9 січня 2017

Експрес-аналіз подій тижня № 01(32)/01

 

КЛЮЧОВІ ЧИННИКИ МИНУЛОГО ТИЖНЯ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ ДОВКОЛА УКРАЇНИ НА ПЕРСПЕКТИВУ

(01.01-08.01.2017 р.)

 

I. Головні резонансні події у розвитку ситуації довкола України

Незважаючи на всю складність 2016 року, він характеризувався рядом важливих подій, що мають стратегічне значення для нашої Держави. Основними з них стали:

по-перше — ухвалення Генеральною асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року резолюції «Положення у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)». Документ вперше на офіційному рівні ООН визнав Росію як країну-окупанта. Зазначене доповнило резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 12 жовтня 2016 року «Політичні наслідки російської агресії в Україні», а також щорічний звіт попереднього розслідування, підготовлений прокурором Міжнародного кримінального суду в Гаазі (Гаазького трибуналу) Фату Бенсудою й опублікований 14 листопада 2016 року, які визнали здійснення Росією збройного нападу (агресії) на Україну із застосуванням регулярних військ. Це створює міжнародно-правову (законодавчу) базу для порушення питання про притягнення керівництва Російської Федерації до Міжнародного суду, а також позбавлення Росії права голосу в Раді безпеки ООН;

по-друге — встановлення якісно нових відносин між Україною та НАТО і ЄС. Зокрема, це стосується прийняття в ході Варшавського саміту НАТО 8-9 липня 2016 року Комплексного плану допомоги Україні, який передбачає зміцнення української оборонної сфери та приведення її до стандартів Північноатлантичного союзу. Водночас були відкриті перспективи для приєднання України до програми «Партнерства з НАТО з розширеними можливостями», яка фактично є аналогом «Плану дій щодо членства в НАТО». У свою чергу, керівництвом Європейського Союзу були визнані успіхи реформ в Україні, що створило підґрунтя для прийняття ЄС принципових політичних рішень щодо спрощення візового режиму з Україною та збільшення обсягів фінансової допомоги Україні. Крім того, було узгоджене питання щодо ратифікації парламентом Нідерландів (останнім із європейських країн) Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

по-третє — фактичний вихід України з енергетичної та торговельно-економічної залежності від Росії. На кінець 2016 року частка Росії у зовнішній торгівлі України скоротилася до 8 %, в той час як частка ЄС — зросла до 40 %. З кінця листопада 2015 року Україна практично припинила придбання газу у Росії та забезпечує свої потреби за рахунок реверсних поставок із Європи. Тим самим Росія втратила основні важелі економічного, а отже і політичного тиску на Україну. Свідченням зазначеного став провал спроб Москви реалізувати сценарій «третього Майдану» в Україні восени 2016 року та створити передумови для реставрації проросійської влади в нашій Державі;

по-четверте — зміцнення Збройних Сил України, що дозволило їм фактично перехопити ініціативу в зоні конфлікту на Донбасі та блокувати всі спроби противника захопити більш вигідні позиції на лінії зіткнення сторін. Крім того, військовий потенціал України вже у значній мірі дозволяє надати відсіч можливим спробам Росії провести широкомасштабну наступальну операцію проти нашої Держави;

по-п’яте — виникнення критично негативних тенденцій у роботі економіки Росії та її фінансової системи під дією західних санкцій. Насамперед, це стосується вичерпаності основних фінансових резервів РФ, що суттєво обмежує можливості російського уряду з подальшої підтримки основних економічних галузей країни. У свою чергу, це ставить режим В. Путіна перед реальною загрозою неконтрольованого розвитку соціально-політичної та економічної ситуації в країні, що підриває можливості Кремля з реалізації його неоімперських планів.

