12 лютого 2014

Що рік прийдешній нам готує? (Частина 2)

Вадим Волохов, керівник програм Близького та Середнього Сходу.

 

Частина 2

Подальший розвиток стосунків між ІРІ і США та реакція у відповідь Ізраїлю і Саудівської Аравії.

 Автор на іранській промисловій виставці. Месхед, 2003 р.
Автор на іранській промисловій виставці. Мешхед, 2003 р.

Нинішні події в регіоні Близького і Середнього Сходу, безумовно, не можуть не хвилювати країни РСАДПЗ. І це пояснюється перш за все тим, що США можуть досягти домовленостей з Іраном, не зважаючи на інтереси арабських монархій. Причому, статися це має саме на основі реалізації згаданих вище планів, коли Захід, передусім США і Великобританія, забезпечуватимуть своє абсолютне панування в цьому енергетично багатому регіоні, розподіливши його на невеликі державно-політичні шиїтські, сунітські, курдські, алавітські, друзькі і так далі анклави.

Наприкінці минулого року (і вперше за останні 34 роки) Іран і США почали демонструвати готовність до розвитку своїх стосунків. Ця тенденція проявилася в 15-хвилинній телефонній розмові президентів двох країн — Х. Роухані і Б. Обами, в підвищенні рівня переговорів Ірану з групою «5+1» до міністрів закордонних справ і, що найголовніше, в безпосередній зустрічі глав зовнішньополітичних відомств обох країн — Джавада Заріфа і Джона Керрі. Проте, не варто сподіватися, що найближчим часом усі розбіжності будуть усунені і зустрічі відбуватимуться на рівні президентів обох країн. Необхідно усвідомити, що, окрім того, що між політиками і впливовими фігурами Ірану і США існують серйозні і різнопланові протиріччя з приводу прямих переговорів між Тегераном і Вашингтоном, тут грають роль і інші чинники, головним з яких є негативна реакція політичних гравців, що умовно розподіляються на внутрішніх і зовнішніх. До внутрішніх гравців слід віднести політичну опозицію. Вона виступає проти нормалізації стосунків між США і Іраном. До зовнішніх гравців — Росію, спроможну істотно впливати на позиції ІРІ. Стосовно США така роль доречна Ізраїлю.

Близький Схід — етнічна карта Близький Схід — етнічна карта
http://voprosik.net/

Таким чином, в регіоні Близького Сходу виникає новий баланс, де спробують знайти своє місце відразу чотири великі гравці, — Росія, Ізраїль, Іран і Саудівська Аравія. В другому ешелоні йдуть Катар і Туреччина. Всі разом вони надають Сполученим Штатам прекрасну можливість керувати процесами на відстані, послуговуючись обов’язковими при цьому протиріччями між ними.

Зустріч глав зовнішньополітичних відомств двох країн — Джавада Заріфа і Джона Керрі
Зустріч глав зовнішньополітичних відомств двох країн — Джавада Заріфа і Джона Керрі
http://www.golos-ameriki.ru/

ІРІ — США — Саудівська Аравія: Близькосхідний баланс

У регіоні Близького Сходу Ісламська Республіка Іран дотримується позиції «колективної безпеки», яка в принципі унеможливлює участь нерегіональних сил. Така позиція має на увазі політику, спрямовану проти панування окремо взятої країни. У цьому Тегеран заручився підтримкою своїх союзників з числа регіональних держав і різних політичних сил, серед яких ключова позиція належить Сирії.

Буквально через півроку після президентських виборів в Ірані були ухвалені ключові рішення щодо іранської ядерної програми, що відкривають перед ним перспективу зняття з нього економічних санкцій. Цілком зрозуміло, що з відміною санкцій Тегеранові відкривається увесь Близький Схід, перетворюючи його віртуальні можливості на цілком реальні плани.

Проте не усе так просто і ясно. І керівництво Ірану усвідомлює, для чого воно раптом знадобилося Обамі. Ціна за «розвиток» стосунків із Заходом досить висока. Тепер на Іран покладається відповідальність за ліквідацію салафітського інтернаціоналу, сконцентрованого на сунітських територіях Іраку і Сирії. Чисельність цього потужного об'єднання в 100 тисяч бойовиків і накопичений під час «арабської весни» мобілізаційний потенціал мінімум у півмільйона ісламістів-радикалів являє собою серйозну загрозу стабільності не лише Близькому Сходу.

Іран буде змушений дбати про безпеку Афганістану і підтримувати режим Хаміда Карзая після того, як НАТО виведе звідти свої війська (якщо, звичайно, це дійсно буде виведення).

Іран буде змушений ліквідовувати загрозу, що виходить від Саудівської Аравії, яка «зовсім несподівано опинилася перед фактом зради» з боку свого найважливішого союзника.

Нарешті, перед Іраном постало дуже непросте завдання уникнути конфлікту з Ізраїлем, який дуже стурбований зростаючою міццю свого супротивника, здатного до несподіваних кроків, аж до силового варіанту.

