Олексій Волович,
кандидат історичних наук
Реанімація вже досить призабутої, так званої «формули Штайнмайєра» щодо «врегулювання конфлікту на Донбасі», а точніше — припинення гібридної війни Росії проти України, сталася останнім часом через низку різних подій і процесі як в Україні, так і у Європі. І про деякі з них слід згадати для того, щоб зрозуміти чому саме зараз словосполучення «формула Штайнмайєра» зарясніло на шпальтах газет і сторінках журналів багатьох країнах світу, особливо європейських, а головне — що Україна з того матиме, якщо цю формулу буде реалізовано в тому ж вигляді, в якому її пропонує Путін і наші партнери по «нормандському формату».
«Ефективність» санкцій проти Росії
| Щорічний вплив санкцій на зростання ВВП РФ в 2014–2018 рр., за даними МВФ |
Відверто агресивні дії Росії проти України у 2014 році все ж змусили країни Заходу застосувати режим санкцій. 17 березня 2014 року, після анексії Росією Криму, перші проти РФ санкції запровадили США. Останні санкції, пов'язані з отруєнням колишнього офіцера ГРУ Генштабу ЗС РФ С. Скрипаля у Великій Британії, теж запровадили США 9 серпня 2019 року. Між цими двома подіями різні країни і Євросоюз додали ще кілька десятків санкцій проти РФ. Всього до цього процесу у 2018 році долучились 62 країни. За даними мінфіну РФ, збитки внаслідок санкцій тільки у 2018 році склали 6,3 млрд дол. США. Але, на думку деяких експертів, ці збитки значніші, просто мінфіну РФ не дозволили їх оприлюднювати. Найбільше обмежувальних заходів проти Росії за останні 5 років ввів Євросоюз — 25, що вартувало Москві 2,5 млрд. доларів. США ввели 9 обмежень, що завдало шкоди РФ на суму 1,2 млрд дол. Значні втрати РФ зазнала від України і Туреччини — відповідно 775 і 713 млн дол. Але при всьому при цьому, щорічний негативний вплив санкцій на зростання ВВП РФ в період з 2014 до 2018 року, за даними МВФ, склав мізерну величину — в середньому всього 0,2 %. Набагато більшої шкоди для ВВП РФ, який у 2018 році становив 4,1 трлн дол. (сьоме місце у світі), завдало падіння цін на нафту — в середньому близько 0,65 % на рік. Таким чином, усі міжнародні санкції проти Росії загалом мали суто символічне значення. Санкції виявилися занадто слабкі, щоб реально вплинути на політику російського керівництва.
Газопровід «Північний потік-2» — подарунок Путіну
| Президент США Д. Трамп неодноразово наголошував, що «Північний потік-2» загрожує енергетичній безпеці усієї Європи |
Захід практично так і не наважився зробити дієвий і ефективний санкційний тиск на РФ. Про це свідчить хоча б будівництво газопроводу «Північний потік-2» (ПП-2) за активної участі Німеччини, яка споживає близько 60–70 % всього російського газу, що постачає «Газпром» до Європи, і в такий спосіб фінансує путінський режим, на чому неодноразово наголошував президент США Дональд Трамп, підкреслюючи, що ПП-2 загрожує енергетичній безпеці не лише України і Польщі, а й усієї Європи. За словами американського сенатора Теда Круза, у вересні ц. р. обидві палати Конгресу США ухвалюватимуть законопроект про санкції щодо тих компаній, які беруть або братимуть участь у будівництві ПП-2, і це може зупинити його будівництво на фінальній стадії. На думку багатьох провідних політиків і експертів, проект ПП-2 є суто політичним, покликаним «поставити Україну на коліна». На мій погляд, якщо Москві і Берліну вдасться його добудувати, то це повністю зведе нанівець всі економічні і політичні санкції, які запроваджувались до цього європейськими країнами проти РФ.
