25 лютого 2015

Дебальцеве, як чергова парадигма воєнної агресії Росії проти України

Як і передбачала більшість експертів, Росія грубо порушила чергові Мінські домовленості відразу ж після їх досягнення 12 лютого ц. р. у форматі «нормандської четвірки» (за участю лідерів ФРН, Франції, України та Росії). Свідченням зазначеного стало захоплення проросійськими терористами (фактично, російськими військами) м. Дебальцеве та низки інших населених пунктів, незважаючи на угоди щодо припинення вогню та відведення важких озброєнь від лінії зіткнення сторін.

Натисніть для збільшенняПри цьому всупереч очевидним фактам, керівництво Російської Федерації і надалі цинічно заперечує свою причетність до збройного протистояння на Сході України та взагалі знімає з себе відповідальність за виконання Мінських домовленостей, стверджуючи, що «не вважає себе стороною конфлікту». Разом з тим, після подій довкола Дебальцева подібні «відмазки» Росії вже не сприймаються США, НАТО і ЄС, які відверто звинувачують режим Путіна у продовженні збройної агресії проти України, а також наводять беззаперечні докази присутності російських військ на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

У цьому контексті фактичний зрив Росією мирних домовленостей з урегулювання конфлікту на Сході України після ухвалення відповідних рішень «нормандською четвіркою» став прямим викликом В. Путіна особисто Федеральному канцлеру ФРН А. Меркель та Президенту Франції Ф. Олланду, а в їх особах й усьому Західному світу.

Ще більш грубим викликом стає подальше порушення Росією Мінських домовленостей, насамперед, спроби захопити нові населені пункти і території та продовження військового вторгнення вглиб території України. Звичайно, це не залишиться без відповіді. В цьому плані трагедія Дебальцева може стати приводом для якісно нових заходів США, НАТО і ЄС проти Росії, як свого часу трагедія Іловайська стала приводом для введення Заходом нових конкретних санкцій проти РФ — найбільш вагомого чинника тиску на Російську Федерацію.

Підтвердженням неминучості таких дій західних країн та міжнародних організацій стали заяви Президента США Б. Обами і провідних європейських лідерів щодо «дорогої ціни», яку заплатить режим Путіна за свої вчинки. Зокрема, у даному зв’язку США, НАТО і ЄС можуть зосередити зусилля на найбільш болісних для Росії питаннях, які стосуються її життєво важливих інтересів, в т. ч.:

  • офіційно визнати Російську Федерацію країною, яка підтримує (спонсує) тероризм, що надасть підстави для введення нових санкцій проти Росії, а також порушення питання щодо виключення РФ зі складу РБ ООН та позбавлення її права вето при ухваленні рішень щодо України. Аналогічним чином можуть бути визнані терористичними організаціями і т. зв. Донецька та Луганська народні республіки (ДНР і ЛНР);
  • посилити тиск на Росію у фінансово-економічній сфері, включно:відключення РФ від міжбанківської системи передачі інформації і здійснення міжнародних платежів SWIFT, що позбавить її можливості проведення експортно-імпортних операцій;
  • впровадити системні заходи щодо подальшого зниження міжнародного кредитного рейтингу Росії, що надасть право іноземним кредиторам вимагати дострокового повернення російських боргів та, відповідно, створить реальну загрозу дефолту російської банківської системи вже у найближчій перспективі;
  • зберегти та посилити тенденції падіння світових цін на нафту до 30-40 дол. США за барель, що завдасть критичних збитків державному бюджету РФ та російським нафтогазовим компаніям;
  • розпочати Європейським Союзом чергове антимонопольне розслідування проти ВАТ «Газпром» (на сьогодні США вже розглядають питання щодо введення додаткових санкцій проти російського газового монополіста за незаконне співробітництво із самопроголошеними республіками на Сході України);
  • застосувати низку заходів для відволікання уваги Росії від України, а також розпорошування її зусиль за рахунок:
    • активізації дій з нарощування угруповання військ та посилення військової активності в країнах НАТО і ЄС Балтійського (Литві, Латвії, Естонії) та Чорноморського (Румунії, Болгарії) регіонів, а також Центрально-Східної Європи (насамперед Польщі), що вже передбачено відповідними планами Північноатлантичного альянсу;
    • збільшення обсягів коштів, що виділяються на сприяння «демократичним перетворенням в Росії» (а фактично — російським опозиційним силам антипутінської спрямованості), зокрема в рамках Закону США «Про підтримку свободи України»;
    • надання допомоги національно-визвольним силам на Північному Кавказі та інших регіонах Російської Федерації.

