23 листопада 2013

Омелян Терлецький: Геополітичні погляди на Україну

Володимир Грицевич — випускник Львівського університету імені Івана Франка

Кандидат географічних наук, дійсний член Українського географічного товариства.

Автор понад 200 наукових статей.

Співавтор визначення Географічного Центра України, співавтор атласного видання «ЛЬВІВ. Комплексний атлас».

 

Омелян Терлецький про роль політико-географічного положення України в її розвитку у різні історичні епохи. Геополітичні ідеї та прогнози вченого щодо політичного майбутнього Української держави.

Для початку і першої половини ХХ століття характерною була активізація наукової думки свідомої частини української інтелігенції щодо перспектив суверенності та майбутності української держави. Це було викликане геополітичними зрушеннями внаслідок Першої світової війни, появою на світовій карті великого монстра СРСР, як спадкоємця Російської імперії, першою за кілька століть можливістю (хоча й не реалізованою) створення незалежної Української держави. Саме тому в цей час з’явилася когорта українських дослідників, які своєю працею заклали наукове підґрунтя суверенітету України, обґрунтували територіальне розташування її етнічних земель, показали її історичну спадкоємність та видатне місце в історії Європи, зафіксували і розвинули культурно-цивілізаційні надбання нашого народу.

У сузір’ї таких вчених можна назвати Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Григорія Величка, Мирона Кордубу, Юрія Липу, Івана Крип’якевича, Володимира Кубійовича та інших. На них великий вплив справила діяльність Івана Франка, Миколи Міхновського, Бориса Грінченка і т.д. Кожен з цих вчених заслуговує окремої наукової розвідки та публікації. Водночас, деякі імена поки-що залишаються невідомими, або маловідомими для української та світової спільноти. Тому сьогодні згадаємо Омеляна Терлецького, який зробив свій унікальний внесок у скарбницю геополітичного усвідомлення українського народу.

Омелян Терлецький у молодому віціВін був тим інтелігентом, який своєчасно виступив на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Як за університетською освітою, так і за практичним спрямуванням, Терлецький поєднав у собі два фахи: історію та географію, що виявилося дуже цінним для його наукових досліджень. Геополітичні ідеї Омеляна Антоновича актуальні і в наш час, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки. Розглянемо такий аспект його творчої спадщини, як політико-географічне положення України в контексті наукових думок інших авторів того часу.

Але перед цим зазначимо, що паралельно з О.Терлецьким у цьому ж напрямку працювали інші вчені. Особливо виділимо Степана Рудницького, який вважав, що головним у політико-географічному положенні України є її відношення до основних шляхів світової торгівлі і шляхів політичної експансії великих держав. Для України, на думку вченого, важливе не лише її сусідське чи регіональне, а також і її глобальне положення. Зокрема, щодо сусідського положення — то це межування з оточуючими країнами, для регіонального — знаходження України на південному сході Європи, для глобального — положення на стику цивілізацій між Європою, Азією та Африкою. С. Рудницький звертає увагу, що політико-географічне положення держави — категорія історична, воно змінюється в часі і залежить від конкретних обставин, держав, які мають на неї вплив, воно має риси минулого, а також формує майбутнє положення держави. У політико-географічному положенні України С. Рудницький виділяє його «близькосхідний аспект положення в північному запіллі Чорного моря, чим визначається найкоротший шлях для експансії великих держав Європи в одних випадках на Балкани, в інших — на Закавказзя, Персію, Месопотамію, Азію». Він також висвітлює невигідність політико-географічного положення України щодо Росії.

У згаданому аспекті найцікавішою є видана у 1935 році праця Омеляна Терлецького «Вплив природи на історію України». Які ж найголовніші ідеї цієї праці?

У першу чергу слід зазначити, як автор розуміє значимість поняття «положення». Ось що він, зокрема, пише: «Географічне положення краю є найважнішим з усіх природних чинників для народу, який цей край замешкує. Україна положена в уміркованій смузі північної півкулі … яка є найкориснішою для розвитку культури й цивілізації і тому саме в цій смузі повстали найдавніші культурні й цивілізаційні огнища». Щодо особливостей політико-географічного положення різних історичних державних утворень українського народу, то О.Терлецький зазначає так: «Усі наші держави, чи то Київська держава, чи то Галицько-Волинська, чи то держава з козацької доби, чи врешті найновіші наші держави, що постали в 1917-1918 роках, усі вони були континентальними (сухопутними) державами». І далі: «Цей континентальний характер української території мав очевидячки свої наслідки. Першим і головним наслідком було те, що Україна все мала і має багато сусідів і то дуже ріжнородних».