Разом з тим, 2016 рік став і роком досить важких розчарувань для України. Насамперед, це стосується продовження Росією збройної агресії проти України, що не дало можливості досягти позитивних зрушень у врегулюванні ситуації довкола нашої Держави, у т. ч. в плані припинення військового протистояння на Донбасі та повернення Криму Україні.

Крім того, негативне значення для України мали затягування у часі процесу введення в дію рішення ЄС про спрощення візового режиму з нашою Державою, а також вилучення (на вимогу Нідерландів) ряду важливих положень з Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Зазначене ускладнило процес європейської інтеграції України, а також дещо знизило рівень довіри до Європи в українському суспільстві.

Тривожними сигналами для України стали також обрання Д. Трампа новим президентом США та посилення євроскептичних настроїв в Європі, що може призвести до підриву єдності позицій західних країн та міжнародних організацій у питанні продовження ними політики тиску на Росію та підтримки нашої Держави.

 

ІІ. Збройна агресія Росії проти України

Збройна агресія Росії проти України залишається головною загрозою для всіх країн, які входять до зони відповідальності Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Свідченням розуміння даного факту керівництвом ОБСЄ став візит до України 3-4 січня ц. р. нового голови Організації — міністра європейських, інтеграційних та закордонних справ Австрії Себастьяна Курца, який відвідав район зони конфлікту на Донбасі.

Метою візиту було ознайомлення нового керівництва ОБСЄ з ситуацією на Сході України, насамперед — ходом реалізації Мінських домовленостей. Крім того, вивчалися можливості розгортання озброєної поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі, а також питання підвищення ефективності роботи Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні.

За результатами візиту С. Курц визнав збереження напруженості в зоні конфлікту, виходячи з чого уточнив основні завдання ОБСЄ в Україні. Насамперед, вони включатимуть забезпечення повного виконання угод щодо припинення вогню на Донбасі, а також покращення гуманітарної ситуації в регіоні. Для вирішення безпекових проблем ОБСЄ планує поширити зону свого контролю на всю територію Донбасу, а також збільшити кількість технічних засобів спостереження на лінії зіткнення сторін. Водночас Австрія, як головуюча в ОБСЄ, має намір виділити гуманітарну допомогу місцевому населенню на суму 2 млн євро.

Разом з тим, С. Курц висловив сумніви щодо можливості розгортання в зоні конфлікту на Донбасі озброєної поліцейської місії ОБСЄ протягом найближчого часу. За його словами, вирішення даного питання вимагає згоди всіх членів Організації, а також виділення значних коштів на фінансування місії (понад 1 млрд євро), що потребуватиме досить довгих консультацій. Для цього С. Курц планує відвідати провідні країни ОБСЄ, включаючи РФ.

За оцінками експертів, досить обережне відношення Австрії до збройної агресії Росії проти України не сприятиме швидкому врегулюванню ситуації на Донбасі. В той же час візит С. Курца до зони конфлікту, а також його особисті враження від наслідків військових дій Росії в Україні дозволять новому главі ОБСЄ більш глибоко зрозуміти політику режиму В. Путіна та її підривний вплив на безпеку в Європі.

 

2.1. Схід України (зона АТО)

Незважаючи на попередні домовленості щодо встановлення перемир’я на період Новорічних та Різдвяних свят, протягом тижня російсько-терористичні війська здійснювали активні масовані обстріли позицій сил АТО практично на всіх напрямках. При цьому такі обстріли набули особливої інтенсивності саме в період перебування на Сході України нового голови ОБСЄ С. Курца.

Зазначене ще раз підтвердило принципове небажання Росії виконувати взяті на себе зобов’язання, а також зневажливе відношення Москви до будь-яких міжнародних організацій, включаючи й ОБСЄ. Фактично, Росія вже впевнила себе у можливості безкарних дій з огляду на очікувані нею зміни у політиці США та ЄС. Виходячи з цього, режим В. Путіна демонструє неможливість будь-яких змін у його політиці стосовно України, в т. ч. у питанні врегулювання ситуації на Донбасі.

