10 червня 2019

Сучасні геополітичні фактори розвитку стосунків ЄС та Китаю

 

Сергій Польовик

 Геополітична ситуація в Європі та у світі надалі загострюється, і фахівці вважають, що з цілком об’єктивних причин. Таких як:

  • відносини між очолюваною президентом Д. Трампом американською адміністрацією та амбітним Китаєм, як найбільшим у світі економічним конкурентом США; 
  • непрогнозованість у постмодерному світі намірів і дій ядерної Росії, яка змушено вживає заходів для свого існування та прийнятного позиціонування у системі нових геополітичних пріоритетів;
  • суттєве послаблення єдності Євросоюзу і його економічних, інституційних спроможностей;
  • домінування у міжнародній політиці прагматичного державного консерватизму;
  • втрата авторитету церков у суспільстві.

 

До чинників, що визначають поточний формат стосунків основних геополітичних суб’єктів, а саме, США, Китаю, ЄС та Росії, та які впливають на  ситуацію на Європейському континенті, також можна віднести:

  • Загострення торговельної війни між США та Китаєм за домінування у світовому економічному просторі та намагання кожної зі сторін відстоювати національні інтереси, не зважаючи на обставини та можливе погіршення внутрішньої обстановки  в інших країнах-партнерах та блоках;
  •  Фрагментування палітри інтересів провідних європейських країн, які поступово дистанціюються від цінностей загальноєвропейської політики, надаючи перевагу власним прагматичним державним інтересам;
  •  Нарощення напруженості у стосунках міжнародної спільноти з огляду на непевну російську політику, пов’язану  з процесом майбутньої передачі влади у Кремлі та спробами її нинішнього керівництва закріпити свої позиції, відновити Росію у списку найбільш впливових країн світу і увійти до світових керівних структур;
  •  Негативні наслідки для ЄС через агресивну політику Китаю в рамках його  Стратегічної ініціативи «Один пояс. Один шлях», мета якої - створення умов для просування китайських товарів, капіталів, робочої сили у західному напрямку, до узбережжя Атлантичного океану включно;
  • Кібернетичні загрози з боку Росії та Китаю, тотальна дигіталізація суспільно-економічного простору, як об’єктивні чинники впливів сучасного науково-технічного прогресу на умови існування населення у світі;
  • Збільшення глобальних загроз для існування людства (кліматичні зміни, нестача продуктів харчування і питної води, забруднення навколишнього середовища, критичне накопичення шкідливих відходів   промислового виробництва тощо) Забруднення клімату, насамперед  основними світовими потугами - США та Китаю - як найбільших продуцентів шкідливих викидів в атмосферу, і які поки що на державному рівні ігнорують цю проблему. Проте, цей чинник неминуче змусить їх корелювати свою зовнішню політику та вжити належних заходів  з захисту національних інтересів. Тренд боротьби за природні ресурси та засоби до виживання, що стає важливий  за умов глобального потепління на Землі, збережеться для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи вони потужні суб’єкти світової геополітики, чи поки що перебувають у пошуку свого місця у процесі створення нового, постмодерністського  світоустрою. Україна знаходиться поки що серед останніх.

 

Міжнародна спільнота, зокрема, демократична Європа з її керівними інституціями ЄС, занепокоєні відходом США від євросоюзівських справ, холоднокровним та демонстративним втіленням у їх міжнародних відносинах з ЄС політики Д. Трампа «Америка понад усе», виходом США з кліматичної угоди, з договору щодо Ірану, відмовою підтримувати у США європейський бізнес, насамперед промисловців Німеччини тощо. Таким чином, за часів чинного американського президента Європа опинилася віч-на-віч зі своїми економічними та фінансовими проблемами, зокрема, стосовно фінансування участі країн-членів оборонного союзу НАТО. Наприклад, сплату членських внесків, яка раніше фінансово демпфувалася з боку США, зараз, з огляду на американсько-китайське глобальне протистояння,  Д. Трамп вирішив припинити. Иви казино - лучшее казино для игры на реальные деньги. Большой выбор слотов, щедрые бонус и многое другое https://ivikasino.club/ .

