29 травня лідери Білорусі, Казахстану і Росії підписали Договір про створення довгоочікуваного В. Путіним Євразійського економічного союзу (ЄАЕС).
Навіть кремлівські пропагандисти вже забули про цей далеко не інформаційний привід. Причина одна — очікуване приєднання до «перевірених союзників» (директора білоруської нафтопереробної «відмивалки» О.Лукашенка та Н.Назарбаєва, який вже десятиріччями боїться свого повалення московськими ставлениками) карликових партнерів в особі президентів Вірменії та Киргизстану наблизило здійснення мрії В. Путіна і багатомільйонної армії його маргіналізованих прибічників про «новий СРСР» лише на соті долі міліметра. Оскільки там нема й не буде України.
Окрім того, через превалювання в ЄАЕС політичних цілей, союз ризикує перетворитися на чергові мертвонароджені аналоги «Союзної держави Росії і Білорусі» чи СНД.
Після анексії Криму, яка стала швидше за все несподіваним зовнішньополітичним бонусом для російського лідера, В.Путіну нарешті вдалося шляхом чисельних поступок апетитам білоруського і казахстанського вождів досягти хоча б на папері довгоочікуваної мети свого імперського курсу — економічної інституалізації «братерської дружби» трьох народів як передумови для відновлення пострадянської наддержави. Як влучно оцінили цю подію експерти одного з московських аналітичних центрів,Путін нарощує кількість своїх «геополітичних перемог», що дає йому змогу мобілізувати провладні настрої навколо власної персони й активніше проводити репресивну політику всередині країни: за останніми даними «ВЦИОМ», вперше з 2003 року найбільшу підтримку серед респондентів-росіян дістала ідея відновлення статусу «супердержави – СРСР».
Президенти Росії, Білорусії і Казахстану Володимир Путін, Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв підписали в Астані договір про створення Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), який набирає чинності з 1 січня 2015 р. Восени 2013 Путін заявляв, що договір про Євразійський економічний союз повинен відобразити нову якість інтеграції країн-учасниць в порівнянні з існуючим Митним союзом
http://www.pravda.ru/news/
На що ж сподіватися від ЄАЕС світові, Європі, Азії, сусіднім державам, «братнім народам»?
1. Попри солодкі обіцянки російського президента про привабливий центр економічного розвитку та інвестицій, 170-мільйонний регіональний ринок, п’яту частину світових запасів газу і 15% нафти, а також транзитно-логістичні переваги ЄАЕС, усі закордонні партнери вже знають, як Москва «вміє» дотримуватися правил СОТ, Третього енергетичного пакета, інших міжнародних регулюючих систем, багато- і двосторонніх угод, шантажуючи енергетичними, політичними і військовими вимогами.
2. З 2015 року лише розпочнуть формувати єдиний ринок послуг. Усі угоди, необхідні для повноцінного функціонування Євразійського економічного союзу, стануть чинними лише з 2025 року. Іншими словами, до цього часу у В.Путіна зберігається широке поле для «новацій» або ж за десятиріччя російський, білоруський і казахський народи змінять місцеперебування кремлівського, мінського й астанинського довгожителів.
До 2025 року Росії, Казахстану і Білорусії обіцяють дати алтин - нову єдину валюту. Як відомо, ідея єдиної валюти належить президентові Казахстану Нурсултану Назарбаєву, в 2012 році її підтримали Володимир Путін і Дмитро Медведєв. Алтином в Росії називали три копійки, а казахською алтин - золото
http://nnm.me/
3. Серйозним показником просування шляхом економічної інтеграції було б запровадження єдиної валюти. Провальний досвід «єдиної держави Росії і Білорусі» та ініціативи Н.Назарбаєва щодо переходу на аналог євро «алтин» (2012 р.), а також визначений у договорі орієнтир для країн-підписантів нового союзу у вигляді початку функціонування з 2025 року (!) не єдиної валюти, а єдиного мегарегулятора з нагляду і регулювання банківської діяльності, зайвий раз свідчить про перспективи і політизований формат ЄАЕС. Навіть один із міністрів Євразійської економічної комісії (ЄЕК) та заступник директора пропутінського Інституту країн СНД змушені визнати, що «ситуація зміниться не раніше, ніж зміняться лідери, отож попереду ще довгі роки очікування».
4. Зведені показники торгівлі країн-членів Митного союзу (тих же РБ, РК і РФ) мають негативну динаміку: у 2012 році обсяг їх взаємної торгівлі становив 68,6 млрд. дол., у 2013 році — вже 64,1 млрд. зі збереженням негативного тренду у цьому році, зменшившись у першому кварталі на 1,8 млрд. дол. (за даними офіційного сайту ЄЕК).
5. Переваги й вигоди від «рівноправного партнерства» з Москвою розподіляються у новому союзі нерівномірно. Так, Росія змушена збільшувати «ціну дружби з Лукашенком» як мінімум на 5 млрд. доларів щорічно. Від «взаємовигідної» торгівлі у виграші залишаються Білорусь і Казахстан, які спрямовують на ринок Митного союзу відповідно майже половину і близько 20% своєї зовнішньої торгівлі. Навряд чи такі правила торгівлі сприятимуть створенню умов для формування зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока чи відновлення необхідного Китаю Великого Шовкового шляху.
6. Єдиним реальним здобутком В.Путіна від «прориву в Астані» може бути хіба що заявка на міжнародну правосуб’єктність ЄАЕС як міжнародної економічної організації-представника керованих Росією країн, з якою вступатимуть у стосунки глобальні і регіональні гравці та окремі держави.
Вірменія має намір приєднатися до договору про створення Євразійського економічного союзу до 15 червня, заявив президент країни Серж Саргсян на розширеному засіданні Вищої Євразійської економічної ради
http://ria.ru/
7. Заявлені наміри на приєднання до ЄЕАС Вірменії, президент якої С.Саргсян, окрім економічного донорства, очікує від членства в цій міжнародній організації певної легітимізації окупації Нагірного Карабаху, можуть негативно позначитися на відносинах країн-членів ЄАЕС з глобальним енергетичним і важливим регіональним гравцем Азербайджаном. Офіційне звернення І.Алієва з цього приводу до трійки підписантів «вартує чимало».
8. Реальною загрозою для світових демократій є не об’єднання низки країн в економічний блок і далекі перспективи його розширення, а певне згуртування авторитарних режимів на основі імперської, експансіоністської за своєю суттю ідеології «євразійства», якою керується головний інтегратор пострадянського простору. Підтвердженням небезпеки її впровадження у міждержавні відносини є «зростаючий апетит» В. Путіна до загарбання чужих територій та «неосудність» вчинених і запланованих ним порушень норм міжнародного права з боку білоруського, казахстанського та інших лідерів-союзників.
