все більше стають негативними за характером та в деяких випадках навіть нагадують відвертий фарс. Прикладом може бути реакція російських політиків та ЗМІ на ракетний удар США і їх союзників по Сирії, що став прямим викликом Москві та демонстрацією відкритого нехтування її інтересами на міжнародній арені. Так, головним змістом такої реакції стали традиційні звинувачення Вашингтона у «порушенні міжнародного права», чергові погрози «вжити адекватних заходів у відповідь», твердження про «провал» американської військової акції внаслідок «знищення системою ППО Сирії більшості (до 71) випущених ракет», а також афішування «рішучості дій ВМС Росії», які, мовляв, блокували британський підводний човен, що мав долучитися до ракетних ударів. Про недолугість та неправду подібних тверджень засвідчує як аналіз сил та засобів ППО Сирії, що просто не мають фізичної можливості збити 71 крилату ракету «Томагавк» в одному залпі, так і космічні знімки наслідків ракетних ударів по хімічних об’єктах Б. Асада (були оприлюднені Міністерством оборони США). До речі, це вкотре підтверджує суто популістський характер послання В. Путіна Федеральним зборам РФ 1 березня ц. р., у т. ч. заяв про наявність у Росії «унікальних» систем озброєнь.

Наслідки ракетних ударів по хімічних об’єктах Б. Асада, оприлюднені Міністерством оборони США
Наслідки ракетних ударів по хімічних об’єктах Б. Асада, оприлюднені Міністерством оборони США

По-четверте, наведена вище фактура в повній мірі показала союзникам Росії, що вона також неспроможна виконувати свої зобов’язання, включно з гарантуванням їх безпеки та наданням допомоги у відбитті нападу противника. Все, на що спромоглася російська сторона в Сирії, — це лише надати притулок довкола своїх баз урядовим силам країни, однак вона жодним чином не втрутилася у ситуацію. Своєю чергою, це повністю дискредитує і ініціативи Кремля щодо створення спільного оборонного простору в рамках ОДКБ. Тим паче, що окрім проведення спільних навчань, ОДКБ за всю свою історію так і не проявила себе на практиці, у т. ч. в плані надання допомоги у подоланні внутрішніх криз в країнах-членах організації (зокрема, під час масових заворушень у Киргизстані в травні–червні 2010 року).

 

Все це важливо безпосередньо для України, що, як і Сирія сьогодні, знаходиться на перетині інтересів Заходу та Росії та є об’єктом її агресії. Так, висновки щодо ситуації стосовно удару США та їх союзників по хімічних об’єктах Б. Асада в Сирії підтверджують вірність обраного курсу України на вступ до НАТО, що є єдиною можливістю гарантувати свою безпеку, якій загрожує Російська Федерація. На сьогодні такі гарантії вже мають країни Центрально-Східної Європи та Балтії, що фактично унеможливлює напад на них Росії, оскільки це означатиме її перехід до прямого військового протистояння зі США та НАТО.

Крім того, потужним стримуючим чинником збройної агресії Росії може стати запровадження постійної військової присутності представників США та НАТО на території України, створення умов для широкого залучення інвестицій потужних транснаціональних компаній та банків з метою реалізації вигідного геостратегічного положення України. В залежності від конкретних обставин така присутність може бути у формі розгортання тренувальних місій та військових баз і інших об’єктів США та НАТО на території України, систематичного проведення спільних військових навчань в регіоні, а також заходів з інтеграції окупованих східних територій в конституційний простір України, розгортання міжнародної місії ООН у зоні конфлікту на Донбасі за участю військових підрозділів США та країн-членів Альянсу.

Як показав досвід Сирії, Росія не піде на військовий конфлікт зі США та НАТО, що і перетворить Україну не тільки на реальний «європейський вал» на східних рубежах європейської цивілізації демократичних країн, але й, у разі успішних внутрішніх реформ, на потужний комунікаційний геополітичний вузол.

 

www.reliablecounter.com