16 липня 2014

Чи була спроба усунення Рахбара?

Наприкінці травня — на початку червня поточного року західні дипломати в Ісламській Республіці Іран завзято обговорювали у своєму колі питання щодо можливої спроби усунення від влади Верховного лідера країни («Рахбар-є Моаззам») — аятоли Сеєда Алі Хосейна Хаменеї.

 

Верховний лідер ІРІ, Його світлість, Володар часу аятола Алі Хаменеї
Верховний лідер ІРІ, Його світлість, Володар часу аятола Алі Хаменеї

Довідково: Алі Хосейні Хаменеї народився 17 липня 1939 року (75 років) в Мешхеді в родині священнослужителів. За походженням він азербайджанець, з роду сеїдів (прямий потомок пророка Мухаммада). Вільно володіє арабською, перською та азербайджанською мовами.

В червні 1981 року на Хаменеї вчинили замах члени терористичної Організації моджахедів іранського народу (ОМІН), в результаті якого він дістав тяжкі поранення. В тому ж році, після вбивства другого обраного президента Ірану Мухаммада-Алі Раджаї, Хаменеї став першим представником духовенства на посаді президента ІРІ. За нього проголосувало 95 % виборців.

Обійнявши посаду Верховного лідера, він значно розширив повноваження Рахбара, перебравши на себе частину повноважень президента Ірану у сфері контролю за діяльністю Парламенту, адміністрації президента, Ради міністрів, судової системи та Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) ІРІ, засобів масової інформації, збройних сил, розвідки, поліції та низки недержавних організацій, фондів та бізнесових спілок.

Слід зазначити, що до призначення на посаду Верховного лідера А. Хаменеї навіть не мав титулу аятоли, як того вимагає конституція Ірану. За три місяці до своєї смерті Р.Хомейні зібрав комісію щодо внесення змін до конституції і розробив поправку, згідно з якою Рахбаром міг стати «будь-який експерт з ісламського права, який має необхідні організаційні здібності». 4 червня 1989 року, коли помер Хомейні, поправка ще не була ухвалена. Але Рада експертів призначила його тимчасовим Верховним лідером, до ухвалення поправки до конституції. Таким чином за одну ніч Алі Хаменеї «піднявся» в ісламській ієрархії з Ходжат-оль-Іслама до Аятоли.

При цьому, вони це пов’язували з колишнім президентом Ірану, відомим політиком і дуже заможним бізнесменом та священнослужителем високого рангу Алі Акбаром Хашемі-Рафсанджані.

 

Некоронований шах Ірану Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані
Некоронований шах Ірану Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані

Довідково: Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані народився 25 серпня 1934 року (80 років) в селищі Нуг, провінція Керман. Прізвисько «кале» (безбородий). В 16 років він переїхав до міста Кум, де став відвідувати лекції Рухолли Хомейні з ісламського права, і згодом став не лише його учнем, а й найближчим соратником та другом. Позаду Хомейні завжди можна було побачити безбородого мулу у білій чалмі, зсунутій або на вухо, або на потилицю. Свідки кажуть, що лише Рафсанджані вдавалося розсмішити Хомейні та покращити його поганий настрій.

Після революції 1979 року Рафсанджані увійшов до складу перехідного уряду, а в 1980 році він стає першим спікером Меджлісу, і обіймає цю посаду до 1989 року.

З серпня 1989 року Рафсанджані стає президентом Ірану. З 2000 року він очолює Раду з визначення доцільності (Маджма-йє ташхис-є маслахат-є незам), який ухвалює остаточне рішення на випадок виникнення спірних питань між Меджлісом та Радою стражів конституції.

До 2011 року головував у Раді експертів, де і досі зберігає свій вплив на велику частину членів структури і де у нього до цього часу є багато прихильників. У клерикальних та політичних колах Ірану розглядається як основний конкурент чинного духовного лідера А. Хаменеї. В очах іранців він некоронований шах Ірану.

 

Ветеран ісламської революції, він один з найзаможніших людей країни, власник фісташкових плантацій і цілих галузей промисловості, магнат, капітали якого розміщені у банках багатьох країнах світу. Досвідчений політик, який має підтримку у середовищі реформістів-лібералів, він прекрасно володіє технікою маніпулювання масами. Майстер інтриги, він при цьому позиціонує себе як поміркований ліберал з консервативним ухилом, і у минулому неодноразово заявляв про свою готовність піти на поступки демократично налаштованій молоді, вести діалог зі США.

Активна діяльність Рафсанджані та його наближеність до Рахбара завжди чітко розподіляли його оточення на друзів і ворогів. Остання спроба замаху на Рафсанджані була зроблена 2 березня 1994 року біля мавзолею імама Хомейні, коли він сам зумів знешкодити нападника прийомом карате, що зіграло на його користь.