Не менш занепокоєні європейські фахівці активним втручанням Китаю у стосунки між країнами ЄС, внаслідок чого ці стосунки регресують. Спільні економічні та засадничі цінності, принципи безпечного співіснування в Європі останнім часом відходять на другий план, поступаючись місцем інспірованим з боку Китаю діям з економічної експансії та підкорення Європи у спосіб підкупу очільників європейських держав. На ці чинники з загострення загальної ситуації накладаються наслідки «гібридних впливів» з боку Росії та Китаю на керівників окремих поважних країн ЄС у вигляді персонального тиску із застосуванням методик спецслужб та новітніх наукових розробок, а також, банальних підкупу та шантажу. Головна мета – досягти геополітичних цілей в інтересах цих країн, задля чого зневажаються інтереси та спільні цінності інших учасників Євросоюзу  чи партнерів по НАТО. Так, нещодавно оприлюднений аналіз Єврокомісії  про економічний розвиток Євросоюзу та окремих країн ЄС, зокрема, про тенденції економічного розвитку та планування бюджету Італії, яка є одним з крупних боржників ЄС. Зазначається, що у випадку, якщо компетентні установи ЄС визнають, що Італія чинить всупереч правилам ЄС, на неї можуть накласти високі штрафні санкції.

В аналітичному документі ЄС під назвою «Спільне повідомлення» зазначається, що експерти Єврокомісії та  Рада міністрів закордонних справ   Європейського Союзу протягом кількох місяців перевіряли стосунки ЄС з Китаєм з метою виробити нову стратегію таких стосунків. За останніми повідомленнями, рішення щодо застосування штрафних санкцій проти Італії вже ухвалене, обсяг відшкодувань на користь ЄС становитиме понад 1 млрд євро. Увага Брюсселя зосереджена саме на Італії не випадково. Адже саме вона першою з найбільш розвинених країн Євросоюзу уклала багатомільярдну угоду з Китаєм про облаштування на  власній території інфраструктурного проекту КНР «Один пояс. Один шлях».

Пожвавлення діяльності Китаю в Європі досить помітне. Це може призвести до перебирання контролю над ключовими об’єктами спільної для ЄС інфраструктури у спосіб їх передачі у довгострокову оренду. Загрози втрати спільних демократичних європейських цінностей не зупиняють прагматичних керівників  Італії, Хорватії, Боснії і Герцеговини, Сербії та  інших країнах цього регіону. Отримання сьогоденних преференцій та швидких дивідендів від китайської участі в Європі вони вважають достатніми аргументами для ухвалення недалекоглядних рішень. Навіть те, що наступні покоління будуть згодом розраховуватися з Китаєм за нинішні борги, ніколи не зупиняли жорстких прагматиків, які вважають, що «після нас – хоч потоп».

Водночас, європейські аналітичні центри та їх незаангажовані китайськими обіцянками дослідники публічно вказують на  політичну недалекоглядність такого керівництва та його гіпертрофовані фінансові апетити, що межують з корупцією. Зокрема, німецьке видання «Süddeutsche Zeitung» зазначає, що наївність у стосунках ЄС з Китаєм має відійти у минуле. Власний кореспондент видання Матіас Кольб (Matthias Kolb) вказує, що за оцінкою Єврокомісії, Китай визначається не лише партнером ЄС з питань подолання проблем зміни клімату та торговельним конкурентом. Він, на погляд фахівців Єврокомісії, насправді є системним суперником, який вимагає запровадити альтернативні системи управління. Іншими словами, за оцінкою експертів ЄС, Пекін пропагує свою автократичну систему влади як альтернативу ліберальній демократії в усьому світі і зовсім не зацікавлений у сильному ЄС.

У геополітиці особливу увагу аналітиків привернули дві події, що сталися на початку червня ц.р. практично одночасно за участю президентів США і Китаю, та що впливатимуть на їх подальші стосунки з Європою. Зокрема, президент США Д. Трамп брав участь у заходах, що відбувалися у Великобританії з нагоди чергової річниці вступу США у Другу світові війну та висадженню союзних військ у Нормандії. Його зустріч та недипломатична манера поведінки з міжнародними партнерами, зневага правилами етикету навіть у розмові з королевою Великобританії, не сприятимуть подальшому взаєморозумінню між США та Європою.