Спроби «умиротворити» Путіна
Протягом останніх п’яти років, з початку російської агресії проти України, наші європейські партнери, зокрема по «нормандському формату», якось досить дивно себе поводили. З одного боку, вони запроваджували і підтримували численні, часто досить символічні санкції щодо Росії, а з іншого боку — намагалися «умиротворити» В. Путіна, вести з ним діалог, співпрацюючи з російським бізнесом. Слід зазначити, що умиротворення В. Путіна розпочалося не в 2014 році, а значно раніше, ще у 2008-му. Спочатку це сталося на закритій зустрічі на саміті Ради «Росія-НАТО» в Бухаресті у квітні 2008 року, коли В. Путін дав зрозуміти лідерам країн НАТО, що, вступивши до Альянсу, «Україна просто припинить існування як держава». Тобто, вже тоді він фактично погрожував окупувати Крим і Південний Схід України. На жаль, лідери США, Великої Британії, Франції та Німеччини тоді не надали цьому особливого значення. У серпні того ж року В. Путін розв'язав війну проти Грузії, і це теж зійшло йому з рук, оскільки країни ЄС і НАТО утрималися від застосування санкцій проти Росії. Все, на що спромоглась Парламентська асамблея Ради Європи, так це ухвалити резолюцію, яка засуджувала «визнання Російською Федерацією незалежності Південної Осетії і Абхазії». Йшлося навіть не про фактичну окупацію Росією згаданих грузинських територій.
Останнім часом західні країни почала відчувати «втому» від російсько-української конфронтації, що триває ось уже понад 5 років. Помітно активізувалися спроби керівництва і політичних сил деяких європейських країн і США «умиротворити» Путіна майже в дусі «Мюнхенської змови» 1938 року. Серед друзів Путіна в правлячих колах Італії, Угорщини, Сербії, Німеччини, Франції, Нідерландів почали дедалі голосніше лунати заклики зняти чи пом’якшити санкції проти Росії.
| Результати голосування 25 червня ц. р. за повернення Росії до ПАРЄ |
Все це призвело до того, що Парламентська асамблея Ради Європи на своєму засіданні 25 червня ц. р. підтримала резолюцію, яка змінює правила ПАРЄ і ускладнює процедуру застосування санкцій, зокрема щодо Росії, хоча для цього не було жодних підстав, оскільки Росія не виконала вимоги попередніх резолюцій ПАРЄ. Таким чином, Росії повернули право голосу в ПАРЄ, якого її позбавили у 2014 році після анексії Криму та підтримки сепаратистів на Сході України. Повністю або частково резолюцію за повернення Росії до ПАРЄ підтримали 16 країн із 47, серед них Франція, Німеччина, Італія, Австрія, Іспанія, Португалія, Туреччина та інші країни. Проголосували проти резолюції і підтримали Україну — Грузія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Велика Британія та Швеція. На думку багатьох аналітиків, поверненням РФ до ПАРЄ було завдано удару не тільки по Україні, а й по фундаментальних європейських цінностях. Спроби «умиротворити» Путіна у такий спосіб — хибний шлях, який аж ніяк не веде до його «виправлення», а ще більше розпалює його агресивні великодержавні амбіції.
Чи повернуть Путіна до G8?
Після повернення делегації РФ до ПАРЄ в Європі помітно посилився курс деяких країн Заходу на припинення міжнародної ізоляції путінської Росії, яка вперше після Другої світової війни намагається силовим шляхом змінювати кордони у Європі. Хибна від початку ідея повернути В. Путіна до «Великої вісімки» спершу прийшла в голову президента США Д. Трампа, якого спочатку підтримав президент Франції Е. Макрон. У своєму виступі перед французькими дипломатами 27 серпня він висловив думку, що «відштовхування Росії від Європи є глибокою стратегічною помилкою, бо це ізолює Росію і лише збільшуватиме міжнародну напруженість». В цьому контексті привертає до себе увагу візит 9 вересня ц. р. міністра закордонних справ Жан-Ів Ле Дріана і міністра оборони Франції Флоранс Парлі до Москви «з метою пошуку довіри з Росією» в рамках зустрічі у форматі «2+2». В ході переговорів порушувалися питання «перезапуску» двохсторонньої співпраці, а також «переосмислення» безпеки в Європі: зміцнення військового співробітництва, збільшення числа спільних проектів, контроль над озброєннями в Європі тощо.