Після поранення Алі Хаменеї в червні 1981 року, коли внаслідок терористичного акту було вбито понад 70 партійних керівників Ісламської Республіканської партії, Рафсанджані зайняв його місце керівника «п’ятничних намазів» в Тегерані. Річ у тому, що людина, яка обіймає цю посаду, має величезний політичний вплив, оскільки його проповіді на велелюдних намазах поширюються всіма іранськими газетами, транслюються по радіо і телебаченню. Саме завдяки цій високій трибуні Рафсанджані став найвідомішим політичним діячем в країні. Зрозуміло, після імама Хомейні.

В Ірані час від часу виникають чутки щодо погіршення стану здоров’я Верховного лідера країни аятоли Алі Хаменеї. Адже офіційного спадкоємця у Хаменеї немає, тому довготривала відсутність або смерть Лідера може спровокувати боротьбу за владу саме у той момент, коли, наприклад, переговори ІРІ с Заходом щодо іранської ядерної програми вийдуть на завершальну стадію підписання довгоочікуваної Угоди.

За останні кілька років Алі Хаменеї не раз «помирав» на кілька тижнів. В Ірані практично не приховують, що стан здоров’я 75-річного Хаменеї нестабільний і періодично у нього виникає загострення хронічних захворювань. Про це полюбляє писати ізраїльська інформаційна агенція «Курсор». Не обходять стороною стан здоров’я Верховного лідера і в інших країнах. Так, тепер вже в далекому 2007 році американський експерт Майкл Ледайн оприлюднив у своєму блозі інформацію про смерть Хомейні. Пізніше стало очевидним, що він став жертвою дезінформації.

Щоправда, до всього цього тривала відсутність Рахбара породжує масу чуток. Ізраїльський інтернет-сайт DEBKAfileвважає, що відсутність Хаменеї на цей раз «є запланованим» кроком, щоб уникнути тим самим пояснень щодо нових поступок Ірану на переговорах з групою «5+1» та не демонструвати, на чий бік він стає в зовнішньополітичних маневрах президента Хассана Роухані. При цьому експерти погоджуються з тим, що справжньою причиною може бути і чергове загострення хвороби Лідера.

Дійсно, після появи Хаменеї на публіці 9 жовтня 2013 року, коли він приймав у своєму будинку учасників Національної конференції молодої еліти Ірану, була досить довга перерва. Однак, наприклад, тільки за останні два місяця Рахбар мав зустріч з:

- Головою Ради експертів аятолою Мехдаві Кані, який з 4 червня проходив курс лікування з діагнозом серцевої недостатності в одній із клінік Тегерану (5 червня 2014 р.);

- професорами і вченими іранських університетів (2 липня 2014 р.);

- хафізами (знавці Корану), державними діячами і керівниками воєнних відомств (7 липня 2014 р.).

 

Щоб зрозуміти принцип верховної влади та роль Алі Хаменеї в країні та відповісти на запитання, чи могла бути спроба його усунення, необхідно повернутись в 1979 рік, коли перемогла Ісламська революція в Ірані.

Верховний лідер Ірану «Рахбар» (Рахбар-є Моаззам, він же Факіх, він же Його світлість і Володар часу) є Головою Ісламської Республіки Іран, Верховним головнокомандувачем збройних сил. Лише він визначає загальний напрям розвитку країни, її внутрішню і зовнішню політику.

Він також призначає керівників силових відомств, органів пропаганди (радіо і телебачення) та 6 з 12 членів Ради стражів конституції.

Довідка: Рада стражів конституції — (Шоурай-є негахбан) — спеціальний надпарламентський орган вищої влади ІРІ. Складається з 12 членів — 6 представників вищого духовенства, які призначаються Рахбаром, та 6 юристів, що призначаються Парламентом (Меджлісом).

Головна функція Ради — перевірка законопроектів на відповідність конституції та нормам ісламу. Рада затверджує кандидатів на всі ключові посади в країні, в тому числі президента, депутатів Меджлісу, членів Ради експертів, міністрів уряду. Рада має право накласти вето на будь-який законопроект та вносити поправки до конституції ІРІ. Голова Ради призначається Радою експертів.

З 1988 року Раду очолює аятола Ахмад Джаннаті.

