18 липня 2019

Економіка в обмін на суверенітет

Чи варто нам погоджуватися з Росією?

 

Незважаючи на чітке конституційне визначення зовнішнього курсу України, сам процес нашої виборчої кампанії знову зробив це питання актуальним. Адже попри російську збройну агресію, деякі українські політичні сили відверто виступають за відновлення стосунків з агресором, ще й при цьому не вимагаючи від нього жодних зобов’язань. Бо, бачте, такий крок сповнений «позитивних наслідків», він нібито сприятиме розвиткові української економіки та підвищенню рівня життя українського населення. Як намагаються переконати апологети такої ідеї, все це важливіше за інтереси України, її суверенітет та відновлення своєї територіальної цілісності. Природно, що такі позиції відповідають інтересам Москви, яка прагне впливати на Україну.

Не будемо вступати у пустопорожні дебати з прихильниками подібної політики. Краще погляньмо на справжні пріоритети українського суспільства і з’ясуємо, що наразі відбувається у торговельно-економічних відносинах Росії з країнами колишнього СРСР. Бо саме це може дати нам красномовну відповідь на запитання щодо нашого напрямку подальшого руху.

…На сьогоднішній день вступ України до ЄС підтримується 62 % наших громадян, а до НАТО — близько 55 %…

Так, за даними соціологічних досліджень, на сьогоднішній день вступ України до ЄС підтримується 62 % наших громадян, а до НАТО — близько 55 %. Своєю чергою, 24 % наших громадян виступають за рівновіддаленість України від Заходу та Росії, 10 % — за приєднання України до Євразійського економічного союзу (колишній Митний союз). Як бачимо, всупереч всім проблемам останніх років, більшість українців прихильно сприймають європейський вибір України. А такі, хто мріють про повернення до Росії, становлять абсолютну меншість. До речі, їхня частка серед всього українського населення якраз і дорівнює рейтингу проросійської опозиції в нашій державі.

 

Втім, підсумки опитування громадської думки в Україні у повній мірі відповідають тим процесам, що відбуваються на пострадянському просторі. Про це навіть свідчить провал зусиль Москви щодо реінтеграції колишніх радянських республік в економічній сфері, якою вона намагається відновити щось на кшталт Радянського Союзу в тому чи іншому вигляді. І це, як це стверджує кремлівська пропаганда, навіть не якісь інсинуації її супротивників. Даний факт відкрито визнають самі російські експерти, включно з представниками державних органів країни, в т. ч. Федеральної служби державної статистики РФ. За інформацією Росстату, якщо у 2000 році частка країн колишнього СРСР у загальному імпорті Росії становила 34 %, то до 2018 року вона впала більш, ніж втричі — до 11 %. Суттєві зміни відбулись також і у структурі торгівлі колишніх радянських республік з Росією. Наприклад, в тому ж 2000 році частка Росії в білоруському експорті становила 84,3 %, а у 2018 році — вже тільки 38,5 %. За цей же період аналогічний показник в Казахстані знизився з 19,5 % до 8,5 %, а в Україні — з 34,5 % до 7,7 %, що стало надзвичайним випадком на пострадянському просторі.

…Єдиним чинником, який все ще якось єднає Росію з її колишніми співмешканцями в СРСР, виступають меркантильні інтереси їх правлячих верхівок чи бізнесових кіл. Ну і те, що називається історичною пам’яттю певної частки населення…

Те ж саме сталося і з імпортом пострадянських країн із Росії. В Білорусі його частка знизилась з 92 % у 2000 році до 59 % у 2018 році; в Казахстані — з 48,7 % до 38,1 %; в Україні — з 26,2 % до 14,2 %. При цьому як в експорті, так і в імпорті країн колишнього СРСР частка їх торгівлі з Росією перерозподілялася і продовжує перерозподілятись на інших партнерів, насамперед — членів ЄС та Китай. Тобто, замість поглиблення інтеграції колишніх радянських республік відбувається переорієнтація економічних зв’язків за межі пострадянського простору. А отже і зникають підстави для їх об’єднання довкола Росії у політичній, безпековій та інших сферах. По суті, єдиним чинником, який все ще якось єднає Росію з її колишніми співмешканцями в СРСР, виступають меркантильні інтереси їх правлячих верхівок чи бізнесових кіл. Ну і те, що називається історичною пам’яттю певної частки населення.

В основі таких процесів, повторюю, об’єктивні і суб’єктивні чинники, а саме: зниження економічної привабливості Росії через її економічні проблеми; несприйняття економічної політики Москви, яка уникає рівноправного співробітництва зі своїми партнерами, намагаючись нав’язувати їм свої умови; послідовні кроки ЄС, Китаю, США та інших країн з поглиблення взаємодії з колишніми радянськими республіками. В якості окремого аспекту слід також назвати систематичні економічні (в т. ч. енергетичні) війни Москви проти країн колишнього СРСР, що змушує останніх шукати інших партнерів.

 

Такі проблеми Росії особливо загострюються з 2014 року, після того, як США та ЄС запровадили політико-економічні санкції у відповідь на агресію проти України. Разом із Росією значних економічних збитків зазнали і її партнери по Євразійському економічному союзу (ЄАЕС), які на той момент були ще досить тісно пов’язані з російською економікою.