Також на цей захід вперше від завершення війни не запросили російського президента В. Путіна. Росія, демонстративно ворогуючи з Євросоюзом та США, приділила особливу увагу іншому заходу: президент Китаю Сі Цзінпінь перебував з державним візитом у Санкт-Петербурзі, де зустрічався з низкою державних діячів на чолі з  В. Путіним, і підписав кілька міждержавних економічних угод.

Аналізуючи підсумки візиту президента Китаю до Росії щодо перспектив розвитку двосторонніх міждержавних відносин та щодо стосунків цих держав з Європою та США, авторитетне швейцарське видання «Neue Zürcher Zeitung» 5 червня ц.р. зазначає, що протягом останніх п'яти років у таких стосунках набрав більшої чинності геополітичний компонент. Росія покладається на розвиток добрих відносин зі своїм могутнім сусідом на Далекому Сході.  Адже колишні сподівання  на те, що президент США Д. Трамп сприятиме пом’якшенню відносини Росії зі США, виявилася передчасними. Водночас, зазначає видання, агресивна позиція адміністрації США стосовно Китаю сприяє єднанню позицій Москви і Пекіну.

У цьому протистоянні Євросоюз виступає несамостійним, економічно залежним від інших потужних країн гравцем, який не може сформулювати власну союзницьку стратегію, створити механізми її втілення та самотужки забезпечити колективну безпеку. Послаблює та руйнує ЄС цілеспрямована агресія з боку Росії, використання нею своїх міжнародних країн-сателітів у різних регіонах світу.

Росія аж ніяк  не замінить Китаю економічну потугу США, але ось їх стратегічні  позиції все більше співпадають, особливо у питаннях щодо Східної Азії, Близького Сходу і особливо Арктики. У виданні зазначається, що російські і китайські експерти не схильні вважати, що їхні країни стануть членами якогось нового військово-політичного союзу, оскільки що Китай, що Росія занадто цінують свою незалежність і свій статус наддержави. До того ж, до цього часу  вони не подолали взаємної недовіри.

Аналітик швейцарського видання Маркус Акерет (Markus Ackeret) звертає увагу на заяву В. Путіна про те, що позиції Китаю та Росії співпадають стосовно Ірану, Сирії та Венесуели. У Раді Безпеки ООН позиція цих двох держав зараз майже однакова. Водночас, зазначає російський політолог Андрій Кортунов, для стратегії перспективної співпраці лише цього недостатньо, оскільки завжди будуть існувати розбіжності у позиціях і відносини між країнами залишатимуться складними. За його оцінкою, корисно було б, щоб обидві країни виробили спільні  підходи до налаштування нового світового устрою. Проте, зазначає аналітик, немає впевненості у тому, що Москва і Пекін могли зайти у цьому питанні так далеко. В той же час обидві країни таки мають певні плани дій у цьому напрямку, про що свідчать два меморандуми із тридцятьма підписаними міждержавними документами на саміті у Росії. У одному з них згадується єдина позиція сторін стосовно стратегічного паритету та критичної оцінки «руйнування системи контролю над озброєннями». Водночас, зазначає аналітик, така позиція Китаю,  спрямована проти США, сприймається дещо двозначно, оскільки він не бажає, щоб його ракетні та ядерні програми контролювалися обмежуючими системами чи іншими такими  механізмами. Росія з цього приводу, зважаючи на історичні події, виступає у порівнянні з Китаєм у ролі більш гнучкого світового політичного гравця. Для неї принципово не бути в ролі молодшого, підпорядкованого партнера Китаю на світовій арені.  

Триденний державний візит президента і керівника правлячої комуністичної партії Китаю до Росії в основному повинен був продемонструвати, що двосторонні міждержавні відносини, особливо в економічній галузі, як ніколи міцні від часу (70 років тому) встановлення дипломатичних стосунків між КНР і СРСР. Обидва державні лідери, зазначає видання, намагалися це продемонструвати і розгубленій Європі, і демонстративно безцеремонній Америці.

До речі, в той момент, коли Росії було важливим продемонструвати ЄС свою готовність відмовитися від співробітництва із Заходом, Китай двічі скористався такою ситуацією: на саміті президент Сі залишав Росію без політичної підтримки, коли вона, з огляду на запровадженні США санкції, могла своїми заявами завдати собі шкоди на міжнародному рівні. І з готовністю використав низку вигідних для себе ситуацій в економічній та політичній співпраці. Така його прагматична позиція під час переговорів іноді дратувала Росію, проте їй нікуди було подітися, зважаючи на  реалії свого сучасного стану. Навіть у близьких до урядових кіл Росії були диференційовані оцінки візиту лідера Китаю. Зокрема, зазначає видання, деякі сподівання російських економічних кіл не виправдалися. Наприклад, стосовно кредитів китайських банків, чи обсягів китайських інвестицій.