Рада експертів(Рада старійшин, Асамблея експертів, «Шоурай-є хобреган») — складається з 83 духовних осіб (муджтахідів), які обираються народом Ірану на восьмирічний термін. До їх повноважень входить призначення та усунення (у разі наявності вагомих причин) Верховного лідера, який обирається довічно, вирішення інших важливих для країни питань. Рада збирається на тиждень двічі на рік. Всі засідання Ради мають закритий характер. На сьогоднішній день Рада експертів не є монолітною за своїм складом, політичними уподобаннями, тощо. Серед членів структури їх частина, завдяки займаним посадам, має безпосередній вплив на формування зовнішньо-та внутрішньополітичного курсів країни, у той час, як інші не мають великого впливу на ухвалення рішень і фактично не мають права вирішального голосу при голосуванні в Раді. На сьогодні А.Хаменеї вдається успішно контролювати та використовувати ці протиріччя для збереження своєї влади і посади.

Конституція ІРІ не визначає жорстких вимог до членів Ради, оскільки сама Рада вирішує ці питання.

Голова Ради експертів 4 скликання — аятола Мехдаві Кані.

 

 

Верховний лідер ІРІ імам Р. Хомейні
Верховний лідер ІРІ імам Р.
 Хомейні

Згідно з теорією імама Хомейні «велаят-є факір», що була успішно реалізована відразу після перемоги Ісламської революції в Ірані в лютому 1979 року і яка була закріплена в конституції ІРІ, «ісламське правління» здійснюється у вигляді республіки, яка базується на владі Факіха.

Факіх — це верховний тлумач божих законів, в той же він час здійснює найвищий контроль над світською державною владою, армією та силами безпеки. Над самим Факіхом є тільки влада Бога та «невидимого» 12-го імама Махді, якого як Месію очікують всі правовірні.

Під час боротьби між супротивниками та послідовниками теорії Хомейні за нову конституцію, головною метою було закріпити принцип «велаят-є факір», який би надав духовенству конституційне право на керування країною. На початку грудня 1979 року більшістю голосів конституція була ухвалена.

Таким чином, доктрина Хомейні являє собою традиціоналістську модифіковану теорію теократичного правління, а насправді поєднання титулів Рахбара, «валій-є факір» та отримання титулу «імам» дало змогу Алі Хомейні встановити в Ірані авторитарний режим.

Основними мотивами вчинків політика стало помітне погіршення стану здоров’я А.Хаменеї, а отже, часткова втрата ним спроможності ефективно керувати державою, а також посилення невдоволення у середовищі клерикалів та політичної еліти багатьма політичними та соціально-економічними рішеннями духовного лідера.

Згідно із задумом А. Хешемі-Рафсанджані, вища духовна влада у країні повинна перейти до Ради експертів. Це дало б змогу кардинально змінити модель державного правління, тобто перейти від теократичного авторитаризму до більш демократичної системи колегіального управління країною членами Ради експертів.

На думку західних дипломатів, невдача Хашемі-Рафсанджані пояснюється тим, що для зміщення потрібна більш вагома причина, аніж навіть обґрунтовані чутки про стан здоров’я лідера. Крім того, зміщення Рахбара без вагомої мотивації містить у собі загрозу зруйнування принципу «велаят-є факір», головного елементу системи державності Ірану, що може розглядатися правоохоронними органами, всіма мусульманами як «зрада батьківщині». Такі дії можуть не сприйнятися консервативною більшістю суспільства, яке, своєю чергою, може дати карт-бланш А.Хаменеї для ліквідації зрадників і ворожих елементів силами КСІР та інших силових структур.

Одночасно слід зазначити, що брак інформації у ЗМІ про спробу усунення від влади чинного духовного лідера та відсутність будь-яких видимих наслідків для Хашемі-Рафсанджані, за оцінками експертів-аналітиків, можуть пояснюватися небажанням А.Хаменеї привертати увагу суспільства до питання його фізичного стану, а також до його політичної стійкості в період наближення країни до підписання знакової угоди з Заходом з ядерної проблеми, яка запланована, за позитивного збігу обставин, на 20 липня поточного року. У разі придушення повстання наслідки застосованих силовими структурами заходів викликали б помітний резонанс не лише в іранському суспільстві, а й у світовому співтоваристві та поставили б під загрозу перспективу досягнення компромісу Ірану з Заходом.

Логічну основу мають також вказані вище мотиви замовчування іранським керівництвом цього факту. Разом з тим, у найближчій або, принаймні, середньо віддаленій перспективі ймовірно сподіватися на чергові спроби політичних опонентів А.Хаменеї здобути найвищий пост. При цьому, сигналом для такого слугуватиме, очевидно, підтверджена інформація про погіршання фізичного стану Рахбара або його смерть.

Таким чином, все щойно викладене дозволяє з високою долею ймовірності казати про невдалу спробу мирного усунення з посади лідера країни.