У сучасному розумінні політико-географічне положення держави — це сукупність її геопросторових відношень до політичних об’єктів, що знаходяться поза державою, але можуть впливати на її розвиток.

О.Терлецький в першу чергу виділяє серед сусідів Польщу, Московщину і «степовиків» зі Сходу. Щодо останніх він пише: «Давніх степовиків приборкано і то головно українськими руками». Він вірно зауважує, що саме Україна стала тим «заборолом», який захистив від «степовиків» усю західноєвропейську цивілізацію.

У наш час сусідами залишаються: Польща, Росія, Білорусь, Румунія, Угорщина, Словаччина, Молдова. Сьогодні Україна має сім сухопутних сусідів першого порядку. Крім того є п'ятнадцять сухопутних сусідів другого порядку. В наш час така багатоманітність територіальних зв’язків є позитивною ознакою, бо забезпечує їхню альтернативність і певну свободу вибору зв’язків.

У середньовіччя державотворча традиція українського народу була започаткована Києворуською державою, яка простягалась у Східній Європі від Чорного (тоді Руського, або Понтійського) моря на півдні до Балтійського (тоді Варязького) моря на півночі, від Сяну на заході до Волги на сході. Ще на початку свого існування Київська державазазнавала експансії з боку сусідніх держав, які претендували на володіння Східною Європою.Їх приваблювали не тільки нові поселення, але й природні багатства нашого краю. Природними шляхами чужоземної експансії були річки Дніпро, Двіна, Волга, Каспійське море та інші. На думку Івана Крип’якевича, Галицько–Волинська держава була помітним геополітичним чинником в Європі та вітчизняній історії, оскільки: по-перше, вона успадкувала політичну традицію Київської держави, збагативши, розвинувши її у контексті тодішніх європейських політичних тенденцій; по-друге, позиція Галицько–Волинського князівства суттєво впливала на політичні процеси в Європі; по-третє, за своїм політичним становищем, територією, політичною, економічною, військовою могутністю, рівнем культури вона була однією з найбільших держав й розвивалась на єдиній етнічній основі; по-четверте, у руслі тогочасних політичних традицій держава мала унормовану систему організацій влади; нарешті, по-п’яте, завдяки інтенсивним зносинам з Західною Європою вона уникла однобічної орієнтації на Візантію, непродуктивних азійських впливів.

Можна з упевненістю стверджувати, що розвиток Галицько–Волинської держави був пов'язаний з її географічним положенням: країна розміщувалася на шляху, що найкоротшою лінією з’єднував Балтійське море з Понтійським (Чорним), і після занепаду Києва перейняла на себе головні торгові і політичні функції. Важливу комунікаційну функцію відігравав східно–західний шлях, і господарство західних земель було на високому рівні. Населення було тут густіше, аніж на сході. А близьке сусідство з Заходом принесло українському народові нові культурні впливи і надбання. Галицько–Волинське князівство завдяки стійкому політико–географічному положенню протягом цілого сторіччя було головним політичним центром всієї України.

Особливе політико-географічне положення виникло в добу козацької української держави часів гетьманщини. Центром політичної організації другої української держави стала тоді Козацька держава, що простягалася широкою смугою від Дністра і Південного Бугу на заході до Дінця на сході. Внаслідок військових дій значно скоротилися українські землі — без Галичини, західного Полісся і західної Волині, які тоді стали сусідами першого порядку, але ненадовго. Основний масив її території пролягав на Правобережжі Дніпра, вздовж його лівої притоки Десни до Брянська (Стародубщина) на півночі, аж до Путивля, Лебедина і Харкова та річки Донець на сході, та вниз уздовж Дніпра до Чорного моря на півдні.