Водночас, відзначає видання, на додаток до успішної співпраці в енергетичному та сировинному секторах і в торгівлі, у Росії з’явилася додаткові можливості стосовно впливу на стосунки Китаю з Європою, зокрема, в туризмі та сільському господарстві. Російські продукти харчування цінуються в Китаї,  бо там їх  вважаються біологічно чистими і природного походження.

Видання зазначає, що на саміті у Санкт-Петербурзі порушувалися основні проблеми самої Росії, а саме - її занепокоєність правовою  та інвестиційною безпекою, неспроможність позбутися статусу країни-постачальника сировини. Нещодавно, зазначає видання, на одній з конференцій у Москві критично відзначалося, що економічною співпрацею Росії займаються переважно  державні компанії.

Таким чином, економічне глобальне протистояння між США і Китаєм безпосередньо позначається на стосунках Китаю з Євросоюзом. Плани Китаю  в Європі, що були передбачені в рамках стратегічної ініціативи «Один пояс. Один шлях», реально втілюються на європейському континенті. Наслідки економічної експансії Китаю через вплив на країни та регіони з наданням їм значних фінансових кредитів, що об’єктивно не зможуть їх повернути, через що потраплять у боргове ярмо Пекіна, є передбачуваними. Економічна експансія Китаю в інших регіонах і країнах практично пройшла випробування,  врахувала особливості європейських реалій та ефективно використовується у цивілізованій, але не менше корумпованій та прагматичній Європі.  Протиріччя США та ЄС, що ґрунтуються на винятково проамериканських пріоритетах зовнішньої політики діючого президента  США Д. Трампа, використовується Китаєм у стосунках з ЄС в якості додаткового і безкоштовного важеля впливу для просування китайських інтересів у Європі та загалом у світі.

Відносини Китаю з Росією ситуативні за характером, що визначається, насамперед, його інтересами та фінансовими спроможностями. Стриманість Китаю у відносинах з Росією пояснюється наявністю у останньої ядерного потенціалу та  однаковими з Китаєм підходами щодо прагматичного ставлення США до ЄС. У випадку зміни балансу сил за цією лінією, або внаслідок внутрішніх змін у державному устрої Росії можливі зміни в позиції Китаю та швидке поглинання ним об’єктів інфраструктури Росії, які Китай визначає пріоритетними. Порушення існуючих державних та міжнародно визнаних кордонів Росії з боку Китаю не варто очікувати, принаймні, до того часу, поки зберігатиметься її державність.

Стосунки між Китаєм і Європою найближчим часом повільно загострюватимуться. Китайські корпорації приховано поглинатимуть у країнах ЄС об’єкти критичної інфраструктури. Ситуація зміниться внаслідок зміни недружньої політики адміністрації США до ЄС та, водночас, приязної до Росії. Можливим також є загострення міжнародної обстановки внаслідок агресивної політики Кремля у стосунках з ЄС та США, зокрема, з огляду на ситуацію в Україні.

У теперішній час всі необхідні умови для подальшого загострення ситуації та переведення її у нову фазу протистояння, включно з застосуванням зброї, зберігаються. Казус беллі, формальний привід для розв'язання війни однією державою проти іншої, Росія завжди може віднайти або з легкістю створити штучно.

ЄС у своєму новому форматі, після виборів керівних органів Єврокомісії, необхідно буде зосередитися на пошуку шляхів протидії неоголошеній агресії з боку всіх недружніх сторін, а саме США, Китаю та Росії.  Важливим буде збереження європейських цінностей та забезпечення архітектури європейської безпеки, протистояння недружнім зовнішнім впливам та кібернетичним загрозам, проявам державного протекціонізму та корупції всередині ЄС.

Україна повинна прагнути зберегти баланс національних інтересів у стосунках з усіма геополітичними суб’єктами в Європі та у світі і розбудовувати  свою державність з метою стати регіональним лідером.