Ізраїль стурбований нарощуванням міці свого супротивника і здатний на несподівані дії, в тому числі до силового варіанту
Ізраїль стурбований нарощуванням міці свого супротивника і здатний на несподівані дії, в тому числі до силового варіанту
http://news.putc.org/

Сьогодні новому іранському урядові до снаги переорієнтувати політику країни, зробивши головний акцент не на безпеці, а на розвиткові. Таким чином, ворожнеча між Іраном і США може перетворитися на економічну конкуренцію, для якої украй важливе досягнення угоди стосовно ядерної програми.

Цілком реально існуюча в Ірані демократія, а також дуже потужна консервативна опозиційна група поважних політиків і кліриків не дає Роухані шансу на помилку. Щонайменший провал означатиме для нього політичну смерть, особливо враховуючи очевидні знаки уваги Верховного лідера ІРІ Алі Хаменеї до супротивників нинішнього президента. Провокація в Східній Гуті (Сирія) наприкінці серпня 2013 року, окрім завдання зірвати домовленості між США і Іраном, несе в собі застереження про реальність укладення тактичного союзу між «покинутими напризволяще» Ізраїлем і Саудівською Аравією.

Бази США на Близькому Сході
Бази США на Близькому Сході
http://voprosik.net/

Що ж до США, то свою зацікавленістю безпекою всього світу і, особливо на Близькому Сході, вони не приховують, що це йде в розріз з інтересами Ірану і його союзників. Ці протиріччя послабляться, або будуть усунені лише тоді, коли зміниться політика хоча б однієї зі сторін.

Західні аналітики вважають, що Китай, враховуючи його інтенсивний розвиток в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, до 2030 року випередить США за деякими показниками. Виходячи з цих прогнозів, Вашингтон має намір зосередити свою політику на Східній і Південно-Східній частині Азії. Ймовірно, що ця зміна зможе дещо зменшити напруженість в стосунках між ІРІ і США. Проте не слід сподіватися, що Сполучені Штати кинуть напризволяще безпеку Ізраїлю. Адже саме на це вказував Барак Обама у своєму виступі на 68-ій Генеральній Асамблеї ООН.

Окрім проблем безпеки і збереження свого стратегічного положення на Близькому Сході, особливо зацікавлені Сполучені Штати питаннями енергетики і економіки регіону. Проте існують і інші аспекти, які можуть сприяти зменшенню напруженості у відносинах між Тегераном і Вашингтоном. Йдеться про стосунки Ірану з союзниками США в регіоні, головними з яких вважаються Саудівська Аравія і Туреччина.

Саудівська Аравія в цьому сенсі виглядає украй уразливою — по її периметру розташовані «пункти напруженості і лінії розлому», на яких Іран може з успіхом провести низку досить відчутних операцій, після яких КСА може розсипатися.

Додатковим джерелом нестабільності Саудівської Аравії є досі невирішена проблема передачі влади між поколіннями.

Протиріччя між Іраном і Саудівською Аравією, на перший погляд, виглядають такими, які не можна розв'язати. Втім, у середовищі саудівської еліти вже визначилися угрупування, які готові сприйняти наявну ситуацію і можуть запропонувати інший, не конфронтаційний, спосіб взаємодії. Щоправда, поки що можливість сутички між Іраном і Саудівською Аравією зберігається.

Якщо нинішня тенденція утримуватиметься ще протягом 4-6 місяців, то з’явиться перспектива зняття усіх фінансово-економічних і військових санкцій, що дозволить ІРІ швидко перетворитися на найпотужнішу регіональну державу в момент занепаду провідних арабських країн. А це означає, що складеться абсолютно новий баланс сил на Близькому Сході, а головне — в Перській затоці, де добувається 2/3 об'єму нафти у світі.

Політика Росії відносно Ірану


http://www.mignews.com/

Схожість позицій обох країн щодо регіональних і міжнародних питань цілком очевидна. Російські аналітики, наприклад, вважають, що РФ в цьому вузлі проблем виглядає серйозним стабілізуючим чинником, який допоможе Ірану вирішити посталі перед ним проблеми, використовуючи для цього незалежне від США джерело сили. Наприклад, і Росії, і Ірану не подобається розширення НАТО на схід, вони проти розгортання системи ПРО в Східній Європі і зростання військового впливу США в різних регіонах світу, зокрема, в Перській затоці.

Проте, незважаючи на збіг позицій щодо сирійської проблеми, Росія і Іран так і не зуміли об'єднатися в якомусь союзі. Річ у тому, що російські політики переконані в тенденційності світогляду Ірану про Сполучені Штати і Захід в цілому. Саме це і ламає його стосунки з Росією, яка все менше вірить в можливість стратегічного союзу з Іраном , в той час, як обидві країни могли б забезпечувати інтереси одна одної в найрізноманітніших галузях.

