Чи справдяться надії Росії на Китай?

Керівництво Російської Федерації продовжує активні кроки з розширення кола її іноземних партнерів, що має на меті компенсацію політико-економічних санкцій з боку США та ЄС. В цьому плані важливе значення надається проведенню різного роду міжнародних заходів у ході яких демонструється «привабливість» Російської Федерації та можливості співробітництва з нею у торговельно-економічній, інвестиційній та інших сферах.

Зокрема, на минулому тижні у російському місті Санкт-Петербург відбувся 23-й Петербурзький міжнародний економічний форум - 2019, що є одним із найбільш представницьких зі згаданих заходів. Так, у форумі взяли участь президент РФ В. Путін (традиційно відкриває форум з 2005 року), голова КНР Сі Цзіньпін, лідери близько 20 інших держав, делегації з понад 140 країн світу, а також представники 2,5 тис. російських та 1,3 тис. іноземних компаній. Загалом 19 тис. осіб.

Особливістю цьогорічного форуму стало його проведення в умовах чергового піку ускладнення економічної ситуації в Росії на фоні невирішеності існуючих проблем. Так, за даними Росстата, в першому кварталі цього року темпи росту ВВП країни скоротилися до 0,5% у річному вимірі, що значно нижче прогнозів Міністерства економічного розвитку та Центрального банку.

Разом з тим, за оцінками незалежних експертів (зокрема, аналітичного департаменту компанії «Локо-Инвест»), в реальності ситуація у російській економіці є набагато гіршою і характеризується не ростом ВВП, а його падінням на 1,6% у порівнянні з першим кварталом минулого року. Водночас в січні-квітні цього року чистий відтік капіталів із Росії склав 34,7 млрд дол., що майже в два рази вище аналогічного показника 2018 року.

Виходячи з цього експерти роблять висновок про входження Росії у новий цикл рецесії, який розпочався ще у минулому році. Причинами такої тенденції називаються як зниження довіри іноземних інвесторів до російської економіки внаслідок подальшого посилення західних санкцій, так і прорахунки у роботі уряду країни.

Так, найбільш критичні наслідки для Росії мало прийняття США закону «Про протидію противникам Америки через санкції», який був ухвалений ще в 2017 році та частково введений у дію у минулому році. Крім того, вкрай негативний резонанс у світових бізнесових колах викликав арешт російськими правоохоронними органами одного з найкрупніших іноземних інвесторів – засновника компанії Baring Vostok – американського підприємця Майкла Калві.

Як завжди, наведені проблеми були фактично проігноровані у виступах В. Путіна та інших офіційних представників російської влади. В той же час, погіршення стану економіки країни та, як наслідок, неспроможність уряду виконати соціальні укази президента РФ, було чітко констатовано іншими учасниками форуму з числа неурядових експертних кіл.

Аналогічні розбіжності мають місце і у коментарях підсумків форуму у Санкт-Петербурзі. Так, за ствердженнями прокремлівських ЗМІ, результати заходу можуть здійснити вагомий позитивний вплив на розвиток російської економіки. На користь таких перспектив називається «рекордна кількість контрактів», які були укладені між представниками російського бізнесу та їх іноземними партнерами, а саме – близько 650 на загальну суму 3,1 трлн рублів.

При цьому особливі сподівання покладаються на Китай як «найближчого та найбільш потужного партнера Росії». Зокрема, робиться наголос на особистих зустрічах В. Путіна та Сі Цзіньпіна, які проходили у рамках форуму та мали «безпрецедентну» тривалість за часом. Крім того, відмічається високий рівень представництва китайської делегації, яка була найбільшою на форумі та включала 1072 осіб. Виходячи з цього висловлюється впевненість у подальшому зміцненні зв’язків між Росією та КНР за всіма напрямами.