| Президент Франції Е. Макрон почав дещо з меншим ентузіазмом підтримувати ідею повернути Росію до «Великої вісімки» |
Варто зазначити, що після того, як Е. Макрон отримав негативний відгук від громадськості і ЗМІ Франції та своїх колег у Великій Британії та Німеччині щодо можливого повернення РФ до G8, він почав дещо з меншим ентузіазмом підтримувати цю ідею. В рамках саміту лідерів країн G7, що відбувся 24–26 серпня у французькому місті Біарріц, більшість лідерів «Великої сімки», незважаючи на «пропутінську» позицію президента США, все ж вирішили, що повертати Росію до складу G8 передчасно, але вони мають намір «посилити діалог і координацію з РФ щодо поточних криз», однією з яких напевно є «українська криза». Таке рішення більшості лідерів «Великої сімки» викликало велике незадоволення з боку Д. Трампа, якого на саміті G7 підтримав лише прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте.
Що таке «формула Штайнмайєра»?
Останні 5 років обидві сторони (Україна і Росія) на всіх рівнях стверджували, що Мінським домовленостям немає альтернативи, при цьому кожна розуміла їх по-своєму. Росія наполягала спочатку на проведенні виборів, наданні ОРЛДО особливого статусу, і лише після цього мало бути виведення військ і встановлення контрою України над 400-кілометровою ділянкою українсько-російського кордону. Україна протягом всіх цих років вимагала виконання Мінських домовленостей у зворотньому порядку.
| Ф.-В. Штайнмайєр відомий своїм толерантним, якщо не сказати дружнім, ставленням до Росії і Путіна |
Франк-Вальтер Штайнмайєр — колишній двічі керівник німецького МЗС (2005–2009 та 2013–2017 рр.), який є одним із, так би мовити, «творців» Мінських домовленостей. З 2017 року він — чинний президент Німеччини з досить обмеженими повноваженнями. Ф.-В. Штайнмайєр відомий своїм толерантним, якщо не сказати дружнім, ставленням до Росії і Путіна, і неодноразово робив заяви про можливе послаблення санкцій проти РФ та про «неприпустимість посилення тиску на Кремль».
Словосполучення «формула Штайнмайєра» вперше прозвучало на останньому саміті лідерів «нормандської четвірки 19–20 жовтня 2016 року у Берліні, як «дорожня карта» реалізації Мінських домовленостей, основу яких становлять Мінський протокол від 5 вересня 2014 року і Друга Мінська угода від 12 лютого 2015 року. На саміті А. Меркель заявила, що першим пунктом у цій «дорожній карті» мають бути вибори на окупованій території, в так званих ОРДЛО, без роззброєння бойовиків і відведення російських військ, що, власне, чомусь і стало основою «формули Штайнмайєра», а не «формули Меркель», як це мало б бути. Напевне А. Меркель просто не хотіла, щоб її ім’я «згадувалось всує». Восени 2016 року і до сьогодні «формула Штайнмайєра» не була втілена, оскільки українська сторона наполягала спершу на встановленні контролю над кордоном з Росією і лише після цього на проведенні виборів.
Практично «формула Штайнмайєра» є ніщо інше, як путінська інтерпретація Мінських домовленостей в «привабливій німецькій упаковці», яка визначає послідовність дій з виконання політичної частини цих домовленостей в наступному порядку: передусім проведення виборів на непідконтрольній Україні територіях ОРДЛО, потім, після визнання їх «демократичності» спостерігачами ОБСЄ, надання особливого статусу цим територіям у складі України з внесенням відповідних змін до Конституції, де цей особливий статус закріплюється на постійній основі. І насамкінець (що насправді має бути насамперед) — передача 400-кілометрової ділянки російсько-українського кордону під контроль України.
| «Україна ніколи не давала і не могла дати згоду на формулу Штайнмайєра» — колишній заступник глави АПУ К. Єлісєєв |
Колишній заступник глави АПУ Костянтин Єлісєєв, який протягом чотирьох років мав статус дипломатичного радника на переговорах у «нормандському форматі», стверджує, що до цього часу Україна ніколи не давала і не могла дати згоди на реалізацію «формули Штайнмайєра». На його думку, обговорення «формули Штайнмайєра» щодо врегулювання ситуації на Донбасі є пасткою для президента України Володимира Зеленського.
