Богдан Соколовський
На фоні гарячих новин з РФ про можливе припинення дипломатичних стосунків, з Криму та Донбасу про військові дії, про е-декларування тощо, ЗМІ здебільшого не звернули увагу на те, що при постачанні транзитного газу в українську ГТС останнім часом російська сторона зменшила його тиск більше, як на 10 %.
Згадаймо, як у 2008–2009-му роках високої кваліфікації газовики стверджували, що для української ГТС і нашої держави загалом така ситуація дуже небажана і навіть небезпечна. Зокрема наполягали, що про неприпустимість такої ситуації має бути чітко виписано в транзитному контракті. А факт такого зменшення тиску газу на вході є підставою для твердження про серйозне відхилення від транзитного контракту з відповідними наслідками, включно зі зверненням до суду і його розриванням. Малоймовірно, аби з того часу щось радикально змінилося. Але факт має місце, а жодних дій стосовно РФ немає. Чому? Виникає і таке питання: чи в минулі роки хтось свідомо дезінформував главу держави, чи це повторюється нині?
Протягом останніх днів основна увага приділена аналізу питання розривання/нерозривання дипломатичних відносин між Україною і РФ і не беруться до уваги інші міждержавні стосунки. У цьому зв’язку доречно зауважити, що дипломатичні стосунки між Україною і РФ (так само, як культурні, економічні, наукові тощо) будуть розірвані, чи ні — питання дискусійне. У нас є супротивники і прихильники цього. Ясно одне, будь-яка українсько-російська співпраця обмежена або й відсутня взагалі, а дипломатичні відносини не можуть бути предметом публічного обговорення. Тепер українсько-російські дипломатичні відносини, де-факто, обмежені та неефективні. Важко назвати ефективними і консульські відносини, особливо беручи до уваги приклади з допущенням наших консульських працівників до українців у російських тюрмах. На такому фоні у нас чомусь багато-хто плутає дипломатичні та консульські відносини. У цьому контексті варто наголосити, що розірвання одних не означає обов’язкового розривання інших, а обслуговування українських громадян — це винятково консульська справа, а не посольства. Це, зокрема, однозначно у 2008-му засвідчила Грузія, розірвавши дипломатичні відносини з Росією, не розриваючи при цьому консульських відносин. Крім цього, в період з 2008 року дотепер Грузія показала, що двосторонні дипломатичні відносини через третю сторону бувають ефективнішими, аніж прямі двосторонні під час окупації частини держави.
Але, решта-решт, склалася ситуація, якою нам варто скористатися для забезпечення стратегічних і тактичних національних інтересів — зробити конкретну справу. Йдеться про газову галузь. Адже розглядаючи весь комплекс українсько-російських нинішніх відносин, включно з дипломатичними, не можна не зауважити порушення, які можуть становити небезпеку для нашої держави чи її складових. А вищезгадане зменшення тиску на вході в українську ГТС є саме таким порушенням. Отже, зменшення тиску є підставою для перегляду умов транзиту російського газу до Європи через територію України, особливо у період обмежень у відносинах в інших сферах.
Від самого початку і донині західні покупці газу (газотрейдери) отримують газ від РФ на західному кордоні України. Там розміщені газовимірювальні станції (ГВС), що його обліковують. Щодо обліку російського газу, який подається в Україну на східному нашому кордоні, то ми отримуємо всі дані, як правило, від росіян. Сертифіковані ГВС розташовані на російській території. Там присутні українські спостерігачі, які, як правило, там проживають вже протягом десятків років, тобто, де-факто, вже є ближчими до російської державності, аніж до української. Західні компанії уклали контракти з російською стороною. А вона – з українською. За контрактом з російською стороною, ми маємо гарантувати транзит нашою територією. Очевидно, що йдеться про гарантування за мирних відносин між Україною і РФ. Але тепер, коли фактично між нашими державами точиться війна і цілком серйозні «дяді» почали балакати про розрив дипвідносин, то гарантії транзиту — формальні.
Отже, західні покупці російського газу мають бути зацікавлені у тому, аби українська сторона офіційно гарантувала транзит російського газу до Європи. Тобто, мають бути зацікавлені у тому, щоб переглянути контракти про транзит російського газу через територію України: відмовитися від російських контрактів у частині транзиту газу через Україну і укласти контракти з українською стороною. Очевидно, що цим компаніям ми маємо запропонувати свої умови транзиту, які б повністю відповідали національним інтересам і європейській практиці, включно з тарифами і гарантіями транзиту. Йдеться про переміщення передачі російського газу європейцям із західного кордону України на східний. Очевидно, що для цього необхідно організувати його облік. А це означає, що умовою перегляду транзитних контрактів є наявність сертифікованих ГВС на східному кордоні України, тобто на українській території.
Колись, зокрема у 2009-му році, Європейська Комісія була готова виділити Україні кошти для обладнання ГВС на сході. Здається, до півмільярда доларів США на 6 ГВС для обліку російського газу, що подається в Україну. Очевидно, тепер ця цифра може зменшитися, насамперед після оптимізації кількості пунктів входу газу, з огляду на його реальні обсяги. Словом, є предмет для результативних переговорів з російською стороною і цим варто обов’язково скористатися.
