НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На початку поточного  року експерти центру «Борисфен» підготували прогноз розвитку світових подій на період 2013-го та на наступні за ним найближчі роки. Та не менш цікаво було б зазирнути у перспективу більш віддалену, принаймні, на декілька десятків років. Зрозуміло, що такий прогноз об’єктивно не може бути точним. Хоча свого часу експерти-аналітики змогли передбачити як Першу, так і Другу світові війни, розпад Радянського Союзу…

Нині і західні, і російські аналітики-футурологи також намагаються передбачити щось подібне. Прогнози складаються, як правило, різні за своїм характером, часом з кардинально протилежними висновками. Однак, всі вони мають одне, спільне: дають змогу краще усвідомити варіанти нашого майбуття.

Наведені нижче оцінки можуть бути спірними і навіть провокаційного характеру. Але — мають право на існування. Принаймні, як предмет для дискусії.

 

Розпад Організації Варшавського Договору та Радянського Союзу наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття призвели до радикальних змін у системі світового устрою http://nnm.ru/blogs/

Так, розпад Організації Варшавського Договору та Радянського Союзу наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття призвели до радикальних змін у системі світового устрою, яка склалася після Другої світової війни: виникли нові країни та їх союзи, завершилося двоблокове протистояння на світовому рівні, замість якого ведуться локальні війни та збройні конфлікти різної інтенсивності.

Зазначимо, що трансформація сучасного світу не обмежилась лише такими змінами, вона триває в рамках інших процесів світового та регіонального масштабів. З’являються нові тенденції у розвитку світової економіки та структурі її енергетичного забезпечення, основні центри воєнно-політичної, економічної та соціальної активності переміщуються з Північного Заходу (США та Європи) до Південного Сходу (Китаю та Ісламського світу). Створюються передумови для подальших змін у світі та, зокрема, довкола України: розпадаються і з’являються держави, переформовуються міждержавні об’єднання, на міжнародну арену виходять нові політичні, економічні, національні і релігійні сили. Це неминуче супроводжуватиметься суперечностями та конфліктами (в т.ч. збройного характеру), а також витоками неконтрольованих експансій, екстремізму та тероризму.

Щодо України, то вона безпосередньо відчуватиме на собі наслідки від розвитку подій у сусідніх країнах та суміжних регіонах, а також вплив регіональних інтересів провідних держав світу та їхніх взаємовідносин.

 

Російська Федерація і надалі не відмовляється від спроб визначати основні геополітичні процеси в Євразії http://kratko-news.com/

Тут насамперед мається на увазі Російська Федерація, яка і надалі не відмовляється від спроб визначати основні геополітичні процеси в Євразії. Щоправда, як не намагається керівництво РФ вивести Росію у число великих світових держав, а тенденції у розвитку світової економіки підривають тепер та підриватимуть у майбутньому економічні підвалини російської держави. Через надлишок енергоносіїв на світовому ринку, який утворився після так званої «енергетичної революції» (протягом останніх років активно запроваджувалися нові технології видобутку сланцевих вуглеводнів, збереження енергії та використання відновлювальних джерел енергоносіїв), що робить нерентабельною енергетичну галузь Росії — основу її економічного комплексу. До речі, неспроможність країни до модернізації та інновацій призводить до її незворотного економічного відставання від провідних держав світу і в інших галузях, насамперед — високотехнологічних.

У такій ситуації каталізатором економічної кризи в Росії постає зовнішня політика керівництва країни, яка ускладнює російські відносини як з західними, так і пострадянськими партнерами, та, відповідно, призводить до стагнації міждержавних економічних зв’язків: скорочуються обсяги видобутку та експорту газу Росією до країн ЄС та СНД, знижуються темпи зростання торгівлі в рамках Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану (майже втричі протягом останнього року) і, яка наслідок, падають обсяги ВВП Російської Федерації.

 

Росія може розділитися на окремі державні утворення http://slavyanskaya-kultura.ru/

Згадаймо, схожі процеси призвели до дезінтеграції колишнього СРСР. А сьогодні це повторюється в Росії. Так, за оцінками і західних, і російських експертів, економічне послаблення країни автоматично створить передумови для втрати контролю федерального центру над регіонами Російської Федерації, і у подальшому країна може розділитися на окремі державні утворення.

За прогнозами експертів, на крайньому заході Росії таким державним утворенням може стати Калінінградський анклав, який матиме тенденцію до інтеграції у Балтійський регіон та до зближення з ФРН. Водночас на північному заході РФ може сформуватися певне республіканське об’єднання Ленінградської, Новгородської та Псковської областей нинішньої Росії, які розвиватимуться за західними зразками. На півночі Російської Федерації може виникнути інше державне утворення скандинавського типу — на базі Мурманської області та сусідніх з нею районів РФ, які інтегруватимуться до Північної Європи.