 

2.2. Кримський півострів

У рамках зміцнення своїх позицій в Криму керівництво РФ продовжує кадрові перестановки на ключових посадах в органах окупаційної влади півострова. При цьому чиновники з числа місцевих жителів переважно замінюються на вихідців із Росії. За рахунок таких дій забезпечується як повна лояльність органів влади Криму до Москви, так і проводиться зміна соціального складу населення півострова. Зокрема, згідно з саме такою політикою одним із нових суддів міського суду м. Севастополь призначений Є. Балацкій — колишній суддя районного суду Красноярського краю (у 2016 році були звільнені вісім суддів м. Севастополь — жителів Криму).

Водночас тривають заходи російської сторони із залучення іноземних інвесторів до розвитку економіки та інфраструктури Криму. Так, проводяться переговори з китайською компанією Elevators Distribution (офіційний представник німецько-китайського виробника SRH) щодо постачання ескалаторів для «міжнародного» аеропорту «Сімферополь» та ліфтового обладнання для комунального господарства Криму, а також будівництва на півострові заводу ліфто-підйомних механізмів.

 

2.3. Інші аспекти дій Російської Федерації проти України та Заходу

На фоні продовження збройної агресії проти України режим В. Путіна використовує всі наявні у нього можливості для дискредитації нашої Держави перед західними країнами та міжнародними організаціями, а також здійснення тиску на них через «українські проблеми». Так, на початку січня поточного року глава російської компанії «Газпром» О. Міллер у черговий раз «попередив» керівництво ЄС про «можливість несанкціонованого відбору російського газу Україною» в період різкого похолодання на Різдвяні свята. При цьому він підтвердив погрози Кремля щодо скорочення постачання газу до країн Європейського Союзу у випадку таких дій України.

Водночас Росією була організована широка інформаційна кампанія антиукраїнської спрямованості з приводу святкування в Україні 75-ї річниці створення УПА та дня народження С. Бендери. Зокрема Москва закликала ФРН, Польщу, Велику Британію, Францію та США відреагувати на «марш бандерівців» у Києві, порівнявши його з «підтримкою нацистів». У наведеному контексті, як «прояв агресивного націоналізму керівництва України», Росією була розцінена й антитерористична операція на Донбасі.

 

ІІІ. Україна, міжнародні організації та провідні західні країни

3.1. Міжнародні організації

Європейський Союз. Всупереч ствердженням окремих експертів щодо «зниження інтересу ЄС до України», наша Держава залишається в центрі уваги Європейського Союзу. Так, за заявою Верховного представника ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Ф. Могеріні, одним із пріоритетів її діяльності у 2017 році стане підтримка процесу реформ в Україні, а також забезпечення успішної реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Крім того, ЄС активізує співробітництво з іншими учасниками програми «Східне партнерство».

НАТО. В умовах продовження збройної агресії Росії проти України керівництво та провідні країни НАТО здійснюють заходи з практичної реалізації Комплексного плану допомоги Україні. Зокрема, 3 січня ц. р. між американською компанією Aeroc та українським державним підприємством «Укроборонсервіс» був підписаний Меморандум про співробітництво в галузі спільного виробництва стрілецької зброї за стандартами НАТО. Дозвіл на таке співробітництво був наданий Державним департаментом США і передбачає можливість передачі Україні окремих американських технологій.

 

3.2. Провідні західні країни

США. Протягом останнього часу в США набуває активізації політичний скандал, пов’язаний із втручанням Росії у президентські вибори в країні. Так, 6 січня ц. р. ФБР, ЦРУ та Агентство з національної безпеки США розсекретили спільний звіт з доказами таких дій Москви та причетності до них особисто президента РФ В. Путіна.