Українська журналістка у Парижі Алла Лазарєва та її французький колега Ален Ґіймоль вважають, що Е. Макрон на саміті «нормандської четвірки» може «піддатися спокусі спробувати змусити президента України В. Зеленського піти на «мирний план» відповідно до «формули Штайнмайєра», який фактично означатиме повне втілення бажань Росії щодо України». На думку головного редактора англомовного порталу Euromaidan Press Алі Шандри, «абсолютно нераціонально очікувати, що Росія раптом може мати якісь добрі наміри, чи піти на поступки. Це абсолютно суперечить всім діям Москви за останні 6 років».
Чому саме зараз?
Чимало міжнародних спостерігачів і експертів цікавляться один у одного: чому саме зараз відбувається активізація зусиль Франції і Німеччини щодо «помирення» України з Росією, «умиротворення» Путіна і проштовхування нарешті «Мінських домовленостей»? Чому саме зараз відбувся обмін полоненими і політичними в’язнями 35 на 35, що видавалося неможливим ще місяць–два тому? Про що говорять Зеленський і Путін по телефону? Чи потисне Зеленський руку Путіну на саміті «нормандської четвірки» в Парижі? Існують різні варіанти відповідей на ці питання, але, на мою думку, основними факторами активізації згаданих зусиль є наступні:
| Ініціатором проведення саміту «нормандської четвірки» восени ц. р. був президент України В. Зеленський |
По-перше, ініціатором проведення саміту «нормандської четвірки» восени ц. р. був президент України В. Зеленський. Як відомо, 17–18 червня ц. р. в ході офіційних візитів до Парижа і Берліна президент України домовився з Е. Макроном і А. Меркель про проведення найближчим часом саміту лідерів «нормандської четвірки» з метою «остаточного» врегулювання ситуації на Донбасі. За підсумками саміту лідерів країн G8 у французькому Біарріці Е. Макрон і А. Меркель офіційно підтвердили свою готовність до участі у зустрічі в «нормандському форматі» до кінця поточного вересня або ж на початку жовтня.
По-друге, з екс-президентом України П. Порошенком Путін не мав шансів домовитись про припинення війни і врегулювання ситуації на Донбасі на основі «формули Штайнмайєра». Але після приходу до влади «недосвідченого» В. Зеленського і його команди у Путіна з’явилася надія на реалізацію врегулювання ситуації на Донбасі за «формулою Штайнмайєра», тобто дещо замаскованою «формулою Путіна» — «не мытьем, так катаньем». Проте, на мій погляд, головне, що спонукало Путіна вдатися до імітації деяких кроків примирення з Україною, полягає в характері зміни влади в Україні навесні – влітку 2019 року. Протягом останніх 5 років в Кремлі постійно називали Революцію гідності «переворотом», внаслідок якого до влади, буцімто, прийшла «киевская бандеровская хунта», що, власне, було виправданням і підставою для агресивних дій Росії проти України і одним із основоположних елементів путінської антиукраїнської пропаганди на всіх рівнях. І тут сталося неймовірне: «киевская хунта» замість того, щоб як годиться хунті, узурпувати владу незалежно від результатів виборів, взяла і програла «несистемному і недосвідченому» В. Зеленському! Як могло статися, що «киевская хунта» забезпечила в Україні демократичні і прозорі вибори?! Це аж ніяк не вкладається в мізках кремлівської камарильї. І це потребувало кардинальної перебудови всієї стратегії Кремля стосовно здійснення подальшої гібридної війни проти України. Тому Путін вирішив вирядитися у тогу «миротворця», стати вовком в овечій шкурі, погодившись на обмін полонених і в’язнів, «виходячи з міркування гуманності», тим більше, що невиконання рішення Міжнародного трибуналу з морського права (ITLOS) від 25 травня ц. р. щодо звільнення 24 полонених моряків могло спричинити застосування санкцій з боку країн-учасниць цього трибуналу.