На противагу оптимістичним оцінкам стану та перспектив розвитку співробітництва між Росією та Китаєм, низка інших російських мас-медіа та окремих експертів визнають збереження суттєвих проблем у стосунках сторін. Прикладами цього називаються:

по-перше, невиправданість сподівань Москви щодо можливості компенсації західних кредитних санкцій за рахунок отримання кредитів від КНР. Так, з 2014 року китайські банки ввели обмеження на видачу кредитів та інших форм співпраці з російськими компаніями і підприємцями, які підпадають під дію санкцій з боку США та ЄС. Крім того, провідні державні банки ExIm Bank та CDB, здебільшого надають кредити своїм російським клієнтам лише за умови витрати отриманих коштів у КНР;

по-друге, низький рівень реальних обсягів китайських інвестицій у російську економіку, незважаючи на значну кількість угод та домовленостей між двома країнами щодо реалізації спільних економічних проектів. За станом на початок 2018 року їх розмір становив лише 4,189 млрд дол. США, що складало 2% від загального обсягу інвестицій КНР в іноземні країни. А протягом минулого року в рамках загального процесу відтоку іноземних капіталів із Росії, Китай вивів з неї 1,199 млрд дол. США (або 24% своїх інвестицій). Для порівняння, в цей же період китайські інвестиції в економіку Казахстану зросли до 15,6 млрд дол. США;

по-третє, дисбаланс у торгівлі між двома країнами, а також відсутність реальних результатів дій Росії щодо диверсифікації її зовнішньоекономічних зв’язків за рахунок Китаю. Так, на сьогоднішній день до 80% російського експорту у КНР припадає на нафту і газ, а близько 60% імпорту – на продукцію машинобудування. З однієї сторони це робить Росію сировинним придатком Китаю, а з іншої – посилює залежність її економіки від світових цін на енергоносії. Зокрема, зростання обсягів торгівлі між Росією та КНР протягом 2014-2018 років на 13 млрд дол. США (з 95 до 108 млрд дол. США) здебільшого стало наслідком підвищення вартості нафти майже в два рази. Разом з тим, це жодним чином не дозволило Росії перекрити втрати від падіння торгівлі з ЄС на 86 млрд дол. США (з 380 до 294 млрд дол. США). Без вирішення залишається також і питання розширення російсько-китайської торгівлі у національних валютах;

по-четверте, фактичний провал планів Росії та КНР щодо поєднання їх стратегічних політико-економічних проектів. Так, в 2018 році була підписана угода щодо торговельно-економічного співробітництва між Євразійським економічним союзом (ЄАЕС) та Китаєм. Разом з тим, через розбіжності всередині ЄАЕС, в тому числі щодо торгівлі з КНР, угода практично не дала реальних результатів. Не були реалізовані також і плани перетворення Росії на ключову ланку транспортного сполучення між Китаєм та Європою в рамках китайської ініціативи «Пояс і шлях». Внаслідок низки проблем організаційного, бюрократичного та фінансового характеру був провалений проект «Евразія», який передбачав проведення швидкісної залізничної магістралі Пекін – Москва – Берлін. В результаті переважна частина торгівлі між Китаєм та Європою все ще здійснюється по морю. У період 2014-2018 років частка залізничних перевезень зросла лише з 0,65% до 1,37% і то тільки тому, що прикордонні китайські провінції знизили транспортні тарифи.

В цілому наведені обставини підтверджують суто ситуативний та декларативний характер «стратегічного партнерства» між Росією та Китаєм. По суті, на сьогоднішній день таке партнерство є своєрідною формою «дружби проти США» і не підкріплюється потужною економічною базою.

Більш того, економічні відносини двох країн набувають все більшої нерівномірності на користь КНР. Так, якщо Китай послідовно розширює доступ до російських природних ресурсів, що повністю відповідає його інтересам, то Росія досі не може досягти своїх стратегічних цілей щодо компенсації західних санкцій за рахунок переорієнтації економічних зв’язків на китайський напрям. В свою чергу це не дозволяє Росії забезпечити вирішення своїх економічних проблем і лише робить її сировинним придатком КНР.