…Замість поглиблення інтеграції колишніх радянських республік відбувається переорієнтація економічних зв’язків за межі пострадянського простору. А отже і зникають підстави для їх об’єднання довкола Росії у політичній, безпековій та інших сферах…

Незважаючи на певну стабілізацію економічної ситуації в рамках ЄАЕС після 2016 року та навіть на деяке зростання обсягів торгівлі всередині організації (що, в основному, стало наслідком підвищення світових цін на енергоносії), суперечності між її членами не пом’якшилися. Навпаки, вони ще більше загострилися. Як і раніше, причини криються у невирішеності вищезгаданих проблем.

Додатковим чинником впливу на відносини між Росією та її партнерами по ЄАЕС я б назвав активну діяльність Китаю з реалізації його стратегічної ініціативи «Один пояс, один шлях», що охопила країни Центральної Азії. При цьому економічний потенціал КНР та розумна економічна політика її керівництва дала змогу запропонувати значно кращі умови співробітництва, ніж це могла зробити Москва. Як наслідок, за низкою показників торговельно-економічної та інвестиційної взаємодії з країнами регіону КНР вже переважає Росію. Так, у 2018 році частка КНР у зовнішній торгівлі Киргизстану сягає майже 60 %, в той час як Росії — знизилась до близько 20 %. Стосовно Таджикистану аналогічні показники складають 40 % та 20 %, відповідно. Своєю чергою, загальні інвестиції КНР в економіці Казахстану становлять 16,6 млрд дол. США, в той час, як Росії — близько 9 млрд дол. США; в економіці Таджикистану — 1,16 млрд дол. США та 0,986 млрд дол. США; в економіці Узбекистану — 7,6 млрд дол. США та 6 млрд дол. США, відповідно.

…Президент Білорусі О. Лукашенко постійно критикує діяльність ЄАЕС та звинувачує Росію у тому, що вона порушує правила організації, намагається економічно тиснути на її членів…

Загалом це все зменшує принадність ЄАЕС для більшості її членів, що знову ж таки підриває позиції Москви на пострадянському просторі. На сьогоднішній день відверте незадоволення діяльністю організації вже спостерігається і на урядовому, і на експертному рівнях країн-учасниць організації. Особливо це не подобається Білорусі та Казахстану — стратегічним партнерам росіян. Президент Білорусі О. Лукашенко постійно критикує діяльність ЄАЕС та звинувачує Росію у тому, що вона порушує правила організації, намагається економічно тиснути на її членів. В той же час за його ініціативою уряд Білорусі активізує торговельно-економічні відносини з країнами ЄС, Китаєм, іншими партнерами поза ЄАЕС. Політику О. Лукашенка підтримує білоруський електорат. Так, за підсумками опитувань, сьогодні Євросоюзу довіряють 51 % білоруських громадян, в той час, як Євразійському союзу — 48 %. У минулому році ці показники співпадали та становили 47 %, що свідчить про зміщення пріоритетів білоруського суспільства в бік ЄС. До 62 % (збільшилася на 12 %) зросла також кількість білоруських громадян, які надають позитивну оцінку відносинам між Білоруссю та Євросоюзом.

На офіційному рівні керівництво Казахстану демонструє більш стримане ставлення до ЄАЕС. Разом з тим справжня позиція керівництва цієї країни висвітлюється через казахських експертів, у т. ч. в урядових структурах країни. Зокрема, таку позицію оприлюднив директор Групи оцінки ризиків при уряді Казахстану Д. Сатпаєв на «Глобальному саміті з виробництва та індустріалізації» GMIS-2019 у Єкатеринбурзі в липні ц. р. За його словами, членство Казахстану в ЄАЕС тягне країну вниз як в економічному, так і у політичному плані. Водночас він визнав, що казахські підприємці зневірилися у перспективі інтеграції на пострадянському просторі.

До речі, подібні настрої панують не тільки в країнах колишнього СРСР, але й в окремих сепаратистських державних утвореннях на їх території, які були створені Росією та повністю від неї залежать. Зокрема, «Придністровська Молдавська Республіка» (ПМР) наразі активно розвиває торговельно-економічні відносини з Європейським Союзом у рамках реалізації спільних або узгоджених з Молдовою проектів. Сьогодні частка товарообігу «ПМР» з країнами Євросоюзу, Молдовою та Україною (62 %) вже більш ніж у два рази перевищує частку торгівлі цієї самопроголошеної республіки з Росією (29 %).

 

…Не варто сподіватися на те, що економічні проблеми України можна усунути, відновивши співробітництво з Росією. А тим паче — жертвувати для цього нашим суверенітетом та територіальною цілісністю…

Отже, не варто сподіватися на те, що економічні проблеми України можна усунути, відновивши співробітництво з Росією. А тим паче — жертвувати для цього нашим суверенітетом та територіальною цілісністю. Що демонструє приклад не тільки України, але й решти колишніх радянських республік, включно з найближчими партнерами Росії по Євразійському економічному союзу.

Водночас це демонструє, що самій Росії не варто мріяти про якесь реставрування колишнього СРСР, в т. ч. про відновлення свого впливу на Україну. Аби що задля цього Москва не наважилася зробити! Навіть відверто демонструючи свою військову силу та можливість її реального застосування проти України та Грузії.