|
|
…Головне, що спонукало Путіна вдатися до імітації деяких кроків примирення з Україною, полягає в характері зміни влади в Україні навесні – влітку 2019 року…
По-третє, В. Путін розраховує, що за допомогою Е. Макрона, А. Меркель і можливо Д. Трампа вдасться натиснути на «молодого і недосвідченого» президента України, який дуже хоче забезпечити мир для своєї країни, і змусити його нарешті виконати Мінські домовленості у вигідній для Кремля редакції, зокрема у форматі «формули Штайнмайєра», щоб легалізувати проросійський анклав ОРДЛО у вигляді «троянського коня» для знищення незалежної української держави і перетворення її на «юго-западнй федеральный округ РФ», що є ідеєю-фікс Путіна. Крім цього, імітація прагнення Путіна до примирення з Україною має на меті також послаблення її підтримки з боку Заходу, послаблення і подальше скасування санкцій, а також ускладнення проведення розслідування щодо збиття пасажирського літака Boeing 777 «Малайзійських авіаліній» поблизу Донецька 17 липня 2014 року.
По-четверте, видається, що для Путіна було надважливим завданням отримати українського громадянина В. Цемаха, підозрюваного у справі про збиття Boeing 777 рейсу МН-17. І після того, як Цемаха прискіпливо допитали українські та голландські слідчі, було визнано можливим задовольнити «прохання» Путіна і передати його Москві, хоча це й було сприйнято доволі неоднозначно в міжнародному експертному і політичному середовищі, зокрема в Нідерландах і в самій Україні. Але якби Цемаха не відправили до Москви, то обміну полоненими і в’язнями могло б і не відбутися. І те, що Путін справді «серйозно зацікавився» Цемахом, багато про що свідчить. Втім, деякі експерти вважають, що співробітники СБУ навмисне «розкрутили» Цемаха до рівня основного свідка і учасника збиття Boeing 777, щоб «зацікавити» Путіна. І схоже, що їм це вдалося. До цього схиляється також спецпредставник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер, який вважає, що значення Цемаха, як підозрюваного у справі про катастрофу МН-17, «значно перебільшене».
Позиція команди В. Зеленського
| Президент України В. Зеленський на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) |
У своєму виступі 13 вересня на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) В. Зеленський сказав, що у нього є кілька ідей щодо повернення Криму, але заявив, що не хоче поки що про них говорити до зустрічі з президентом США Д. Трампом. При цьому він зазначив, що санкції — це головний спосіб повернення українських територій. 14 вересня в ході спільної прес-конференції з президенткою Естонії Керсті Кальюлайд президент України заявив, що місцеві вибори в ОРДЛО можуть проводитися тільки після обміну людей, розведення українських військ і сепаратистських формувань, виведення російських військ і встановлення контролю України над 400-кілометровою ділянкою російсько-українського кордону. При цьому В. Зеленський підкреслив, що проведення виборів в ОРДЛО можливе лише за українським законодавством.
13 вересня, виступаючи на форумі YES, прем'єр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що «найкращою відповіддю на агресію Російської Федерації буде побудова успішної України», підкресливши, що його ставлення до Росії, як агресора, не змінилося з часів Майдану.
14 вересня під час спільної прес-конференції зі спецпредставником держдепартаменту США Куртом Волкером глава МЗС України Вадим Пристайко заявив, що Україна не вноситиме до Конституції зміни щодо особливого статусу Донбасу. Максимум, що може запропонувати Київ, — це децентралізація на рівні з іншими регіонами країни. «Ми ніколи не погоджувалися на місцеві вибори на умовах бойовиків. Хочу підкреслити, що в Мінських угодах записано, що місцеві вибори повинні проводитися за українським законодавством», — сказав В. Пристайко.
Екс-президент і представник України у Тристоронній контактній групі Леонід Кучма висловив упевненість в тому, що «формула Штайнмайєра» не буде затверджена на майбутній зустрічі в «нормандському форматі» в Парижі. За його словами, «потрібно знову визначати, що для України прийнятно, а що — ні».