Висновки спецслужб були підтримані як діючим президентом США, так і більшістю членів Конгресу. Так, адміністрація Б. Обами виступила зі зверненням до Д. Трампа щодо неприпустимості ігнорування ним даних розвідувальних служб, оскільки це напряму підриває основи національної безпеки країни. У свою чергу, Конгрес прирівняв втручання Москви у виборчий процес в США до здійснення агресії. З огляду на це, вищий законодавчий орган США прийняв до розгляду новий законопроект щодо введення всеосяжних санкцій проти Росії. Незмінність позицій Конгресу була підтверджена новим спікером його нижньої палати — представником Республіканської партії П. Райаном.

На противагу цьому Д. Трамп та його оточення продовжують заперечувати згадані звинувачення на адресу Росії, посилаючись на «відсутність переконливих доказів» та «можливість втручання у вибори інших сторін». Разом з тим, він визнав факт спроб Росії та КНР отримати доступ до інформаційний ресурсів державних установ США та підтвердив свої наміри посилити боротьбу із кібершпигунством.

Водночас Д. Трамп та його команда перейшли до прямого тиску на спецслужби США. Зокрема Д. Трамп висловив наміри провести радикальні реформи Розвідувального співтовариства США (в т. ч. здійснити кадрові перестановки та скоротити чисельність його особового складу) внаслідок «необ’єктивності та надмірної заполітизованості його роботи».

Все це є відображенням загострення протистояння між Д. Трампом та його опонентами у політико-бізнесових колах США, які намагаються отримати потужні важелі впливу на нового президента країни. Так, визнання зовнішнього впливу на виборчий процес у США ставить під сумнів легітимність їх результатів, а отже — і повноважень самого Д. Трампа. (Разом з тим, 6 січня ц. р. обидві палати конгресу США затвердили підсумки президентських виборів у США, на яких переміг Дональд Трамп; також на пост віце-президента США був затверджений Майкл Пенс).

Наведена ситуація здійснює вплив також і на політику США стосовно України, яка фактично стала заручницею різних політико-бізнесових угруповань в американському істеблішменті. Зокрема, під час візиту до нашої Держави американських сенаторів Дж. Маккейна, Л. Грема та Е. Клобучар наприкінці минулого року були висловлені чіткі наміри американського Конгресу щодо продовження тиску на Росію та підтримки України. На цьому фоні збільшується кількість заяв і рекомендацій різного роду радників Д. Трампа та кандидатів на посади в його адміністрації щодо необхідності здійснення поступок на користь Росії з «українського питання».

Незважаючи на згадані розбіжності, США продовжують виконувати свої зобов’язання щодо стримування Росії шляхом посилення американської військової присутності в Європі. 6 січня ц. р. до німецького порту Бремерхафен прибули перші транспортні кораблі з бойовою технікою 3-ї бригади (бригадної тактичної групи) 4-ї піхотної дивізії ЗС США. Основні підрозділи бригади будуть розміщені в Польщі та країнах Балтії.

 

ІV. Інші важливі тенденції та події, які стосуються національних інтересів України

Росія. Дефіцит державного бюджету РФ змушує її уряд збільшувати обсяги вилучення коштів у прибуткових регіонів країни (у формі підвищення податків) в інтересах надання допомоги депресивним суб’єктам федерації. В свою чергу, це створює підґрунтя для загострення відносин між федеральним центром та місцевими органами влади. При цьому набувають все більшого розуміння проблеми, пов’язані з анексією Росією українського Криму.

Зокрема, на минулому тижні глава Республіки Татарстан Р. Мінніханов звинуватив керівництво РФ у проведенні несправедливої регіональної політики в плані забезпечення виживання одних регіонів за рахунок інших. У цьому зв’язку він окремо згадав Крим як такий, що постає тягарем для російської фінансової системи. Зазначене викликало різко негативну реакцію голови уряду РФ Д. Медведєва, який наголосив на неприпустимості втручання регіонів у політику федерального центру.