В центрі Російської Федерації, довкола Москви, найвірогідніше, виникне тоталітарний агресивний конгломерат внутрішніх російських областей, які обов’язково конфліктуватимуть зі своїми сусідами за вплив в регіоні, за транспортні комунікації та природні ресурси.

Виходячи з історичного досвіду та поточного стану справ, південь Росії може розділитися на два антагоністичні табори, один з яких — оновлена форма козацької республіки (донського та кубанського козацтва) на базі Краснодарського краю РФ, а інший — Ісламський халіфат у складі нинішніх північнокавказьких автономій — Чечні, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Дагестану та, ймовірно, Абхазії. При цьому розбіжності між ними призведуть до відновлення перманентного збройного протистояння в регіоні на національному та релігійному підґрунтях, а також в рамках боротьби за території.

Нові ісламські країни ханського типу утворяться також і на основі Татарстану та Башкиртостану в російському Поволжі, де зараз спостерігаються активні процеси відродження татарської нації. З огляду на спільність інтересів та релігій, досить ймовірним є об’єднання зазначених країн з Ісламським халіфатом на Північному Кавказі, як в плані боротьби з московською державою та козацькою республікою, так і за вихід нових татарських утворень до Чорного моря.

Всі ці обставини формуватимуть передумови і для створення Сибірської республіки зі столицею в Новосибірську та Далекосхідної — з центром у Владивостоці. Обидві вони тяжітимуть до КНР, інших країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, зокрема — Японії. Разом з тим, захід та південь Сибірської республіки може стати ареною сутичок з новими мусульманськими країнами в Поволжі та Центральній Азії.

Формування потужної курдської держави на теренах суміжних районів компактного проживання курдів в Туреччині, Сирії, Іраку та Ірану http://realcaucasus.org/

На південь від України також спостерігатимуться процеси розпаду одних та виникнення інших країн. Зокрема, з подальшим поширенням нестабільності на Близькому Сході, триватиме формування потужної курдської держави на теренах суміжних районів компактного проживання курдів в Туреччині, Сирії, Іраку та Ірану. Як і в більшості таких випадків, даний процес супроводжуватиметься збройними конфліктами на прикордонних територіях зазначених країн, зачіпаючи сусідні регіони, в т.ч. Чорноморський, Кавказький, Середземноморський та Близькосхідний.

На південному заході від України міцнітиме Румунія, яка нарощуватиме свій потенціал способом реінтеграції Молдови http://topor.od.ua/

Водночас на південному заході від України міцнітиме Румунія, яка нарощуватиме свій потенціал способом реінтеграції Молдови. Сприятиме цьому послаблення Росії, яка втрачатиме свої позиції в регіоні. Разом з тим, румунську експансію гальмуватиме незалежна позиція Придністров’я, а також намагання Угорщини реалізувати свої територіальні претензії щодо румунської Трансільванії.

Триватимуть геополітичні зміни і в інших регіонах світу, в т. ч. Європі, Середземномор’ї, Кавказі, Близькому Сході та в Центральній Азії.

Наприклад, загострення кризових процесів в ЄС свідчить про наявність глибинних проблем як всередині Європейського Союзу, так і в окремих європейських країнах. Як показала фінансово-економічна криза в «єврозоні», головна проблема Європейського Союзу — збереження протиріч між провідними західноєвропейськими країнами з розвинутими економіками (передусім Францією, ФРН, Великобританією, Бельгією, Нідерландами) та економічно-нестабільними або порівняно відсталими країнами на півдні та сході ЄС (зокрема, Грецією, Іспанією, Італією, Румунією та Угорщиною).

 

Сепаратизм у Європі: час настав? http://topwar.ru/

А ось на рівні окремих країн суттєвими проблемами вважаються: посилення економічних суперечностей між південними та північними провінціями Італії, а також східними і західними районами Бельгії, де переважно важка промисловість та високотехнологічні галузі; зростання сепаратизму в районах компактного проживання басків в Іспанії; активізація політичних сил Шотландії, які виступають за вихід свого регіону зі складу Великобританії. Потенційні внутрішні суперечності політичного, економічного та культурно-етнічного характеру існують також і у провідних європейських країнах, зокрема, ФРН, Франції та Швейцарії.

Загалом, ці проблеми можуть служити причиною розпаду Європейського Союзу, а також дезінтеграції низки європейських країн та виникнення в Європі нових державних утворень. Все це може позначитися на стабільності Європи, ліквідувати наявні системи колективної безпеки в регіоні, а також поширити соціальні заворушення та спровокувати конфлікти. Через що, не виключено, відродиться колишня модель європейського устрою, яка існувала на початку минулого століття, а саме — континент поділиться на дві групи ворогуючих країн. Перша складатиметься з Франції, Великобританії, Бельгії і Нідерландів — з одного боку, та — ФРН, Австрії, Чехії, Румунії та Угорщини — з іншого.