Що нам радять наші друзі?
| «Українське керівництво має набратися довготривалого стратегічного терпіння», — колишній радник президента РФ А. Ілларіонов |
На щастя Україна має багато друзів у світі, в тому числі і серед російських громадян, які вболівають за її долю, висловлюють свою підтримку, в тому числі надаючи свої поради і рекомендації, за що ми їм дуже вдячні. Обмежусь лише одним прикладом. Так, колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов вважає, що «повернення В. Зеленського і його команди до Мінських угод є фундаментальною помилкою». Він радить Мінські угоди «відмінити і забути, а «формулу Штайнмайєра» поховати». На мій погляд, це слушні пропозиції, але занадто радикальні і практично їх не можна виконати без ризику, що Україна опиниться в ізоляції і без підтримки наших вже багаторічних партнерів по «нормандському формату», які є також партнерами В. Путіна… Але все ж у міркуваннях А. Ілларіонова є рекомендації, до яких варто дослухатися. Мається на увазі його рекомендація про те, що українській стороні слід почати переговори на наступному саміті «нормандської четвірки» з пропозиції щодо укладання нового варіанту Мінських угод, які б, крім Донбасу, включали Крим, Севастополь, Керченську протоку, а також статус Азовського моря. Звісно, у відповідь на цю пропозицію ми неодмінно почуємо від Путіна: «Нет! Вопрос Крыма закрыт!». На мою думку, на цю репліку Путіна можна було б спокійно відповісти приблизно так: «Ну що ж, ми почекаємо і знову поставимо це питання перед тим президентом, який прийде вам на зміну і, можливо, відкриє «вопрос Крыма». Дійсно, українська сторона не повинна поспішати приймати умови агресора щодо врегулювання ситуації на Донбасі і в Криму, тобто погоджуватись на капітуляцію з перспективою перетворення України на Малоросію у кращому випадку.
Напевно в цьому плані ми маємо брати приклад з маленької за територією, але великої за своїм економічним і науковим потенціалом Японії, ВВП якої більший, ніж ВВП РФ. З 1945 року між Японією і СРСР, а після 1991 року з РФ до цього часу не укладена мирна угода. Формально до цього часу ці країни перебувають у стані війни і між ними існує лише перемир’я, тобто відсутність бойових дій. А все тому, що Японія до цього часу не погоджується з окупацією Радянським Союзом у 1945 році чотирьох островів з Курильської гряди. Але це не заважає розвивати між двома країнами взаємовигідні відносини, особливо у сфері економіки. Так би мовити, «гібридне співіснування». Отак і українське керівництво, як каже А. Ілларіонов, має набратися «довготривалого стратегічного терпіння». Головне — зберегти і зміцнити українську державу. Якщо нам це вдасться, то всі проблеми ми зможемо вирішити.
Позиція Сполучених Штатів Америки
Як відомо, Вашингтон — наш друг і потужний стратегічний партнер, при чому єдиний серед наших партнерів, який має на РФ значний вплив і з позицією якого Москва змушена рахуватися. Зважаючи на це, позиція Вашингтону (Конгресу і адміністрації США) щодо Мінських угод і російсько-українського конфлікту взагалі має надзвичайно важливе значення для України. Перш за все слід зазначити, що питання співпраці США з Україною визначаються не лише адміністрацією США, а передусім Конгресом США, який доволі часто буквально примушує Д. Трампа здійснювати певні кроки на підтримку України, особливо у воєнно-політичній сфері. У якості прикладу можна згадати нещодавню спробу Д. Трампа затримати надання Україні 250 млн. доларів у цьому році в рамках воєнно-технічної співпраці. Закінчилося це тим, що Конгрес США постановив надати Україні у ц. р. додатково ще 140 млн доларів, а в наступному — більш як 700 млн доларів на зміцнення обороноздатності України.