Наведена ситуація створює реальну загрозу «бунту» суб’єктів федерації РФ та поширення сепаратистських процесів у Росії, як це вже відбувалось у середині 1990-х років. Така загроза набуває особливо небезпечного характеру у відношенні мусульманських регіонів федерації, де зберігається високий рівень антиросійських настроїв.

Міжнародний тероризм. Протягом минулого тижня відбувся черговий сплеск терористичної активності ісламських екстремістських угруповань. У цьому плані найбільший резонанс мали теракти в Туреччині 1 січня ц. р. та 5 січня ц. р., у результаті яких загинули понад 40 осіб та близько 80 отримали поранення). Серія терактів відбулась також в Іраку, Сирії та ряді інших країн.

Виходячи з розвитку ситуації в зонах конфліктів на Близькому Сході, причиною наведеної тенденції є спроби ісламських екстремістів (насамперед «Ісламської Держави») посилити нестабільність у світі з метою компенсації відчутних втрат їх позицій в Іраку та Сирії. Зокрема, за рахунок цього вони намагаються розпорошити зусилля Міжнародної антитерористичної коаліції, а також залякати її учасників. Окремою метою курдських екстремістів є здійснення тиску на керівництво Туреччини та розхитування ситуації в країні в інтересах забезпечення умов для створення Курдської автономії.

 

V. Основні тенденції у розвитку ситуації довкола України на перспективу

5.1. Ключові події та тенденції, що матимуть найбільш важливе значення для України

У найближчій перспективі одними із основних чинників впливу на інтереси України поставатимуть політичні події, пов’язані з наближенням терміну інавгурації нового президента США Д. Трампа. Насамперед, це буде стосуватись подальшої активізації зусиль Росії зі здійснення впливу на відношення Д. Трампа до «російського» та «українського» питань ще до офіційного отримання ним влади з метою недопущення корегування його позицій після вступу на посаду глави держави.

Зазначені зусилля Москви включатимуть проведення відповідної роботи з Д. Трампом та його оточенням як дипломатичним шляхом, так і через російське лобі у політико-бізнесових колах США. Водночас триватиме інформаційна кампанія з дискредитації України (шляхом нівелювання згаданих вище досягнень нашої Держави та «вип’ячування» її проблем), а також «доказів» необхідності змін політики США у відношенні Росії та України. До проведення такої кампанії широко залучатимуться як російські, так і західні та українські політики і експерти проросійської спрямованості. Зокрема, одними з перших проявів такого стала заява кандидата у президенти Франції Марін Ле Пен щодо «законності» російської анексії Криму, а також рекомендації одного з кандидатів на посаду посла США в Росії Томаса Грема (до речі, радника екс-держсекретаря Генрі Кіссінджера) стосовно можливості врегулювання ситуації довкола Криму шляхом надання фінансової компенсації Україні або проведення повторного референдуму на Кримському півострові.

Наслідком таких дій Росії, а також власних інтересів Д. Трампа та його оточення можуть стати спроби нової адміністрації США досягти компромісів з Росією за рахунок українських інтересів. У контексті такої політики Д. Трамп та його оточення будуть намагатися здійснити вплив на членів Конгресу США (в т. ч. шляхом пропонування їм різного роду преференцій, розгортання «війни компроматів» тощо) з метою нейтралізації їх негативного ставлення до режиму В. Путіна.

Разом з тим, після певного періоду можливого налагодження діалогу між США та Росією (між іншим, як це було і на початковому етапі президентства Б. Обами), сторони з високою долею ймовірності знову перейдуть до стану жорсткої конфронтації. Причиною цього (як і у попередньому випадку) стане неминуче порушення Кремлем (читай — режимом В. Путіна) своїх зобов’язань та домовленостей.