Ще одним важливим аспектом є те, що Росія не має наміру сприяти зростанню впливу Ірану на регіональному рівні. Російські лідери вважають, що саме цього і досягне Іран, зближуючись зі Сполученими Штатами. І якщо ця двостороння тенденція в стосунках Тегерана і Вашингтона буде плідною, то можливість російсько-іранського союзу буде зведена до мінімуму.

Іншим важливим аспектом у відносинах між ІРІ і Росією є те, що в посткомуністичний період Москва так і не змогла знайти надійного стратегічного союзника, який би поділяв її погляди. Саме тому деякі іранські експерти і аналітики не дуже довіряють Росії, особливо в довгостроковій перспективі, і вони мають для цього цілком обґрунтовані підстави.

Інтерес же Ірану до наддержавних структур, які формуються на просторах Євразії, очевидний — йому потрібна опора в швидкоплинних обставинах. Так, Росія, створивши з Іраном стратегічний регіональний союз, мала б партнера з потужною економікою, великим людським і політичним потенціалом і впевнене лідерство у винятково важливому для неї регіоні.

Питання в іншому: під союзом мається на увазі рівноправ'я сторін. А чи РФ на це зважитися? У Москві вважають, що успіхи Ірану можуть в якійсь мірі дозволити його еліті розглядати своїх союзників як інструмент для реалізації іранської політики.

Таким чином, в цій ситуації на перший план випливає питання — якими ж будуть стосунки Ірану, США і Росії в недалекому майбутньому і наскільки можна їх прогнозувати? Нелогічно буде визнати правильною точку зору, що зближення і встановлення навіть наймінімальніших дипломатичних стосунків з однією із сторін автоматично означає початок ворожнечі з іншою. Адже в Росії саме так і сприймають підсумки поїздки президента Ірану Хасана Роухані до Нью-Йорку, де той брав участь в Генеральній Асамблеї ООН. У відносному зближенні Ірану і США російські лідери вбачають виклик власній близькосхідній політиці, тому, найімовірніше, їх реакція на це не змусить на себе довго чекати. Існує навіть припущення про те, що згода Москви саме зараз, з великим запізненням, на передачу Тегерану управління Бушерською атомною електростанцією є свого роду умовою для перегляду позицій його зближення з Вашингтоном.

Між тим США потрібна співпраця з Іраном для створення балансу в регіоні. Зараз виклики Сполученим Штатам регіональної політики Саудівської Аравії і Ізраїлю не менш серйозні, ніж створювані Іраном проблеми. Іран може просуватися в тому ж напрямі, і з процесу протистояння чи навіть ворожнечі цих двох держав дістати для себе вигоду. Тегерану в цій ситуації було б доречно пригадати традиційну політику «маятника», тобто балансування між двома сильними державами заради досягнення своїх національних інтересів, щоб тим самим ослабити занепокоєння Росії з приводу нових напрямків руху південного сусіда. Причому, до союзу РФ з «шиїтською дугою» напевно пристануть, у міру послаблення і зменшення ролі США в регіоні, і інші арабські країни.

Таким чином, останні тенденції розвитку ситуації на Ближньому і Середньому Сході дозволяють зробити певні висновки:

1. Процес «шиїтського відродження», що набирає силу, сприяє посиленню геополітичного впливу Ірану в регіоні Близького Сходу, особливо в країнах, де проживають численні громади шиїтів.

Падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку посилило позиції ІРІ і сформувало передумови для створення «шиїтської дуги» у складі Ірану, Іраку, Сирії і Лівану.

2. Формування союзу «шиїтської дуги» викликало різку реакцію з боку Саудівської Аравії і інших монархічних режимів Перської затоки. При цьому інтереси цих держав щодо заборони іранського впливу повністю співпадають з геополітичними проектами США. На сьогодні, виходячи з усього вищевикладеного, саме Саудівська Аравія, а не Ізраїль, є головним стратегічним супротивником Ірану в регіоні.

3. Одним із головних напрямів в діяльності Саудівської Аравії, Катару, США і їх союзників по НАТО з запобігання зростанню іранського впливу можна вважати їх прагнення повалити нинішній сирійський режим. Ударною силою в протистоянні режиму Б.Асада є радикальні ісламські рухи «Брати-мусульмани» і салафіти, разом з чималою фінансовою підтримкою Ер-Ріяда.

4. Якщо за підтримки Росії, Ірану, збройних шиїтських формувань Іраку і «Хезбалли» законна влада в Сирії зможе придушити збройну опозицію, то буде зупинений зроблений на кошти ваххабітських монархій глобальний наступ радикальних сунітських ісламських фундаменталістів, екстремістів і терористів усіх мастей і напрямів на Близькому Сході. А перестаркуватим аравійським монархам доведеться відповідати за свої криваві злочини в Єгипті, Лівії, Сирії, Іраку і Бахрейні.