| Спеціальний представник держдепартаменту США К. Волкер: «Для того, аби мати вибори вільними та чесними, потрібне вільне, спокійне, безпечне середовище» |
15 вересня в інтерв'ю телеканалу «1+1» спеціальний представник держдепартаменту США К. Волкер підкреслив, що для проведення вільних і чесних виборів в ОРДЛО «потрібне вільне, спокійне і безпечне середовище». При цьому він вказав, що Росія повинна вивести свої війська, а незаконні збройні формування, які вона підтримує, мають бути роззброєні і розформовані, і тільки після того, як «певні політичні кроки будуть зроблені», відбудеться повернення територій під український контроль. Ці заяви К. Волкера можна тільки вітати, хоча нам складно судити, наскільки вони підтримуються президентом США, і чи не спіткає К. Волкера доля Дж. Болтона, який нещодавно був звільнений Д. Трампом з поста його радника з національної безпеки. В колах міжнародних оглядачів подейкують, що нещодавнє звільнення радника Д. Трампа з національної безпеки «яструба» Джона Болтона пов'язане, зокрема, з його «занадто жорсткою позицією» щодо Москви і категоричними запереченнями проти повернення РФ до G8.
18 вересня міністр оборони США Марк Еспер в ході телефонної розмови зі своїм українським колегою Андрієм Загороднюком висловив неухильну підтримку США суверенітету і територіальній цілісності України. В той же день глава Пентагону зазначив: «Росія, зокрема через її агресію в Україні та незаконну анексію Криму, є найбільшим викликом для оборони США в короткостроковій перспективі». На думку М. Еспера, «Росіяни вдаються до гібридної війні, щоб залякувати сусідні країни і погрожувати їм, тому всі — уряд США, союзники і партнери — мають об'єднатися, щоб не дозволити цій тактиці досягти успіху».
Не виключено, що на наступному саміті лідерів «нормандського формату» братиме участь і президент США. Принаймні, нещодавно він зазначив, що міг би приєднатися до цього формату, якщо А. Меркель і Е. Макрон його про це попросять. Особисто я в цьому сумніваюся, що вони це зроблять, зважаючи на певні «тертя» з різних питань між ними і Д. Трампом протягом останніх щонайменше двох років. До того ж, зважаючи на «особливе ставлення» Д. Трампа до В. Путіна, я не впевнений що участь президента США в «нормандському форматі» піде на користь Україні. Втім, я хотів би помилитися. Будемо сподіватися, що 25 вересня в рамках 74-ї сесії Генеральної асамблеї ООН відбудеться перша зустріч В. Зеленського із Д. Трампом. Хотілося б також, щоб президент США у своєму виступі на Генасамблеї згадав про Україну і висловив своє ставлення щодо агресії РФ проти України, яка триває вже більше п’яти років і кінця їй не видно. Як стало відомо, Генеральна асамблея ООН включила пункт про ситуацію в анексованому Криму та на непідконтрольному Донбасі в порядок денний сесійного тижня на рівні лідерів держав і урядів. Побажаємо ж успіху президенту В. Зеленському в його надзвичайно відповідальній і важливій місії в стінах ООН.
Позиція Кремля напередодні саміту в Парижі
Позиція правлячого у Росії режиму щодо врегулювання ситуації на Донбасі полягає в тому, щоб на майбутньому саміті лідерів «нормандської четвірки» в Парижі було прийнято рішення на основі «формули Штайнмайєра», тобто на умовах Москви — спочатку вибори (легалізація сепаратистів), потім все інше. При цьому Кремль висуває вимогу узгодити текст рішення «нормандської четвірки» ще до зустрічі в Парижі, практично без його обговорення. Як заявив 13 вересня помічник президента РФ Ю. Ушаков, Росія вимагає (??) письмово зафіксувати «формулу Штайнмайєра» щодо врегулювання ситуації на Донбасі в рамках Контактної групи в Мінську, що, за його словами, дозволить завершити «нормандський саміт» в Парижі «залізними домовленостями». Однак узгодженого між Києвом і Москвою проекту документа навряд чи варто очікувати. Після того як представник України в ТКГ Л. Кучма виклав 18 вересня в Мінську відомі попередні умови Києва щодо реалізації деяких пунктів «формули Штайнмайєра», представник РФ на переговорах в Мінську Б. Гризлов заявив, що «українська сторона… зірвала попередні домовленості радників лідерів країн «нормандської четвірки». (Дивна логіка у пана Гризлова! Хіба президенти країн повинні погоджуватися з усіма рекомендаціями їх радників?). Б. Гризлов також попередив, що в результаті непоступливості Києва «проведення саміту «нормандської четвірки» опинилося під загрозою». До сих пір Кремль підтримував пропозицію Е. Макрона провести зустріч «нормандської четвірки» в Парижі, проте якщо президент В. Зеленський відмовиться підписати «залізну домовленість» про беззастережну капітуляцію України до проведення зустрічі, то, швидше за все, Путін відмовиться від участі в ній, щоб «не витрачати час даремно на безглузді дискусії». Скоріше за всього, президенти України і Росії поїдуть в Париж з діаметрально протилежними пропозиціями, і це в кращому випадку. У гіршому випадку, якщо Путін «закапризує», то зустріч у Парижі навряд чи відбудеться цього року.