         На цьому тлі започатковані «арабською весною» в країнах Північної Африки та Близького Сходу процеси призводитимуть до подальшого поширення нестабільності на південь від Європейського континенту. Так, падіння чинних режимів згаданих країн загострюватиме внутрішні суперечності на їх територіях, а також активізує спроби захоплення влади (в центрі або окремих районах) радикальними ісламістськими, терористичними, клановими, племінними та іншими угрупованнями. Такі тенденції можуть розділити Лівію на західну та східну частини, а також Сирію та Ірак на шиїтські, сунітські та курдські райони. Все це буде супроводжуватись загостренням існуючих та появою нових збройних конфліктів.

         Під впливом таких процесів змінюватиметься ситуація на Кавказі. Наприклад, послаблення Росії дасть можливість Грузії відновити її контроль над Південною Осетією. Тут необхідно мати на увазі, що суттєво перешкоджатимуть Грузії ісламістські сили Північного Кавказу, які виступлять на боці Абхазії (як це було на початку 90-х років минулого століття).

Водночас, загострення через «арабську весну» та тиск США можуть посилити відцентрові процеси всередині Ірану. Тоді його північні території (де проживають етнічні азербайджанці) можуть перейти під контроль Азербайджану, що суттєво посилить та підвищить його можливості з відновлення юрисдикції над Нагірним Карабахом.

За таких умов фактично ізолюється та опиниться на грані виживання Вірменія, яка буде змушена залагоджувати свою політику відносин з Азербайджаном.

В Центральній Азії нагромаджуються зовнішні і внутрішні проблеми http://gazeta.eot.su/

Складним регіоном залишатиметься і Центральна Азія, де нагромаджуються зовнішні і внутрішні проблеми. Це стосується як відносно стабільних країн — Туркменістану, Казахстану та Узбекистану, так і кризово небезпечних — Киргизстану і Таджикистану.

Зокрема, спільною проблемою для всіх цих країн є активізація ісламських екстремістів в регіоні, які опираються на Афганістан та Пакистан. Каталізатори такої активності — процеси виведення міжнародних сил з афганської території, що посилює збройне протистояння в Афганістані, а також виступи ісламських екстремістів проти влади Пакистану.

Серйозні проблеми існують також на національному рівні країн Центральної Азії. Так, незважаючи на свою відносну стабільність, Казахстан потерпатиме від посилення суперечностей між північними та південними казахстанськими джузами (родовими кланами), що провокує відцентрові процеси між двома регіонами країни. Набуває більш гострого характеру аналогічна проблема і в Киргизстані. Про неї свідчить перманентне протистояння, яке періодично переростає у збройні конфлікти та масові соціальні заворушення, в наслідок чого Киргизстан може розділитися на північний та південний регіони. Подібне загрожує і Таджикистану, де центральна влада не контролює гірські райони країни та не має впливу місцеві клани.

З Ферганської долини може розпочатися конфлікт чи навіть регіональна війна у Центральній Азії http://www.cisnews.org/

Необхідно зазначити, що спільною проблемою для Узбекистану, Киргизстану та Таджикистану є взаємна неврегульованість прикордонних питань. Боротьба за водні ресурси також провокує постійні конфлікти в цьому регіоні. Найбільш складна ситуація у Ферганській долині, що на кордоні між Узбекистаном та Киргизстаном. Там набуває критичного характеру етнічний антагонізм між узбецьким та таджицьким населенням. Саме з Ферганської долини і може розпочатися конфлікт чи навіть регіональна війна у Центральній Азії.

 

Внутрішньодержавні конфлікти можуть розщепити Афганістан на окремі райони під контролем етнічних пуштунів, узбеків, таджиків та туркменів http://www.bsblog.info/

Крім того, внутрішньодержавні конфлікти можуть розщепити Афганістан на окремі райони під контролем етнічних пуштунів, узбеків, таджиків та туркменів, що автоматично призведе до фактичної втрати централізованого контролю над усією афганською територією. Автоматично це створить передумови для перетворення Афганістану на потужний осередок тероризму, а також спровокує відцентрові процеси також і у сусідніх пуштунських районах Пакистану. При цьому масштабна дестабілізація обстановки в Пакистані може призвести до втрати контролю керівництвом країни над національною ядерною зброєю, що матиме катастрофічні наслідки для всього регіону та світу.

 

На тлі щойно згаданих кризових процесів відносну стабільність зберігатимуть провідні центри сили у світі, а саме: США та КНР, а також потужні регіональні держави, зокрема, Індія, Бразилія та ПАР. Саме вони і визначатимуть конфігурацію майбутнього світового устрою, який визначатиметься: фактичним поверненням світу до системи протистояння двох протилежних полюсів (тепер вже між США та Китаєм), домінуванням декількох регіональних лідерів (зокрема: Індії — в Південно-Східній Азії, Бразилії — в Південній Америці та ПАР — в Африці), а також поширенням нестабільності в Європі, на пострадянському просторі, в Північній Африці, на Близькому Сході, Кавказі та в Центральній Азії.

 

Саме наведені провідні та регіональні центри сили поставатимуть новими гравцями на світовій «шаховій дошці».