 

5.2. Перспективи розвитку подій у зонах конфліктів на території України

З огляду на інтереси режиму В. Путіна стосовно України, до інавгурації Д. Трампа дії російської сторони в зоні конфлікту на Донбасі залишатимуться без змін та включатимуть продовження збройних провокацій середньої інтенсивності. При цьому Росія відкидатиме всі ініціативи як України, так і ОБСЄ щодо зниження напруженості вздовж лінії розмежування (фронту). У зв’язку із зазначеним фактично будуть приречені на провал усі плани та наміри щодо врегулювання конфлікту, які були висловлені новим головою ОБСЄ С. Курцем.

Більш того, з урахуванням очікуваних Росією змін у політиці США, режим В. Путіна вже готує підґрунтя для узгодженого з Вашингтоном тиску на Україну з метою примушення нашої Держави до прийняття російських умов «врегулювання» конфлікту на Донбасі. Зокрема, 6 січня ц. р. заступник міністра закордонних справ Росії Г. Карасін висловив готовність Москви обговорити питання щодо підключення США до Нормандського формату переговорів. При цьому Росія враховує можливість змін також і у позиціях ФРН та Франції після виборів у цих країнах у 2017 році, що відкриє перспективи для створення «спільного фронту» їх дій проти України.

 

5.3. Інші важливі події, що матимуть вплив на інтереси і безпеку України

В умовах зміни влади в США та поширення євроскептичних настроїв в країнах ЄС, важливими індикаторами їх подальшої політики стосовно Росії та України стануть вибори голови Європейського парламенту 17 січня ц. р., Всесвітній економічний форум у Давосі 17-20 січня ц. р., а також Мюнхенська конференція з питань міжнародної безпеки 17-20 лютого ц. р.

Основними претендентами на посаду голови Європейського парламенту (ЄП) є: Гі Верхофстадт (колишній прем’єр-міністр Бельгії; лідер фракції ЄП — Альянс лібералів та демократів за Європу; є активним прихильником зміцнення ЄС і дотримується жорстких позицій у відношенні Росії); Д. Пітелла (італійський політик; лідер фракції ЄП — Прогресивний альянс соціалістів та демократів; виступає за відновлення міжпарламентського діалогу з РФ), а також А. Таяні (італійський політик; представник фракції ЄП — Європейська народна партія; має проросійські погляди).

За оцінками ряду провідних експертів, найбільші шанси бути обраним головою ЄП має Гі Верхофстадт, що матиме позитивне значення для України з точки зору подальшої підтримки її інтересів Європейським парламентом. Разом з тим, результати виборів будуть залежати від багатьох факторів, у т. ч. домовленостей між основними політичними силами у Європарламенті.

У свою чергу, під час саміту у Давосі та Конференції з питань міжнародної безпеки у Мюнхені можуть бути підтверджені або спростовані наміри західних країн і міжнародних організацій щодо продовження політики тиску на Росію та підтримки нашої Держави. Аналогічним чином будуть продемонстровані й позиції та плани дій Москви стосовно України та її західних партнерів.

У наведеному контексті показовою ознакою характеру майбутніх відносин між Росією та Заходом стане рішення президента РФ В. Путіна стосовно його участі у саміті в Давосі та конференції в Мюнхені. Раніше він відмовлявся від цього, мотивуючи своє рішення «неадекватністю політики Заходу щодо Росії». Виходячи із зазначеного, згода В. Путіна на участь у згаданих заходах буде означати можливість змін у такій політиці.

Разом з тим, у будь-якому випадку саміт у Давосі та конференція в Мюнхені можуть бути використані Україною як вагомі міжнародні трибуни для доведення світовій спільноті своїх політичних позицій, а також викриття цілей і методів дій режиму В. Путіна проти нашої Держави та їх наслідків для України, Європи і світу.

У рамках підготовки України до участі в саміті та конференції важливе значення матиме візит до Києва 15 січня ц. р. віце-президента США Дж. Байдена, що у певному сенсі може дозволити прояснити позицію нової американської адміністрації стосовно нашої Держави.

 

www.reliablecounter.com