На цьому фоні необхідно виходити на якісно новий рівень підтримки України з боку її західних партнерів, що може надати принципово новий зміст відносинам з нашою Державою, а саме:

  • Натисніть для збільшенняу політичній сфері — встановити реальні союзницькі відносини з Україною, в т. ч. за рахунок:
    • прийняття рішення Вашингтоном щодо надання Україні статусу союзника США поза НАТО, а також взяття на себе конкретних зобов’язань про гарантування суверенітету, територіальної цілісності та безпеки нашої Держави;
    • надання НАТО та ЄС чітких перспектив майбутнього членства України у Північноатлантичному альянсі та Європейському Союзі;
  • в економічній сфері — реалізувати в Україні аналог «плану Маршалла» для післявоєнної Європи з метою стабілізувати українську економіку у спосіб:
    • виділення коштів на проведення економічних реформ в нашій Державі та покриття дефіциту Державного бюджету України;
    • збільшення обсягів кредитування та інвестування програм модернізації і розвитку економічного комплексу України, а також передачі нашій Державі сучасних західних технологій;
    • надання допомоги у забезпеченні енергетичних потреб України, насамперед щодо налагодження реверсного постачання газу до нашої Держави у необхідних обсягах;
  • у безпековій сфері — взяти безпосередню участь у гарантуванні безпеки нашої Держави від загроз з боку Росії, включно з:
    • передачею нашій Державі сучасних зразків озброєння та військової техніки (насамперед високоточних ударних систем), а також підготовкою персоналу для її застосування і обслуговування;
    • підтримкою ініціативи України щодо започаткування миротворчої операції на Сході нашої Держави. При цьому, з огляду на високу ймовірність блокування Росією такої ініціативи в РБ ООН, зазначена операція може бути організована без згоди Москви під егідою Європейського Союзу або Північноатлантичного альянсу.

Звичайно, наведені вище заходи США, НАТО і ЄС не змусять режим Путіна негайно відмовитись від збройної агресії проти України. Разом з тим, вони матимуть потужний стримуючий ефект для Російської Федерації, а також поставатимуть дієвим чинником підриву економіки Росії та її міжнародних позицій. Так:

  • Легкий контрмінометний радар AN/TPQ-50 LCMR http://topwar.ru/
    посилення політико-економічного тиску західних країн і міжнародних організацій на Росію призводитиме до подальшого погіршення стану російської економіки (в т. ч. до виникнення економічної кризи вже у найближчій перспективі) та загострення соціально-економічної і соціально-політичної ситуації в Росії, що підриватиме її можливості з продовження агресії проти України та створюватиме безпосередню загрозу режиму Путіна всередині країни;
  • надання Україні статусів країни-союзника США поза НАТО та країни-кандидата на вступ до ЄС і НАТО означатиме фактичне включення нашої Держави до Західного світу та його цивілізаційних цінностей, а також дозволить їй спертися на американські і європейські ресурси у протистоянні з Росією та при реалізації своїх інтересів;
  • отримання Україною західної «оборонної» зброї сприятиме вирівнюванню українського оборонного потенціалу з наступальними можливостями Російської Федерації, що надасть змогу нашим Збройним Силам завдавати відчутних для Росії втрат у випадку продовження нею військового вторгнення до України;
  • розгортання на Сході України міжнародних миротворчих сил, за участю країн НАТО і ЄС, певним чином може позбавити Росію можливості здійснювати подальшу збройну агресію проти нашої Держави, оскільки в даному випадку зона бойових дій буде перебувати під міжнародним контролем;
  • збільшення масштабів західної допомоги Україні у вирішенні її економічних та енергетичних проблем поставатиме не тільки потужним чинником забезпечення соціально-економічних потреб українського населення та стабілізації внутрішньополітичної обстановки в країні, але і дасть змогу нашій Державі ліквідувати залежність від Росії та увійти в економічну та енергетичну системи Європейського Союзу.

Загалом, незважаючи на очевидно негативну реакцію Росії та протидію з її боку, це сприятиме локалізації та припиненню конфлікту на Сході України, а також надасть можливість політико-економічно стабілізувати нашу Державу. Своєю чергою, все це створюватиме сприятливе підґрунтя для реалізації заходів європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Можливо, що хтось вважатиме це утопічністю, нереальністю та нездійсненністю наведених вище можливих планів і дій з боку західних країн та міжнародних організацій, які начебто остерігаються Росії та не бажають псувати з нею стосунки. В дійсності це не так. США, ЄС і НАТО вже обрали чіткий стратегічний курс на ліквідацію режиму Путіна (по суті, як останньої перепони в демократичному розвитку світу) і вже не звернуть з цього шляху. На жаль, і Путін, і його найближче оточення (партійно-політичне, дипломатичне, зі спеціальних служб, військове, а також бізнесово-олігархічне) або ще до кінця цього не усвідомили, або роблять вигляд, що їх омине доля Мілошевича, Младича, Хуссейна, Каддафі тощо.