В історичному плані політико-географічне положення наших земель не завжди було однаковим. Омелян Терлецький відзначає, що за князів Олега, Ігоря та Святослава Хороброго українська політика була звернена в бік Чорного моря. У ті часи положення України мало низку переваг, що призвело до розквіту Києворуської держави. За козацької доби положення погіршилось, бо цивілізовані арабські та візантійський краї занепали, а на їх руїнах «розсілися» орди варварських османських турків. Українці були значно віддалені від багатьох цивілізованих народів. Він згадує про війни України з «Польщею», а також про стосунки з «Московщиною», і, зокрема, про те, що Росія високо оцінювала значення портів Одеси й Херсона для торгівлі українською пшеницею. В тексті роботи є навіть така емоційна фраза: «Москалі жили тільки тим, що дістали з України».

З середини 19-го століття політико-географічне положення покращується у зв’язку з пожвавленням торгівлі через Середземне море і Суецький канал.

На підставі проведеного дослідження О.Терлецький робить наступні висновки:

  • «…Україна лежить на найкоротшому шляху, що веде із середньої Європи до багатих азійських Індій»
  • «…Український народ не може тепер нарікати на географічне положення свого простору. Завдяки йому світове становище України стає постепенно чим раз ліпше»;
  • «…З усього виходить, що це географічне положення вийде Україні на користь».

Дуже цікавими і пророчими є думки автора про подальшу долю України в складі СРСР. Ось що він, зокрема, пише: «… Нинішня Радянська Україна хоч би вона була й незалежною державою, то вона не стояла би міцно на Чорному морю і не мала би обезпеченого фронту від сторони моря так довго, як довго вона не відбере від Росії Крим».

Це було написано в 1935 році!

В іншому місці автор зазначає: «…В майбутності, коли Україна стане незалежною, і взявши в своє посідання Кримський півострів, стане міцно на берегах Чорного моря». Отже, на думку О. Терлецького, Крим є дуже важливим геополітичним елементом української держави.

Підсумково можемо сказати, що Омелян Терлецький зробив цікаве й корисне дослідження політико-географічного положення України в різні епохи її існування. Він об’єктивно оцінив особливості такого положення, правильно окреслив перспективи та особливості українського державотворення. Висловлені вченим ідеї залишаються актуальними для нинішнього покоління науковців та політиків.

Омелян Терлецький у старшому віціНе зайвим буде ознайомитися з короткою біографічною довідкою про Омеляна Терлецького (1873-1958).

Він народився в Ярославському повіті, здобув ґімназійну освіту в Стрию, і з 1892 по 1896 рік навчався на філософському факультеті Львівського університету. Його викладачами були, зокрема, Михайло Грушевський і Антоні Реман. Ще студентом опублікував перші дві наукові праці в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» у Львові.

У 1898 році почав працювати в Тернопільській ґімназії на посаді вчителя географії. Географічна освіта й практика викладання так вплинули на майбутнього науковця, що надалі, працюючи переважно істориком, він зберіг географічний стиль мислення, і кожна його велика наукова публікація ілюструється численними картами. У 38-річному віці, маючи вже солідний стаж педагогічної діяльності та чималий життєвий досвід, О. Терлецький став директором новоствореної Чортківської гімназії (першої української в місті) і очолював її до початку Першої світової війни.

З 1923-го по 1924-й і з 1926-го по 1927-й рік був головою Головної Управи «Рідної школи» та Учительської громади у Львові, працював у головному відділі товариства «Просвіта». У 1926 році видав підручник «Елементарна географія» для українських ґімназій. З 1940 по 1948 рік (з перервою на війну) працював викладачем на історичному факультеті Львівського університету. Серед найцікавіших його наукових праць варто назвати такі:

  • «Історія Української держави», 1923-1924 (у двох томах);
  • «Вплив природи на історію України», 1930;
  • «Україна заборолом культури і цивілізації перед степовиками», 1930;
  • «Гетьманська Україна і Запорізька Січ», 1935.

P.S. Вивчаючи життєпис та науковий доробок Омеляна Антоновича Терлецького, звернув увагу на один неймовірний, майже містичний факт. На всіх світлинах простежується його неймовірна зовнішня схожість з Іваном Франком. Пояснення цьому факту поки-що не знайшов. Можливо, це випадковість. А, можливо, даються взнаки тенденції тогочасної моди…