* * *
Так звана «формула Штайнмайєра» — це не що інше, як інструмент приєднання контрольованих Кремлем ОРДЛО до України для поширення метастазів цієї злоякісної проросійської пухлини на всю територію української держави з метою остаточного її підпорядкування і перетворення в кращому випадку на Малоросію, а в гіршому — на «юго-западный федеральный округ РФ». Якщо президент В. Зеленський в рамках наступного саміту «нормандського формату» підпише мирну угоду з агресором на його умовах, то цим він зробить велику послугу для Путіна і малоросів, але дуже погану для українців і для себе, оскільки українські патріоти не потерплять такої наруги над Україною. Бувають випадки коли «мир» (капітуляція) стає набагато страшнішим за війну. Таке може статися у разі підписання В. Зеленським «мирної угоди» з агресором на його умовах, тобто за «формулою Штайнмайєра». Боронячи сьогодні Донбас, ми боронимо і зберігаємо всю Україну, а підписавши мирну угоду з агресором, ми відразу всю її втрачаємо…
|
| Президент України В. Зеленський і міністр закордонних справ В. Пристайко |
Виступаючи 16 вересня в ефірі програми «Свобода слова», міністр закордонних справ В. Пристайко зауважив, що у письмовому вигляді «формули Зеленського» не існує, мовляв, «він її щойно сформулював, тому вона не дуже чітка». Тож, за словами міністра, йому треба буде зустрітися з президентом і «накидати її швиденько». На мою думку, доля України не може вирішуватися «швиденько», наспіх, в режимі «божевільного принтера». Чому б шановному міністру В. Пристайку із залученням патріотичних і професійних експертів (Іванна Климпуш-Цинцадзе, Роман Безсмертний, Євген Марчук, Ірина Геращенко, Олексій Арестович, Віталій Портніков та інших) не підготувати проект «формули Зеленського» і не представити його на розгляд президента України? На противагу «формулі Штайнмайєра» має з’явиться «формула Зеленського». І все, що треба зробити, — це «поставити коня попереду воза», а саме: спочатку здійснити заходи безпеки, встановити абсолютний контроль України на ОРДЛО, а потім вже через рік–два карантину на зараженій «руzzкiм міром» території провести місцеві вибори згідно з українським законодавством під наглядом спостерігачів ООН і ОБСЄ.
На мій погляд, українське суспільство має право знати як саме президент В. Зеленський і міністр В. Пристайко мають намір відстоювати інтереси України на саміті лідерів «нормандської четвірки». Було б добре, якби перед їх від’їздом до Парижу вони виступили перед парламентом і доповіли депутатам і українському народу хоча б в загальних рисах про свою позицію щодо переговорів взагалі і «формули Штайнмайєра» зокрема, а також відповіли б бодай на одне питання від кожної депутатської фракції. І цього було б достатньо. Проводити референдум з питання погоджуватись на «формулу Штайнмайєра» чи не погоджуватись було б вкрай безглуздо. Президент України не завжди має ухвалювати тільки ті рішення, які будуть подобатися більшості населення країни. Президент України має бачити й те, чого не бачать і не розуміють пересічні громадяни. Тому інколи, навіть на шкоду своєму рейтингу, президент країни повинен мати мужність приймати і ті рішення, які більшість населення не схвалюватиме, тому що президент України відповідальний за долю Української Держави не тільки перед нинішнім поколінням співвітчизників, а й перед минулими й прийдешніми поколіннями…
