21 грудня 2013

Що підписано від імені України в Москві в Додатку від 17 грудня 2013 року?

Що підписано від імені України в Москві в Додатку від 17 грудня 2013 року?

Те, що підписом під Додатком від 17 грудня до Контракту на постачання газу від 19 січня 2009 року поставлено хрест на модернізації української економіки до сучасних стандартів, вже сказано чимало і його не варто повторювати.

Як не варто казати і про те, що, підписавши Додаток, поставлено хрест на наших можливостях в Енергетичному співтоваристві, де Україна має головувати з 01 січня 2014 року. Про це вже не казав хіба що лінивий.

Ніхто також не береться пояснювати, що робити з Дорученням Президента України від 22 серпня 2011 року «Щодо запобігання негативному впливу на економіку України значного зростання ціни на імпортований природний газ», де чорним по білому написано про необхідність скорочення споживання природного газу. Як тепер бути з заявами одного з українських міністрів про плани на збільшення імпорту газу? Що, Доручення Президента міністр не виконує? Чи знову маємо приклад, коли стверджується одне, а робиться зовсім інше?

Але — по суті Додатку:

Про Додаток до «газового» контракту (або, принаймні, про те, що відомо зі ЗМІ про нього) не все, або ще не все сказано.

По-перше, Додаток не оприлюднюють.

Оточення гаранта, зокрема, Уряд України, навіть не замислюється, що приховування Додатку від власного народу (навіть під виглядом, що це, мовляв, «комерційна таємниця») позбавляє їх права критикувати «папєрєдніков» за те, що у 2009-му і Президенту України, і українському народу не показали Контракту. Тоді, в 2009-му, це хтось зробив з Газпрому — прислали факсом до Секретаріату Президента Контракт з додатками й підписами.

Чому?

Треба так розуміти, що зробили це в Кремлі з добрих намірів, керуючись особливими «дружніми почуттями» до України. А, може, так виглядає «схема розводки?». Адже не таємниця, що Контракт — від 19 січня 2009 року. І це згодом, у 2009-му, підтвердив один з причетних до того процесу. Така ж доля спіткала і «Харківську угоду», і Додаток від 17 грудня 2013 року — «плоди творчості Кремля». А наші фахівці від «газових справ», дипломати тощо до них навіть не допускалися! Все робилося руками росіян і на їх розсуд.

По-друге, формула не змінена.

Після підписання в Москві 17 грудня 2013 року Додатку до «газового» контракту від 19 січня 2009 року минуло 3 доби і, врешті-решт, громадяни України довідалися від свого президента (відразу після перемовин у Москві нам про це розповідав президент іншої держави!), що формула обрахунку ціни не змінена тому, що гарант сподівається, що колись, ще до завершення контракту у 2019 році, ціна на нафту впаде до 80 американських доларів, або й нижче. А в такому випадку ця формула, яка прив’язує ціну газу до «нафтового кошика», дозволить вирахувати зовсім низьку ціну на газ. При цьому гарант навіть не задумався над тим, що ціна «нафтового кошика», принаймні, до 2019 року, до 80 доларів не має падати. Про це написано багато, в тому числі і його рідною російською мовою. Зокрема, в дослідженнях М. Байкова і Р. Гринкевича з Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН у Москві. Оточення гаранта навіть не запідозрило, що у такий спосіб вони схвалили формулу, яку з січня 2009 року так критикували. Отже формула, виходить, «класна»!

По третє, передбачене у формулі заміщення газу іншими енергоносіями для України не коректне.

Зокрема, серед параметрів у цій формулі ціни є такі енергоносії, які давно не використовуються в Україні (наприклад, газойль).

По-четверте, несправедлива для України базова ціна 450 доларів не змінена.

Для чого ж тоді було майже п’ять років критикувати всі чотири перераховані пункти?

Виникає риторичне запитання: коли ви, нинішня влада, були щирими? Тепер, чи тоді, коли критикували? Чи ніколи не були щирими?

Отже, виходить так, що нічого в Контракті суттєвого не змінилося, окрім якогось введеного раз на квартал коефіцієнта, завдяки якому ціна на газ у першому кварталі 2014 має бути 268,5 американських доларів за 1000 кубометрів. Далі він має переглядатися щоквартально. Створюється враження, що наявність цього коефіцієнта, зокрема, його величина, залежить від кремлівського настрою. Адже не сказано, що саме робити, якщо сторони не погодять його до кінця кварталу — якщо колись, наприклад, у березні 2014-го, одна зі сторін не погодиться з цим штучним коефіцієнтом на квітень – червень 2014 року? Що робити далі? Переходити до формули без коефіцієнта — тобто, все має залишитись, як і було, і невигідно Україні? Чи ціна залишається з попереднього кварталу? Чи як? Яка тоді роль формули? Чи виписано все це в Додатку? А чи не простіше було б зменшити базову ціну — тоді б ціна не залежала від настрою, чи прізвищ?

Словом, важко зрозуміти чого досягла українська сторона.

Однак, нескладно зрозуміти чого домігся Кремль, підписавши Додаток до Контракту:

Окрім «короткого повідка», на якого прив’язали владу в Україні до Кремля, ввівши незрозумілий нікому щоквартальний коефіцієнт, російська сторона має ще два важливі здобутки:

По-перше, для Газпрому нічого не змінилося по суті Контракту від 19 січня 2009 року. Навпаки, підписавши черговий Додаток, українська сторона фактично ще раз (після Харківської угоди і проплат за завищеними цінами) легітимізувала сам Контракт. Тепер буде важче звалювати на «папєрєдніков» свої прорахунки в українській економіці.

По-друге, знизивши ціну на газ до 268,5 долара, російська сторона наблизилась до середньоєвропейської ціни на трубний, зокрема, російський природний газ. Перед цим російська сторона отримала від України щонайменше 20 мільярдів доларів у вигляді переплати за завищеними цінами. Це підтверджується не тільки порівнянням ціни для нас і інших європейців, але й словами нинішнього Прем’єр-міністра України. Отже, Кремль має місце для «дружніх» жестів для України вартістю в 20 мільярдів!

По-третє, Газпром зберігає монопольне становище на найбільшому газовому ринку Європи — в Україні.

По-четверте, російська сторона отримала юридичні гарантії на отримання коштів щомісяця за поставлений газ і нічого не втратила. В той час, як, диктуючи НАК «Нафтогаз України» явно завищені ціни, фактично почала з затримками отримувати гроші за газ (що, зокрема, підтвердив скандал за серпневі нерозрахунки і вересневі недобори).

По-п’яте, Газпром отримав реальну судову перспективу всюди, в тому числі у Стокгольмському арбітражі. У випадку незрозумілих завищених цін цього не було. Мабуть, тому і Газпром не звертався до суду на Нафтогаз, а просто виставляв Україні рахунки про незрозумілу заборгованість, наприклад, на 7 мільярдів доларів.

Отже, російська сторона знову тотально нас переграла, підписавши Додаток? І ми це, на жаль, приймаємо…